1. 12019
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
МЕТОДИЧНИЙ КАБІНЕТ ВІДДІЛУ ОСВІТИ
ВЕЛИКОБЕРЕЗНЯНСЬКОЇ РАЙОННОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ
НА ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ КОНКУРС УЧНІВСЬКОЇ ТВОРЧОСТІ
НОМІНАЦІЯ „ІСТОРІЯ УКРАЇНИ І ДЕРЖАВОТВОРЕННЯˮ
САКРАЛЬНІ ОБЕРЕГИ УЖАНСЬКОЇ ДОЛИНИ:
МАНДРІВКА В ЧАСІ ТА ПРОСТОРІ
Краєзнавчий нарис
Робота Комар Тетяни Іванівни (2002 р.н.),
учениці 11 класу Костринського ліцею
Великоберезнянської районної ради
Закарпатської області
Домашня адреса:
с. Кострино, 54/А,
Великоберезнянський район,
Закарпатська область, 89022
Керівник Яцуга Олександра Василівна,
учитель історії Костринського ліцею
Великоберезнянської районної ради
Закарпатської області
2. 2
У «Міжнародній хартії про народну архітектуру», відомій
ще як „Пловдивська хартіяˮ, сказано: „Пам’ятки народної
архітектури несуть у собі закодовану інформацію, що
знайомить нас не лише з концепціями і технічними,
художніми, естетичними методами будівництва тієї епохи,
коли вони були створені, але й з життєвим рівнем народу та
його звичаями. Ось чому вони є живими свідками епохи не
тільки в архітектурному і художньому плані, але й у плані
історичному. Їх цінність компенсується естетичними
особливостями, що поступаються інколи показним і
величавим пам’яткам офіційної громадської, сакральної та
цивільної архітектуриˮ.
Церква Покрови Пресвятої Богородиці, що красується на узгір’ї центру села Кострино
Великоберезнянського району
АНОТАЦІЯ
3. 3
Тема дослідження: Сакральні обереги Ужанської долини: мандрівка в
часі та просторі.
Ключова теза: „Духовні святині рідного краюˮ
Великоберезнянський район Закарпатської області багатий на унікальні
пам’ятки церковної архітектури – дерев’яні храми бойківського та
лемківського стилів. Метою роботи є аналіз історії, розвитку та взаємовплив
українських та європейських традицій на стиль дерев’яних храмів регіону.
Об’єктом дослідження є храмова архітектура Великоберезнянського
району. Предмет дослідження – Церква Покрови Пресвятої Богородиці, що
височіє на узгір’ї центру села Кострино Великоберезнянського району
Закарпатської області.
Актуальність роботи полягає у тому, що дерев’яні храми є
маловивченим явищем, а їх унікальність з погляду національного та світового
мистецтва вирізняють їх серед мистецьких надбань усіх народів і підносять
церковне будівництво до рівня світових культурних здобутків.
Краєзнавче дослідження складається із вступу, двох розділів та
висновків.
Проаналізувавши історію виникнення та розвиток будівель лемківської,
бойківської школи ми бачимо, що архітектура пройшла декілька етапів
розвитку і, попри усі спроби знищити її, вона усе таки вистояла цей поєдинок
й зараз продовжує радувати нас своїми формами.
Опрацювавши дослідження дерев’яної сакральної архітектури
Великоберезнянського району наголошуємо на важливості та необхідності
збереження й охорони цих пам’яток.
4. 4
ТЕЗИ ДО РОБОТИ
„Сакральні обереги Ужанської долини: мандрівка в часі та просторі”
КОМАР ТЕТЯНИ ІВАНІВНИ,
учениці 11 класу
Костринського ліцею
Великоберезнянської районної ради Закарпатської області
Керівник: учитель історії Яцуга Олександра Василівна
Унікальність, різноманітність архітектурно-мистецьких засобів,
шляхетно-вишукані форми дерев’яних церков вирізняють їх серед мистецьких
надбань усіх народів і підносять церковне будівництво до рівня світових
культурних здобутків. Проблема збереження автентичності старовинних
храмів – одна з найважливіших, адже з плином часу всі пам’ятки історії
зазнають тих чи інших змін. Надто мало святинь залишається в первозданному
вигляді. Одним із таких унікальних скарбів старовини є Покровська церква.
Святиня майже не зазнала змін з часу її будівництва. Актуальність
дослідження полягає в тому, що храм представляє великий інтерес як
перехідний тип від бойківського до лемківського зодчества. І ми, нащадки
Ужанської долини, повинні вивчати й знати історію свого рідного села, краю
та держави.
Метою роботи є аналіз історії, розвитку та взаємовплив українських та
європейських традицій на стиль дерев’яних храмів регіону. На основі
вивчення історичних та краєзнавчих матеріалів, а також розповідей місцевих
священиків, спогадів старожилів більше дізнатися про архітектурні пам’ятки
регіону.
Відповідно до мети основними завданнями роботи є: дослідити історію
сакральних пам’яток Великоберезнянщини та найстарішого храму району;
більше дізнатися про стиль споруди та інтер’єр церкви с.Кострино; провести
пошуково-дослідницьку роботу безпосередньо на території храму.
Об’єктом дослідження є храмова архітектура Великоберезнянського
району. Предмет дослідження – Церква Покрови Пресвятої Богородиці села
5. 5
Кострино Великоберезнянського району Закарпатської області. Крім того не
залишилися поза увагою й інші унікальні дерев’яні храми Ужанської долини.
ЧАРИ ДЕРЕВ’ЯНИХ ЦЕРКОВ УЖАНСЬКОЇ ДОЛИНИ
Уявіть собі, що життя людини – це суцільна захоплююча мандрівка, а
тоді життя народу, нації чи не подорож крізь час та простір?
Якщо Ви згідні, тоді помандруємо? Адже якщо мандрувати, то тільки
Закарпаттям, і тільки Великоберезнянщиною.
Запитаєте чому? Відповідь надзвичайно проста – це край овіяний
легендами, дивовижний край тепла, край щирих сердець, вражаючої природи.
Цей регіон Закарпаття багатий на мальовничі куточки та культурні пам’ятки,
тут ріки течуть в інший бік, а небо здається так близько, що до нього можна
торкнутись рукою.
Ще й сьогодні у цьому мальовничому коточку Закарпаття не щезли
сліди давно минулих днів, наповнені обрядами й віруваннями, прикрашені
неповторним колоритом народного одягу й лемківської вишивки, обставлених
дерев’яними, металевими, керамічними виробами найякіснішої ручної роботи
– від посуду, вжиткових предметів, меблів до дзвінких, бездоганно витесаних
з дерева будинків, пропорційних, доцільно збудованих господарських споруд і
гідних подиву архітектурних творінь – дерев’яних церков.
Можна багато говорити про особливості Великоберезнянщини, що
роблять її справді видатним краєм, глибину й красу якої можна відкривати для
себе впродовж усього життя. Непроста історія, переплетення різних народів та
національностей, культур і традицій сприяли появі специфічних проявів
архітектурної творчості, які розвивалися на території.
Упродовж історичного розвитку край входив до складу декількох
держав – Австро-Угорщини, Чехословаччини, Угорщини, СРСР та України,
закони яких щодо релігії кардинально змінювалися. Найбільш трагічним для
6. 6
церкви був радянський період, коли переслідувалися будь-які релігійні
вірування та культи. На відміну від інших регіонів України, де церковні храми
та монастирі були ліквідовані до початку Другої світової війни, у нашому краї
процес гонінь почався в хрущовську епоху та був менш трагічним. Старовинні
храми, що майже не зазнали руйнувань, залишалися осередком
християнського життя, символом духовності, хоча вони, як і саме населення,
стали заручниками політичної ситуації.
Суверенна демократична Україна своїми законами забезпечила свободу
культу для всіх релігій. Почали відроджуватися святині, завирувало духовне
життя.
Візитівкою та перлиною Ужанської долини стала церква Покрови
Пресвятої Богородиці, що красується на узгір’ї центру села Кострино.
Духовний світ мешканців села складався впродовж усієї історії та передавався
з покоління в покоління, звичайно, першоосновою при цьому була церква.
Саме вона зуміла вселити в людські душі віру в Бога, поєднувала в
нерозривному зв’язку віру та обрядність, прищеплювала християнську мораль.
Ця гармонійна святиня, як і в буремні радянські часи, продовжує
скликати вірян для спільної молитви й творити живу історію сьогодення.
Актуальність роботи полягає у тому, що дерев’яні храми є
маловивченим явищем, а їх унікальність з погляду національного та світового
мистецтва вирізняє ці сакральні обереги серед мистецьких надбань усіх
народів та підносять церковне будівництво до рівня світових культурних
здобутків. Та чи не найбільший інтерес представляє найдавніша церква
Покрови Пресвятої Богородиці села Кострино, адже храм викликає великий
інтерес у зв’язку з тим, що від уособлює перехідний тип від бойківського до
лемківського зодчества. Тому ми, нащадки Ужанської долини, повинні
вивчати та знати історію місця, де народилися, краю, в якому живемо та
Української держави.
Робота складається із вступу, двох розділів та висновків. У додатках
містяться фотоматеріали відповідно до теми.
7. 7
У першому розділі „Подорож триває… Пам’ятки сакрального зодчества
Великоберезнянщиниˮ, на основі історичних джерел досліджено дерев’яні
церкви Великоберезнянсього району Закарпатської області, зокрема
Михайлівську церкву села Ужок, яка занесена до всесвітньої спадщини
ЮНЕСКО в рамках проекту „Автентична Українаˮ, церву Василія Великого в
селі Сіль, Іоана Предтечі у Сухому та Святого Миколая у селі Гусний. Також
поза нашою увагою не залишилися й Миколаївський храм у селі Чорноголова
та церква Успіння Богородиці, яка була створена зодчими у селі Смерекова, а
зараз знаходиться в чеському містечку Нова-Пака.
Другий розділ „Сторінками історії Покровської церквиˮ є не менш
цінним, адже в ньому йде мова про найстарішу релігійну святиню Ужанської
долини – храм Покрови Пресвятої Богородиці в селі Кострино.
У роботі зроблено спробу узагальнити матеріал щодо сакральних
пам’яток регіону та довести, що церковне будівництво краю наочно засвідчує
збережену впродовж століть належність до українського мистецтва та відбиває
взаємовпливи з художнім світом сусідніх народів.
Водночас дерев’яна церковна архітектура Великоберезнянського району
Закарпатської області є лише коштовною частиною великого заповідника
народного дерев’яного будівництва, ім’я якому Українські Карпати.
8. 8
ПОДОРОЖ ТРИВАЄ…
ПАМ’ЯТКИ САКРАЛЬНОГО ЗОДЧЕСТВА ВЕЛИКОБЕРЕЗНЯНЩИНИ
Закарпаття є місцем зустрічі східної та західної церковних архітектурних
традицій. Звідси – багатство форм культових споруд, розмаїття стилів та їх
варіантів, зміни форм та художніх деталей дерев’яних церков від с. Ужок до
Ясіня.
Традиційна класифікація нараховує в Закарпатті 5 стилів: лемківський,
бойківський, гуцульський, бароковий та готичний. У межах стилів розрізняємо
кілька варіантів. Усі назви стилів є досить усталеними й передають зміст того
чи іншого стилю, а регіонами їх поширення, як звичайно, є басейни рік та
долини, що й зумовлювало виникнення стилю та його варіацій. До того ж
терміни „бароковийˮ, „готичнийˮ, „ампірˮ є вельми умовними, бо не йдеться
про класичні європейські стилі, а лише про органічне засвоєння українською
архітектурою їх певних елементів.
У селах верхньої течії річки Уж трапляються невимовно досконалі в
пропорціях бойківські церкви Великоберезнянського району. Вражає мудра
стриманість кожного верху, що, заламуючись ступінчастою пірамідою,
здіймається догори наметом прадавньої форми. Досконала композиція з трьох
зітканих з мерехтливих ґонтинок верхів урівноважує, поєднує правічні стихії
неба і землі: стіни зрубів, складені з грубезних колод, ніби виростають із
землі, а завершення з маківками та металевими хрестами вже належить
небесам.
На Великоберезнянщині вісім давніх дерев'яних церков: у селах Ужок,
Гусний, Сухий, Кострино, Сіль, Вишка, Чорноголова, Буківцьова. З цих
восьми храмів п'ять – бойківського стилю з ледь помітним переходом до
9. 9
лемківської архітектоніки з її високою вежею над західним зрубом бабинця
(Березнянщина є частиною закарпатської Лемківщини). Три інші церкви
перероблено з бойківських на барокові. Крім них, у районі є ще шість новіших
дерев'яних церков базилічного типу. Закарпатські бойківські церкви мають
велику рідню на Львівщині – близько півсотні бойківських храмів у
Сколівському та Турківському районах і ще кілька в Івано-Франківській
області та Польщі.
В селі Ужок красується Михайлівська церква бойківського стилю. Це
пам’ятник архітектури, що датований 1745 роком. У 2013 році в рамках
проекту „Автентична Українаˮ церква занесена до світової спадщини
ЮНЕСКО (Додаток А).
Не поступається красою церква Василія Великого у селі Сіль, що
створена бойківськими зодчими у Сянках Львівської області у 1703 році
(Додаток Ґ).
Одним з найкраще збережених дерев’яних храмів закарпатської
барокової архітектури є бойківська церква Святого Миколая в селі
Чорноголова, зведена у 1751 році (Додаток Д).
Не менш привабливими є храми класичного типу раннього бойківського
зодчества Іоана Предтечі у Сухому (пам’ятка 1679 року) (Додаток В) та
Святого Миколая у селі Гусний (1655 року) (Додаток Б). До речі, у 30-х роках
ХХ століття священиком у Гусному був відомий закарпатський художник
Золтан Шолтес. Ікони, намальовані ним, зберігаються до тепер.
Варто згадати також за церкву Успіння Богородиці, що була збудована в
селі Смерекова на початку ХVІІІ століття. Через півстоліття її було
перенесено у село Обава Мукачівського району. Загалом будівництво храму
виконано в бойківському стилі, однак з часом було добудовано барокову вежу,
і церква набула лемківських рис. Ця святиня знаходиться в чеському містечку
Нова-Пака.
Лемківські дерев'яні церкви мають над навою та вівтарем такі ж шатрові
пірамідальні верхи, як і бойківські. Мабуть, це оригінальна й давня форма в
10. 10
Українських Карпатах. Над бабинцем виростає висока вежа з розвинутим
бароковим завершенням. Внаслідок поєднання шатрових форм і барокової
вежі виникло архітектурне диво – лемківська церква. Не залишилося й сліду
від рівномірного розподілу об'ємів, властивого бойківській церкві. Уся
споруда – це єдиний динамічний рух, злет форм зі сходу на захід до найвищої
точки вежі.
До шедеврів лемківського дерев’яного зодчества належать церкви: Покровська
у селі Кострино (Додаток Е), створена у 1645 році, Михайлівська 1700 року в
селі Вишка та церква Праведної Анни у селі Буківцево, що датується 1791 р.
Дерев'яні церкви почали масово замінювати мурованими в XIX ст.
Скарбниця народного культового будівництва відчутно збідніла протягом XX
ст. Можна назвати три періоди руйнування дерев'яних культових споруд.
Перший – від початку XX ст. до 1945 р., коли відбувається розпочата в XIX ст.
заміна дерев'яних церков мурованими єдиного базилічного зразка. За часу
входження Закарпаття до Чехословацької республіки вперше звернено увагу
на захист дерев'яних культових споруд, зокрема публікуються статті та книги
про народне зодчество в основному українських та чеських учених. Наступний
період нищення дерев'яних церков розпочався після Другої світової війни в
умовах СРСР. Здійснювалася цілеспрямована робота щодо зменшення
кількості культових споруд у західних областях України. Для досягнення
мети не добирали засобів [1].
У 1961 р. американський художник Роквел Кент відвідує Закарпаття і,
зачарований дерев'яними церквами, пропонує реставрувати їх за власний
кошт, чим викликає обурення тогочасних керівників, адже обласний комітет
компартії вирішив, що досить мати по одній дерев'яній церкві кожного стилю.
Третій період нищення пам'яток, на жаль, відбувається, сьогодні, на
наших очах. В умовах релігійної свободи люди прагнуть замінити дерев'яні
церкви мурованими або переробити старі. Кількасотрічні перлини дерев'яної
архітектури вкривають шифером, бляхою, майже в усіх діючих церквах стіни
всередині обшивають картоном, а замальовування старих іконостасів набуло
11. 11
такого розмаху, що можемо говорити про катастрофу закарпатського
іконопису. Причиною цього є неосвіченість людей, у тому числі й священиків,
і в повна байдужість нинішньої влади до культури. Пам'ятки, що дійшли до
нас, потребують єдиного особливого піклування. Необхідно зберегти не тільки
відомі шедеври, а й найменшу капличку чи придорожній хрест, бо все це є
частинкою життя нашого народу, його пошуком краси й ствердженням віри.
СТОРІНКАМИ ІСТОРІЇ ПОКРОВСЬКОЇ ЦЕРКВИ:
ЗУПИНКА ПОКОЛІНЬ
Гордістю Ужанської долини по праву вважають унікальний
архітектурний шедевр – Покровську церкву села Кострино.
Кострино – прадавнє верховинське село на Великоберезнянщині. Якщо
напружити фантазію й уявити мальовничий краєвид із вкритими смарагдовим
лісом горами, із стрімкою річкою Уж, що в’юнить за собою хати-писанки, то
навіть і тоді картина буде неповною. Треба почути мелодію вітру й води,
побачити сонячний розмай кольорів, поговорити з привітними людьми,
безмежно залюбленими у свої Карпати... Це і буде Кострино.
Перша згадка про село сягає 1410 року. Його засновником вважається
Ванх Кенейз, слуга графині Йоанни Другет. Давня назва села – Чонтош, що в
перекладі з угорської означає „кучерява шерстьˮ. Село відзначалося високим
рівнем духовності та прагненням мешканців мати свій храм.
За свідченням священика Михайла Лендєла, який досліджував історію
села Кострино, перша церква побудована у 1451 році зі смереки в урочищі
Хижний Потік. Друга – на території кладовища у селі Нижня Розтока, яка
внаслідок великих повеней була зруйнована. У 1602 році за допомогою графа
Берчені збудована дерев’яна церква в урочищі Сигут. Храм був дуже простий,
але достатньо устаткований для того, щоб проводити богослужіння. В цей
період у Кострині служить православний священник – отець Мартин Желяр. А
у 1631 році священник Кострин і Розтоки Василій платив Невицькій домінії
12. 12
Другетів „шестерикову порціюˮ і кожні два роки давав одного вола, щорічно –
одну лисицю, десятину від бджіл та свиней.
Оригінальною пам’яткою бойківського дерев'яного зодчества села є
храм Покрови Пресвятої Богородиці, побудований без жодного цвяха та
сучасного устаткування. Церква представляє великий інтерес як перехідний
тип від бойківського до лемківської зодчества. Особливістю останнього є
вельми своєрідна динамічна композиція обсягів, поступово наростаючих від
невеликого вівтаря через центральний багатозаломний верх до високої вежі-
дзвіниці західного типу. У храмі ця тенденція ще тільки намічена, і тому його
дзвіниці зберігають форму шатрових верхів бойківського типу. Строгий
геометризм архітектурних форм, спостережна галерея дзвіниці зближують її з
дерев'яним оборонним зодчеством. Над зрубом бабинця у 1761 році на
замовлення пароха Григорія Стопинського надбудована каркасна дзвіниця.
Кутові з'єднання виконані врубками в простий замок з потайним прямим
шипом. У плані всі три зруби близькі до квадрату, центральний зруб ширший
від інших. Усі три об'єми церкви перекриті шатровими завершеннями з двома
заломами. Над бабинцем влаштовані емпори. Церква оточена піддашшям на
випусках зрубу, збудована з ялинових брусів. Верхи, піддашшя і стіни над
опасанням покриті ґонтом. Збереглася дерев'яна різьба XVIII століття.
Пам'ятник тяжіє до бойківської архітектурної школи. Однак надбудова
дзвіниці над західною частиною, яка по висоті перевищила центральний зруб,
порушила рівновагу архітектурних мас і надала спорудженню риси, типові для
лемківської архітектури. Довжина церкви становить 15 метрів, ширина – 7,
висота вежі від фундаменту – 14. Внаслідок надбудови каркасної вежі –
дзвіниці, церква набула певної динамічності з наростанням форм зі сходу на
захід, що максимально наблизило її до храмів лемківського стилю (Додатки Е,
Є).
Церква Покрови Пресвятої Богородиці була перевезена з села Сянки
Львівської області на кошти жителя села Грунянського та розміщена на
мальовничому пагорбі у центрі села Кострино в 1703 році. Парохом в цей час
13. 13
був Гриць Кострин. Перекази свідчать, що заможний селянин продав воли й
на вилучені кошти купив храм. Перевозили святиню волами з Сянок цілу ніч.
Вибираючи місце для церкви, селяни довго вагалися і переносили деревину з
урочища Кошарки в урочище Дорошавиця і навпаки, аж поки не поставили
храм на Дорошавиці. Проте, створена святиня набагато давніше, а точніше
1645 року. Дослідники й до тепер дивуються, як найстаріший храм району, так
довго лідирує поряд із церквами, збудованими пізніше. Рідко зустрічаються
справжні, талановиті майстри, майстри від Бога, які створюючи таку красу не
використали ні одного цвяха. Це генії свого часу, яких не розуміє епоха, що
сама їх і створила.
У 1865 році священик Василь Легеза з громадою села замовили план
нової мурованої церкви, який виконав інженер Андрій Андрейкович (Додаток
Ж). Навіть обрали ділянку для будови – на землі Дідиків, поруч із фарським
садом. Але, напевно, через відсутність коштів кам’яну базилічну церкву довго
не будували. Нарешті вирішили спорудити її на місці дерев’яної і в 1914 році
приступити до роботи, але на заваді стала Перша світова війна. Після війни
гроші, зібрані на будівництво, знецінилися, і дерев’яна красуня була
врятована. З 1891 до 1901 року в Кострино служив греко-католицький
священик Михайло Лендєл, який за ці 10 років дуже талановито й детально
написав хроніку духовного та господарського життя сіл Кострино й Сіль.
Багато унікальних фактів місцевої історії було записано від унікального
костринського довгожителя Георгія Чурея, який прожив 130 років (помер у
1897 році) і, за висловом священика, був верховинським літописцем. З цих
записів довідуємося, що найбільший дзвін було конфісковано на військові
потреби під час визвольної війни угорців на чолі з Лайошом Кошутом у 1848-
1849 роках. Нову партію дзвонів вагою 32, 54 і 130 кг виготовив 1899 року
ливарник Шандор Ласло в Малих Ґеєвцях біля Ужгорода.
У радянський час церкву хотіли декілька разів знищити, але селяни
боронили дерев’яну пам’ятку, й вона залишилася непошкодженою.
Старожителька Ірина Бельо, яка в комуністичну епоху доглядала храм,
14. 14
розповідає, що людей, які займалися збереженням та реконструкцією церкви,
переслідували та звільняли з роботи.
Нині церква Святої Покрови належить православній єпархії та
перейменована в монастир. Всередині збереглися іконостас та позолочені
святі чаші. Ікони намальовані на липових дошках, які потемніли упродовж
століть. За свідченням священика Михайла Лендєла церковний іконостас
виготовлений в XVII столітті. Найстаріші ікони – „Покроваˮ та „Святий
Миколайˮ (Додаток И). Домінуючий колір старого іконостасу зелений, зверху
апостоли, посередині Христос, знизу ікони пророків. Старе Євангеліє датоване
1691 роком. У 1871 році було куплено нове Євангеліє (Додаток З). У
монастирі зберігається список чудотворної ікони Казанської Божої Матері,
який з олтаря виносять вірникам на поклоніння під час великих свят. У 2007
році проведено перекриття, замінено старі шинґли на нові, а через сім років
на території монастиря було зведено нову дзвіницю.
На території знаходяться поховання священиків. Серед них невтомний
Олександр Данилович (служив з 1848 до 1853 року). Він переважно власним
коштом збудував фару, насадив фруктовий сад, запроваджував прогресивні
методи землеробства. Через рік у будинку священика отець Олександр
розмістив першу школу, у якій сам навчав дітей грамоті.
Тут спочивають Василь Леґеза (1855–1893), який розбудовував парафію,
Августин Ґулович (1874–1884), що заснував пасіку, спорудив у селах
Кострино та Сіль кам’яні школи і, звичайно, Михайло Лендєл (1891–1901), що
залишив нащадкам безцінну хроніку сіл Кострино й Сіль. У 1898 році отець
Михайло провів ремонт Покровської церкви, після чого вона набула сучасного
вигляду.
Крім дерев’яного храму в селі Кострино у 1999 році зведено нову
муровану церкву. Проте більшість сільських мешканців, дотримуючись
традицій своїх предків, продовжують відвідувати саме дерев’яну «святиню
зцілення».
15. 15
МОВОЮ ЖИВОЇ ІСТОРІЇ
Інтерв’ю з архімандритом Філіпом (Тюх). (Додаток К „Інтерв’ю з
архімандритом Філіпом (Тюх)ˮ).
Адреса: с. Кострино, 91 Великоберезнянського району Закарпатської області.
Інтерв’юер: Комар Тетяна Іванівна.
Місце проведення інтерв’ю: монастир.
Дата проведення інтерв’ю: 27 вересня 2018 року.
Присутні: респондент, група, що бере інтерв’ю.
На оздоблення храму вплинули різні напрямки християнства, що знайшли
свій відбиток у внутрішньому інтер’єрі.
У первозданному вигляді іконостас був з липових дошок, ймовірно
художниками самбірської іконописної школи, але в атеїстичний період
комунізму, через брак коштів, реставрацією займалися не спеціаісти, а
аматори. На автентичні ікони наліпили інші, непрофесійні малюнки. Тривалий
час ніхто не знав, що під ними справжні витвори мистецтва, та завдяки
архімандриту Аполосу (Тушеру) в 2015 році їх вдалося віднайти.
Зазнав незначних змін і купол всередині храму. Було реставровано майже
всі ікони, лише панікадило залишилося незмінним із XVII століття. Священик
і прихожани церкви намагалися зберігати первозданний вигляд пам’ятки, але
16. 16
час торкнувся перекриття, тому через певні пошкодження було проведено
ремонт, замінено старі шингли на нові.
Інтерв’ю з Чурей Анастасією Степанівною (Додаток Л „Інтерв’ю з Чурей
Анастасією Степанівноюˮ)
Адреса: с. Кострино, 84 Великоберезнянського району Закарпатської області.
Інтерв’юер: Комар Тетяна Івнівна.
Місце проведення інтерв’ю: будинок респондента.
Дата проведення інтерв’ю: 7 вересня 2018 року.
Присутні: респондент, група, що бере інтерв’ю.
Історичний розвиток та зміна суспільних умов по-різному впливали на
становище місцевої церкви й релігії взагалі. Зокрема, у період радянської
влади храми та вірники зазнавали постійних переслідувань. Малочисленна
громада ледве утримувала церкву, адже людям забороняли відвідувати
богослужіння, допомагати священику піклуватися про храм. Також партійні
діячі мали на меті викоренити із свідомості людей традиції відзначення
релігійних свят. Найважче було в період святкування Пасхи та Різдва. Біля
храму стояли партійники й не дозволяли заходити. Особливо ці заборони
торкнулися молоді – людей, які працювали в державних установах, їх всіляко
утискали, звільняли з посад. Цинізм полягав у тому, що навіть дітям та
студентам не дозволяли відвідувати храм, вівся контроль за тим, чи вони на
заняттях. За зберіганням релігійної літератури вдома слідкували, і якщо зараз
кожен християнин може користуватися молитовником, Біблією, вивішувати в
хаті ікони, то в період радянської влади це було суворо заборонено.
Церква ледве животіла, але попри всі утиски,заборони та гоніння була
вогником, який жеврів у серцях людей і допоміг вистояти й подолати всі
перешкоди.
17. 17
Інтерв’ю з протоієреєм Михайлом (Ковач). (Додаток М„Інтерв’ю з
протоієреєм Михайлом (Ковач)ˮ)
Адреса: с. Кострино, 95 Великоберезнянського району Закарпатської області.
Інтерв’юер: Комар Тетяна Іванівна.
Місце проведення інтерв’ю: сільська церква.
Дата проведення інтерв’ю: 10 вересня 20017 року.
Присутні: респондент, група, що бере інтерв’ю.
В умовах незалежності змінилося ставлення до релігії і церкви.
Збільшилася чисельність прихожан, тому було прийнято рішення збудувати
новий храм. За основу взяли проект інженера Андритковича середини xix
століття. Таким чином прект будівницва, який не вдалося здійснити через
Першу світову війну, було реалізовано в сучасний період. Останній був
непростий, тому всю церковну утварь та деякі ікони зі старої церкви
перенесли в нову. Так у храмі опинилася і святиня - Євангеліє,датоване 1871
роком, яке й досі тут зберігається. Прихожани храму можуть доторкнутися до
реліквії й відчути її чудотворну дію й благодать, яка від неї сходить.
18. 18
ПОДОРОЖНІМ…
Дерев’яна сакральна архітектура займає визначне місце в історії світової
культури. Маючи унікальні дерев’яні церкви, сьогодні впевнено можемо
ініціювати поповнення ними Списку всесвітньої культурної спадщини
ЮНЕСКО.
Краще за все збереглися саме дерев’яні церкви, тому що їх будували з
добірного дерева, переважно дуба, ставили ізольовано від навколишньої
забудови, в оточенні високих дерев для захисту від вогню. Відомо, що перші
враження від архітектури невіддільні від сприйняття оточуючої природи. А в
Карпатах ця істина невимірно зростає. Тут, посеред величного гірського
ландшафту, серед пагорбів-велетнів, розділених потоками, вкритих лісом та
просторими альпійськими луками, архітектурні споруди вже здаля постають у
дивовижній гармонії своїх форм зі складними обрисами пейзажу.
Проте початок ХХІ століття позначений відчутними втратами в
дерев’яній архітектурі. Невблаганний час, стихійні лиха, атмосферні впливи
шкодять нетривкому будівельному дереву. Це природно й зрозуміло.
Але незрозуміло й боляче бачити парадокс, коли народ, створюючи
століттями безцінну спадщину, продовжує її руйнування. Сучасні суспільні
19. 19
процеси людську свідомість, потреби й критерії прекрасного не на користь, а
на шкоду церквам, що руйнуються свідомо й несвідомо.
Вивчивши основи дерев’яного храмового будівництва на території
Великоберезнянського району Закарпатської області можна сказати про те, що
традиції та школи будівництва на цій території вражають різноманіттям
стилів і форм народної церковної архітектури.
Найвиразнішою особливістю дерев’яних церков цієї гірської території є
їхні невеликі розміри (церкви увінчують природні підвищення, ніби
виростаючи з них, а не домінуючи над ними); їхня відповідність духові місця
та інтимному душевному настроєві людини (така рівновага випливає з життя,
узгодженого з довкіллям); їхня мальовничість, що першою впадає в око,
випереджуючи враження від конструктивної системи.
У верхів’ї річки Уж домінують невимовно досконалі пропорціях
бойківські та лемківські церкви. Проаналізувавши історію виникнення та
розвиток будівель краю ми бачимо, що архітектура пройшла декілька етапів
розвитку і, попри усі спроби знищити її, вона усе таки вистояла цей поєдинок і
зараз продовжує радувати нас своїми формами. Вишукана композиція з
трьохступінчатих пірамідальних верхів прадавньої форми ніби зіткана з
мерехтливих ґонтинок, що міняються всіма відтінками карпатського лісу.
Опрацювавши дослідження дерев’яної сакральної архітектури
Ужанської долини, встановлено що з цієї теми досить мало досліджень в
порівнянні з іншими західними регіонами України, більш відомими
пам’ятками сакральної архітектури.
Чітко прослідковується взаємовплив західного мистецтва з українським,
що є характерним для цього краю, який століттями входив до складу
Угорського королівства, а у ХХ столітті до складу Чехословацької
республіки.
На жаль, багато зразків цього неймовірного мистецтва було знищено і ми не
можемо зараз милуватися тією кількістю храмів, якими хотілося б.
20. 20
Дослідивши історію дерев’яних храмів Великоберезнянського району
Закарпатської області дійсно можна казати про те, що ці пам’ятки архітектури
чи не найкраще розкривають духовний світ предків, спосіб художнього та
інженерного мислення майстрів-будівничих, вони найбільшою мірою
репрезентують наш край у всій його своєрідності, автентичності його історії.
СПИСОК ДЖЕРЕЛ
1.Державний реєстр національно-культурного надбання „Пам’ятки
Україниˮ. – 1999. – № 2,3 (ст.149-158).
2.Дерев’яні церкви східного обряду на словацько-українському
прикордонні. Автори: М.Бураль, Д.Галандова. видала Державна Охорона
природи Словацької Республіки, 2016. – 39 с.
3.Михайло Сірохман. 55 дерев’яних храмів Закарпаття. – К.: Грані – Т,
2008 – 88 с.
4.Сова П.Л. Архітектурні пам’ятки Закарпаття. – Ужгород: Облвидав,
1958. – 104 с.
5.Ф.Заплетал. Дерев’яні церкви Закарпаття. Міста і села Закарпаття.
Ужгород: видавництво Олександри Гаркуші, 2016 – 176 с.
6.С. Федака. Населені пункти і райони Закарпаття: історико-
географічний довідник. – „Ліраˮ, 2014.
7.Коротка історія православної віри на Закарпатті. – Свіднік. Ч.С.Р.,
1934.
32. 32
Рис.9. Євангеліє. 1871 р.
Додаток И
Рис.9. Найдавніші ікони церкви Покрови Пресвятої Богородиці с.Кострино
Додаток І
Рис.10. Інтерв’ю з архімандритом Філіпом (Тюх)
