Джеффрі Бердз – професор історії Північно-Східного університету в Бостоні. Він ніколи не був у Рівному, але спілкувався з тими поодинокими людьми, що тут мешкали, яким пощастило пережити Голокост, врятуватися під час геноциду і виїхати з країни. Він написав книгу «Голокост у Рівному: масове вбивство в Сосонках, листопад 1941р.». Її український переклад видала громадська організація «Центр студій політики пам’яті та публічної історії «Мнемоніка». На сьогодні це єдина книга про Голокост у Рівному і в цьому її особливість.

1. Подяки 1
Голокост у Рівному:
масове вбивство в Сосонках,
листопад 1941 р.
Джеффрі Бердз
Північно-східний університет
(Бостон, США)
За підтримки YIVO
(Інститут єврейських досліджень,
Нью-Йорк, США)
Видавництво
"Волинські обереги"
2017

2. iv
УДК 94 (477.81) "1941"
Б 483
Книгу видано в рамках проекту
«Відповідальність за пам’ять»,
який здійснюється ГО «ЦСПП «Мнемоніка»
за підтримки Rosa Luxemburg Stiftung
з коштів Міністерства закордонних справ ФРН
Переклад з англійської
Д. Аладька
Б 483 Бердз Дж. Голокост у Рівному: масове вбивство в
Сосонках, листопад 1941 р. / пер. з англ. Д. Аладька. –
Рівне: Волин. обереги, 2017. – 168 с.
ISBN 978-966-416-523-2
УДК 94 (477.81) "1941"
© Джеффрі Бердз, 2013.
Усі права захищені.
Перше видання – 2013 р.:
PALGRAVE MACMILLAN
ISBN 978-966-416-523-2 © Видавницво "Волинські обереги", 2017

3. Подяки 3
Ця книга присвячена
пам’яті трьох рівненських друзів:
уцілілої з Рівного Хаї Мусман,
її польського друга Юрека Новаковського,
який був свідком,
та жінки, яку він врятував,
Кристини Новаковської (уроджена Лія Бодкер)
О Боже, Ти є джерелом милосердя,
дай їм притулок навічно під Твоїми крилами
і закріпи їх душі серед живих,
щоб вони могли покоїтись з миром.
Кадіш, поминальна молитва в юдаїзмі

4. iv
Ті, хто пережили той день 7 листопада [1941 р.],
ніколи не зможуть стерти його зі своєї пам’яті та
серця.
Свідчення Абрама Кіршнера,
уцілілого в час Голокосту в Рівному

5. v
Зміст
Подяки vii
Вступ: близькість насильства 1
1. Голокост на Сході та на Заході:
політична економія геноциду 6
2. Акція: Голокост у Рівному 20
3. Після того: наслідки масового вбивства
в Рівному 92
Бібліографія 128
Перелік карт, фотографій, рисунків і таблиць 150
Іменний покажчик 152

6. 6 Подяки
Карта 1. Західна Волинь

7. Подяки vii
Подяки
Це дослідження було зроблене за підтримки грантів
Фонду Гаррі Франка Гуггенхайма, Освітнього фонду
Голокосту, Музею Голокосту Сполучених Штатів і
Яд Вашем. Я також вдячний дослідникам та
працівникам архівів, які надавали мені допомогу в
роботі з російськими та українськими джерелами:
С. В. Мироненко, В. А. Козлову та Д. Н. Нохотовичу
з Державного архіву Російської Федерації; Максиму
Гону з Рівного; В. І. Куцинді та Л. М. Мінаєвій з
Державного архіву Львівської області, Україна;
Л. і О. Киселик з Центру українських досліджень,
Львів; Вадиму Альцкану і Мішлен Амір, які
допомогли з копіями матеріалів Музею Голокосту
Сполучених Штатів; Тікві Фатал-Хаані, Еліоту
Нідам, Даніелю Узіелю, Леоніду Рейну і Аарону
Шнейеру з Яд Вашем в Єрусалимі; Кріспін Брукс з
Інституту візуальної історії і освіти фонду Шоа;
Джонатану Бренту, Рівці Шиллер і Лео Грінбауму з
Інституту єврейських досліджень YIVO, Нью-Йорк;
Кеннету В. Ренделлу з Музею Другої світової війни в
Натіку, США; Вільяму Канліффу, Девіду Ван-
Тасселю і Ларрі Мак-Дональду з Національних
архівів у Колледж Парку, Меріленд. Більшість вико-
ристаних у книзі фотографій та ілюстрацій публі-
куються з дозволу власників наукової колекції, що
була створена на честь Нусі Рот, уцілілої з м. Бібрка.
Колекція зберігається в Інституті єврейських
досліджень YIVO, RG1871.
Я особливо вдячний чотирьом колишнім
студентам, які надали величезну допомогу в зборі
матеріалів у Росії, Ізраїлі, Польщі і Німеччині: Джареду
Мак-Брайду, Іллі Лувішу, Томашу Модзелевському та

8. viii Подяки
Даріушу Йончику. Я вдячний Аміту Б. Е. Гіттерману, а також
Шону Кірнену і Ханні Шварц за допомогу з перекладами з івриту
та ідишу. Я також хотів би подякувати Дітеру Полю за його
допомогу і внесок на різних стадіях дослідження та написання
книги.
Я не зміг би завершити цю роботу без підтримки уцілілих з
Рівного та їх родин: Девіда Лі Престона, його дружини Ронди
Гольдфейн і покійного батька Джорджа Престона, його родичів
із сім’ї Пришкульник, з якими я зустрівся в Ньютоні в жовтні
2004 р.; д-ра Єжи Новаковського, сина Юрека і Кристини
(уцілілої Лії Бодкер), його дружини Майї і доньки Тамари; Хаї
Мусман, яка дала дозвіл на публікацію фотографій її подруг у
Рівному в 1940 р. і на цитування великих уривків її
опублікованих спогадів. Мені сумно, що Джордж Престон і Хая
Мусман не дожили до публікації цієї роботи. Це дослідження
показало мені обмеженість архівних матеріалів і виявило
першорядну необхідність перевіряти документи (коли це
можливо) шляхом обговорення їх зі свідками. Ця книга, а
особливо дослідження неформальних контактів між злочинцями
та їхніми жертвами до війни, була б не можливою без такої
перевірки.
Особлива подяка Стенлі Сталь з Єврейського фонду
Праведників, яка дозволила мені представити свої думки щодо
цього та інших проектів у її неймовірній групі шкільних вчителів
під час літнього семінару з викладання історії Голокосту. Я також
вдячний Карен Кольвард з Фонду Гаррі Франка Гуггенхайма за її
багаторічну підтримку.
Моя подяка Наталії Кононенко за описи переслідування
привидами в Одесі та Харкові і Ларисі Фіалковій з університету
Хайфи, Ізраїль, за корисні думки щодо привидів Голокосту. Моя
особлива подяка Христині Воробець, яка розмістила мій запит на
дискусійній платформі Асоціації слов’янського та східноєвро-
пейського фольклору. Дякую усім, хто відгукнувся.
Я також хочу висловити подяку Біллу Нельсону за чудові
карти Волині та Рівного часів 1941 р., які він створив.

9. Подяки ix
Варіант цієї роботи був презентований 28 березня 2013 р. в
інституті Гаррімана Колумбійського університету. Я вдячний
Таріку Амару за запрошення представити незакінчену роботу,
Аллі Рачков за логістичну підтримку, Іштвану Діку і Малгожаті
Мазурек за обговорення і всім присутнім за плідну дискусію.
Інший варіант був представлений у Цинциннаті в Центрі
Голокосту і гуманітарної освіти 20 червня 2013 р. Подяка Алексіс
Сторч і Сарі Л. Вейс.
Декілька друзів і колег обговорювали усі частини рукопису і
поділились цінними коментарями та пропозиціями: Тарік Амар,
Мартін Боклер, Рей Брендон, Річард Брейтман, Даріуш
Колодзейчик, Грегорі Фріз, Максим Гон, Ліам Гор, Ян
Грабовськи, Том Хейвенс, Крістіан Інграо, Регіна Казюліна,
Томас Кухне, Хіроакі Куромія, Джаред Мак-Брайд, Меггі Паксон,
Дітер Поль, Марк Шмідт, Поліна Сераджан, Тім Снайдер, Дейв
Стоун, Крістофер Шпільман, Нік Террі, Іра і Віл Тіффт, Леня
Вайнтрауб, Антон Вайс-Вендт, Йоланта Воланчик, Ліббі Вуд і
Деббі Золдан. Дуже велика подяка Джареду Мак-Брайду,
колишньому студенту, який став безцінним колегою, за те, що
так щедро поділився зі мною своїми відкриттями і здогадками з
власних досліджень у Рівному і Києві, що зробило цю книгу
набагато кращою. Мартін Боклер поділився матеріалами своїх
досліджень у Центральному управлінні судових розслідувань
злочинів націонал-соціалістів у Людвігсбурзі. Я адресую подяку
особливому другу в Україні – Дмитру Н. – за його надзвичайну
допомогу в роботі з пострадянськими архівами.
Я вдячний своїй родині за їхню любов та підтримку: моїй
доньці Іванці, моїм синам Марку та Пітеру, моїй дружині
Ізабеллі, моїм сестрам Сенді, Сью і Тіні, моїй племінниці Шері і
моїй матері Фейт.
Декілька слів про транслітерацію та географічні назви
Більшість уцілілих євреїв залишили свої свідчення німецькою,
польською, російською, їдиш, івритом чи англійською. Отже,
джерела дають численні різноманітні написання географічних

10. x Подяки
назв. Щоб уникнути плутанини, я використовував стандартний
спосіб конвертації усіх географічних назв у їх сучасні українські
та польські еквіваленти залежно від того, де вони зараз
знаходяться географічно.
Я зробив два винятки: в усій книзі я використовую назву
«Ровно» замість сучасного українського «Рівне», польського
«Równe» та німецького «Rowno»; також «Львов» мав би бути
«Львів» українською (і «Lwów» польською); я зберіг українську
транслітеровану форму в усіх випадках, окрім прямих посилань
на документи часів війни, коли німецька назва «Lemberg» була
більш звичною.
Подібним чином імена людей у більшості випадків були
відновлені до їхніх оригінальних форм, отже ім’я Юрій Нова-
ковський із радянських документів було змінене на правильне
польське написання цього імені – Юрек або Єжи Новаковський.
З німецьких документів я зберіг оригінальний термін Aktion
(в множині Aktionen), який позначає операції з масового
вбивства.

11. Вступ: близькість насильства 1
Вступ: близькість насильства
Короткий огляд: вступ піднімає головні теоретичні
питання книги. Під час Голокосту у Східній Європі
вбивці були тісно пов’язані зі своїми жертвами.
Отже, історія Голокосту на Сході являє собою
модель насильства, яка фундаментально відріз-
няється від історії Голокосту в Західній Європі.
Бердз, Джеффрі. Голокост у Рівному: масове
вбивство в Сосонках, листопад 1941. Нью-Йорк:
Пелгрейв Макміллан, 2013.

12. 2 Голокост у Рівному
Для тих, хто не є спеціалістом з історії насильства у Східній
Європі, може бути важко зрозуміти, якими відразливими злочи-
нами були геноцид та етнічні й релігійні чистки, котрі проводили
не щодо випадкових чужинців, а частіше щодо особисто знайо-
мих людей. Болюче спостереження Яна Гросса про багатоетнічну
Західну Україну (або Південно-Східну Польщу) перед війною тут
є особливо доречним:
У цих східних внутрішніх районах міжвоєнної Європи кожний хутір
чи село були великою мірою окремим всесвітом. Як часто трапляється
в такому середовищі, існувала сильна особиста ненависть, етнічний та
релігійний елементи давали можливість цій ненависті охоплювати цілі
громади. Проте незважаючи на те, що насильство було вибухом
об’єднаних етнічних, релігійних та націоналістичних конфліктів, мене
все одно вражає його інтимність. Жертви та кати часто знали один
одного особисто. Навіть через роки уцілілі все ще могли називати
імена. Очевидно, що люди використовували цю можливість, щоб
відплати за особисті образи минулого [1].
Ґрунтовні думки Яна Гросса про те, як великі війни переходять у
малі, є надзвичайно важливими для розуміння моделі насильства
«сусід проти сусіда» в Україні до, у час і після Другої світової війни.
Ця монографія є реконструкцією подій німецької акції, яка
призвела до масового вбивства близько 23 500 єврейських чоло-
віків, жінок та дітей у трьох місцях у лісі в Сосонках поблизу
Рівного, Україна, 7–9 листопада 1941 р. Масове вбивство євреїв у
Рівному, яке часто називають «другим Бабиним Яром», було однією
з десятків подібних організованих німцями великомасштабних
антиєврейських операцій, що відбувались в радянській зоні в першу
осінь і зиму Другої світової війни на Сході. Масові вбивства євреїв у
Рівному та інших місцях на Сході були випробувальним майдан-
чиком геноциду і передували прийняттю «остаточного вирішення
єврейської проблеми» у Ванзеє в січні 1942 р. Лише в Україні
протягом чотирьох місяців з вересня до грудня 1941 р. було вбито
більше 414 414 євреїв. Головним чином вони були розстріляні
спеціальними німецькими підрозділами, яких підтримували
набагато більш чисельні підрозділи колаборантів з місцевої поліції.

13. Вступ: близькість насильства 3
По всьому радянському Сходу разом із балтійськими країнами,
Росією та Румунією кількість вбитих під час великих акцій євреїв
перевищила 650 000, тобто майже кожний четвертий від усіх євреїв,
що загинули в Голокості на Сході.
Незважаючи на важливість німецького рішення кінця літа
перевести на професійну основу вбивство єврейських чоловіків,
жінок та дітей у спеціально визначених місцях на Сході, були
лише обмежені дослідження будь-яких акцій (окрім серії наукових
праць про Бабин Яр – вбивство 33 000 євреїв поблизу Києва 29–30
вересня 1941 р.), типових для німецької політики осені–зими
1941 р. [2]. Я сподіваюсь, що мікроісторія масового вбивства в
Рівному у листопаді 1941 р. надихне істориків на дослідження
інших акцій того часу, коли німецька окупаційна влада
випробовувала і визначала процедури геноциду в радянській зоні.
Професіоналізація вбивств поєднувалась із введенням
ефективних методів організованого вилучення та перерозподілу
майна позбавлених прав і вбитих євреїв. Ця політична економія
геноциду є невід’ємною частиною історії німецької окупації
Сходу і великої залежності німецьких адміністрацій від
підтримки місцевих колаборантів.
У цьому дослідженні масового вбивства у Рівному в
листопаді 1941 р. нашою метою є не просто підсумувати прояви
насильства, але й відслідкувати його напрям, визначити його
наслідки для суспільства, у якому відбулись ці вражаючі акти
масового насильства. У роботі «Тотальність і нескінченне»
Еммануель Левінас визначив акт насильства як онтологічну
подію: не просто момент насильства, а зміну траєкторій життя
вбивць, жертв і свідків, що пов’язана з трансформацією осо-
бистості у спільнотах, де відбувається насильство.
У кожній війні є зброя, яка обертається проти тих, хто нею володіє.
Таким є порядок, від якого ніхто не в змозі відсторонитись…
Насильство полягає не стільки в тому, щоб ранити та вбивати людей,
скільки в тому, щоб перервати їхню цільність, змусити їх грати ролі, у
яких вони більше не впізнають себе, змусити їх зрадити не тільки
переконанням, але й власній сутності [3].

14. 4 Голокост у Рівному
* * *
Після більше ніж десяти років досліджень в архівах Росії,
України, Ізраїлю, Польщі, Німеччини та Сполучених Штатів, які
підкріплювались розмовами з уцілілими та їх родинами, я пред-
ставляю мікроісторію німецької акції в Рівному 7–9 листопада
1941 р. Я доклав усіх можливих зусиль для того, щоб об’єднати
разом неопубліковані (головним чином) свідчення вбивць,
свідків та уцілілих євреїв з метою реконструювати увесь жах
лише однієї німецької акції з тих, що були типовими в Україні
восени і взимку 1941 р.
Великою мірою ці неопубліковані свідчення походять з
чотирьох головних джерел. Перше з Москви, з Державного
архіву Російської Федерації (ГАРФ), у якому є зібрання доку-
ментів Надзвичайної державної комісії (НДК), що мала на меті
збереження радянської інституційної пам’яті про війну в радян-
ській зоні [4]. Ці центральні архівні колекції так само збережені
на республіканському рівні в Києві, Україна, у Центральному
державному архіві громадських організацій України (ЦДАГО), і
на місцевому або обласному рівні в Державному архіві
Рівненської області (ДАРО). У Києві також є Державний архів
Служби безпеки України (Архів СБУ), який включає докумен-
тацію зусиль радянської секретної поліції розслідувати військові
злочини і справи військових злочинців. У ньому є свідчення
очевидців, аналіз речових доказів тощо. Додаткові матеріали
були отримані і з інших українських архівів, особливо з німець-
кого зібрання «Дистрикт Галіція», що зберігається у Державному
архіві Львівської області (ДАЛО).
Надзвичайно важливими також є свідчення очевидців, які
зберігаються в архіві Єврейського історичного інституту (ŻIH) у
Варшаві, Польща. До них були додані подібні свідчення з
Яд Вашем у Єрусалимі. Істотні матеріали також були зібрані у
Меморіальному музеї Голокосту США, в Інституті єврейських
досліджень YIVO в Нью-Йорку і в Інституті візуальної історії і
освіти фонду Шоа.

15. Вступ: близькість насильства 5
На закінчення, на початку 1960-х рр. уряд Західної Німеч-
чини створив Центральне управління державної юстиції для
розслідування злочинів націонал-соціалістів (Zentrale Stelle der
Landesjustizverwaltungen zur Aufklärung nationalsozialistischer
Verbrechen) у м. Людвігсбург. Цей підрозділ став головним у
розслідуванні нацистських злочинів у Федеративній Республіці
Німеччина. Серед цих розслідувань були допити декількох
німецьких солдат і поліціантів, які брали участь в акції у Рівному.
Посилання
1.
Jan Tomasz Gross, Revolution from Abroad: The Soviet Conquest of Poland’s
Western Ukraine and Western Belorussia (Princeton: Princeton University
Press, 1988): 43. Щодо моделі насильства «сусід проти сусіда» у Східній
Європі див.: Jan Tomasz Gross, Neighbors: The Destruction of the Jewish
Community in Jedwabne, Poland (Princeton: Princeton University Press,
2001); Shimon Redlich, Together and Apart in Brzezany: Poles, Jews, and
Ukrainians, 1919–1945 (Bloomington: Indiana University Press, 2002).
2.
Christopher R. Browning, The Origins of the Final Solution: The Evolution of
Nazi Jewish Policy, September 1939–March 1942 (Lincoln: University of
Nebraska Press, 2004): 291–293.
3.
Emannuel Levinas, Totality and Infinity: An Essay on Exteriority (Pittsburgh:
Duquesne University Press, 1969):,21. Я вдячний антропологу з Маунт
Холіок Ендрю Лассу за те, що привернув мою увагу до цієї роботи багато
років тому у своїй промові в Єльському університеті.
4.
Більшість дослідників погоджуються, що є деякі сумніви щодо надій-
ності радянських колекцій документів стосовно багатьох аспектів Другої
світової війни. Проте ці заперечення більше стосуються друкованих та
опублікованих версій оригінальних рукописних свідчень, ніж власне
самих свідчень. Див. дискусію в книзі Marina Sorokina «People and
Procedures: Toward a History of the Investigation of Nazi Crimes in the
USSR», Kritika: Explorations in Russian and Eurasian History Vol. 6, No. 4
(Fall 2005): 797–831.

16. 6 Голокост у Рівному
1
Голокост на Сході та на Заході:
політична економія геноциду
Короткий огляд: три головні риси відрізняли Голокост
на Сході від Голокосту в Західній та Центральній
Європі. По-перше, Голокост на Сході представляли
суспільству як війну за звільнення від сталінізму, від
радянського «єврейського більшовизму». По-друге,
Голокост на Сході відбувався відкрито, за присут-
ності місцевих жителів неєврейського походження. На
Заході більшість євреїв-жертв Голокосту збирали в
одному місці та примусово транспортували в закри-
тих потягах до концентраційних таборів у Цент-
ральній та Східній Європі. Відстань, на яку їх вивози-
ли, створювала умови для зняття відповідальності
та заперечування того, що відбувалося, підтримуючи
міф, що євреї були жертвами депортації та примусо-
вої праці, а не масового знищення. На противагу Захід-
ній Європі значно менша частина радянських та
східноєвропейських євреїв була знищена в таборах. У
той час як більшість євреїв Західної та Центральної
Європи загинули від «промислової ефективності»
таборів, більшість євреїв у радянській та східноєвро-
пейській зонах були розстріляні, переважна частина
була вбита в спеціально визначених місцях поблизу

17. Голокост на Сході та на Заході 7
їхніх власних домівок, головним чином представ-
никами місцевих націоналістичних міліційних фор-
мувань, які відігравали основну роль у процесі страти.
По-третє, до Голокосту на Сході в якості співучасни-
ків була залучена значна частина місцевого населення.
Бердз, Джеффрі. Голокост у Рівному: масове вбивство
в Сосонках, листопад 1941. Нью-Йорк: Пелгрейв
Макміллан, 2013.
На початку 1945 р. військова розвідка США – Управління
стратегічних служб (УСС) – надіслала декілька таємних агентів,
які володіли німецькою мовою, у табори з військовополоненими
німецькими солдатами. Хоча цим агентам не вдалося отримати
багато цінної розвідувальної інформації, їх необроблені звіти
дають нам вражаючу картину поглядів солдат вермахту,
особливо на межі близької поразки:
Вплив… нацистської пропаганди, сфокусованої на антибільшовицькій
лінії, безсумнівно був дуже успішним. У той час як погляди військово-
полонених щодо США є гротескними, їхні думки про СРСР є просто
фантастичними. Мозок нормальної людини повинен автоматично
видаляти такі фантазії, проте нацистській пропаганді вдалося транс-
формувати нормальний спосіб мислення у хворобливі фантоми [1].
Працівники розвідки США в розпачі зазначали, що «вплив анти-
семітизму є просто спустошуючим» [2]. Один із німецьких
військовополонених сказав таємному агенту: «Поляки будуть
дякувати нам за те, що ми знищили євреїв» [3].
Друга світова війна наклала страшний відбиток на усі
території, які були окуповані Німеччиною. Через 60 років після
закінчення війни ми й досі не почали осягати природу і межі
цього відбитку, глибину та відлуння окупації. По суті те, що я
описую, є широко розповсюдженою культурою ненависті до
«жидокомуни», сумнівної «єврейсько-комуністичної змови», яка
використовувалась для виправдання геноциду євреїв як частини
німецько-української війни спротиву радянській владі.

18. 8 Голокост у Рівному
Нацистська пропаганда проти «жидокомуни»
Три головні складники відрізняли Голокост на Сході від
Голокосту в Західній та Центральній Європі. По-перше, Голокост
на Сході представляли суспільству як війну за звільнення від
сталінізму, від радянського «єврейського більшовизму», від
«жидокомуни». Свідки зазначають, що з найперших днів німець-
кої окупації на Сході повсюди раптово з’явились листівки та
плакати, які закликали до народної війни за звільнення від
«тиранії сталінізму» та «єврейського більшовизму». Для того,
щоб легітимізувати німецьку владу та забезпечити підтримку
населення німецької окупаційної політики, «єврейсько-комуніс-
тичний» елемент піддавався анафемі на плакатах, у листівках та
сотнях окупаційних газет, які перекладали німецькі послання
ненависті на місцеві мови багатоетнічних громад Радянського
Союзу [4]. Леонард Дубінський занотував, що в Рівному відразу
після приходу німців «усюди були плакати» [5]. Священик
Михайло Носаль згадував, що по всій Волині «люди читали ці
плакати, пошепки обговорювали їх і роздивлялись все це
«літературне» сміття з недовірою» [6]. У своїх мемуарах про
м. Бережани часів війни Шимон Редліх згадував, що «і німецька, і
українська націоналістична пропаганда широко використовувала
тему юдео-більшовизму і заявляла про участь євреїв у роботі
радянської машини терору» [7]. Листівки німців та місцевих
націоналістів однаково робили з «євреїв-комуністів» цапів-
відбувайлів за радянські звірства, реальні чи вигадані: «Люди
[України]! Знайте, що Москва, Польща, угорці, євреї – ваші
вороги! Знищуйте їх!» Це типова листівка українських
націоналістів ОУН-Бандери, яка широко розповсюджувалася в
1941 р. та відкрито виправдовувала жорстокість стосовно євреїв,
поляків та інших етнічних груп. Інша листівка ОУН-Б захищає
такі ж самі екстремістські погляди: «Знищуйте поляків, євреїв,
комуністів без пощади! Не жалійте ворогів української народної
революції» [8]. Владислав та Єва Семашки знайшли свідчення,
що українські націоналісти в Рівному (як і всюди) вивішували

19. Голокост на Сході та на Заході 9
власні плакати, які закликали українців до співпраці з
німецькими визволителями і до ліквідації так званих інших
національностей, які вкоренились на українській землі як
«паразити» та їдять український хліб. Двадцять «інших» націо-
нальностей були в переліку ворогів України, євреї були
першими, поляки – другими [9].
Окрім плакатів та надрукованих указів існували також
окупаційні газети. У своєму дослідженні окупаційної преси в
Україні Михайло Коваль виявив 190 україномовних газет, які
спонсорувались німцями, із загальним накладом більше мільйона
екземплярів, а також 16 радіостанцій, місцеві кіностудії та пере-
сувні виставки. Війна проти «єврейського більшовизму» була в
центрі уваги 576 з 700 примірників київської української газети
доби окупації «Нове українське слово» [10]. Типовою для того часу
була редакторська колонка Уласа Самчука від 1 вересня 1941 р. в
газеті «Волинь», яка друкувалася в Рівному: «Весь той елемент, що
населяв наші міста, чи то жидівство, чи то напливова польськість,
мусить зникнути з наших міст. Проблема жидівства вже в бігу
розв’язання…» [11]. Окупаційні газети на Сході постійно підтри-
мували повне знищення надуманої «юдео-комуністичної» загрози.
У своєму докладному дослідженні газет часів окупації
Сергій Кудряшов виявив близько 200 російськомовних газет, які
регулярно виходили на окупованих німцями територіях Росії та
східної України. У дослідженні української преси доби окупації
Іван-Павло Химка виявив 160 україномовних газет та часописів,
які фінансувалися німцями. Так само увагу дослідників привер-
нули сотні інших польських, литовських, естонських, латвійсь-
ких та білоруських газет часів німецької окупації. Інформація з
Польщі щодо накладів вказує на тиражі від 10 000 до 200 000
примірників для кожної газети та мільйони листівок, що є
ознакою серйозних зусиль, які докладались німцями для того,
щоб завоювати серця та думки цивільного населення окупованих
територій Радянського Союзу [12].
Візьмемо один із сотень прикладів: у Латвії напади на
місцевих євреїв виправдовувались газетними повідомленнями,

20. 10 Голокост у Рівному
які демонстрували радянську жорстокість. У головній латисько-
мовній газеті часів німецької окупації «Teviia» протягом липня
1941 р. з’явились численні фотографії спотворених трупів із
головної в’язниці Народного комісаріату внутрішніх справ
(НКВС) у Ризі, ймовірно невинних жертв «єврейсько-більшо-
вицьких» тортур. Стаття в «Teviia» від 6 вересня 1941 р. мала
назву «Жахливі свідчення з розкопаних могил» і представляла
судові докази, які детально описували жорстокі радянські
тортури. Згідно статті, у м. Резекне радянський НКВС замучив
лікаря д-ра Пауля Струве, знявши шкіру з його рук у киплячій
воді, відрізавши йому язика та заганяючи цвяхи в його п’яти.
Хільдегард Крікова була побита, піддана тортурам, їй відрізали
груди. Син місцевого жителя Яків Терентьєв був знайдений із
буквально здертою зі спини шкірою [13].
Такі детальні повідомлення використовувались для того,
щоб легітимізувати німецьку агресію як «звільнення від
єврейського більшовизму», та закликали усіх латишів підтри-
мувати режим, вішаючи провину за ці жахи на «євреїв-кому-
ністів». Яскраво зображуючи страждання місцевих мучеників –
цих «жертв радянських репресій», – газетні повідомлення
трансформували велику німецьку війну в особисту війну кож-
ного латиша проти звірячого ворога. Тут, як і повсюди на
радянських західних прикордонних територіях, ми знаходимо
ретельне ритуальне обливання євреїв брудом та їх ототожнення з
комуністами, відлунням якого були плакати та листівки у
вітринах магазинів і в газетах. Це ритуальне ганьблення показу-
вало єврейський союз із комунізмом і таким чином виправдо-
вувало та легітимізувало акції проти євреїв. Лише в 1941 р. 72 000
із 80 000 євреїв Латвії були знищені.
У перші місяці війни радянських євреїв, які опинялись за
лінією фронту на німецькій стороні, змушували брати участь у
принижуючих дійствах, які кидали жорстокий виклик встанов-
леним поглядам, – «похованням Леніна» та «парадам Сталіна»,
коли під час руйнації символів комуністичної влади сусідів
неєврейського походження заохочували образливо глузувати з

21. Голокост на Сході та на Заході 11
єврейських чоловіків, жінок та дітей, співати комуністичних чи
єврейських пісень і декламувати комуністичні та єврейські мо-
литви. У десятках задокументованих випадків такі ритуальні
дійства, як правило, закінчувалися насильством: комуністичні
символи, зазвичай статуї Леніна чи Сталіна, ховали поруч із
місцевими євреями, яких вбивали їхні сусіди неєврейського
походження [14]. Після того, як ці погроми «самоочищення» літа
1941 р. закінчились, німецькі пропагандисти та місцеві колабо-
ранти продовжували доповідати про акції проти євреїв у місце-
вих засобах інформації та регулярно повідомляли місцевим гро-
мадам про успіхи у війні проти «єврейсько-комуністичного»
елементу.
Фото 1.1 Вермахт як «армія визволення» від єврейсько-комуністичної
загрози. На постаменті зруйнованої статуї Леніна в Північно-Західній Росії
німецька окупаційна влада збудувала новий монумент з табличкою
(російською та німецькою мовами): «У пам’ять визволення Пскова від
більшовизму німецькими військами 9 липня 1941 р.».

22. 12 Голокост у Рівному
Фото 1.2 На постаменті зруйнованої статуї Сталіна у Східній Україні
написано німецькою та російською: «Більшовицький терор зламано».
Джерело: YIVO Institute for Jewish Research, Nusya Roth Collection, RG1871.
По-друге, Голокост на Сході відбувався відкрито, за
присутності місцевих жителів неєврейського походження. На
Заході більшість євреїв-жертв Голокосту збирали в одному місці
та примусово транспортували в закритих потягах до концентра-
ційних таборів у Центральній та Східній Європі. Відстань, на яку
їх вивозили, створювала умови для зняття відповідальності та
заперечування того, що відбувалося, підтримуючи міф, що євреї
були жертвами депортації та примусової праці, а не масового
знищення. На противагу Західній Європі, значно менша частина
радянських та східноєвропейських євреїв була знищена в табо-
рах. У той час як більшість євреїв Західної та Центральної
Європи загинули від «промислової ефективності» таборів,

23. Голокост на Сході та на Заході 13
більшість євреїв у радянській та східноєвропейській зонах були
розстріляні, переважна частина була вбита в спеціально визна-
чених місцях поблизу їхніх власних домівок, головним чином
представниками місцевих націоналістичних міліційних форму-
вань, які відігравали основну роль у процесі страти [15].
Фото 1.3 Ритуальне руйнування статуї Сталіна в м. Білосток, Польща,
липень 1941 р.

24. 14 Голокост у Рівному
Фото 1.4 Місцеві поляки кидають каміння в статую Леніна в м. Білосток,
Польща, липень 1941 р.
Джерело: YIVO Institute for Jewish Research, Nusya Roth Collection, RG1871.
По-третє, до Голокосту на Сході в якості співучасників була
залучена значна частина місцевого населення. Як зазначали
численні спостерігачі, «Голокост у Східній Польщі не мав би
успіху без активної участі сотень тисяч місцевих жителів, яких
нацисти залучали контролювати, а потім і вбивати євреїв у
місцях злочину» [16]. Уцілілий учасник єврейського спротиву
Самуїл Гіль додає: «На кожного німецького злочинця було
більше семи радянських цивільних», які служили в німецькій
окупаційній поліції [17].
Виконавцями страт у час Голокосту на Сході в першу чергу
були російські, українські, литовські, латиські та білоруські
націоналісти. Парадоксально, але «бруталізація війни» на Сході
підживлювалась такою ж мірою місцевими антипатіями, як і
німецькою расовою пропагандою [18]. Російські історики Кірса-
нов і Дробязко виявили прямий взаємозв’язок між ескалацією
жорстокості щодо цивільного населення та стрімким зростанням
кількості місцевих етнічних націоналістів, які служили німцям:
«Прийняття німецьким керівництвом політики «тотальної війни»

25. Голокост на Сході та на Заході 15
… мало відчутний вплив на зростання кількості людських ресурсів
з окупованих радянських територій, які використовувались у
збройних силах рейху» [19]. Шукаючи підтримки на радянських
територіях, німецька окупаційна влада підтримувала націоналіс-
тичний запал проти «єврейського комунізму». Як доповідав
командир радянських партизан Пантелеймон Пономаренко в
повідомленні Сталіну з грифом «цілком таємно» в 1942 р., «німці
використовують усі можливі засоби для того, щоб залучати
контингенти з нашого власного населення в окупованих областях
до боротьби проти партизан, охорони залізниць і боротьби проти
Червоної армії, формуючи з них військові підрозділи, загони
карателів та поліції» [20]. Альфред Рібер у своїй глибокій статті, де
він розглядає Другу світову війну на Сході як громадянську війну,
зазначав: «Знищення єврейського населення України, яке зменши-
лось з 870 000 до 17 000, не змогло б відбутись без допомоги
місцевого населення, тому що німцям не вистачило б людських
ресурсів, щоб досягти усіх знищених громад, особливо у відда-
лених селах» [21].
Німецькі зусилля щодо залучення місцевих жителів на
службу окупаційній владі були за всіма мірками надзвичайно
успішними. Пропорція між німцями та місцевими колаборан-
тами в багатьох відділах та організаціях поліції була один до
п’яти в 1941 р. і один до двадцяти та більше в 1943 р. Цифри
рейхскомісаріату «Україна» показують, що на кінець 1942 р. у
військах СС нараховувалось 15 000 німців та 238 000 представни-
ків місцевої поліції, відображаючи пропорцію 1 : 16, яка в 1944 р.
зросла в деяких східних регіонах до 1 : 25 або навіть 1 : 50 [22].
Романічев виявив, що кількість підрозділів Schuma (допоміжної
поліції) у німецькій поліції на окупованих територіях Сходу
зросла більше ніж у десять разів з кінця 1941 р. до початку
1943 р. За даними В. Мюллера-Гіллебранда, кількість слов’янсь-
ких піхотних підрозділів зросла з 90 в 1943 р. до більше 200
російських, українських та білоруських батальйонів, які вклю-
чали й інші національності, у середині 1944 р. [23]. Кірсанов і
Дробязко підрахували, що близько 1,2 млн представників

26. 16 Голокост у Рівному
радянського населення служили під час війни в підрозділах
вермахту та СС [24]. Вони передусім ставали виконавцями при
знищенні німцями євреїв та інших місцевих ворогів на Сході і в
першу чергу використовувались у безжальних німецьких опера-
ціях проти партизан та репресивних кампаніях проти радянсь-
кого цивільного населення в 1943 та 1944 рр.
Посилання
1.
У Національному архіві США збереглись три необроблені звіти: NARA,
RG226 OSS Classified Sources & Methods Files, Entry 210, Box 175, Folder 6:
«Report about a stay in a P.W. camp», Document #007902/002 (8 typed
pages); «What German P.W.s think about the war», #007902/003 (10 typed
pages) «Report about one week’s life and experiences in a P.W. camp»,
#007902/004 (11 typed pages). All undated. The quotation comes from
NARA, RG226, Entry 210, Box 175, Folder 5, «Report about one week’s life
and experiences in a [German] P.W. camp», Secret, declassified in 1994.
2.
«Report about a stay in a P.W. camp», Secret, no date (January or February
1945). NARA, RG226, Entry 210, Box 175, Folder 6, Document Number
007902/002, p. 6.
3.
Там само.
4.
Найкращим дослідженням української преси доби окупації є робота
Костянтина Курилишина і Ярослава Дашкевича «Українське життя в
умовах німецької окупації (1939–1944 рр.): за матеріалами україномов-
ної легальної преси» (Львів: Львівська Національна наукова бібліотека
імені В. Стефаника, 2010). Пор. А. В. Окороков «Особый фронт: немец-
кая пропаганда на Восточном фронте в годы Второй мировой войны»
(М.: Русский путь, 2007); Robert Edwin Herzstein, «Anti-Jewish Propaganda
in the Orel Region of Great Russia, 1942–1943: The German Army and Its
Russian Collaborators,» Simon Wiesenthal Center Annual Vol. 6 (1989): 33–
55; Сергей Кудряшев и Любовь Кудрявцева, сб. «О всех подозрительных
лицах сообщайте немедленно…», источник: Документы русской исто-
рии (1993). № 26. С. 89–93; Johannes Schlootz and Babette Quinkert, eds.
Deutsche Propaganda in Weissrussland: 1941–1944; eine Konfrontation von
Propaganda und Wirklichkeit; Ausstellung in Berlin und Minsk (Berlin: Free
University, Fachbereich Politische Wiss., 1996); and Babette Quinkert,
«‘Hitler, der Befreier!’ Zur psychologischen Kriegsfuhrung gegen die
Zivilbevolkerung der besetzten sowjetischen Gebiete 1941–1944», in Bulletin
fur Faschismusund Weltkriegsforschung (Heft 14, 2000): 57–83. Щодо

27. Голокост на Сході та на Заході 17
німецької антиєврейської пропаганди та підбурювання до антиєврейсь-
ких акцій у перші дні війни див.: Жанна Ковба «Людяність у безодні
пекла: поведінка місцевого населення Східної Галичини в роки
«остаточного розв’язання єврейського питання» (Київ: Сфера, 1998):
С. 70–76, С. 100–101; Bogdan Musial, «Kontrrevolutionare Elemente sind zu
ershiessen»: die Brutalisierung des deutschsowjetischen Krieges in Sommer
1941 (Berlin: Propylaen, 2000): 200–210.
5.
Письменные показания д-ра Леонарда Дубинского (Affidavit of Dr.
Leonard Dubinskyj) (г.р. 1881), 25 ноября 1944 г. Государственный архив
Российской федерации (далее – ГАРФ). Ф. Р-7021 Чрезвычайная
государственная комиссия по установлению и расследованию злодеяний
немецко-фашистских захватчиков. Оп. 71. Д. 40. Л. 40.
6.
«О зверствах немецких заправил на Волыни». ГАРФ. Ф Р-7021. Оп. 71.
Д. 1. Л. 44 (29 ноября 1944 г.).
7.
Shimon Redlich, Together and Apart in Brzezany: Poles, Jews, and Ukrainians,
1919–1945 (Bloomington: Indiana University Press, 2002), 102. Щодо
Голокосту на радянських територіях див.: Yitzhak Arad, The Holocaust in
the Soviet Union (Lincoln: University of Nebraska Press, 2009).
8.
Центральний державний архів вищих органів влади та управління
України (далі – ЦДАВО). Ф. 3833. Оп. 63. Спр. 9. Щодо листівок
українських націоналістів, спрямованих проти комуністів, євреїв та
поляків див.: Илья Альтман «Жертвы ненависти: Холокост в СССР,
1941–1945» (М.: Фонд «Ковчег», 2002). С. 40–49.
9.
Władislaw Siemaszko, Ewa Siemaszko. Ludobojstwo dokonane przez
nacjonalistow ukraińskich na ludności polskiej Wołynia (Warsaw:
Borowiecky, 2008), I: 723.
10.
M. I. Koval, «The Nazi Genocide of the Jews and the Ukrainian Population,
1941–1944», in Zvi Gitelman, ed. Bitter Legacy: Confronting the Holocaust in
the USSR (Bloomington: Indiana University Press, 1997): 51–53; Mikhail I.
Tyaglyy, «The Role of Anti-semitic Doctrine in German Propaganda in the
Crimea, 1941 1944», Holocaust and Genocide Studies Vol. 18, No. 3 (Winter
2004): 421–459; та John-Paul Himka, «Krakivski visti and the Jews, 1943: A
Contribution to the History of Ukrainian-Jewish Relations», Journal of
Ukrainian Studies Vol. 21, No. 1–2 (Summer-Winter, 1996): 81–96; Костян-
тин Курилишин і Ярослав Дашкевич «Українське життя в умовах
німецької окупації (1939–1944 рр.): за матеріалами україномовної
легальної преси» (Львів: Львівська Національна наукова бібліотека імені
В. Стефаника, 2010).
11.
Quoted in Martin Gilbert, The Holocaust: A History of the Jews of Europe
during the Second World War (New York: Macmillan, 1985): 195.

28. 18 Голокост у Рівному
12.
Sergei Kudryashov, «Russian Collaboration with the Nazis and the Holocaust»,
Paper presented at the International Institute for Holocaust Research at Yad
Vashem [http://www.yad-vashem.org.il/research& publications/research/
kudryashov.pdf]; та Himka, «Krakivski visti and the Jews, 1943», Інформація
про наклади з роботи Lucjan Dobroszycki, Reptile Journalism: The
OfficialPolish-Language Press under the Nazis, 1939–1945 (New Haven: Yale
University Press, 1994): 75; Sergei Kudryashov, «The Hidden Dimension:
Wartime Collaboration in the Soviet Union», in John Erickson and David
Dilks, eds. Barbarossa: The Axis and the Allies (Edinburgh: Edinburgh
University Press, 1994): 238–254. Стосовно газет, які виходили національ-
ними мовами на окупованих німцями територіях, див.: Henry Abramson,
«Nachrichten aus Lemberg; lokale Elemente in der anti-semitischen
Ikonographie der NS-Propaganda in ukrainischer Sprache», in Grenzenlose
Vorurteile (Frankfurt am Main, 2002): 249–268; Henry Abramson, «‘This is the
Way it Was!’ Textual and Iconographic Images of Jews in the Nazi-sponsored
Ukrainian Press of Distrikt Galizien», Why Didn’t the Press Shout? Journalism
and the Holocaust, edited by Robert Moses Shapiro (New York: Yeshiva
University Press, 2003): 537–556; Grzegorz Hryciuk, «Gazeta Lwowska»: 1941–
1944 (Wroclaw: Uniwersytetu Wroclawskiego, 1992); та Piotr Kołtunowski,
Strategia propagandy hitlerowskiej w Generalnym Gubernatorstwie na podstawie
«Krakauer Zeitung» (1939–1945) (Lublin: Studium historyczno-filologiczne,
1990). Щодо величезних німецьких капіталовкладень у пропаганду на
окупованих територіях на Сході див. класичну роботу Hasso von Wedel,
Die Propagandatruppen der Deutschen Wehrmacht (Neckargemund: Kurt
Vowinckel Verlag, 1962).
13.
Владимир Янченков «Пятая колонна. К началу нападения Германии на
СССР». Труд. № 14 (25 июня 1999 г.).
14.
Gross, Neighbors, passim; Dieter Pohl, «Anti-Jewish Pogroms in Western
Ukraine – A Research Agenda», in Shared History-Divided Memory: Jews and
Others in Soviet-Occupied Poland, 1939–1941, edited by Eleazar Barkan,
Elizabeth A. Cole, and Kai Struve (Leipzig: Leipziger Universitatsverlag,
2007), 305–313; and Kai Struve, «Rites of Violence? The Pogroms of summer
194», Polin: Studies in Polish Jewry Vol. 24 (2012): 257–274.
15.
Patrick Desbois, The Holocaust by Bullets: A Priest’s Journey to Uncover the Truth
Behind the Murder of 1.5 Million Jews (New York: Palgrave Macmillan, 2009).
16.
Hubert P. van Tuyll. Review of Martin Dean’s Collaboration in the
Holocaust: Crimes of the Local Police in Belorussia and Ukraine, 1941–44,
The Russian Review Vol. 60, No. 3 (July 2001): 448–449.
17.
Самуил Гиль [Samoil Gil]. «Кровь их и сегодня говорит. О Катастрофе и
героизме евреев в городах и местечках Украины». М.: Фонд Жаботинс-
кий, 2005. С. 302. Лише німецька охоронна поліція на окупованих

29. Голокост на Сході та на Заході 19
радянських територіях нараховувала 14 622 фольскдойчів і 126 321
місцевих добровольців, співвідношення 1 : 8,6.
18.
Hans-Jurgen Muller, «The Brutalization of Warfare, Nazi Crimes, and the
Wehrmacht», in John Erickson and David Dilks, eds. Barbarossa: The Axis
and the Allies (Edinburgh: Edinburgh University Press, 1994): 229–237.
Стосовно ескалації німецької жорстокості на Сході порівняно із
Заходом див.: Omer Bartov, The Eastern Front, 1941–1945: German Troops
and the Barbarisation of Warfare (London: Macmillan, 1985); Omer Bartov,
Hitler’s Army (New York: Oxford University Press, 1992): 68–70; Truman
Anderson, «The Conduct of Reprisals by the German Army of Occupation in
the Southern USSR, 1941–1943», Ph.D. Dissertation, (University of Chicago,
1994); Ben Shepherd, War in the Wild East: The German Army and Soviet
Partisans (Cambridge: Harvard University Press, 2004).
19.
Н. А. Кирсанов и С. И. Дробязко «Великая Отечественная война 1941–
1945 гг.: национальные и добровольческие формирования по разные
стороны фронта». Отечественна история. № 6 (1 ноября 2001 г.). С. 70.
20.
П. Пономаренко к И. Сталину, 18 августа 1942 г. Архив Президента
Российской федерации (АПРФ). Ф. 3. Оп. 50. Ед. хр. 471. Л. 107–110.
Опубликовано в «Каратели: «Идет бешеная националистическая пропа-
ганда». Вестник АПРФ [Вестник Архива Президента Российской феде-
рации]. 1995. № 2. С. 120–122.
21.
Alfred J. Reiber, «Civil Wars in the Soviet Union», Kritika: Explorations in
Russian and Eurasian History Vol. 4, No. 1 (Winter 2003): 147–148.
22.
Raul Hilberg, Destruction of the European Jews (Chicago: Quadrangle Books,
1960), 243–244. Пор. Олег Клименко і Сергій Ткачов «Українці в поліції в
райхскомісаріаті «Україна» (Південна Волинь): Німецький окупаційний
режим на Кременеччині у 1941–1944 рр. (Харків: Ранок-НТ, 2012); Martin
Dean, Collaboration in the Holocaust: Crimes of the Local Police in Belorussia and
Ukraine, 1941–44 (New York: St. Martin’s Press, 1999); Richard Breitman,
«Himmler’s Police Auxiliaries in the Occupied Soviet Territories», Simon
Wiesenthal Center Annual Vol. 7 (1990): 23–39; and Erich Haberer, «The German
Police and Genocide in Belorussia, 1941–1944», Journal of Genocide Research Vol.
3 (2001), No. 1: 13–29; No. 2: 207–218; No. 3: 391–403.
23.
V. Muller-Hillebrand, Das Heer. 1933–1945 (Frankfurt a/M, 1966) Vol. 3: 70,
114, 141; Н. М. Романичев «Сотрудничество с врагом» в «Народ и
война». Книга 4 в «Великая Отечественная война, 1941–1945. Военно-
исторические очерки в четырех книгах». М.: Наука, 1999. С. 153–167.
24.
Н. А. Кирсанов и С. И. Дробязко «Великая Отечественная война 1941–
1945 гг.: национальные и добровольческие формирования по разные
стороны фронта». Отечественна история. № 6 (1 ноября 2001 г.). С. 68.

30. 20 Голокост у Рівному
2
Акція: Голокост у Рівному
Короткий огляд: цей розділ є реконструкцією ма-
сового вбивства у Рівному в листопаді 1941 р. Я
представив перехресні свідчення злочинців, очевид-
ців та жертв того, що було приголомшуючою та
надзвичайно болісною сторінкою історії людства.
Бердз, Джеффрі. Голокост у Рівному: масове
вбивство в Сосонках, листопад 1941. Нью-Йорк:
Пелгрейв Макміллан, 2013.

31. Акція: Голокост у Рівному 21
У пострадянські часи багато істориків доклали зусиль для
уточнення місцевих підрахунків загиблих радянських громадян у
роки Другої світової війни. Оновлені показники загиблих євреїв
були опубліковані у 2002 р. російським істориком Іллею
Альтманом у його впливовому дослідженні «Жертви ненависті:
Голокост в СРСР».
Таблиця 2.1
Голокост у Радянському Союзі 1941–1945 рр.
Республіка 1941 –
січень
1942 рр.
Лютий 1942 –
жовтень
1943 рр.
Листопад
1943 –
1945 рр.
Разом
Україна 540 000 860 000 30 000 1 430 000
Білорусь 250 000 550 000 10 000 810 000
Молдова 130 000 – – 130 000
Литва 180 000 –
185 000
25 000 10 000 215 000 –
220 000
РРФСР 69 000 –
90 000
75 000 –
80 000
– 144 000 –
170 000
Латвія 72 000 –
74 000
2 000 1 000 75 000 –
77 000
Естонія 1 000 – – 1 000
Разом 1 242 000 –
1 270 000
1 512 000 –
1 517 000
51 000 2 805 000 –
2 838 000
Джерело: Альтман І. Жертви ненависті: Голокост в СРСР, 1941–1945. М.:
Фонд «Ковчег», 2002. С. 303 (таблиця 8).
Більше 2,8 млн радянських євреїв були вбиті в роки Другої
світової війни. На відміну від євреїв Центральної та Західної
Європи радянських євреїв як правило вбивали не в таборах.
Вони гинули під час розстрілів у масових поліцейських акціях,
виконавцями яких зазвичай були місцеві жителі [1].
Голокост на Сході має чітку хронологію. У літні місяці
1941 р. відбувалось те, що німці називали евфемізмом «потяг до
самоочищення» (Selbstreinigungsbestrebungen). Цей процес харак-
теризувався появою «спонтанних» масових актів репресій проти
сусідів-євреїв, яких звинувачували у звірствах комуністів [2].

32. 22 Голокост у Рівному
У кінці літа 1941 р. німецьке керівництво почало встановлю-
вати верховенство права, яке мало на меті перешкодити випад-
ковим та спонтанним громадським актам самосуду стосовно
євреїв. Були організовані єврейські гетто, від євреїв вимагали
носити жовті нашивки, вводились спеціальні обмеження, вида-
вались спеціальні робочі посвідчення євреям, які мали особливу
кваліфікацію, у той же час більшість інших євреїв зганяли для
переселення або знищення.
Близько чверті усіх радянських євреїв були розстріляні в
масових акціях восени та взимку 1941 р. На сьогодні лише одна з
цих акцій – масове вбивство в Бабиному Яру поблизу Києва 28–
30 вересня 1941 р. – є ретельно дослідженою історичною наукою
[3]. 63 подібні масові вбивства в Україні у вересні–грудні 1941 р.
із підтвердженою кількістю 441 414 загиблих чоловіків, жінок та
дітей єврейської національності представлені в таблиці 2.2.
Таблиця 2.2
Акції: операції масового вбивства євреїв в Україні 1 вересня –
31 грудня 1941 р. У 64 підтверджених операціях розстрілу євреїв
441 414 чоловіків, жінок та дітей єврейської національності
загинули в Україні в останні чотири місяці 1941 р. Це майже
третина від числа усіх українських євреїв, які були вбиті під час
Другої світової війни*
Місце Дата
Підрахована
кількість
вбитих євреїв
Підрозділ
Коростень Вересень
1941 р.
770
Новоград-
Волинський –
Чижівка
(Житомирська
область)
Вересень
1941 р.
3 200
Ананьїв 1 вересня
1941 р.
300

33. Акція: Голокост у Рівному 23
Дубоссари 3–28
вересня
1941 р.
6 000
Хажин 4 вересня
1941 р.
4 144 Поліцейський
батальйон (ПБ) 303?
Бердичів 4 вересня
1941 р.
1 303
Вінниця 5 вересня
1941 р.
2 200 ПБ 304
Радомишль
(Житомирська
область)
6 вересня
1941 р.
1 667 Зондеркоманда 4а,
українська поліція
вбила 1 107 дорослих
та 561 дитину
ПБ 303?
Чуднів
(Житомирська
область)
9 вересня
1941 р.
900 ПБ 303 українська
поліція
Ружин
(Житомирська
область)
10 вересня
1941 р.
750 Німці, українська
поліція: Скарадумов,
Гончаров, Йозеф
Роденко (колишній
начальник поліції) та
Крохмаль
Ладижин 13 вересня
1941 р.
486 ПБ 304
Гайсин 16 вересня
1941 р.
4 000 ПБ 304
Мелітополь 15 вересня
1941 р.?
2 000 Айнзатцгрупа D
Маріуполь 15 вересня
1941 р.?
8 500 Айнзатцгрупа D
Бердичів 15–16
вересня
1941 р.
12 000 – 16 000 Полк поліції
«Південь», резервний
поліцейський
батальйон 45,
штабна рота
Єккельна
Вінниця,
Айнзатцкоманда 6
16 та 22
вересня
1941 р.
28 000 ПБ 45, 69 (?) та 314

34. 24 Голокост у Рівному
Умань 16–23
вересня
1941 р.
1 421 ПБ 304,
Айнзатцкоманда 5
Житомир 19 вересня
1941 р.
3 145 Айнзатцкоманда 4а,
ПБ 303
Чуднів
(Житомирська
область)
20 вересня
1941 р.
800
Миколаїв,
Зондеркоманда
11а
21–23
вересня
1941 р.
7 000 Айнзатцгрупа D
Олендорфа, 11 армія
Сквира 20 вересня
1941 р.
850 Айнзатцкоманда 5,
полк поліції
«Південь»
Стрий 22–23
вересня
1941 р.
830 Йом-Кіпур, поліція
безпеки, українська
допоміжна поліція
Сквира 23 вересня
1941 р. (?)
140
Херсон 24–25
вересня
1941 р.
8 000 Айнзатцкоманда 11а
Кременчук 27 вересня
– 7
листопада
1941 р.
8 000
Кам’янець-
Подільський
27–28
вересня
1941 р.
23 600 ПБ 320
Київ – Бабин Яр,
Айнзатцкоманда
(зондеркоманда)
4а
29–30
вересня
1941 р.
29 вересня
Йом-Кіпур
33 771 Айнзатцгрупа С,
2 українські вояки,
ПБ 45, 303
Кіровоград 23 липня,
30 вересня
1941 р.
4 200 Зондеркоманда 4b,
ПБ 304
Топорів Вересень –
жовтень
1941 р.
120

35. Акція: Голокост у Рівному 25
Бучач Вересень –
жовтень
1941 р.
400
Острог 1 жовтня
1941 р.
2 500 Підтвердити: 1
вересня чи 1 жовтня
Каховка Жовтень
1941 р.
500 – 740 ПБ 9, 4-а рота
Костопіль 1 жовтня
1941 р.
1 400
Надвірна 6 жовтня
1941 р.
1 200 – 2 000 ПБ 133
Станіславів
(Івано-
Франківськ)
12 жовтня
1941 р.
10 000 – 12 000 «Кривава неділя»,
ПБ 133
Шепарівці 12 жовтня
1941 р.
3 000
Дніпро
(Дніпропетровськ)
13–14
жовтня
1941 р.
13 000 – 15 000
Коломия 15 жовтня
1941 (?)
1 200 ПБ 133
Косів 16 жовтня
1941 р.
2 088 – 2 700 Деякі розстріляні в
ямах в кілометрі від
міста, інші спалені
всередині синагоги
Делятин та
Яремче
16 жовтня
1941 р.
1 950 3-я рота ПБ 133
Одеса 22–24
жовтня
1941 р.
25 000 – 34 000 «Голокост в Одесі»
Чернігів 23 жовтня
1941 р.
116 Зондеркоманда 4а
Чернігів 24 жовтня
1941 р.
144 Зондеркоманда 4а
Комарно 25 жовтня
1941 р.
більше 200
Татарів 25 жовтня
1941 р.
?
Болехів 28–29 жовтня
1941 р.
750

36. 26 Голокост у Рівному
Чернігів 29 жовтня
1941 р.
49 Зондеркоманда 4а
Таганрог 29 жовтня
1941 р.
2 500
Миропіль –
Золотоноша
Жовтень –
листопад
1941 р.
1 000 ПБ 303
Чернігів Початок
листопада
1941 р.
3 000
Конотоп 1 листопада
1941 р.
153
Перемишляни 5 листопада
1941 р.
400 Загін поліції безпеки
з Тернополя
Рівне – Сосонки 7–9
листопада
1941 р.
23 500 Батальйон поліції 33
(«Остланд») ПБ 315,
ПБ 320, українська
поліція
Ніжин Листопад
1941 р.
300
Бердичів Листопад
1941 р.
2 000
Кам’янка-
Струмилова
(Кам’янка-Бузька)
10 листо-
пада 1941 р.
500 СП-Сокаль
Акція в Обидові
Львів 8 листопада
1941 р.
3 000 – 5 000 Під час створення
гетто
Чернівці Листопад
1941 р.
30 000
Дрогобич 22 листо-
пада 1941 р.
250 ПБ 133 (?)
Одеса 23 листо-
пада 1941 р.
30 000
Борислав 27–28 листо-
пада 1941 р.,
допоміжна
поліція
700 – 800 Шуцмани, українці
Делятин Листопад
та грудень
1941 р.
544 Місто вбивства: в лісі
біля с. Віховець

37. Акція: Голокост у Рівному 27
Городенка 5 грудня
1941 р.
2 500 Загін поліції безпеки
з Коломиї
Харків 6 грудня
1941 р.
10 271 Айнзатцгрупа С
Бережани 12 грудня
1941 р.
1 000 Поліція безпеки
Станіславова
Заболотів 12 грудня
1941 р.
1 000 – 1 350
Сімферополь 13–15 грудня
1941 р.
14 300 Поліцейський
батальйон 3, 3-я рота
Літин 19 грудня
1941 р.
2 000 Німецька поліція
безпеки з Вінниці,
українська поліція, під
наглядом гебітскомі-
сара Фолькхаммера
Ялта 25–31 грудня
1941 р.
300 Поліцейський
батальйон 3, 3-я рота
Сімферополь 30 грудня
1941 р.
10 000
*Ці цифри є значно вищими, ніж ті, що підтверджені звітами
німецьких айнзатцгруп. Айнзатцгрупа А доповідала, що на 15 жовтня
1941 р. розстріляно 125 000 євреїв; айнзатцгрупа В надала неповну кількість
45 000 розстріляних на 14 листопада 1941 р.; айнзатцгрупа С мала два звіти:
айнзатцкоманда 4а 30 листопада 1941 р. доповідала про 59 000 розстріляних
і айнзатцкоманда 5 2 грудня 1941 р. доповідала про 36 000 розстріляних.
Нарешті, айнзатцгрупа D 2 січня 1942 р. доповідала про 76 000 розстріляних
за попередні місяці своєї діяльності. Разом це складає 341 000 жертв.
Розбіжність пояснюється ініціативами місцевої поліції та німецької армії.
Щодо мобільних операцій зі знищення див.: Гілберг «Знищення європейсь-
ких євреїв», С. 300–301. Ми знаємо, що були також додаткові мобільні та
місцеві підрозділи, які продовжували те, що робили айнзатцгрупи під час
початкових акцій.
Джерела: Yad Vashem’s Online Guide of Murder Sites of Jews in the
Former USSR, http://www1.yadvashem.org/yv/en/about/institute/killing_sites_
catalog.asp; Yitzhak Arad, The Holocaust in the Soviet Union (Lincoln and
Jerusalem: Yad Vashem, 2009); The United States Holocaust Memorial Museum
Encyclopedia of Camps and Ghettos, 1933–1945, Volume II: Ghettos in German-
Occupied Eastern Europe (Indiana University Press and USHMM, 2012);
Christopher R. Browning, The Origins of the Final Solution: The Evolution of

38. 28 Голокост у Рівному
Nazi Jewish Policy; Massimo Arico, Polizia d’ordine e genocidio ebraico. I
crimini del battaglioni tedeschi do polizia giugno 1941/settembre 1942 (2010);
Richard Rhodes, Masters of Death: The SS-Einsatzgruppen and the Invention of
the Holocaust (New York: Vintage Books, 2003); С. Г. Чуев «Спецслужбы
Третьего Рейха» (С.-Петербург: Изд. Дом «Нева», 2003); Wolfgang Curilla, Die
deutsche Ordnungspolizei und der Holocaust im Baltikum und in Weisrusland
1941–1944 (Paderborn: Ferdinand Schoningh, 2006); and Alexander Kruglov,
«Jewish Losses in Ukraine», in Ray Brandon and Wendy Lower, eds. The Shoah in
Ukraine: History, Testimony, Memorialization (Bloomington and Indianapolis:
Indiana University Press, 2008): 272–290.
Карта 2.1 Місто Рівне 1941 р.
Джерело: адаптовано з Rowne; sefer zikaro [Рівне; меморіал єврейської
спільноти Рівного, Волинь], edited by A. Avitachi (Tel Aviv: 1956). Я вдячний
Аміту Б. Е. Гіттерману за його переклад легенди карти з івриту на
англійську.
Надписи на самій карті: табір військовополонених, вулиця Біла, річка Устя,
масове поховання в Сосонках, рівненське єврейське гетто.

39. Акція: Голокост у Рівному 29
Голокост у Рівному
Рівне – це місто в Північно-Західній Україні, яке стало місцем
розташування рейхскомісаріату «Україна» під час німецької
окупації з 28 червня 1941 р. по 2 лютого 1944 р. Наголошуючи на
тому, що Рівне було значно меншим, ніж стародавня українська
столиця Київ, рейхскомісар Еріх Кох охоче визнавав, що обрав
саме Рівне місцем розташування своєї адміністрації для того,
щоб «підкреслити нікчемність української державності» [4]. У
1930-х роках Рівне мало близько 60 000 населення: 24 000 євреїв і
однакові долі поляків та українців [5].
Війна прийшла до Рівного в середині вересня 1939 р. у
вигляді величезного потоку біженців, оскільки євреї тікали від
німецького вторгнення в Польщу. Свідок Єшаяху Шінделькройт
згадував: «Раптово Рівне наповнилось біженцями з Лодзю,
Варшави, Любліна та інших місць. З кожним днем місто ставало
все більш переповненим, і не всім вдавалося знайти дах над
головою. Була нестача їжі, тому що магазини спорожніли і
постачання не відновлювалося. Головні радіостанції були вже
знищені або захоплені німцями. Залишилось лише декілька
маленьких радіостанцій, які передавали мало новин, і важко було
сказати, яка ситуація в реальності. Страх поширювався всюди, і
Рівне почало нагадувати місто в облозі. Ніхто не знав, що при-
несуть наступні години» [6].
Незабаром після цього, чітко дотримуючись попередніх
секретних домовленостей щодо радянської та німецької сфер
впливу, Червона Армія оволоділа містом. Спочатку радянські
солдати, маючи велике бажання отримати споживчі товари
«декадентського Заходу», спустошили запаси рівненських мага-
зинів, і повсюди відчувалась нестача. Проте в кінці осені 1939 р.,
коли політика радянської влади «революції із закордону»
сфокусувалась головним чином на етнічних поляках як представ-
никах колишніх експлуататорів, відбулась часткова нормалізація,
але дефіцит продовжувався через масовий наплив єврейських
біженців [7].

40. 30 Голокост у Рівному
Від початку Другої світової війни в 1939 р. Рівне залишалось
під радянським контролем протягом близько 21 місяця.
Національний склад Рівного значно змінився після радянського
«визволення» у вересні 1939 р., коли радянська класова війна в
окупованих зонах вздовж лінії Керзона перетворилась в етнічну
війну проти поляків. За цей період польське населення було
значною мірою депортоване, у той час як єврейська частка
зросла за рахунок біженців на схід з окупованої німцями Польщі
і становила більше половини населення міста [8].
Короткий період радянської окупації приніс значні зміни в
життя євреїв тієї території, яка раніше була Південно-Східною
Польщею. У радянському Львові Марек Херман з подивом
зазначав нові можливості, які відкрились перед ним: «Зараз
раптом здавалось, ніби я міг стояти в повний зріст, і я був
сповнений відчуттям свободи. Я почав поглинати нові цінності;
я набував свідомості робочого класу. Я вперше зрозумів і повірив
у те, що немає різниці між євреями, поляками, українцями чи
росіянами, що ми всі – люди» [9]. У Рівному, усього в 200
кілометрах на північний схід від Львова, Хаї Мусман було 17;
вона вчилась у десятому класі рівненської гімназії, коли радян-
ські війська «звільнили» Східну та Південно-Східну Польщу
восени 1939 р. Її опубліковані мемуари залишаються найбільш
детальним та всеохоплюючим описом життя у Рівному перед
війною [10].
Найбільш помітною ознакою радянської окупації у спогадах
Мусман була руйнація традиційних меж, що відокремлювали
етнічні та релігійні групи. Вона з прихильністю згадувала соціальні
зміни та культурні зрушення, які принесла радянська влада:
На початку 1940-х ми … вважали себе рівними серед рівних… Час від
17 вересня 1939 р. до 22 червня 1941 р. я пам’ятаю як найяскравіший,
найщасливіший у моєму житті…
Я була молодою [лише 17 років], і в мене були перші дружні відносини
з хлопцем, поляком Юреком Новаковським. Відкидаючи всі умов-
ності, штучні бар’єри, які розділяли національності, ми гуляли разом
по місту. Я відчувала безцеремонні несхвальні погляди старших, але

41. Акція: Голокост у Рівному 31
часи так раптово змінилися, що навіть наш рабин з Кам’янки, у чиєму
домі ми жили, не насмілювався коментувати ні мені, ні моїм батькам
те, що я зустрічалась з юнаком-поляком.
Змінилась навіть ситуація в самому домі рабина. Його син підстриг
свої [хасидські] кучері, поміняв своє [чорне хасидське] пальто на
костюм і навіть приєднався до робітничої спілки (артілі). Обидві
доньки [рабина] так само знайшли роботу. Синагоги були закинуті, і
навіть моя мама відкрито готувала їжу на примусі по суботах, а
дружина рабина дозволяла мені качати воду на її кухні.
Це були щасливі часи, або мабуть не стільки часи, скільки наш вік,
наша молодість, яка розфарбовувала все навколо нас блискучими,
радісними кольорами [11].
Юрек Новаковський народився в Києві у 1918 р. Він був сином
Олександра Новаковського, судді із заможної родини. Народ-
жений у Груєці поблизу Варшави у 1879 р., молодий поляк-
католик Олександр вивчав право в Київському університеті, де,
будучи студентом, познайомився і одружився із Зінаїдою
Андрусенко, дуже заможною православною росіянкою. У 1918 р.,
коли після Першої світової війни етнічним полякам стало небез-
печно перебувати в Україні, родина Новаковських переїхала з
Києва до міста Козеніце, де щойно встановлений незалежний
польський уряд у Варшаві призначив Новаковського суддею.
Коли він раптово помер через ускладнення від пневмонії у
1924 р., для його дружини, трьох доньок та шестирічного сина
Юрека настали важкі часи. Щоб покращити становище і отри-
мати підтримку від місцевої католицької церкви, а також польсь-
ких родичів, мати Юрека, росіянка Зінаїда, перехрестилась за
польським католицьким обрядом (діти вже були католиками).
Хоча одну із сестер через її «російську» зовнішність часто образ-
ливо називали «кацапкою» (зневажлива назва російської жінки в
польській розмовній мові), родині вдалося виправити станови-
ще, часто роблячи переїзди між Любомлем, Луцьком та Рівним,
містами Південно-Східної Польщі та Волині.
З 14 років кращим другом Юрека Новаковського був Костек
Ромський, хлопець російсько-єврейського походження. Але тоді

42. 32 Голокост у Рівному
«ми не думали про наші різні національності. В Рівному [окрім
поляків, українців і євреїв] також жили чехи, німці і татари».
Юрек Новаковський склав випускні іспити в школі у травні
1938 р. і як молодий освічений поляк був визнаний придатним
для служби польською військовою комісією та призваний
стрільцем до дивізіонного кадетського резерву піхотного полку
№ 44, який квартирував на польському кордоні в Рівному. Після
служби він планував отримати юридичну освіту в Люблінському
університеті, однак усе змінило німецьке вторгнення в Польщу 1
вересня 1939 р.
Розгромлений німцями, його підрозділ відступив до Луцька,
коли радянська Червона армія увійшла в місто 17 вересня 1939 р.
Тоді кадет-капрал Новаковський проігнорував радянський наказ
здатись, замість того він та його товариші по службі обміняли
свою військову форму на цивільний одяг, викинули гвинтівки та
амуніцію в річку Стир і пішли залізничною колією додому до
Рівного.
На той час Костек Ромський вступив до лав радянської
міліції. Незважаючи на радикальні симпатії, походження Юрека
як сина польського судді та служба унтер-офіцером у польській
армії завадили його участі в роботі радянської адміністрації.
Його мати, ще раз скориставшись своєю досконалою київською
російською мовою та силою переконання, домовилась з радянсь-
кими чиновниками про дозвіл зареєструвати родину як етнічних
росіян, що захистило їх від найгірших проявів радянського
насильства протягом наступних місяців. Це, без сумніву, вряту-
вало їхню родину. Відповідно до секретної доповіді 1944 р.
голови НКВС Лаврентія Берії Сталіну, 389 382 етнічні поляки
були депортовані із Західної України та Західної Білорусі у
внутрішні райони Радянського Союзу під час радянської окупації
цих регіонів у вересні 1939 – серпні 1941 рр. [12].