Його називали обличчям і душею українського поетичного кіно, аристократом духу, блискучим самородком. Іван Миколайчук був кінозіркою 60-70 х років. В ті роки майже жоден фільм не обходився без його участі. Він був особливий, народний, справжній, найкращий.
ІВАН МИКОЛАЙЧУК – УОСОБЛЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО ДУХУ В УКРАЇНСЬКОМУ КІНО
1.
2. Його називали
обличчям і душею
українського поетичного
кіно, аристократом духу,
блискучим самородком.
Іван Миколайчук був
кінозіркою 60-70 х років.
В ті роки майже жоден
фільм не обходився без
його участі. Він був
особливий, народний,
справжній, найкращий.
3. Він вважається одним із найвидатніших акторів за всю історію
вітчизняного кінематографа. Саме він для українців став образом
людини, яка протягом тривалого часу пробуджувала національний дух.
4. Народився Іван Васильович
Миколайчук 15 червня 1941 року
в селі Чортория Чернівецької
області. Він був четвертою
дитиною у десятидітній сім’ї.
З самого дитинства від однолітків
Миколайчук відрізнявся дивовижною
допитливістю, він любив спів, потім
опанував гру на кількох музичних
інструментах, серед яких особливо
любив скрипку. Здатність хлопчика
помічати речі, на які більшість не звертає
ніякої уваги, дивувала всіх в сім'ї.
6. Двадцятирічним хлопцем Іван
зустрів свою кохану - Марію і
сказав рідним, що хоче
одружитися, його відмовляли:
«Почекай, ти ж ще такий молодий,
ось закінчиш навчання, отримаєш
роботу. . . » Іван відповів: «Ось
тому я і хочу одружуватися, - коли
у мене будуть гроші і робота, тоді
я вже не знатиму, хто за мене йде:
хоче вона грошей, слави або
мене? А Марія хоче мене такого,
якою я є - в батьковій шинелі, в
батькових штанях» .
7. Коли Іван склав іспити в Київський театральний інститут ім. Карпенка-Карого,
Марічка подарувала йому дві книги – «Тіні забутих предків»
М.Коцюбинського і «Художник» Т.Шевченка. Щось містичне та загадкове
було в цьому подарунку, що згодом став пророчим. Адже ролі Івана у
фільмах «Тіні забутих предків», до якого Марічка записала пісню “Ой
глибокий колодязю”, та «Сон» (обидві 1964) стали дійсно тріумфальними.
Вона постійно була присутньою на зйомках, своїм безмірним коханням
надихала чоловіка.
8. За радянських часів Іван Миколайчук, природно, носив тавро
“неблагонадійного”: так називали тих, хто в епоху комуністичного
плебейства відкрито й непоступливо любив Україну та неприховано
ненавидів тих, хто мордував українців.
«Я не знаю більш національного народного генія… – сказав про
свого товариша і… навчателя кінорежисер Сергій Параджанов
(1924-1990). – До нього то був Довженко.»
Ясна річ, звання народного артиста Іванові Миколайчуку так і не
дали, бо тодішні ідеологи присудили акторові ще вищий титул –
“націоналіст”. Цілком точно сформулював ту тезу нащадок
старовинного козацького роду та ідеолог українства Микола
Іванович Міхновський (1873-1924):
9. За своє життя Іван Миколайчук зіграв 34 ролі у кіно, написав 9
сценаріїв, а також у його доробку 2 режисерські роботи. Серед
найвідоміших стрічок: «Тіні забутих предків», «Вавилон ХХ»,
«Гадюка», «Комісари», «Повернення Батерфляй», «Біла птаха з
чорною ознакою», «Пропала грамота», «Така пізня, така тепла
осінь!», «На вістрі меча» та інші.
10. У 1957 р. закінчив Чернівецьке музичне училище, в 1961 р. - театр-студію
при Чернівецькому музично-драматичному театрі ім. О. Кобилянської, у
1965 р. — кіноакторський факультет Київського інституту театрального
мистецтва ім. І. Карпенка-Карого. В кіно дебютував ще студентом, в
курсовій режисерській роботі Леоніда Осики «Двоє».
11. Ролі молодого Тараса Шевченка у фільмі «Сон» та Івана Палійчука у «Тінях
забутих предків» принесли Миколайчукові загальне визнання. Кінострічка
«Тіні забутих предків» здобула багато радянських та зарубіжних призів та
нагород, й була визнана однією з двадцяти найкращих картин світу.
12. Оператор "Тіней…" Юрій Іллєнко згадував пізніше, що
Миколайчук з'явився, коли всі актори вже були затверджені.
"Івана дуже рекомендував його вчитель Віктор Івченко… Сергій
Параджанов попросив мене, оператора фільму, провести суто
формальну пробу. Але сталося по-іншому. Те, як зажив
Миколайчук перед камерою, до цих пір приголомшує мене при
одній тільки згадці про це. Я кинувся з павільйону слідом за
Параджановим, повернув його. Через якусь чверть години Іван
був затверджений на роль прямо на знімальному майданчику",
- розповів в одному з інтерв'ю Ільєнко.
13. З фільму «Білий птах з чорною ознакою»
(1971) починається нова сторінка у творчості Миколайчука-
актора. Він стає ще й сценаристом. У фільмі Бориса
Івченка «Пропала грамота» Іван Миколайчук не тільки
виконавець колоритної ролі козака Василя, а й фактичний
співрежисер. Він працював над музичним оформленням
фільму. Тріо «Золоті ключі» (Ніна Матвієнко, Марічка
Миколайчук, Валентина Ковалевська) супроводжувало
піснями кінострічку «Пропала грамота».
14.
15.
16. Іван Миколайчук у фільмі "Анничка" в ролі Романа Деміша,
нареченого Аннички - молодий гуцул,
який став німецьким поліцаєм і охоронцем у таборі для
військовополонених
17. У 1979-му Іван Миколайчук зняв
свій фільм «Вавілон ХХ».
Яскравий, наповнений
фантастичними і водночас
реальними образами, фільм
увібрав в себе все найкраще, що
міг дати Іван Миколайчук -
сценарист, режисер, актор.
18. Фільм «Вавилон ХХ». Сюжет і діалоги
героїв кінокартини не могли обійтися без
наслідків для режисера, яким виступив
Миколайчук. Нечуваним нахабством для
того часу було зображення Країни Рад як
біблійного міста, що стало символом
розбрату. Колективізація в фільмі постала
як процес, неприйнятний для натури
українців.
19. У 1980 році «Вавилон ХХ» нагороджений
призом «За кращу режисуру» на Всесоюзному
фестивалі в Душанбе, але, як і слід було
очікувати, тільки погіршив становище
Миколайчука. Надалі майже всі його спроби
повернутися до активної діяльності
припинялися, будь-які ініціативи на
початковому етапі оголошувалися
«націоналістичними».
20. Свідченням сильного впливу на
свідомість українців того часу фільму
«Тіні забутих предків» є знаменитий
інцидент, що трапився на прем'єрі в
Києві. Група творчих людей, серед
котрих був Василь Стус, піднялася зі
своїх місць в залі для глядачів на знак
протесту проти утисків проукраїнськи
налаштованих інтелігентів.
Незважаючи на важке для українців
положення, художники,
письменники, композитори
включали в свої твори національний
колорит, елементи культурної
спадщини української нації
21. Після декількох яскравих образів, створених актором в ряді
відомих картин, радянська влада почала створювати
перешкоди його творчості. Багато років Миколайчука не
допускали на екран, розуміючи його символічне значення
для української нації. Режисери отримали розпорядження
відмовитися від співпраці з актором, який вважався
людиною неблагонадійною.
23. З упевненістю Миколайчука можна називати обличчям
найпоетичнішого жанру українського кінематографа. Актор став
екранним втіленням справжнього українця - людини позитивної,
але нелінійної, особистості неоднозначної, але живої і рухомої.
Артист зумів показати українця, з яким кожен телеглядач прагнув
себе ідентифікувати. Цей образ різко вступав в контраст з тією
картинкою, яку малювала радянська пропаганда.
24. Безсумнівно, уваги заслуговує виконання Миколайчуком ролі молодого
Шевченка. Актор познайомив телеглядачів з поетом, що символізує саму
Україну, з іншого боку. У виконанні Миколайчука Кобзар постає як жива
людина, з його почуттями, переживаннями і величезною любов'ю до
України. Настільки сміливе трактування образу поета було незвичайним
явищем для українського мистецтва.
25. Миколайчук в епізодичній ролі, але і її відіграв на
повну. Іван Миколайчук зіграв десантника Вакулу у
фільмі "Про Витю, про Машу и морскую пехоту" (1973)
26. У стрічці "Тривожний місяць вересень" Миколайчук - зовсім інший.
Красень-актор перетворився на юродивого Гната.
І глядач вірить йому, бо Миколайчук завжди справжній.
27. У фільмі «Комісари» (1970)
зіграв комісара Громова - людину з загостреною
моральною сприйнятливістю і духовним максималізмом.
Картина стала помітним явищем в українському
кінематографі, вона довела, що Миколайчук
схильний до тонкого психологізму, до несподіваних контрастів і
навіть парадоксів характеру.
28. Створений актором на екрані образ протягом багатьох років надихав
українських художників, письменників, акторів і співаків повертатися до
власного коріння. Присутність національних традицій чітко простежується в
творах, створених через короткий час після виходу кінострічки на екрани.
Викликана дивовижною грою Миколайчука в картині Параджанова хвиля
творів з яскраво вираженим українським характером допомогла зберегти
національний колорит за часів, коли ідентичність усіма можливими способами
намагалися знищити. Не виключено, що саме під впливом кінострічки
Володимир Івасюк почав створювати свої безсмертні патріотичні твори.
29. Миколайчук як режисер і автор кінострічок ставив перед собою мету
надати кінематографу національний колорит. Як режисер він прагнув
показати глядачеві той самий світ традицій та фольклору, який дуже
добре демонструє культуру українського народу. Традиції масових
гулянь зазвичай символізують дух народу - непереможний і
життєстверджуючий. У кількох фільмах, де роль зіграв Миколайчук,
традиціям і фольклору приділяється достатньо уваги.
30. У 1983 були НАПИСАНІ "НЕБИЛИЦІ ПРО ІВАНА", а у 1984 режисер
готувався до роботи над фільмом за цим сценарієм, та постановку
"Небилиць" було дозволено тільки восени 1986 року. На жаль, через
важку хворобу розпочати зйомки фільму він так і не зміг. Постійні
потрясіння, заборони творчих задумів, "табу" на фільми зіграли не
останню роль у долі молодого актора.
3 СЕРПНЯ 1987 РОКУ ІВАНА МИКОЛАЙЧУКА НЕ СТАЛО.
Підготувала:
Дудчак Анастасія,
читачка
Чернівецької
обласної бібліотеки для дітей
