2. Організація — це інструмент координації трудових
внесків різних людей для досягнення загальної мети.
Суспільство складається з великої множини
різноманітних організацій, з якими пов'язані всі
прояви людського життя.
Організації можуть бути різними за характером і метою
діяльності, за формою власності, мати комерційну й
некомерційну спрямованість, але всі вони діють на
основі певних правил і процедур.
В українському законодавстві організації, що володіють
певним майновим комплексом для здійснення
підприємницької діяльності й мають статус юридичної
особи, називають підприємствами. Тому поняття
"організація", "підприємство", "фірма" надалі
використовуватимуться як взаємозамінні.
3. Організація — це соціальне утворення (група людей) з
певними межами, що функціонує на відносно
постійних засадах і свідомо координує с
вою діяльність для досягнення спільної мети
З-поміж суб'єктів господарської діяльності особливо
виокремлюють малі підприємства, що складають
основу малого бізнесу. Згідно з законодавством України
до них належать підприємства з такою кількістю
працівників:
• у промисловості й будівництві — до 200 осіб;
• в інших галузях виробничої сфери — до 50 осіб;
• у науці й науковому обслуговувані — до 100 осіб;
• в галузях невиробничої сфери — до 25 осіб;
• у роздрібній торгівлі — до 15 осіб.
4. Характеристики організацій
Наявність ресурсів, необхідних для досягнення цілей
організації. Кожна організація повинна вміти виділити
з усіх видів ресурсів, які вона використовує у своїй
діяльності, найважливіші, що забезпечить їй перевагу
серед конкурентів. Це може бути досконала технологія
або унікальний матеріал. У постіндустріальну епоху
особливого значення набувають нематеріальні,
інформаційні ресурси, які закладають підвалини для
прийняття рішень щодо залучення інших видів
ресурсів.
Чим унікальнішими ' є ресурси, що використовуються
організацією, тим більше шансів вона має на успіх. При
обмеженості ресурсів державою може здійснюватися
регулювання їх використання через надання дозвільних
ліцензій.
5. Залежність від зовнішнього середовища.
Організація є відкритою системою, що перебуває
під впливом різних зовнішніх чинників
(економічних, політичних, соціокультурних,
науково-технологічних тощо). Значний вплив на її
діяльність мають споживачі, постачальники та
конкуренти, органи державної влади, засоби
масової інформації).
6. Наявність розподілу праці. Розподіл праці між співробітниками дає їм
змогу виконувати свої функції кваліфікованіше та з меншими зусиллями,
що в цілому сприяє зниженню витрат організації. Розподіл праці може
бути:
• горизонтальним (поділ праці за окремими складовими, що забезпечує
в цілому виготовлення певної продукції чи виконання певної роботи).
Цей розподіл праці зумовлює утворення в організації підрозділів, що
спеціалізуються на різних видах діяльності;
• вертикальним (розподіл праці, який відділяє безпосереднє виконання
роботи від роботи з координування діяльності виконавців.) За цією
ознакою найчастіше виділяють три рівні управління. До найнижчого
(технічного) рівня належать менеджери, які керують переважно
робітниками. Це — бригадири, майстри, начальники змін, виробничих
дільниць тощо. Середній рівень — найбільш численний. До нього входять
менеджери, відповідальні за перебіг виробничих процесів у підрозділах,
що складаються з кількох структурних одиниць; сюди входять і
менеджери штабних і функціональних служб апарату управління, а також
керівники допоміжних та обслуговуючих виробництв, цільових програм і
проектів. Вищий рівень — це адміністрація підприємства, яка здійснює
загальне стратегічне керівництво. На цьому рівні зайнято всього 3—7 %
загального управлінського персоналу
7. Необхідність управління. Для того, щоб організація могла
досягти поставлених цілей, необхідно скоординувати роботу
залучених до процесу реалізації цілей працівників. Тому
управління є надзвичайно важливим видом діяльності для
будь-якої організації. За словами А. Файоля, "керувати —
означає вести підприємство до його мети, максимально
використовуючи наявні ресурси". П. Друкер зазначав, що
"управління — це особливий вид діяльності, який
перетворює неорганізований натовп в ефективну,
цілеспрямовану і продуктивну групу". Призначення
управління — внести в управлінську роботу якомога більше
системності, порядку, передбачуваності, логіки, постійності
в тому мінливому середовищі, в якому працює керівник.
9. Згідно концепції життєвого циклу організації її діяльність проходить п'ять
основних стадій:
1. народження організації: головна мета полягає у виживанні; керівництво
здійснюється однією особою; основна задача - вихід на ринок;
2. дитинство і юність: головна мета - отримання прибутку в найближчій
перспективі і прискорене зростання; стиль керівництва жорсткий; основна задача -
зміцнення позицій і захоплення ринку; задача в області організації праці -
планування прибутку, збільшення заробітної платні, надання різних пільг
персоналу;
3. зрілість: головна мета - систематичне збалансоване зростання, формування
індивідуального іміджу; ефект керівництва досягається за рахунок делегування
повноважень; основна задача - зростання по різних напрямах діяльності,
завоювання ринку; задача в області організації праці - розділення і кооперація
праці, преміювання відповідно до індивідуальних результатів;
4. старіння організації: головна мета - збереження досягнутих результатів; ефект
керівництва досягається за рахунок координації дій, основна задача - забезпечити
стабільність, вільний режим організації праці, участь і прибутках;
5. відродження або зникнення: головна мета полягає в забезпеченні пожвавлення
всіх функцій; зростання організації досягається за рахунок згуртованості персоналу,
колективізму; головна задача - омолоджування, впровадження інноваційного
механізму, впровадження наукової організації праці і колективне преміювання
10. 1. Ресурси.
У загальних рисах мета всякої організації включає перетворення ресурсів для досягнення результатів. Основні
ресурси, що використовуються організацією, це люди (людські ресурси), капітал, матеріали, технологія і
інформація. Процес перетворення ресурсів найлегше побачити у виробничих організаціях, але і організації
обслуговування і некомерційні організації також використовують всі ці види ресурсів.
2. Залежність від зовнішнього середовища.
Організації повністю залежні від навколишнього світу — від зовнішнього середовища — як відносно своїх
ресурсів, так і відносно споживачів, користувачів їх результатами, яких вони прагнуть досягти. Зовнішнє
середовище включає економічні умови, споживачів, профспілки, урядові акти, законодавство, конкуруючі
організації, систему цінностей в суспільстві, суспільні погляди, техніку і технологію і інші складові.
3. Горизонтальний розподіл праці - розділення всієї роботи на складові компоненти. Розділення великого
об'єму роботи на численні невеликі спеціалізовані завдання, дозволяє організації проводити набагато більше
продукції, ніж якби та ж сама кількість людей працювала самостійно. Складні організації здійснюютьчітке
горизонтальне розділення за рахунок утворення підрозділів, що виконують конкретні специфічні завдання і
прагнуть досягти конкретної специфічної мети. Такі підрозділи часто називаються відділами або службами
(відділи маркетингу, фінансів, закупівель, нерухомої власності і т.п.)
4. Вертикальний розподіл праці. Оскільки робота в організації розділяється на складові частини, хтось
повинен координувати роботу групи для того, щоб вона була успішною. Відділяти роботу по координуванню
дій від самих дій. Управління необхідне і є істотно важливою діяльністю для організації.
Вертикальний розподіл праці приводить до виникнення декількох рівнів управління по вертикалі. Наприклад,
папа, кардинал, архієпископ, єпископ, приходський священик. Чим нижче рівень, тим більше представників –
піраміда.
Всі складні організації мають набір загальних
характеристик:
