Особистість в описовій психології.pptx

1. Особистість в
"описовій психології"
В. Дільтея й Е. Шпрангера

2. Психологія особистості – галузь психологічних знань, яка займається
вивченням психічних властивостей людини як цілісного утворення, як
певної системи психічних якостей, що має відповідну структуру,
внутрішні зв’язки, характеризується індивідуальністю та
взаємопов’язана з навколишнім природним і соціальним
середовищем.Поняття “особистість” багатопланове, і особистість є
предметом вивчення багатьох наук. Кожна вивчає особистість лише в
своєму специфічному аспекті.

3. Людина – біосоціальна істота, яка володіє членороздільною
мовою, свідомістю, вищими психічними функціями (абстрактно-
логічне мислення, логічна пам’ять і т. д.), здатна створювати
знаряддя праці та використовувати їх в процесі суспільної
праці.Індивід – біологічний організм, носій загальних спадкових
якостей біологічного виду людина. Представник людського роду
– homo sapiens. Будь-яка людина – індивід, незалежновід рівня її
фізичного і психічного здоров’я. Індивідами ми народжуємося.
Особистість – соціально-психологічна сутність людини, яка
формується в результаті засвоєння індивідом суспільних форм
свідомості і поведінки, суспільно-історичного досвіду людства.
Особистістю ми стаємо під впливом суспільства, виховання,
навчання, взаємодії, спілкування тощо.

4. Особистість – ступінь привласнення людиною
соціальної сутності. Індивідуальність –
особлива і несхожа на інших людина в повноті
її фізичних та духовних якостей.

5. На противагу "безособистісній психології", що
розвивалась у рамках гештальтпсихології,
асоціативної психології, біхевіоризму, на початку XX
ст. виникла так звана "описова психологія". її
засновником став В. Дільтей (1833-1911), а
яскравим продовжувачем - Е. Шпрангер (1882-1963).

6. В. Дільтей вважав, що психіку людини не можна вивчати
експериментальними методами, а можна лише розуміти. Завдання
психології і полягає у розкритті смислового, душевного життя
особистості, ціннісних орієнтацій людини. Згідно з Е. Шпрангером,
психологія, що "розуміє", має базуватися на таких основних поняттях:
1) психічне розвивається з психічного;
2) психічне зводиться до інтуїтивного розуміння "модулів дійсності
життя" - при цьому йдеться не про співпереживання, а саме про розуміння;
3) не варто шукати якихось об'єктивних причин розвитку людської
особистості, потрібно лише співвіднести структуру окремої особистості
з духовними цінностями суспільства.

7. Народився 19 листопада 1833 року в Бебрісі у родині священика. Закінчив
місцеву школу, а в 1852 році вступив до Гейдельберзького університету, де
вивчав теологію. Згодом переїхав до Берліна, щоб вивчитись на пастора, як
бажав батько. Вивчав давньогрецьку мову та іврит, захоплювався читанням
праць Платона, Аристотеля, Августина Блаженного. Працював
журналістом і шкільним вчителем. У 1868 році Дільтей став професором в
університеті Кіля, де завідував архівом праць Фрідріха Шлейермахера. За три
роки по тому переїхав у Бреслау, де спілкувався із графом-філософом Паулем
Йорком фон Вартенбурґом. У 1882 Дільтей вернувся до Берліна, завідував у
Берлінському університеті кафедрою філософії. Популяризував праці Едмунда
Гуссерля. У 1906 опублікував свої давні статті про Готфріда Лессінга,
Йоганна Гете, Новаліса і Фрідріха Гельдерліна, чим значно просунув німецьке
літературознавство. За життя більшість його праць були опубліковані в
періодичних виданнях. Помер 1 жовтня 1911 року в Зейсі.
Вільге́льм Дільте́й
(19 листопада 1833 — †1
жовтня 1911) — німецький
історик культури та філософ-
ідеаліст, представник філософії
життя, літературознавець, що
ввів вперше поняття так званих
наук про дух, що мали значний
вплив як на сучасні історичні
науки в Німеччині, так і на
літературознавство.

8. Вільгельм Дільтей відстоював принципову різницю між
природничими науками та науками про культуру («науками про
дух» або «науками про мінливий світ людських творінь» —
історією, філологією, релігієзнавством тощо. Філософ розумів
під науками про культуру також теорію господарства і вчення
про державу). Науки загалом пізнають відображення речей у
свідомості, а не самі речі, мають справу з розумінням, тоді як
переживання дозволяє проникнути в самі речі. Вони не можуть
пізнати людину як особливу, відмінну від решти світу істоту,
це можуть забезпечити науки про культуру, що потребують
особливої герменевтики — філософської. Людина як суб'єкт
розуміння сама належить до предмета розуміння (буття). Тому
науки про культуру, згідно поглядів Дільтея, повинні
відмовитися від ставлення дослідника в позицію незалежного
зовнішнього спостерігача, що розділяє суб'єкт і об'єкт пізнання.
Необхідно враховувати, що той, хто пізнає, сам належить до
того, що він пізнає.
Діяльність психіки Дільтей вважав
суцільною і неперервною, сутність якої
полягає в ірраціональності. Вона не має
очевидних джерел і мети, що
відображається і на вищому рівні історії.
За Дільтеєм, історія загалом не має
сенсу, ним володіють лише окремі
епохи. Шляхом виявлення
закономірностей епохи може
створюватися певна класифікація,
згідно якої розглядаються зафіксовані в
текстах (в широкому розумінні тексту
як системи знаків і значень) явища
індивідуального характеру. Але зміст
індивідуального життя стає зрозумілим
для дослідника тільки внаслідок зв'язку
його переживання з мовою автора. Так
досягається витлумачення того чи
іншого тексту.

9. Едуард Шпрангер (27 червня 1882 - 17
вересня 1963) - німецький філософ
життя, психолог, педагог; у різні роки –
професор університетів Берліна,
Лейпцига, Тюбінгена.
Е. Шпрангер обгрунтовував ідеї
філософії життя та філософії культури,
зокрема за допомогою «розуміючої
психології», що ґрунтується на
принципах «наук про дух», виведених
Вільгельмом Дільтеєм, та положеннях
вчення про цінності, розроблені
Генріхом Ріккертом.
Філософські погляди Еге. Шпрангера склалися під впливом ідей
Вільгельма Дільтея та філософії життя, а також вчення про цінності
Генріха Ріккерта. В основному філософському творі "Форми життя" Е.
Шпрангер розвивав ідеї цілісної, або "структурної" психології, яку він - в
дусі неокантіанського розмежування "наук про дух" і "наук про природу"
- протиставляв природничо "психології елементів".
Прихильник методу В. Дільтея «наук про дух», який базується на
інтуїтивному осягненні духовної цілісності, ґрунтуючись на
методологічній установці трактувати психологічні процеси лише з
психологічних процесів, Е. Шпрангер ввів поняття «розуміє психології».
Розуміюча психологія розглядає душевний процес як певну цілісність у його
смислових зв'язках, тобто у його включеності у певний зміст культури.
Здебільшого своїй праці, «Форми життя», Еге. Шпрангер відкинув
психологію елементів, що розчленовує душевний процес на складові і
грунтується на даних фізики і фізіології.

10. Основним завданням духовно-
наукової психології як однієї з
«наук про дух» є дослідження
ставлення індивідуальної
духовної структури людини
до структури «об'єктивного
духу», і, відповідно, виявлення
основних типів
спрямованості абстрактної
людини, які отримали у Е.
Шпрангера позначення
«життєвих форм».
Вихідним принципом
психології, на думку Е.
Шпрангера, є розуміння як
спосіб безпосереднього
розуміння змісту явищ
об'єктивного духу. Слідом
за В. Дільтеєм Е. Шпрангер
вважає, що душа є
смисловим взаємозв'язком
дій, переживань і реакцій,
об'єднаних людським «Я».

11. Переживання зв'язку
внутрішнього душевного
життя та цінностей
суспільного духовного
життя здійснюється в
актах діяльності «Я», в
яких реалізується певна
ціннісна система.
Душа взаємодіє з духом,
причому принципи та
закономірності духовної
роботи іманентні душі, і
суб'єктивне скрізь і завжди
є відбиток з об'єктивного.

12. У свою чергу, об'єктивне Е.
Шпрангер виводить із
«життєвості», яка
виступає у вигляді
«структур» чи навіть
«організмів». Однією з
таких структур є
суспільство -
надіндивідуальна
цілісність, в яку включені
індивідууми.
Але як суспільство, так і інші
структури та організми, що
діють у просторі та часі,
непізнавані для нас у їхній
справжній будові. Для
духовних утворень ми не
маємо іншого знаряддя
пізнання, крім індивідуальної
духовної структури. Тому
суспільства, структури, як
вони є, трансцендентні по
відношенню до нашого
пізнання.

13. Єдиним шляхом пізнання будь-яких
духовних форм Еге. Шпрангер вважав
розуміння індивідуальної структури
духу. Він думав, що, навіть
розглядаючи суспільні групи як
надіндивідуальні форми, неможливо
зрозуміти їхній зміст інакше як через
схему духовної індивідуальності. А
оскільки індивідуальні духовні
структури існують у вигляді
життєвих форм, сприйняття і
пізнання суспільства через призму цих
форм є остаточним сприйняттям і
пізнанням. Над ними немає жодної
вищої, привілейованої пізнавальної
інстанції.
Оскільки ставлення між соціально-
общинним життям і культурою
розірвано, оформлення та розвиток
культури — обов'язок індивідів, які, у
свою чергу, переводять його на
державу, яка і виявляється,
зрештою, інстанцією, що сполучає
індивідуальні, тобто
внутрішньокультурні цілісності в
надіндивідуальні. , об'єктивні
культурні єдності Ця позиція
стала, зокрема, теоретичною
основою тієї величезної роботи, яку
вів Шпрангер у галузі педагогіки,
організації освіти та культурної
політики.

14. Ґрунтуючись на цих міркуваннях, Е. Шпрангер дійшов висновку, що
соціологія як соціальна наука, організована за моделлю природничих
наук, не здатна зрозуміти науку, мистецтво, релігію, культуру в
цілому, «розчиняючи» їх в абстрактних соціальних структурах та
взаємодіях. На його думку, альфа та омега культури –
індивідуальність, людина – носій духу, а для соціології конкретна
людина не існує. З цієї причини Е. Шпрангер закликав звільнитися від
«соціологічної ілюзії», і у своїй ворожості до соціології був близький до
свого вчителя В. Дільтея. Хоча він визнавав нерозривний зв'язок
соціальної форми та культурного змісту, але вирішальну роль
відводив не формам суспільних відносин, а особисто-людському та
«предметно-культурному змісту», що розгортається в цих формах і
визначає їх цінність.

15. Своєрідний підхід до формування психологічної науки був
розроблений німецьким вченим Вільгельмом Дільтеєм
(1833-1911). Він відстоював важливість зв'язку
психології з філософією, відкидаючи пріоритет
експерименту над спостереженням. Дильтей
висловлювався проти перенесення методів природничих
наук у психологію, яка потребує власного методу і
власної методології. У своїй критиці «пояснювальної»
психології він підкреслював, що поняття причинного
зв'язку взагалі не застосовується у області психічного,
оскільки дати точне і об'єктивне обґрунтування
отриманим при осягненні власних переживань фактами
неможливо.

16. Отже, психологія повинна відмовитися від спроб
пояснення душевного життя, поставивши собі за мету
опис і аналіз психічних явищ, намагаючись зрозуміти
окремі процеси життєвого цілого. Саме такий підхід
зробить психологію провідною для всіх наук про людину.
Свою психологію Дільтей називав описовою,
протиставляючи опис – поясненню, розчленування –
конструюванню схем з обмеженого числа однозначно
визначених елементів.

17. Він виступав проти асоціативного підходу до психіки, розуміння її як сенсорної
мозаїки. Натомість елементів він пропонував внутрішньо пов'язані структури,
що лежать в основі душевних процесів, розвиток яких визначається метою.
Цілісність і цілеспрямованість являють собою, на думку Дільтея, специфічні
риси душевних проявів.
Одним із центральних у його теорії стало поняття переживання. Воно
виступало не як елемент свідомості, а у вигляді внутрішнього зв'язку,
невіддільного від його втілення в духовному, надіндивідуальному продукті.
Тим самим індивідуальна свідомість співвідносилася зі світом соціально -
історичних цінностей. Важливою сполучною ланкою між культурою і
людиною, так і між окремими науками стала герменевтика (мистецтво
розуміння і тлумачення текстів), яка в теорії Дільтея була засобом відтворення
неповторних культурних світів минулого.

18. Унікальний характер об'єкта дослідження
(духовний світ), на думку вченого, визначав і
унікальність методу. Їм служить не пояснення явищ
у прийнятому натуралістами сенсі, а розуміння,
осягнення. Він писав, що «природу ми пояснюємо, а
душевне життя осягаємо (пізнаємо)». Осягнення
ґрунтується на аналізі безпосередніх переживань
«Я». Воно суттєво відрізняється від інтроспекції, так
як відкриває зміст не тільки свідомого, але й
несвідомого.

19. На противагу «безособистісній психології», що
розвивалась у рамках гештальтпсихології, асоціативної
психології, біхевіоризму, на початку XX ст. виникла так
звана «описова психологія» її засновником став
Вільгельм Дільтей (1833-1911), а яскравим
продовжувачем – Едуард Шпрангер (1882-1963).

20. Головне в особистості, за Е. Шпрангером, - це ціннісна орієнтація, яка є включенням
суб'єкта у пізнання. Ціннісна орієнтація с духовне начало, що визначає світобачення і є
похідною частиною загального людського духу. Тому краще говорити не про "описову", а
про "духовну" психологію. Е. Шпрангер виділив шість типів пізнання світу, шість "форм
життя" і відповідних їм типів людини.
У своїй класифікації Е. Шпрангер показав, що люди відриняються одне від одного не
лише темпераментом, конституцією, поведінкою, а передусім цінностями своєї духовної
орюнтації. Це утворює духовну індивідуальність особистості, її духовну сутність.

21. 1. Теоретична людина - це така людина, яка
тягнеться до пізнання закономірностей світу,
відносин між людьми. Це є для неї провідним. Для
теоретичної людини, незалежно від того, хто вона
за фахом - науковець, ремісник або лікар, - головна
ціннісна орієнтація - це осмислення в
теоретичному плані того, що відбувається
навкруги. Життя для теоретичної людини
представлене у вигляді "віяла проблем".

22. 2. Економічна людина звичайно шукає користь у
пізнанні Для такого типу людини цінність
пізнання пов'язана з тим, що приносить
користь ЇЙ самій, сім'ї, колективу, людству.
Мислення такої людини має прагматичну
спрямованість на створення чогось корисного
на основі природничонаукових знань і техніки.

23. 3. Естетична людина сприймає довкілля як щось
гармонійне або дисгармонійне, намагається пізнати
світ через естетичні враження у вигляді форми,
кольору, ритму. Має потяг до самовираження в
естетичній формі. І йдеться не лише про професійних
художників, скульпторів, композиторів, а й про
звичайних людей.

24. 4. Соціальна людина - це та, яка прагне знайти себе в
іншій людині, жити заради інших. Вона тягнеться до
всеосяжної любові, любові до людства. В цій любові
розчиняються межі індивідуальності "Я" особистості,
що любить, відрізняється від "Я" егоїстичної людини.
Це "Над-Я", що знаходить себе в служінні іншим.

25. 5. Політична людина тягнеться не до суто
адміністративної влади, а до такої влади, що
відповідає вищим духовним вимогам, базується на
істинних духовних цінностях і на цій основі детермінує
мотиви та дії інших людей.

26. 6. Релігійна людина - це тип людини, ціннісна
орієнтація якої полягає у пошуку смислу життя,
начала всіх начал життя, вищої духовної сили -
Божества. Релігійна людина може й не належати до
жодної з церков, не виконувати обрядів. Головне для неї
- саме пошук вищого смислу, вищої правди,
першопричини буття.

27. • Гладкова В. М. Загальна психологія та історія психології.
• ЛЕКЦІЯ Розділ 2. Розвиток психології як самостійної науки Тема 7. Становлення психології як
самостійної науки (середина ХІХ – початок ХХ ст.). URL: https://elr.tnpu.edu.ua/login/index.php.
• О. Б. Столяренко. ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ : навч. посіб. Київ, 2012. 280 с. URL:
https://filos.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2020/03/Psykholohia-osobystosti.-Stoliarenko-O.-B..pdf.
• Учасники проектів Вікімедіа. Вільгельм Дільтей – Вікіпедія. Вікіпедія. URL:
https://uk.wikipedia.org/wiki/Вільгельм_Дільтей.
• Особистість в "описовій психології" в. Дільтея й е. Шпрангера. StudFiles. URL:
https://studfile.net/preview/5184141/page:11/.
• Contributors to Wikimedia projects. Шпрангер, Эдуард – Википедия. Википедия – свободная
энциклопедия. URL: https://ru.wikipedia.org/wiki/Шпрангер,_Эдуард.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

28. Дякую за
увагу!