"вдруге христос прийде у славі" Леся Оберван

1. Леся Оберван
Львів - 2015
у СЛАВІ
ВДРУГЕ
Христос прийде

2. УДК
ББК
Оберван Л. Вдруге Христос прийде у славі. – Львів: Ліана-М, 2015. – 100с.
ISBN
На основі книги Є. Сирина «Бесіди» автор досліджує
погляди Отця Церкви Преподобного Єфрема Сирина
на Друге пришестя Христа Судним Днем і Днем Спасіння
для кожної людини, тому що до цієї події потрібно
готуватися з любов’ю, «...очікувати воскресіння померлих
і життя грядущого віку...»
Науковний керівник:
о.д-р МИРОН БЕНДИК
Митрофорний протоєрей ректор
Дрогобицької Духовної Семінарії,
доктор богослів’я
© Оберван Л., 2015

3. 3
Преподобний Єфрем Сирин
«Як насіння дає паросток,
коли піде дощ, так серце розквітає
при добрих справах».
«Піст не допускає злопам’ятства».
Є. Сирин

4. 4
Згадай про Другий прихід Христа,
– й схаменися!
Підведи свої очі до неба, коли воно, наче чисте дзеркало, зі
славою осяюєх зірницями землю, та в подиві скажи: якщо зірки
сяють з такою славою, то наскільки більше Праведні і Святі, які
вчмнили волю Святого Бога, засяють невимовним світлом спаси-
тельної слави.
Згадавши, отже, про страшний цей прихід, здригнися тілом
і душею та з сердечною скрухою скажи собі: яким же я, гріш-
ний, являюся у цей страшний час? Як стану перед престолом
страшного Судді? Як мені, недбалому, мати місце з досконали-
ми? Або ж мені стати з вівцями праворуч Христа? Або ж мені,
безплідному, опинитися серед числа Святих, які довершили тут
дари правди? Мученики покажуть свої муки, подвижники – свої
чесноти; а я що покажу, крім свого недбальства і повсякчасних
своїх потурань?
О, душе грішная, душе безсоромна, душе, яка завжди нена-
видить Боговгодне життя! Чи довго тобі захоплюватися поганим
навиком до лукавих помислів? Чого очікуєш в недбальстві сво-
їм? Думаєш, що забариться прийти Суддя? Не забариться Він, але
наче страшна блискавиця буде прихід Його з небес. Постарайся,
отже, виявитися готовою у ту страшну годину, щоб не плакати
там повіки.
(покаянні Псалми, або Богомисленні роздуми,
з творів Св. Отця нашого Єфрема Сирійського,
укладені на зразхок Псалмів Давидових.
Вибрані Псалми. 1,315)

5. 5
ВИШИВАНКА ЖИТТЯ
В часі дня, у земній круговерті,
Спішимо ми – і день пролітає за днем,
А затриматись треба, спинитись на хвилю, рідненькі,
І себе запитати, чи так ми на світі живем?
Чи не тратим намарно цілі дні, місяці, навіть роки
І, забувши за душу, ми тіло саджаєм на трон?
Так йому догоджаєм і жертви в старанні приносим,
А душа терпить голод і чує смертельний терор.
Бо зближається день, і Отець нас усіх запитає:
– Як ви вишили стежку земного життя?
Та коли вишиванка червоної нитки не має,
Недостойна душа наближатись у Царство Отця.
Вся вона, мов зотліла, їй нічого в захист сказати,
Справедливий Суддя виніс вирок навіки віків.
Порятунку нема. Вишиття тільки з чорної нитки
Стелить стежку в пітьму, де є плач і скрегіт зубів.
То ж одумайся, люде, бо вже віджбиває годинник,
Може, хвилька – і нитка колишить взірець.
Озирнися й хутчій вирви чорную нитку –
І осягнеш у вічності щастя й спасенний кінець.
Наталя Богуш

6. 6
ВСТУП
Особа і духовна спадщина преподобного
Єфрема Сирина
«Розумні з народу навчать багатьох»
(ДАН.11:33)
«Припадаю до Тебе, Господи мій, Ісусе Христе,
Сину Бога Живого: даруй мені і всім, хто любить Тебе,
побачити Тебе зі славою і радістю в Царстві Твоїм і
унаслідувати Його з тими, хто любить Тебе! Амінь.»
(Є.СИРИН. МОЛИТВА)
Житіє і успіння Єфрема Сирина, XV ст ., Візантія.

7. 7
Єфрем Сирин є одним з Отців Церкви IV століття. Духовний
вплив його святої особи і його творінь продовжується і в сучас-
ній Церкві. Окремі грані його спадщини по-новому промовляють
до людей нашої доби. Однією з них несподівано стала есхатологія
Єфрема Сирина.
Преподобний Єфрем Сирин народився 306 року, в Нізібії, го-
ловному місті північно-східної частини Месопотамії, в провінції
Магдонії, на кордоні між Римською імперією і Персидським цар-
ством. Виховувався він у християнському дусі, особливо в страсі
Божому. За його власними словами: «Я був з дитинства причасни-
ком благодаті, від батьків отримав настанови про Христа, я родич
мучеників».
За свідоцтвом «Житій святих», Єфрем віддалився в пустелю з
юного віку, відрікся світу і став ченцем. Про Його подвижниць-
ке життя стало відомо нізібійським християнам. Печери служили
йому помешканням, пустельні рослини і плоди були йому їжею, а
молитви і споглядання були його постійним заняттям.
Маючи дар покаяння і сліз, Єфрем плакав завжди, згадуючи
про день суду, про нього багато писав і говорив. Він мало спав,
мало споживав їжі,- лише б не виснажитись і не померти з голо-
ду. Він був безпристрасним до світу і любив бідність більше від
багатства: «Хочу жити в мовчанці і втікаю від святих розмов» .
Преподобний Єфрем став учнем святителя Якова і суворим
виконавцем правил пустельного життя, що їх святитель Яків про-
довжував дотримуватись, залишивши пустелю і оселившись у
багатолюдному місті. Святитель Яків добре пізнав і належно оці-
нив видатні духовні й інтелектуальні прикмети Єфрема. Ставши
єпископом, він узяв Єфрема зі собою на Перший Вселенський Ні-
кейський Собор (325р.). На Соборі саме Єфремові було доручено
захищати правдиву віру проти аріянської єресі. І після Собору
упродовж приблизно тринадцятьох років Єфрем перебував під
духовним проводом святителя Якова.

8. 8
Після смерті святителя 338 року, Єфрем переїхав до міста Еде-
си, де багато часу присвятив проповідуванню. Відтак, на запро-
шення одного старця, Єфрем віддалився до монастиря, що зна-
ходився поблизу.
У монастирі Єфрем знайшов собі друга по келії на ім’я Юліан.
Ведучи з ним духовні бесіди, Єфрем поступово записував їх. Так
постали його твори, які, за свідоцтвом самого Єфрема, залиша-
лись неоприлюдненими. Попри те, в деяких церковних спільно-
тах твори його читались публічно після читання св. Письма.
На відміну від Кападокійських отців, які складали літургійні
і богословські тексти, Єфрем написав багато пісенно-релігійної
поезії, а також створив в Едесі спільноту храмових співців, з яки-
ми розучував і виконував власні релігійні твори. Поступово його
діяльність призвела до виникнення Едеської богословської шко-
ли; найславетнішими представниками якої були: Зиновій – дия-
кон Едеської Церкви; Симеон, Мара Агелійський, Авраам, Ісаак,
Балей та інші. Вони займалися тлумаченням Святого Письма і на-
слідували свого наставника у віршованих творах, а школа притя-
гала до себе не лише сирійських християн, але й вихідців з Персії
та Вірменії.
Як і Василій Великий, Єфрем Сирин навідувався до єгипет-
ських пустельників і спілкувався з ними. У Єгипті він зцілив від
бісівської одержимості одного аріанина.
Повертаючись із Єгипту, Єфрем зустрівся в Кесарії Кападо-
кійській з архиєпископом Василієм Великим і той висвятив Єф-
рема на диякона.
За свідоцтвом життєписців Єфрема Сирина, святитель Васи-
лій запропонував йому прийняти єпископський сан, проте Єф-
рем відмовився.
Повернувшись до Едеси, преподобний Єфрем, попри зами-
лування до самітності, з Божого Провидіння потрапив у вир то-
гочасних подій, врятувавши від голодної смерті багатьох меш-

9. 9
канців Едеси. На його слово заможні люди складали пожертви,
а Єфрем розділяв їх потребуючим. Для хворих і бездомних Єф-
рем влаштував притулок, в якому декілька благочестивих братів
допомагали йому в праці. Наприкінці літа, після збору врожаю
відступив голод і Єфрем віддалився знову в свою печеру і не за-
лишав її вже до кінця свого життя.
Перед смертю преподобний Єфрем наголошував, щоб його
поховали без будь-яких почестей: «Для чого віддавати почесті
тому, хто не зберіг своєї честі?». Також наказував не залишати
жодних його особистих речей. «А якщо візьмете щось у Єфрема,
то Єфрем буде за це відповідати». Господь скаже: «В тебе більше
вірили вони, ніж у Мене» . Через місяць після повернення з Едеси,
373 року, Єфрем Сирин, оточений учнями, відійшов у вічність .
Через деякий час після поховання його нетлінні мощі були пере-
несені до різних храмів Сирії.
У творах преподобного Єфрема заторкнуто багато тем, серед
яких, зокрема, пришестя Христа у славі.
Читаючи твори Єфрема, зіставляючи їх із сучасністю, я була
вражена співзвучністю з нашою епохою поглядів Єфрема Сирина
на Друге Пришестя Христа, напруженим очікуванням цього при-
шестя. Мені здається, що сучасним людям дуже не вистачає та-
кого святоотцівського очікування, через що їхнє духовне життя
позбавлене необхідної динаміки.
Практична значущість дипломного дослідження визнача-
ється можливістю спонукати до застанови, призадуми, само-
пізнання, позаяк живим спонуканням є свята постать Єфрема
Сирина. Разом з тим, творчість преподобного мало досліджена
слов’янськими і українськими авторами. Винятком із цього пра-
вила є, хіба що, розвідка Я.Гординського: «Слова святого Єфрема
Сирина в перемиських пергамінових листках,початок 14ст.»
Новизна дипломного дослідження полягає в спробі розгляду
есхатології преподобного Єфрема.

10. 10
Тема Другого Пришестя Христа недостатньо акцентована в
сучасній культурі, що є ознакою певної її поверховості. Разом з
тим, під впливом апокаліптичних сект Друге Пришестя змальо-
вується похмурими, темними барвами вселенської катастрофи.
На відміну від такої апокаліптики, очікування Другого Пришестя
Отцями Церкви має світлий і радісний характер.Таким світлим
є очікування Христа в творах Єфрема Сирина, зокрема, в його
«Бесідах». У написанні цієї роботи застосовується аналітично-
синтетичний метод.
Метою написання праці є пізнати духовну спадщину Єфрема
Сирина, зокрема щодо Другого Пришестя Христа. Праця склада-
ється з трьох розділів. Перший розділ присвячено головній меті
життя християнина. У цьому розділі буде висвітлено погляди
преподобного Єфрема на мету християнського життя і способи
її осягнення: усвідомлення своєї гріховності і потреби покаяння,
вміння прощати і йти вузьким шляхом, наближаючись до Госпо-
да, а також роздуми про Суд Божий.
Другий розділ описує Друге Пришестя Христа як торжество
правди і справедливості. Про нього звіщали пророки, його очіку-
ють християни, щоб здійснився Божий засуд над грішниками, а
праведникам відкрилося життя вічне.
Третій розділ підкреслює незбагненну силу Божої любові, ко-
тра стає запорукою воскресіння і вічного життя, обіцяного Хрис-
том. Щоб дійти до правдивої любові, до воскресіння через хрест і
смерть, потрібно віддати себе Господу. У висновку дається оцінка
значення і актуальності есхатологічної спадщини преподобного
Єфрема для сучасності.

11. 11
Альбрехт Дюррер «Трубний глас»
Дюрер вірив в пророцтва «Апокаліпсису», тому він передає ці
події не як миттєве явище, а події що розвиваються поступово.

12. 12
СУД ГОСПОДНІЙ
Я знаю, я вірю, прийде та хвилина,
І схопиш на хмарах нас Судного дня,
Й спровадиш ти люд в Йосафата долину
І світові явиться правда твоя.
І буде в очах Твоїх Суд по закону,
Бо вже милосердя минеться пора,
Не буде розкаяння, прощення злому,
Лиш добрі посядуть волю й права.
Незнаю, не відаю дня, ні хвилини,
Коли Син Господній із неба зійде,
Та голос Його з Євангелії лине,
Чувайте й моліться, бо час той гряде!
Лідія Чекальська
Львів, 1985р.

13. 13
РОЗДІЛ I
Головна мета життя християнина
«Бо хто хоче спасти свою душу, той її погубить;
а хто погубить свою душу Мене ради та Євангелії,
той її спасе».
(Мк.8:35)
«Яка бо наша надія або радість, або вінець слави, як не ви,
перед Господом нашим Ісусом, у день Його приходу?»
(1 Сол.2,14-19)

14. 14
1.1. Добрі вчинки
За словами апостола Якова: «Віра без діл мертва» (Як. 2:14-18).
Знаючи це, творити добро – це готувати собі виправдання перед
Богом на його Суді. Готуватися до Суду – це збирати скарби до-
брих учинків. Це скарби, «які міль не їсть, ані злодії не підкопу-
ються і не крадуть»:
«Тому, коли мученики покажуть рани своїх страждань, а по-
движники – свій подвиг, свою стриманість, терпіння, свої скорбо-
ти, свої сльози, то чим тоді похваляться легковажні і ліниві, які
змарнували своє життя? Бо противник наш ставить нам на жит-
тєвому шляху спокуси, всілякі перешкоди, розсіяність світу цього,
тілесні задоволення, надію на довге земне життя, страх перед по-
двигами, лінь у молитві, сон і тілесне розслаблення під час псаль-
моспівів, хоча знаємо, що дні наші короткі, час іде, життя минає,
вічність чекає…».
Підсумком життя є реальні добрі справи людини, якими вона
робить внесок у прославлення грядучого віку. Спокусою лукавого
є думка про те, що до кінця життя ще багато часу і людина встигне
зробити добро. Нездійснене добро – це неосягнене спасіння.
«У цей час нехай кожен з нас подумає, як зустріти йому Всемо-
гутнього Царя? Тоді ті, що творили милостиню, і ті, що щиро по-
каялись, утішаться, побачивши вислуханими свої молитви; страж-
даючі побачать, що бідні і немічні, яким вони тут виявляли любов
і милосердя, заступляться за них і проголосять їхні благодіяння,
їхні добрі вчинки перед ангелами і людьми. Інші також побачать
сльози, подвиги покаянні; і вони стануть тоді радісними, світлими,
славними. «Бо Божа благодать з’явилася спасенна усім людям і на-
вчає нас, щоб ми, зрікшись нечестя та грішних бажань цього світу,
жили тверезо, праведно і благочестиво в нинішньому віці, чекаючи
блаженної надії і славного з’явлення великого Бога і Спаса нашого
Ісуса Христа» (Тит 2:11-13).

15. 15
До добрих учинків Єфрем Сирин зараховує молитви, покаянні
сльози, милостині, страждання за інших. Вони засяють у всій своїй
красі і у світлі преображеного творіння стануть явними для всіх.
Добрими вчинками людина готує собі місце в небі, ними ж
зможе похвалитися перед усіма. Адже « життя минає, а вічність
чекає». Ті, що зазнали добра, заступляться за своїх добродіїв.
Вони виявлять учинене їм добро, а також те, що добро ніколи не
пропадає, не зникає і не стирається з пам’яті. Час людського жит-
тя має величезну цінність, бо дає нагоди сповнити його подвига-
ми й чеснотами. Разом з тим, минущість часу підказує подвоїти
зусилля і використовувати кожну хвилину. Якщо замість цього
людина марнуватиме час, уникатиме подвигу, втратить чуйність і
самозаспокоїться, вона не осягне головної мети свого життя. Тоді
зустріч із Христом відкриє всю пустопорожність і марноту такого
життя.
1.2. Прощення
Всемогутність Бога виявляється передусім у реальності про-
щення і милосердя. Бог настільки сильний, що завжди готовий
прощати. Коли людина готова прощати, вона стає подібною до
Бога. До того ж, людське прощення є передумовою Божого: «Про-
сти нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим»,-
повторюємо щодня у молитві «Отче наш». На нерозривний
зв’язок між осягненням прощення і життєвої мети християнина
вказує і преподобний Єфрем:
«Ні на кого не май ненависті, бо вона руйнує людину зсередини і
ззовні, тому Христос каже: «Уважайте на себе! Коли провиниться
твій брат, докори йому, а коли він покається, то вибач йому. І хоча
б сім разів на день він провинився супроти тебе, і сім разів звернувся
до тебе, мовлячи: «Каюсь!», - вибач йому!»» (Лк. 17:3).
Вміння прощати свідчить про те, що любов у житті людини
стала сильнішою від ненависті. Доки ненависть не подолана, лю-

16. 16
дина ніколи не знайде внутрішнього миру та постійно втрачати-
ме психічне здоров’я і рівновагу. Остаточно не осягнена любов, не-
достача любові є пеклом, яке починає «спалювати» людину ще за
життя. Проявом прощення є так зване братнє напімнення, а чесно-
та прощення проявляється в постійній готовності пробачити гріхи
ближнього, готовності яка приносить невід’ємний спокій душі.
Преподобний Єфрем Сирин не вважає «тягар» прощення не-
посильним ярмом. Навпаки:
«Що за тягар відпустити брату прогрішення і отримати від
Бога прощення своїх власних гріхів, щоб сміливо сказати: «Про-
сти провини мої, Владико, бо я простив провини братові своєму?»
«Якщо ти послухаєш Господа, то і Він почує тебе», бо так сказав
Господь: «Коли ви прощатимете людям їхні провини, то й Отець
ваш Небесний простить вам». (Мт.6:14). Ось почули ми поки що одну
велику і легку заповідь, бо Чоловіколюбець Господь сказав: «Ярмо бо
Моє любе і тягар Мій легкий». (Мт.11:30).
Непрощення руйнує відносини людей з Богом і між собою, а
прощення започатковує їх відновлення.
Бог любить кожного таким, яким він є, проте, любить настіль-
ки сильно, що прощає людині її невідповідність тому, якою б вона
могла бути. Кожен може ходити у такій любові і ділитися нею.
Серце, звільнене від образ, має час і запас доброти для інших.
Позаяк непрощені гріхи заважають зреалізувати головну мету
християнського життя, їх потрібно позбутися, простивши їх. Не-
прощені гріхи ближніх сягають непрощення гріхів особистих.
Молитва «Отче наш» без прощення ближнього стає нещирою і
не приносить плоду. Гріхи прощаємо не з огляду на ближнього і
наше до нього ставлення, а з огляду на Господа і Його заповідь.
Тому нема такого гріха, якого з огляду на Господа неможливо
було б пробачити. Господь дарує нам прощення через прощення
нами гріхів ближніх людей. Прощення з огляду на Господа завжди
є «легким тягарем».

17. 17
Альбрехт Дюррер «Страшний Суд».

18. 18
1.3. Покаянна свідомість
Для покаянного стану свідомості людини притаманні дві
риси: розуміння власної гріховності, обмеженості людських сил,
і відчуття безмежності Божого милосердя, яким можна подолати
гріхи і немочі. Покаянна свідомість постійно тримає в полі зору
головну мету християнського життя і до неї скеровує людину.
Преподобний Єфрем висвітлює власний погляд на потребу по-
каянної свідомості:
«Щоб Господь був милосердним до нас, важливе покаяння: при-
зивати ім’я Господнє, бо ми образили Його; упокоритись, щоб підняв
Він нас, плакати, щоб потішив нас. «Блаженні плачучі, бо будуть
утішені» (Мт.5:4). Важливо відкинути злі навички і одягнутись у
доброчесність, як в одяг. Для чого відрікатись від світу, якщо шу-
каєш світського? Покликаний до любові, а ненавидиш брата свого?
Покликаний до покори, а загордів? Покликаний унаслідувати Цар-
ство Небесне, а думаєш про земне? «Коли ж мертві не воскресають
– їжмо й пиймо, бо завтра ми помремо. Не давайте себе обманути:
лихі розмови псують добрі звичаї» (1Кор.15:33). Та як говорить про-
рок Давид: «У законі Господнім навчайся день і ніч» (Пс.1:2). Про-
ливай сльози, бо хто сіє зі сльозами, з радістю буде жати, день і ніч
май перед очима останню годину».
Як виникає з цитати, покаяння є передумовою отримання Бо-
жого милосердя. Покаяння здійснюється у відкиненні зла і при-
множенні добра. Покаяння усуває внутрішнє роздвоєння і лице-
мірство. Сльози покаяння порівнюються до засіву, радість – до
жнив.
Усвідомлюючи себе немічною, людина відкривається на Божу
силу. Сльози каяття є, з одного боку, сльозами оплакування ско-
єних гріхів, а з іншого боку, є сльозами радості наближення до
Бога. Покаяння глибше відчуває недостатність людини на тлі Бо-
жої величі.

19. 19
У покаянні потрібно стати приниженим, щоб бути піднятим,
стати плачучим, щоб бути потішеним, скинути лахміття злих
нахилів, щоб зодягнутися в одяг чеснот. Покаяння неможливе,
якщо й надалі шукати того, що у світі, перебувати в ненависті і
в гордині, мислити про земне. Тоді більш послідовно їсти і пити,
доки ще триває земне. Через покаянне земне життя засіваються
зерна, що будуть збиратись у вічності. Тому, засіваючи, слід готу-
ватися до смерті – «дня жнив».
«Пам’ятай про свою смерть – і ніколи не згрішиш» (Сир.7:39).
Пам’ять смертна є даром Божим для людини. Страх Божий на-
гадує про зустріч з Богом, де кожен повинен дати відповідь за своє
життя.
1.4. Вузький шлях
«Тисячі шляхів ведуть до помилки, але лише один – до істини».
(ЖАН-ЖАК РУССО, французький філософ)
За свідоцтвом Євангелія, Христос говорив про «вузький
шлях» і «тісні двері», які ведуть до Божого Царства. Преподобний
Єфрем тлумачить ці слова з перспективи духовного життя. «Вузь-
ким» Божий шлях виглядає для тих, хто хотіли б його пройти, не
відмовляючись від розкішного і споживацького способу життя.
Натомість вони не зауважують, що штучно звужують Боже до
людського і через те втрачають Божу перспективу й свою оста-
точну мету:
«І чому кажу: відректись? Всі ми станемо перед Судом Хрис-
товим і прийме кожен за ділами своїми, які вчинив, або добре, або
зле (2 Кор. 5:10). На останок, брате мій, не будь пристрасним до
тимчасової їжі; не домагайся тілесного задоволення; не давай сну
очам своїм, не живи безтурботно, а завжди май перед очима Бога,
щоб міг ти сказати зі святим Давидом «Господь переді мною за-
вжди» (Пс.15:8). Не переставай досліджувати Божественне Пи-

20. 20
сання, не переставай розпитувати Мати Церкву свою, коли прийде
бажаний Жених».
З вищенаведених слів преподобного Єфрема випливає, що до
осягнення спасіння – життєвої мети - потрібно іти вузьким шля-
хом самозречення і самообмежень.
Вузький шлях має сенс з огляду на широту грядучих перпектив.
Завжди у порівнянні з ними він буде чимось незрівнянно скром-
ним. Християнська перспектива – зустріч людини з Богом, як наре-
ченої з Нареченим, а відтак весільний бенкет у Божому Царстві. З
огляду на те бліднуть всі принади цього світу – смачна їжа, тілесні
задоволення, приємний сон. Згубити перспективу зустрічі з Госпо-
дом – це втратити головну мету християнського життя.
Преподобний Єфрем Сирин також наголошує на тому, щоб не
узалежнювати себе від світу, а триматися від «світу цього» на пев-
ній відстані. Ця відстань гарантує людині збереженя її внутріш-
ньої свободи «дитини Божої». Тоді людина, за словами апостола
Павла, уживатиме цього світу так, наче б його не уживала (1 Кор.
7:31). Про те саме мовить і преподобний Єфрем:
«Не віддавай себе марноті земних справ. В устах твоїх нехай
постійно буде псалом, або прикликай ім’я Боже, від якого втіка-
ють демони; багато розмовляй з Богом, а мало спілкуйся з людьми;
пам’ятай завжди про Господа, і ум твій стане небом. Не люби роз-
кошей, втікай від задоволень; май ненависть до всілякої радості сві-
ту цього; не бійся спати на голій землі, бо це дає вічну насолоду; і
не вважай для себе тягарем постити, бо піст веде тебе до вічної
радості. Став ти воїном Христовим? Не обтяжуй себе клопотами
житейськими і Господь полюбить тебе. (2 Тим. 2:4). Відрікся ти від
світу? Не любіть світу, ні того, що в світі (1 Йо. 2:15). Поклав ти
руку на плуга? Не обертайся назад (Лк. 9:62). Заручився ти з Хрис-
том? Чекай Його пришестя».
Вузький шлях – це шлях відречення від «світу цього», це ас-
кеза посту, чування, очікування пришестя Жениха, служба воїна

21. 21
Христового, котрий не обтяжує себе житейськими клопотами.
Часом людині здається, що є щось важливіше, ніж Царство Боже,
ніж життя поруч із Богом, в Його любові, за Його заповідями.
Дорога, що веде до Бога, не залишає місця для боротьби за по-
сади, або для здобування багатства, для честолюбства і власного
»я»; вона є надто стрімкою для тих, хто взагалі не знайшов сенсу
життя. Чекати майбутнього – важливіше, ніж зупинитися в су-
часному і втратити динаміку зростання у Христі.
1.5. Воїн Христа
Для здобуття життєвої мети потрібно докласти зусиль, стати
до боротьби з лукавим. Перемога над лукавим і означає осягнен-
ня мети життя. Преподобний Єфрем уподібнює християнина,
який стає до боротьби, до воїна Христового:
«Став ти воїном Христовим? Не обтяжуй себе турботами жи-
тейськими. «Ніхто, бувши воїном, не втручається у справи життя
світу цього, якщо хоче догодити тому, хто його найняв на службу. І
коли хто бореться, то не отримує вінка, якщо не бореться законно»
(2 Тим.2:4-5). Відрікся ти від світу? Не люби вже світу. «Не любіть
світу, ні того, що у світі. Коли хтось любить світ, в того немає
любові. Отже, бо все, що у світі – це пожадливість тіла, пожад-
ливість очей і гординя життя, - не від Отця, а від світу. Бо світ
проминає, і його пожадливість; той же, хто чинить волю Божу,
перебуває повіки» (1Йо.2:15-16). «Ніхто, що поклав руку на плуг і ози-
рається назад, не здатний до Царства Божого» (Лк.9:62)».
Воїн Христа головним завданням має воювати, вести духо-
вну боротьбу і, остаточно, перемогти. Займаючись другорядни-
ми справами, воїн не виконає головної справи – перемогти «духів
злоби піднебесних». Тому головне для воїна - «зодягнутись у по-
вну зброю Божу». Воїн Христовий, котрий поступав на службу до
Христа, більше не може залишатися у світі, ведучи цивільний, «не
військовий» спосіб життя.

22. 22
Бути воїном Христа – це прийняти наслідки вибору християн-
ського способу життя, погодитися на часто аскетичні самообме-
ження, відмежуватися від справ, що заважають гідно нести служ-
бу, жити за власним «військовим статутом».
Інакший, відмінний спосіб життя більше не відповідає воїно-
ві. Залишити вибрану службу – це втекти з поля бою, спричинити
поразку, наслідки якої болісно вдарять і по самому воїнові, і по
тих людях, які понадіялися на його захист.
1.6. Безнастанна молитва
Підкреслюючи важливість молитви для спасіння, преподо-
бний Єфрем посилається на старозавітного царя Давида. Той
гріхи свого життя «замолював», долаючи гріховні узалежнення і
створюючи підстави зростання до Бога. Давид оплакував свої грі-
хи, а молитвою був готовий зустріти Бога будь – коли і будь – де:
«Святе діло - не грішити; а хто згрішив – не впадати у відчай, а
плакати через те що згрішив. А найкраще - «молитись завжди і не
падати духом», як каже Господь (Лк.18:1). І апостол ще говорить:
«Безнастанно моліться» (1Сол.5:17), тобто, вночі і вдень, і повсяк-
час. Не чекай недільного дня чи свята, а, як сказав пророк Давид,
молися «на всіх місцях царювання Його» (Пс. 103.22).
Молитва – це час людського життя, обернений на добро, коли
не залишається більше часу для зла.
Завдяки молитві людина хоча й оплакуватиме гріхи, але не
впадатиме у розпач з їх приводу. Молитва є найкращим супутни-
ком на шляху долання зла і утвердження в доброму.
«Це страшне судилище і цього непідкупного Суддю май завжди в
умі, як блаженний Давид. Кожну ніч він омивав ложе своє сльозами
і благав Бога, мовлячи: «Господи, не ввійди в суд з рабом твоїм, бо
не оправдається перед Тобою всякий живий» (Пс. 142:2). Погляньмо,
браття, як блаженний Давид боїться цього дня і години, молиться
і готується до відповіді перед Богом. Тому приступіть і ви, христо-

23. 23
любиві браття, допоки не настав інший день, доки ще не прийшов
Господь, а ми неготові; зустріньмо Його щирою сповіддю, покаян-
ням, молитвами, постом, сльозами» .
Молитва – це завжди чування над гріхами заради запобігання
осудженню на Суді Божому.
Молитва – це спосіб «не проспати» Друге Пришестя. Ми го-
туємося до зустрічі з Христом, перемагаючи молитвою лукавого
і підіймаючи ум наш понад земне, щоб «вийти назустріч Госпо-
деві» подібно, як це зробили п’ять мудрих дів. Через молитву не-
наче «купується» олива до світильника віри. В ході поглиблення
молитви людина починає відчувати Бога та посідати ті ж думки і
почування, що і в Ісусі Христі (Фил.2:5). Здобувши Христові дум-
ки і почування, ми уподібнимося до Христа і з радістю Його зу-
стрінемо.
1.7. Роздуми про Суд Божий
Однією з цілей християнського життя, за думкою преподо-
бного Єфрема, є підготовка до Суду Божого частими роздумами
і розмовами про нього, своєрідне «моделювання» сценарію цієї
майбутньої події:
«Займаєшся ти роботою, чи молишся, чи ходиш, чи сидиш, чи
їсиш, або постиш, або лежиш, чуваючи на постелі своїй, або що інше
чиниш, то нехай не перестають ум твій роздумувати і уста твої го-
ворити про Суд Божий. Роздумуй у серці своїм так: «Як виправдаюсь
перед Божим Суддею? Чи є ще грішники, такі, як я?» Чини те, чого
вчив праведний Давид: «Встань Господи, у твоєму гніві, підведися в
обуренні проти моїх супостатів, і пробудися задля мене на Суд, що
його сам єси призначив» (Пс.7:7).
Роздуми про Суд – це роздуми про завтрашній день, котрий
перед нами, і водночас стремління збільшити зусилля, примно-
жити труди, доки ще час. Роздуми про Суд – це вживання Божих
критеріїв для оцінки своїх справ, а також упевненість в остаточ-

24. 24
ному подоланні всіх труднощів і перешкод. Роздуми про Суд Бо-
жий – це відмова від осуду своїх недругів, залишивши його Бого-
ві. Завдяки цьому людина не витрачає зусиль на протистояння і
полеміки, вважаючи їх марнуванням часу.
1.8. Єднання з Христом
Ще один євангельський образ уживає преподобний Єфрем,
мовлячи про мету життя християнина,- образ заручин людини з
Богом. Ці духовні заручини упродовж життя християнина розви-
ваються до шлюбного зв’язку. Відчуваючи радість і щастя єднан-
ня з Христом, християнин очікує ще більшого щастя, нетерпляче
«виглядаючи» Христа в Його майбутньому пришесті:
«Поєднався ти з Христом? Чекай Його пришестя; кожен день і
годину, кожну хвилину пам’ятай про Господа, як наречена про же-
ниха свого, до Якого завжди скеровує свої думки, подібно до жінки,
яка любить свого чоловіка, у якої чоловік від’їхав і яка, знаходячись
у великій скорботі, не перестає дивитися на дорогу і розпитувати у
перехожих, де б він міг знаходитися. У неї стільки й справ, що чека-
ти чоловіка, уві сні й на яву, прислуховуватись, не заспокоюватися,
ні з ким не розважатися і не радіти; не переставати проливати
сліз, доки не повернеться до неї її улюблений. Так чини і ти, хрис-
тиянине, написано бо: «Всім бо нам треба з’явитись перед Судом
Христовим, щоб кожний прийняв згідно з тим, що вчинив, як був у
тілі: чи добре, чи зле» (2Кор.2:10).
Сенс життя людини – в переході до глибшого і нерозривного
зв’язку з Христом, а головна турбота в тому що цей перехід надто
довго тягнеться.
Християнин тому не їсть, не п’є (постить), і не спить (чуває),
бо ще не повернувся улюблений Жених. Християнин у розмовах
завжди «розпитує» про Христа, до Якого постійно звертає дум-
ки і помисли. Християнинові «не смакують» блага цього світу без
Христа. Хоча світ не розуміє справжніх причин відстороненості

25. 25
християнина від нього, які зовсім не у зневазі до світу, а в тузі за
Богом. Хто скуштував кращого, той вже інакше оцінює звичайне
добро, інакше ставиться до того, що раніше вважав найкращим;
тепер він уже може порівнювати.
1.9. Христоцентричність
Згідно з Єфремом Сирином, остаточна мета людини звершу-
ється пришестям Христа в момент смерті людини. Це пришестя
є початком прославлення людини в суді над нею. Тому момент
смерті як входження в Царство Боже є ключовим для христия-
нина. Христос, який гряде до людини через смерть тіла, є ценром
устремлінь. Він кличе від турбот про земне життя до небесної ра-
дості. Тому життя людини є Христовим покликанням:
«Тоді скаже Сущий: прийдіть, благословенні Отця Мого, унаслі-
дуйте обіцяне вам Царство (Мт. 25:34). Прийдіть, сини світу цього;
прийдіть, ради Мене збіднілі, спраглі, які не любили світу цього, ні
всього, що у світі. Прийдіть, які ради Мене залишили всіляку світ-
ську радість, рідних і друзів, батьків і дітей. Прийдіть, хто прожи-
вав у пустелях, горах, вертепах і прірвах земних разом зі звірами, і
поселіться з ангелами на небесах. Прийдіть, усі милостиві, і ті, хто
приймав подорожуючих, прийдіть усі, хто йшов вузьким і тернис-
тим шляхом».
Прийняти Христове покликання – це добровільно «стати мен-
шим», - бідним, самозреченим, щоб можна було зростати до біль-
шого, - небесного багатства, обмежитися, щоб розширитися, не
займати місця на землі, щоб не втратити місця на небі.
Наслідуючи Христа і позбуваючись земних дібр, ми позбуваємося
прив’язання до них, позаяк залишимо їх на землі. А роблячи добро
іншим, складаємо собі скарби на небі, щоб напевно вживати їх, бо
сказано: «…не збирайте собі скарбів на землі, де міль і хробацтво
нівечить, і де підкопують злодії і викрадають. Збирайте собі скарби
на небі» (Мт.6:19): У Христі кожен побачить себе таким, яким є на-

26. 26
справді. І в Христі кожен побачить здійснену чи нездійснену мож-
ливість спасіння: «Хто зустріне Христа і оправдається? Кожен зі
своїми прогрішеннями і падіннями, обнажений і сумний, предста-
не в очікуванні вироку, який винесуть йому. Кожен побачить власні
діла, і добрі, і злі, перед обличчям Його. Тоді ті, що крокували шля-
хом вузьким і тісним, ті, які щиро покаялись, звеселяться, з великою
радістю очікуючи блаженного уповання і слави великого Бога і Спа-
сителя нашого Ісуса Христа (Тит. 2:13). Бо гряде Він увінчати тих,
хто подвизався в постах, молитвах псалмоспівах. Гряде пригорну-
ти тих, які оплакували свої гріхопадіння; гряде возвеселити милос-
тивих; гряде підняти тих, які стали бідними заради Його імені, які
не любили світу і всього, що в світі, а все залишили і пішли за Ним
Єдиним».
Хто готувався до зустрічі з Христом через відречення від сві-
ту, той готовий позитивно відповісти на покликання: «Прийдіть,
благословенні Отця Мого…» (Мт.25:34). Хто ж прив’язаний до
минущих речей, той не просто їх втратить, але й сумний прийде
на неуникненну зустріч із Христом. Для праведника ж радість
майбутньої зустрічі починається тут і тепер.
1.10. Теоцентричність
Перенесення уваги на Бога внаслідок покаяння починає при-
носити перші плоди: Бог у центрі людини – це пришестя миру,
неба, безсмертя, світла, свободи, спасіння.
На ці плоди покаяння звертає увагу преподобний Єфрем:
«Ми були ворогами, а Господь наш – примирення наше; були зем-
ними, і стали небесними, були смертними, і стали безсмертними;
були синами темряви, і стали синами світла; були рабами гріха, і
звільнені; були немічними, і зцілені; були непомилуваними, і помилу-
вані; були грішними, і спасенні; були землею і порохом, і стали си-
нами Божими; були обнаженими і, прикриті; стали наслідниками
Сина Божого».

27. 27
Теоцентричність – це нове обожнене життя, яким людина по-
чинає жити тут і тепер. Людина особисто проходить крізь корінні
зміни свого життя. Вона починає почувати себе новим творінням.
Відійшли такі риси старого творіння, як ворожість, залежність
від земного і відчуття скінченності буття. Нове творіння – уподі-
бнене і усиновлене Богові миролюбністю, свободою і перспекти-
вою воскресіння.
Контраст між буттям старої і нової людини підкреслюється
преподобним Єфремом контрастами між темрявою і світлом,
рабством і вільним статусом, неміччю і зціленням, засудом і по-
милуванням, гріховністю і спасінням, синівством землі (поро-
хом) і синівством Божим, ізгоєм і спадкоємцем.
Нове буття є супутником теоцентричності, коли людина по-
ставила Бога на перше місце на всіх рівнях свого життя.
З огляду на Друге Пришестя християнин примножує в собі
внутрішню свободу від зовнішнього світу, щоб зовнішнє не за-
важало належно зустріти Господа.
На питання багатьох учнів і послідовників про найкоротший
шлях до здобуття нового життя в Христі вже тут, Єфрем Сирин
відповідає:
«Зберігай цю заповідь: ні на кого не май ненависті, не марнуй
часу в забавах і розвагах, не зближайся надмірно з людьми світу цьо-
го, не віддавай себе марноті земних справ, відречись від цілого світу;
і нехай не буде в тебе іншого молитовного подвигу, як тільки з дум-
кою про Страшний день Господній; а серце твоє і язик твій нехай
повчаються завжди про Суд Божий».
Для осягнення мети життя потрібно позбутися ненависті,
внутрішньо звільнитися від прив’язання до забав і людської
дружби, звільнитися від тиску щоденності і відкритися на за-
втрашній день, живучи сьогодні, думати про завтра і тому мати
цю завтрашню перспективу.

28. 28
Альбрехт Дюррер «Зняття шостой печаті».
Бачення світу, який гине в гріхах...

29. 29
ОСКАРЖЕННЯ СЕБЕ САМОГО
Не хочу підкорятися, але люблю,
щоб мені підкорялись;
Не хочу, щоб мене ображали,
та ображаю інших;
Не люблю, коли мене звинувачують,
але часто звинувачую інших;
Не хочу слухати критики,
проте люблю критикувати;
Не хочу прощати,
але шукаю прощення;
Не прагну зрозуміти інших,
однак домагаюсь, щоб мене розуміли;
Не хочу виконувати наказів,
та люблю їх давати;
Мудрий я на те, щоб давати поради,
але не на те, щоб їх виконувати;
Вказую, що треба робити,
а роблю не те що треба.
(св. Єфрем Сирин)

30. 30
РОЗДІЛ II
Друге пришестя Христа –
торжество правди і справедливості
«Праведний єси, Господи, і правдиві суди Твої!»
(Пс.118:137)
Фрідріх Овербек - Торжество релігії в мистецтвіє. Романтизм

31. 31
2.1. Есхатологія пророків
Задумуючись про грядуче Господнє пришестя, преподобний
Єфрем спирається на Святе Письмо. Особливо підкреслює він
одкровення старозавітніх пророків. З одного боку, вони вже
частково сповнились у воплоченому Сині Божому. З іншого боку,
вони збудуться повністю у прославленому Ісусі Христі в Його
Зновупришесті. Зокрема преподобний Єфрем наголошує на та-
ких пророцтвах:
«Ось нагорода Його з Ним, заплата Його перед обличчям у Ньо-
го» (Ісая 40:10). Пророк Малахія пише так: «Ось Господь гряде... І
хто стерпить день приходу Його, і хто встоїть побачивши Його»
(Мал.3:1). А пророк Авакум звіщає так: «Господи, почули Тебе вуха
мої і забоявся я; і затремтіли кості мої» (Авак.31:16). Інший пророк
мовить від імені Господа: «В день пімсти моєї воздасться, і ніхто
не втече від руки Моєї» (Втор.32:35-39). Про цей день пророкує і цар
Давид: «Прийшов наш Господь і не буде мовчати» (Пс.50:3).
Всі пророки однозначно свідчать про особливий День люд-
ської історії, в якому Господь виявить свою божественну міць і
воздасть усім людям згідно з їх життям. А пророк Даниїл у свому
видінні, за оцінкою преподобного Єфрема ще чіткіше змальовує
характер Дня Господнього:
«Послухай, що говорить пророк Даниїл: «Дививсь я – аж доки не
були поставлені престоли, і не засів Ветхий деньми. Одіж на Ньому,
немов сніг, була біла; волосся на голові у Нього, немов чиста вовна;
престол Його, як полум’я вогняне; колеса Його, як вогонь палаючий.
Ріка вогненна розливалася, виходила з-поперед Нього. Тисячі тисяч
Йому служили, і сила-силенна перед Ним стояла. Суддя засів, і роз-
горнуто книги» (Дан. 7:9-10).
Посилаючись на старозавітні пророцтва про День Господній,
Єфрем Сирин хоче підкреслити, що не варто заспокоювати себе
наївними людськими уявленнями про «світле майбутнє», або що

32. 32
Господь прийде і позитивно доповнить дотеперішні людські зу-
силля. Також не мають сенсу людські «страшилки», що малюють
неуникненне катастрофічне майбутнє. Бог через пророків від-
криває, що Друге Пришестя Господнє своєю несподіваністю і не-
передбачуваністю відрізнятиметься від усіх людських припущень
і вже через те не залишить байдужою жодну людину. Всі, глибоко
вражені, сприйматимуть Боже Одкровення. Вони приймуть про-
мисел Божий і справедливість Божих присудів:
«Хто не побоїться того дня? Тут нерідко, як загримить сильний
грім, не переносимо його, а завжди нахиляємось до землі. То хто ж
тоді витримає, коли побачить незвичайні чудеса; що сили небесні
захитаються; сонце затьмариться; місяць стане, як кров, зорі по-
падають з неба, як листя зі смоковниці; земля і все, що на ній, зго-
рить?»
Захитаються всі устої, на яких спиралося наче стабільне жит-
тя людини. Про це звіщали пророки, до їх голосів приєднується
також преподобний Єфрем.
Про смерть і Друге Пришестя Христа, як правило, намагають-
ся не говорити, наголошуючи, що натомість потрібно радіти жит-
тям, а не думати про останній день. Це поганське ставлення і при-
сипляє чутливість людини до плину часу і відвертає її від вічного
життя та небесної перспективи. У цьому сенсі пророки є будите-
лями, голос яких закликає до призадуми, щоб День Господній не
застав людей зненацька, неготовими до Пришестя Христа.
2.2. Притчі, на які посилається Єфрем Сирин
У своїх «Бесідах» преподобний Єфрем неодноразово звертав-
ся до Христових притч, коментуючи і пояснюючи їх слухачам. Ви-
користовував він також притчі для кращого представлення Суду
Божого і життя грядучого віку. Задля цього Єфрем Сирин звер-
тається до притч «Про немилосердного боржника», «Страшний
суд», «Багача і Лазаря». У притчі про немилосердного боржника

33. 33
преподобний Єфрем підкреслює певність Господнього пришестя,
котре виявить Його Господом творіння і праведним Суддею:
«І хто не побоїться в той час, коли Цар Царів встане з престолу
слави Своєї і, зійшовши, відвідає всю Вселенну. Він почне зводити
рахунки: «Тому Царство Небесне схоже на царя, що хотів звести ра-
хунки зі слугами своїми» (Мт. 18:23), щоб, як Праведний Суддя, дати
винагороду достойним і покарати негідних» .
Як виникає з притчі, прощення братові буде передумовою
Господнього прощення.
У своєму способі тлумачення притч преподобний Єфрем
дуже часто творчо об’єднує декілька притч навколо однієї ідеї,
аби тим краще проілюструвати цю ідею. Так, коментуючи при-
тчу про Страшний суд, він для вираження ідеї про відокремлення
праведників від грішників уживає не лише образу овець і козлят,
але й «блаженних». Нагірної проповіді і «заблуканих овець» При-
тчі про Доброго Пастиря, Лазаря(доброї вівці) і багача(козляти).
Таке тлумачення стає рядом майстерно поєднаних образів, завдя-
ки яким набагато дохідливішою стає сама ідея відокремлення:
«У кого є добрі вчинки і добрі плоди, ті відокремляться від безплід-
них і грішних. І просвітяться вони, як сонце; саме ті, які зберігали
заповіді Господні, були милосердними до вбогих і сиріт, приймали по-
дорожніх, одягали нагих, відвідували ув’язнених, заступалися за утис-
нених, відвідували хворих, плакали сьогодні, як сказав Господь (Мт.
5:4), прощали прогрішення братам, зберегли віру чистою від єресей,
збідніли сьогодні ради багатства на небесах. Цих Господь поставить
праворуч; а козлят ліворуч, а саме тих, які, безплідні, прогнівили до-
брого Пастиря, не прислухалися до Його слів, пихаті, негідники, які
в час покаяння, наче козлята, забавлялися і ніжилися, які весь час
життя свого провели в обжирстві, пияцтві та закам’янілості серця,
подібно до того багача, котрий ніколи не співчував бідному Лазареві».
Отож, ті, що були ревними у виконанні добрих діл, зберегли віру
Христову і зберегли себе у святості, підуть у воскресіння і жит-

34. 34
тя. «А Цар, відповідаючи їм, скаже: «Істинно кажу вам: усе, що ви
зробили одному з Моїх братів найменших – ви Мені зробили» (Мт.
25:35). Водночас відкиненими від Бога будуть усі, що чинили безза-
коння. Цей образ відкинення і засуду доповнює образ Страшного суду.
2.3. Шлях страждань
Людина, обдарована від Бога свободою, сама обирає свій жит-
тєвий шлях. Залежно від вибору людини, шлях її може бути, або
блаженним, або трагічним. Преподобний Єфрем вказує на пев-
ні ознаки, за наявністю яких можна оцінити, яким є життєвий
шлях людини. Життєвий шлях не зводиться лише до тимчасо-
вих, земних його вимірів. Узятий в цілому, цей шлях включає в
себе і земний, і позаземний, і дочасний, і вічний виміри. Причому
співвідношення між цими вимірами є діалектичним: страждання
дочасні є ознакою наближення до вічного блаженства і навпаки.
Тому парадоксально дочасні труднощі є блаженним шляхом люд-
ського життя, позаяк ведуть людину до щастя у вічності. Препо-
добний Єфрем перелічує «блаженні труднощі» земного життя:
«Дуже важливо йти цим блаженним шляхом, яким ішли всі ті,
що полюбили Христа. Важко крокувати вузькою стежиною, та
блаженною буде винагорода. А кроками на стежині будуть: покаян­
ня, піст, молитва, чування, смирення, ціломудренність, духовна
вбогість, загнуздання тіла, дбання про душу, голод, спрага, нагота,
милостиня, сльози, плач, зітхання, коліноприклонення, безчестя,
гоніння, рукоділля, біди, страждання» .
Інший вибір життєвого шляху, скерований насамперед на
уникання труднощів і споживання насолод, парадоксально внесе
в цілість людського життя вічні, нерозв’язні труднощі:
«Хто тут радіє, то там буде скорботно; тут солодко, а там
гіркіше жовчі; тут легко, а там важко і болісно; тут марна слава і
легковажні гріхи, а там вічні муки. «Чоловік, що живе в багатстві
нерозумно, подібний до скотини, яка гине» (Пс.49:21). «Погибельні

35. 35
лише любиш речі, язику лукавий. Тому і Бог знівечить тебе навіки;
вирве тебе з намету і викорінить тебе з землі живих» (Пс.52:7).
Зовнішні перешкоди на життєвому шляху є нагодами для вну-
трішнього збагачення людини, зовнішні розкоші внутрішньо її
спотворюють.
Прямування шляхом труднощів і страждань вже є запобіган-
ням можливим гріхам і подоланням гріхів, бо несе в собі динамі-
ку покаяння. Хто йде, той ніколи не буде відкинений. Наприкінці
шляху – лоно Аврамове, лики праведників, небесний Єрусалим,
«земля» лагідних, блаженство. Хто переносить труднощі шляху,
той може бути певний грядучого прославлення:
«Приступіть туди, де лики і чини праведників. Там Авраамо-
ве лоно приймає тих, хто перетерпів страждання, як Лазар; там
відкриваються скарби вічних благ Бога; там небесний Єрусалим –
мати первородних; там блаженна земля лагідних. Бо це Господь
приготував для тих, хто кається за свій шлях лукавий; це Господь
приготував для милостивих і вбогих духом; для плачучих у покаянні;
для миротворців; для спраглих правди, для переслідуваних Христа
ради. Бо Христос каже: «Те, чого око не бачило і вухо не чуло, і що
на думку людині не спало, те приготував Господь тим, що Його лю-
блять» (1 Кор.2:9).
Терпеливість Лазаря у стражданнях привела його до неба.
Страждання християнина за Христа, за правду назване в Єванге-
лії блаженством. Образ Лазаря служить підтримкою для страж-
дучих і вбогих. Страждання, прийняті по-християнськи, стають
своєрідною «перепусткою» до блаженного життя.
2.4. Відхилити турботи світу
Турботи про земне не тільки відхиляють людину зі шляху до
неба під час її проживання на землі. Вони також відхиляють її від
входження до Божого Царства під час славного Зновупришестя
Христа. Пам’ятаючи про це, людині важливо вибирати небесне і

36. 36
відхиляти земне. Цей вибір за думкою преподобного Єфрема, має
фундаментальне значення:
«Господь любить тих, хто добровільно Христа ради терпить
скорботи. Хто перебуває в постійних молитвах, чуванні, у виконан-
ні добрих діл, той підготував себе до того, щоб побачити у славі
безсмертного Жениха. Якщо тут занедбаємо наше спасіння, то не
будемо мати виправдання в Страшний День. Не знайдемо виправ-
дання, бо Ісус подарував нам вічне життя. Чим ми Йому віддячимо
за те, що заради нас прийняв обпльовування і бичування, розп’яття і
збезчещення людьми нечистими і беззаконними? Важливо скинути
зі себе всілякі турботи про марноту світу цього і з великою наполе-
гливістю послужити Йому Одному; бо Він наш Господь і Владика» .
Господь подарував нам вічне життя, жертвуючи своїм. Зробив
Він це з чоловіколюбства Свого, покликаючи нас увійти в життя.
Дар вічного життя є найціннішим з-поміж Божих дарів для лю-
дини. Він є також незрівняно вищим від усіх земних благ, позаяк
вони минущі. Ми приймаємо дар вічного життя вже тепер, якщо,
подібно до Господа, приймаємо скорботи і через це готуємося
до зустрічі з Ним. Клопоти, які не готують до вічного життя, є
марними і не вартими нашої уваги. Вони відтягають від вічного
до минущого і, в наслідку, ми позбавляємо себе вічності. Цьому
нема жодного виправдання.
На тлі Божественного дару вічного життя, дарованого ціною
пролиття дорогоцінної крові Христа, такими марними постають
турботи світу цього, які до того ж заважають належно віддячи-
ти Богові за Його дар. Християнин наслідує Христа страждучого,
якщо, як і Христос, вільно приймає життєві страждання. Через
те, зазнаючи страждань, християнин не узалежнюється від них.
2.5. Очікування
Друге пришестя Христа, пророчо прообразоване в «Дні Гос-
подньому» Старого Завіту, є приводом не для суму і плачу, а, на-

37. 37
впаки, для радості і веселощів. Коли християнин з надією думає про
зустріч із Христом у Його Зновупришесті і про відновлення всьо-
го творіння, то сповнюється радісним очікуванням. Адже настане
День, у якому Правда і Добро переможуть кривду і зло. Виходити
назустріч цьому Дню вже тепер закликає преподобний Єфрем:
«Прийдіть і приступіть, сини світла, почуйте благословенний
і блаженний голос Спасителя нашого, який каже нам: «Прийдіть,
благословенні Отця мого, унаслідуйте Царство Небесне» (Мт.25:34).
Гляньте, возлюблені мої, ніхто з вас не залишиться без блаженного
насліддя. Бо ось Христос уже «при дверях!» (Мт.24:33).
Християнське очікування пов’язане з отриманням спадщини
– Божого Царства, входженням у володіння ним. У День Знову-
пришестя Христос особисто передасть людям цю спадщину не-
бесного Отця. Люди в Божому Царстві не просто зазнаватимуть
блаженства, споживатимуть блага, а володітимуть і управляти-
муть ними.
Хоча повнота пришестя Христа ще попереду, а актуальний час
є часом очікування, все ж не підлягає сумніву, що Христове при-
шестя наближається, а за певними ознаками вже настає. За слова-
ми Христа: «Наступає година й тепер уже є». (Йо. 5:25). Через те
проблиски грядучого пришестя вже сяють у земному житті:
І тому шлях у майбутнє для християнина, в оцінці преподо-
бного Єфрема, вже є світлим шляхом:
«Шлях життя став для нас сповненим світла і слави, щоб ми у
світлі прямували до Отця. Тому візьмімо з собою те, що потрібно в
дорогу: олію в лампадках своїх, опоясавшись чистотою та істиною».
Обітниця Другого Пришестя посилює у християнині тугу за
Христом і очікування зустрічі з ним. До того ж, зустріч із Хрис-
том, за промислом Божим, може настати в будь – який момент:
«Треба завжди перебувати в молитві і виконанні добрих діл, бо не
знаємо, коли прийде Господь Бог наш! «Як злодій вночі» (2Петр.3:10),
так прийде страшний день».

38. 38
Преподобний Єфрем певним чином окреслює контури гряду-
чого пришестя, яке завдяки очікуванню стає сподіванішим і не-
наче «передбачуванішим». Окреслює він ці контури на підставі
Святого Письма:
«Тоді одноголосно закличуть вгорі і внизу; одна пісня прослави за-
лунає з обох сторін: «Праведний єси, Господи, і правдиві суди Твої!»
(Пс. 118:137) – будуть визнавати грішні. Хто чинив добро, тому до-
бром і воздасться, - скажуть ті, що стоятимуть праворуч Судді. А
хто чинив зло, тому і воздасться злом. Блаженні святі і праведні,
їм дозволено буде увійти в життя, радіти і втішатися з Богом у ві-
чному Царстві. Він дасть їм славу Свою; сяюче світло буде їм ризою,
і обличчя їхні просвітяться на небі. А горе злим і нечестивим! Вони,
покарані за вчинки свої, будуть мучитися з дияволом».
Спадщина Божого Царства поєднана зі судом, під час якого
буде відсічене від Божого Царства все нечисте, і таким чином
восторжествують правда і справедливість. Святість і праведність
засяють у світлі Божої присутності, а гріх і нечестивість не всто-
яться в цьому світлі
Грішники, які не знали Христа і не хотіли знати, самі себе по-
збавлять Христа. Зорієнтовані на земне, вони й життя своє об-
межили лише земними горизонтами (див. Притчу про багача і
Лазаря). Зотліваючи у гріхах, вони остаточно втратили спромож-
ність до вічного життя з Богом.
2.6. Блаженство очікувати
Маючи перед собою Боже Одкровення про смерть, суд, небо,
пекло і славне Зновупришестя Христа, людині важливо вибуду-
вати своє щоденне життя у світлі цього Одкровення. Для цього
потрібно плекати християнське уповання, сила якого – у вмінні
завжди бачити перспективу. У світлі уповання людина визволя-
ється від суто людських уявлень про багатства, почесті і славу,
як умови блаженства людини. Для вічного блаженства також не є

39. 39
необхідними фізична сила, здоров’я і довголіття. Втрата упован-
ня породжує залежність людини від уявних цінностей, а також
ризик втрати цінностей справжніх і непереминаючих. Для під-
твердження цих думок преподобний Єфрем наводить слова са-
мого Ісуса Христа:
«Зважайте на самих себе, щоб часом серця ваші не обтяжили-
ся обжирством, пияцтвом та життєвими клопотами, і щоб той
день не впав на вас зненацька, немов сітка, бо він прийде на всіх, які
живуть на поверхні цієї землі. Будьте чуйні, отже, і кожного часу
моліться, щоб мати змогу уникнути всього того, що має збутися, і
стати перед Сином Чоловічим» (Лк.21:34-36). А також написано:
«Намагайтеся входити крізь тісні ворота» (Лк.13-24).
Чуйність до Дня Господнього дає змогу відокремлювати те, що
потрібне на цей день, від того, що зайве. Відтак людина в житті не
розминеться з головним і не розміняється на другорядне. Пасткою
для людини є прийняти другорядне за головне. Мислення люди-
ни звичайно прив’язане лише до дня сьогоднішнього. Здатність
думати про День Господній і покладатися на Бога означає бачити
своє життя в перспективі і з цієї перспективи оцінювати, будува-
ти перспективну систему цінностей. У цій системі втрачає трагізм
відсутність таких цінностей «сьогоднішнього дня», як багатство чи
слава, здоров’я чи довголіття. Поруч із упованням на Господа має
бути постійна чуйність на можливі спокуси і підступи лукавого:
«Нехай ніхто із нас не йде іншим шляхом, щоб не ввійти в по-
гибель; як каже пророк Давид: «Цілуйте Його ноги, щоб Він не роз-
гнівався і не загинули ми в дорозі, коли зненацька запалає гнів Його.
Блаженні всі, що надіються на нього» (Пс.2:12).
Хто сподівається на пришестя Господнє, той завжди бачить
перспективу. Хто бачить перспективу вічного життя в небі, той
позбуватиметься грішного життя . Хто сподівається на Пришестя
Христа, той завжди готовий до праці над собою і постійних по-
двигів каяття для витривання у доброму аж до смерті.

40. 40
«Тож пильнуйте, бо незнаєте ні дня, ні години,
коли прийде Син Людський!».
(Мт. 25:13)
«Тоді Небений Отець витре кожну сльозу
з наших очей і покладе кінець усім стражданням і смерті».
(Одкр. 21:4)
«Перед народженням Ісуса Христа
людина готується покаянням, а перед другим приходом
Господнім – вірою».
(о. Григорій Планчак)
Я – СВІТЛО,
А ВИ НЕ БАЧИТЕ МЕНЕ;
Я – ШЛЯХ,
А ВИ НЕ ЙДЕТЕ ЗА МНОЮ;
Я – ІСТИНА,
А ВИ НЕ ВІРИТЕ МЕНІ;
Я – ЖИТТЯ,
А ВИ НЕ ШУКАЄТЕ МЕНЕ;
Я – ВЧИТЕЛЬ,
А ВИ НЕ СЛУХАЄТЕ МЕНЕ;
Я – ГОСПОДЬ,
А ВИ НЕ ПОКІРНІ МЕНІ;
Я – ВАШ БОГ,
А ВИ НЕ МОЛИТЕСЬ МЕНІ;
Я – ВАШ НАЙКРАЩИЙ ДРУГ,
А ВИ НЕ ЛЮБИТЕ МЕНЕ
ЯКЩО ВИ НЕ ЩАСЛИВІ,
ТО НЕ ВИНІТЬ МЕНЕ...

41. 41
2.7. Христос прийде
Преподобний Єфрем не лише попереджує про День Господ-
ній. В очікуванні цього Дня він намагається, наскільки можливо,
описати всі складові й ознаки Зновупришестя Христа. При цьому
спирається він на Боже Одкровення. Так, використовуючи Од-
кровення Івана Богослова, Єфрем Сирин описує величну і тре-
петну картину пришестя Бога до свого творіння:
«І, як блискавка, буде прихід Господній. «Затрублять бо і мертві
повстануть». (1Кор. 15:52). «І земля здригнеться в основі своїй, і не-
беса і сили небесні порушаться». (Мт. 24:29). Хто буде відважним у
той час? Все живе буде в трепеті і в жахітті. Але благодать Спа-
сителя укріпить і наповнить радістю серця праведних. «Бо сам Гос-
подь на даний знак, та на голос архангела, та при сурмі Божій зійде
з неба, і найперше воскреснуть ті, що вмерли в Христі. Потім же
ми, що живемо, що лишимось, будемо разом з Ним вхоплені на хма-
рах у повітря назустріч Господеві і так будемо з Господом завжди».
(1Сол.4:16-17). Заплаче тоді вся земля і море, заплаче повітря, а ра-
зом з ними заплачуть дикі звірі і птиці небесні; заплачуть гори і
дерева на рівнинах; заплачуть і світила небесні за родом людським;
бо всі відхилились від Святого Бога і повірили неправді, прийнявши
на себе, замість животворящого спасительного хреста, знамення
скверне і богоборче. Заплачуть земля і море, бо в устах людських за-
мовкнуть псалми і молитви; заплачуть великим плачем всі Церкви
Христові, бо вже не буде священнослужіння і приношення. Після
трьох із половиною років панування і правління лукавого, коли ви-
черпаються всі спокуси цього світу, прийде кінець. Як написано, Гос-
подь, подібно до блискавки, прийде святий, пречистий, страшний і
славний Бог наш, з незрівнянною славою, у супроводі чинів ангель-
ських і архангельських; всі ж вони – полум’я вогненне і ріка вогняна.
Херувими, споглядаючи на землю, і серафими, літаючи і закриваючи
лиця і ноги крилами вогняними, з трепетом взиватимуть: «Встань-