авма

1. Курсова робота – важлива складова частина навчального
процесу.
Виконується на 3-4 курсах педагогічного училища з
психолого-педагогічних дисциплін та окремих методик, предметів
додаткової кваліфікації.
Метою курсової роботи є:
- сприяння поглибленню і розширенню теоретичних знань;
- оволодіння прийомами (навичками) самостійної
пізнавальної діяльності;
- удосконалення уміння формувати судження і висновки,
логічно послідовно їх викладати;
- формування у студентів навичок науково-дослідницької
діяльності;
- розвиток творчого мислення;
- вироблення уміння публічного захисту підготовленого
матеріалу.
Етапи виконання курсової роботи:
1. Вибір теми курсової роботи.
2. Складання плану-графіка по підготовці і написанню
курсової роботи.
3. Складання списку літератури.
4. Вивчення і аналіз літератури з теми.
Складання плану (композиційна побудова моделі курсової
роботи – мисленнєва побудова).
5. Визначення мети і завдань дослідження.
6. Збирання фактичного матеріалу. При необхідності
проведення дослідження.
7. Обробка зібраного матеріалу та результатів дослідження.
8. Психолого-педагогічні висновки.
9. Оформлення курсової роботи.
10. Рецензування роботи керівником-викладачем.
11. Усунення недоліків, реалізація зауважень.
12. Підготовка до захисту курсової роботи.
13. Захист курсової роботи.
14. Оцінка курсової роботи.
1

2. 1. Вибір теми
Тему курсової роботи обирає сам студент з переліку
рекомендованих ПЦК.
Необхідно уважно познайомитися з усією тематикою
курсових робіт. Зупинитися на 2-3 темах. Дізнатися у бібліотеці,
який літературний матеріал є з даних тем, познайомитися з ним.
Вибір конкретної теми дослідження визначається на основі
попереднього аналізу наявних літературних джерел, особистого
інтересу, наявних можливостей і педагогічного досвіду студента.
Обрану тему узгоджують з науковим керівником.
Науковий керівник призначається з числа викладачів даної
навчальної дисципліни з метою надання методичної допомоги
студенту. Якщо в переліку запропонованої тематики відсутня
бажана тема курсової роботи, студент має право звернутися до
викладача з пропозицією затвердити тему роботи, обрану
самостійно.
2. Складання плану-графіка по підготовці і
написанню курсової роботи
Складаючи план-графік написання курсової роботи студент
виходить із визначеного терміну подачі її на рецензію.
Наприклад:
№
п/п Зміст роботи Дата
1. Підбір літературних джерел До 25.10
2. Вивчення літературних джерел До 20.11
3. Проведення необхідних досліджень До 10.05
4. Написання роботи на чернетку До 01.02
5. Реалізація зауважень викладача-рецензента До 15.12
6. Здати роботу на рецензію
До визначеного
терміну
План-графік написання курсової роботи затверджується
викладачем-керівником.
2

3. 3. Складання списку літератури
Студент відвідує бібліотеку і знайомиться з тематичним
каталогом.
При підборі і вивченні літератури не слід захоплюватися
великою кількістю літературних джерел. При цьому необхідно
звернути увагу на те, для кого написана книга, ким і коли, її обсяг,
зміст.
4. Вивчення і аналіз літератури
Роботу над темою доцільно починати з освоєння відповідних
розділів навчальних посібників, потім перейти до спеціальних
матеріалів. Необхідно познайомитися з монографічними,
науковими статтями з проблеми дослідження; зробити перегляд і
аналіз періодичної преси, фахових журналів, методичних
рекомендацій, державних документів.
При вивченні літератури доцільно робити необхідні помітки,
виписки.
Самостійна робота з книгою
Першим етапом в роботі з книгою є попередній огляд, тобто
загальне знайомство зі змістом.
Знайомство зі змістом здійснюється через:
- ознайомлення з передмовою;
- ознайомлення зі змістом;
- бігле прочитування розділів тощо.
Доцільно на кожну книгу заповнювати бібліографічну картку
(про що йде мова в книзі, можливість використання її в
подальшому).
Слід привчити себе працювати з олівцем у руці, робити
помітки під час читання. Повернення до прочитаного по поміткам
сприяє швидкому і міцному засвоєнню матеріалу. Але робити
помітки можна лише у власній книзі і дуже акуратно простим
олівцем (в разі потреби помітки можна витерти).
3

4. При роботі з бібліотечною книгою краще використовувати
прийом «вкладних аркушів». Всі помітки і записи студент робить
на аркушах, що вкладає в книгу на необхідну сторінку. Аркуші
пронумеровані у відповідності з нумерацією сторінок в книзі.
При роботі з книгою використовують різні види читання:
1. Наскрізне читання – уважне читання книги, без
пропусків. Має на меті – охопити повністю зміст книги.
2. Партитурне читання – бігле знайомство з книгою.
Швидкість читання збільшується за рахунок уміння охопити зміст
абзаців. Партитурне читання – не поверхове читання, а складний і
серйозний вид читання, який формується роками.
3. Вибіркове читання – це проникнення в деякі розділи
книги. Воно визначається інтересами або практичними потребами
читача.
4. Читання з опрацюванням – це критичний розбір того,
що читають; глибоке проникнення в розділи, які викликають
найбільший інтерес і запис прочитаного у формі тез, конспектів,
виписок. Цей вид читання рекомендується при роботі з
першоджерелами, наприклад, при опрацюванні творів класиків
педагогіки.
Наскрізне читання поєднують з різними іншими видами
читання в залежності від мети і завдань роботи з книгою.
Наприклад: спочатку книгу проглядають, а потім деякі
розділи (важливі для читання) глибоко вивчають, опрацьовують. В
такому випадку необхідно охопити загальний зміст книги і
визначити, які частини тексту необхідно детально розглянути.
При опрацюванні книги необхідно вести записи.
Чергування читання і запису сприяє міцному
запам’ятовуванню, мобілізує увагу, полегшує розумову працю,
підвищує працездатність і зменшує втомлюваність.
Види записів:
- план;
- конспект;
- анотація;
- реферат;
- цитати;
- виписки;
4

5. - тези.
План - це сукупність назв основних думок, що
висловлюються в тексті. План – це «скелет» твору. Це короткий
перелік основних питань, на які відповідає книга, глава, окрема
стаття.
В плані відсутній конкретний виклад матеріалу, але він
структурно відображає зміст прочитаного і дає можливість
представити і відтворити його. Пункти плану можуть бути у
вигляді заголовків або запитань тем.
Переваги планування як методу роботи з книгою:
 Короткий запис, що відображає послідовний виклад змісту
джерела.
 Заміняє конспекти і тези.
 Прискорює опрацювання книг.
 Сприяє відтворенню в пам’яті основних положень
опрацьованих джерел.
 Організує самоконтроль.
 Допомагає зосередити увагу.
Методика складання плану:
 План доцільно складати до повторного читання.
 При подальшому читанні план слід уточнювати і
допрацьовувати.
 Складаючи план, необхідно визначити межі думок, тобто
ті місця, де одна думка закінчується, а друга починається.
 Кожному уривку дають назву. Це будуть пункти плану.
 Для перевірки правильності назви пунктів плану уривок
необхідно прочитати ще раз, пам’ятаючи, що пункти
плану повинні найбільш точно розкривати думки автора
(це вийде простий план)
Для складання складного плану необхідно деталізувати
кожний із пунктів простого плану. З цією метою кожну частину
тексту ще раз перечитують і виділяють найголовніші думки, що
розкривають сутність назви пункту.
Анотація-стислий виклад головного змісту першоджерела
(книги, статті). Анотацію складають на даний прочитаний
5

6. документ в цілому. Перш ніж написати анотацію студент повинен
уважно прочитати першоджерело (статтю, книгу) вдуматися в його
зміст. Визначити, що в даному тексті є головним, подумки дати
відповідь на питання: «Чому саме це є головним?». В анотації
доцільно відмітити:
 Автор, назва, рік видання, видавництво, загальна кількість
сторінок.
 Структура книги, статті.
 Характер літературного виконання (наукова стаття,
навчальний посібник тощо).
 Його призначення (методичні рекомендації тощо).
 Оцінка даного першоджерела.
Іноді деякі складові анотації пропускають.
В анотації відмічається, до якої тематики відноситься
друкований матеріал, перелічуються розглянуті в ньому питання
проблеми, але зміст цих питань не розкривається.
Для анотації притаманні особливі словосполучення:
 «в монографії йде мова про…»
 «автор висвітлює…»
 «розглядаються питання…»
Анотацію зручно накопичувати на окремих картках. Анотація
дає змогу швидко відновити в пам’яті раніше прочитаний текст.
Резюме (замінює анотацію) – короткий запис, який дає оцінку
всього тексту або окремих його частин, тобто інформація про
найбільш важливе, оригінальне нове.
Рецензія - це критична оцінка твору.
Літературне джерело необхідно вдумливо прочитати кілька
разів, при цьому для виділення головних думок можна скласти
план. Рецензію можна складати, користуючись планом:
1. Назва теми.
2. Перерахування основних викладених питань.
3. Вказати кому адресована книга.
4. Відмітити позитивне у викладі питання.
5. Вказати на недоліки.
6. Викласти думку про структуру викладеного матеріалу,
грамотності стилю.
7. Відмітити теоретичну цінність і практичне значення
джерела, що підлягає рецензуванню.
6

7. Конспект - (лат. Огляд) – це докладно записаний стислий
виклад змісту інформації.
Конспект повинен бути змістовним, повним, коротким (по
можливості).
Головне у складанні конспекту – уміння виділити раціональне
зерно стосовно дослідженої проблеми.
Виклад матеріалу в конспекті відповідає послідовності
викладу в першоджерелі. При складанні конспекту вибирають
найбільш важливу суттєву інформацію, головні твердження
виділяють, ключові слова підкреслюють або записують іншим
кольором.
Види конспектів:
 текстуальний;
 тематичний;
 простий короткий;
 складний і розгорнутий.
Текстуальний – передбачає складання плану першоджерела,
а далі згідно з його пунктами записують тези, виписки окремих
найважливіших уривків, цитати, таблиці, цифри, схеми.
Тематичний – коли тема (проблема) розглядається в кількох
розділах або статтях журналу чи збірки праць. В конспекті весь
матеріал з визначеної теми збирають в одному місці. Важливо,
щоб між такими записами не був порушений логічний зв’язок.
Щоб конспект був стислим, потрібно прочитане переказувати
своїми словами, а не переписувати дослівно. Доцільно
застосовувати скорочення слів, але так, щоб не було втрачено суть
викладу прочитаного.
Правила конспектування:
 Записи повинні бути компактними.
 Слід користуватися загальноприйнятими скороченнями,
але можна мати і свій власний словник скорочення слів.
 Конспект краще писати на окремих аркушах паперу
стандартних розмірів.
 Записи слід виконувати на одному боці аркуша. Завдяки
цьому, надалі за допомогою ножиців, клею до конспекту
7

8. можна внести необхідні доповнення, корективи, при
необхідності поміняти місцями окремі частини записів.
 Доповнення і пояснення можна робити і на зворотному
боці кожного аркуша паперу.
 Доцільно залишати широкі поля (1/4 ширини аркуша
паперу) для поміток і доповнень.
 Якщо доповнення розміщують на зворотному боці
аркуша, то в тексті ставлять певні позначки і так само
позначають відповідні доповнення чи пояснення,
розміщені на зворотному аркуші або на полях.
 Текст конспекту повинен мати абзаци та ієрархічний поділ
на пункти та підпункти.
 Для виділення важливих положень чи думок слід
користуватися підкреслюваннями тексту різними типами
ліній (прямі, хвилясті, штрихові) або лініями різних
кольорів.
Тези - стислий виклад основних думок прочитаного
твору.
Методика складання тез:
1. Попереднє знайомство з текстом.
2. Повторне читання.
3. Поділ тексту на ряд уривків.
4. Виписування головного.
5. Після детального осмислення формулювання окремих
положень-тез.
6. У кінцевому вигляді доцільно тези пронумерувати.
Вимоги до складання тез:
- як правило, тези повинні випливати одна з іншої;
- частину тез записують у вигляді цитат;
- в тезах не повинно бути ілюстрацій, пояснень, детальної
аргументації;
- тези повинні бути чіткими і короткими;
- тези повинні бути обґрунтованими і доведеними.
8

9. Виписки - коротко записаний зміст окремих фрагментів
(розділів, глав, параграфів, сторінок чи абзаців) прочитаного.
Мета виписок – підготувати в тій чи іншій формі для
подальшого використання необхідні, найбільш важливі, істотні
відомості з підручників, книг, журналів.
Виписують звичайно окремі положення, факти, цифровий,
ілюстративний матеріал.
Форми виписок:
 цитати;
 тези.
ЦИТАТИ – повний запис тієї чи іншої частини тексту, яка
містить істотні думки автора, характерні факти.
Після цитати необхідно точно вказати вихідні дані джерела
інформації: автор, заголовок, місце видання і рік, сторінки.
Цитати беруться в лапки. Якщо цитата наводиться не в
повному обсязі, використовують три крапки (…).
Реферат - (лат. – доповідаю) – короткий виклад у
письмовій формі змісту книги, наукової роботи, результатів
вивчення наукової проблеми.
Реферат – це доповідь на визначену тему, яка містить огляд
відповідної наукової літератури та інших джерел.
Методика написання реферату:
1. Підбір літератури.
2. Вивчення літератури.
3. Систематизація опрацьованого матеріалу.
4. Оформлення.
Вимоги до реферату:
 Реферат пишеться на форматних аркушах.
 Титульна сторінка підписується чітким розбірливим
почерком у такому порядку: тема, ким складений реферат,
рік.
 В кінці подається бібліографія.
 Реферат повинен мати план.
9

10.  Обсяг реферату повинен відповідати 12-15 хвилинам
викладу.
 Мова точна, коротка, ясна, наукова.
 Реферат містить показ власного ставлення до проблеми,
що висвітлюється
 Реферат повинен мати висновки.
5. Складання плану
Вже при виборі теми і підборі літератури студент фактично
визначає план роботи, її побудову, композицію.
План курсової роботи повинен бути розгорнутим. Курсова
робота повинна мати вступ, головну частину, яка містить 2-3
питання, дослідницьку частину, висновки.
В кінці подають список використаної літератури. Допоміжний
матеріал розміщують в додатки.
6. Визначення мети і завдань дослідження
(подається у вступі)
Будь-яке педагогічне дослідження починається з визначення
проблеми дослідження.
Коротко суть проблеми повинна бути відображена у темі
дослідження. Проблема дослідження має бути актуальною,
відповідати потребам практики навчання і виховання.
Розпочинаючи педагогічне дослідження, важливо з’ясувати
його вихідні положення, а саме: актуальність проблеми, об’єкт,
предмет, мету, гіпотезу та завдання дослідження.
Проблема дослідження – складне теоретичне або практичне
питання, що потребує вивчення, вирішення. Проблема має бути
відображена насамперед у темі дослідження.
10

11. Об’єктом дослідження – є частина об’єктивної реальності,
яка на певний момент знаходиться в полі зору теоретичної чи
практичної діяльності дослідника.
Предмет дослідження – бік, властивості й відношення
об’єкта, що досліджується з певною метою і дістають наукове
пояснення.
Об’єкт пізнання – загальна сфера пошуку, предмет –
конкретне, що вивчається.
Об’єктами педдосліджень можуть бути діяльність педагогів,
учнів, педагогічні стосунки між суб’єктом і об’єктом навчально-
виховної діяльності, особистістю і колективом, організація
пізнавальної діяльності учнів, навчально-виховний процес тощо.
Об’єктом і предметом педагогічного дослідження можуть
бути всі аспекти теорії і практики навчання й виховання, їх
організація та керівництво. Однак, усі педагогічні проблеми треба
розглядати крізь призму провідного методологічного принципу
взаємодії компонентів системи «педагог - зміст навчального
матеріалу – учень».
Мета дослідження – ціль, яку поставив перед собою
дослідник. Як правило, вона полягає у підвищенні ефективності
процесів навчання і виховання, а в широкому розумінні –
педагогічного процесу в цілому. Мета завжди відображає
спрямованість знань та їх експериментальну апробацію.
Метою дослідження можуть бути:
1. Виявлення закономірних зв’язків, які існують між факторами
впливу і тими змінами, які з’являються під впливом тих
факторів.
2. Визначення оптимальних умов для отримання наперед заданих
результатів педагогічної діяльності.
3. Розробка нових методів, засобів і організаційних форм
навчально-виховного процесу
Загальна мета конкретизується у дослідницьких завданнях,
сукупність яких дає уявлення про те, що слід зробити для її
досягнення.
Отже, завдання дослідження – його конкретизована мета.
Завдання, з одного боку, розкривають суть теми дослідження, а з
11

12. другого – знаходять своє тлумачення у висновках, які фіксують і
узагальнюють результати їх виконання.
12

13. Завдання дослідження:
1) вирішення певних теоретичних питань, що є загальною
проблемою (з’ясувати сутність дидактичного явища,
вдосконалення його визначення, дослідження ознаки);
2) експериментальне вивчення практики вирішення
проблеми, виявлення її типового стану, типових недоліків, їх
причин, типових рис передового досвіду та ін.;
3) обґрунтування системи заходів, необхідних для вирішення
поставленого завдання;
4) експериментальна перевірка пропонованої системи
заходів щодо відповідності її критеріям оптимальності;
5) вироблення методичних рекомендацій для тих, хто
використовуватиме результати дослідження на практиці.
Частою помилкою при визначенні мети і завдань
дослідження є неправильне їх формулювання. Недоцільно в меті
вказувати «зробити». Правильним буде вживання дієслів
«розкрити», «визначити», «встановити», «показати», «виявити»,
«описати», «прослідкувати» тощо. Розв’язанню кожного із завдань,
як правило, присвячується одна глава роботи.
Послідовність визначених завдань має бути такою, щоб кожне
з них логічно випливало з попереднього. Нове педагогічне знання
зароджується у формі провідної ідеї дослідження та задуму його
реалізації. На цій основі і формується гіпотеза, що лаконічно і
стисло відображає суть та внутрішню логіку наукового пошуку,
визначає індивідуальність усієї роботи.
Гіпотеза - це обґрунтоване припущення про можливі
способи розв’язання визначеної проблеми.
Гіпотеза є результатом глибокого осмислення теоретичних праць,
досвіду практичної діяльності. (Тому формується дослідником
після ґрунтовного опрацювання літератури і практичної перевірки
зроблених теоретичних висновків).
Побудова гіпотези завжди є творчим процесом. Кожна гіпотеза
підтверджується фактами, аргументами, що перетворюють її з
припущення у достовірні знання.
13

14. 7. Збирання фактичного матеріалу
1. Ґрунтовне і всебічне вивчення наукових
фактів, положень, висновків
Під час вивчення літературних джерел з’ясовують головну
ідею, позицію автора та особливості наукового доробку з
досліджуваної проблеми.
2. Вивчення шкільної практики
Здійснюється через аналіз літератури про досвід школи.
3. Самостійні дослідження студентів
Виходячи із завдань дослідження, студент опрацьовує власну
методику, яка на його думку, сприятиме реалізації поставленої
мети. Потім перевіряє її в дослідних умовах школи.
В ході самостійних досліджень студент може
використовувати систему методів педагогічних досліджень:
- вивчення і узагальнення педагогічного досвіду: як
правило, при вивченні педагогічного досвіду використовують і
інші методи досліджень: спостереження, вивчення документації
тощо;
- педагогічне спостереження – воно повинно мати чітко
сформульовану мету, здійснюватися по наміченому плану,
спиратися на відповідну методичну документацію (протоколи
спостережень); кількість ознак, що підлягає спостереженню
повинна повинна бути мінімальною і чітко визначеною; результати
спостережень повинні аналізуватися на основі єдиних критеріїв;
- вивчення педагогічної документації і продуктів
діяльності: особові справи учнів, класні журнали, контрольні
роботи, зошити, предмети, виготовлені дітьми – дають
дослідникові об’єктивні дані, що характеризують індивідуальні
особливості учнів, їх ставлення до навчання, рівень засвоєння
знань, сформованості умінь та навичок; шкільна документація
(план роботи школи, плани роботи предметних комісій, класних
керівників, протоколи засідань педагогічної ради тощо) дає змогу
14

15. скласти уявлення про стан навчально-виховної роботи в школі
загалом і на окремих її ділянках;
- методи опитування (бесіда, інтерв’ю, анкетування);
- математичні методи: використовують для кількісного
аналізу фактичного матеріалу, отриманого в процесі дослідження;
- педагогічний експеримент: науково поставлений дослід
організації педагогічного процесу в точно врахованих умовах.
Метою експерименту є отримання достовірних і нових знань про
навчально-виховний процес тощо; при постановці педагогічного
експерименту мова йде про виявлення нових знань, відкриття
функціональних залежностей; будь-який експеримент здійснюється
в кілька етапів:
 формулювання мети і завдань дослідження;
 формулювання гіпотези;
 планування і проведення експерименту;
 обробка і інтерпретація результатів;
Залежно від мети дослідження розрізняють такі види
педагогічного експерименту:
 констатуючий – вивчаються наявні педагогічні явища
(допомагає встановити стан справ, н-д: рівень розвитку
естетичних смаків у школярів на момент дослідження);
У ньому беруть участь основна і контрольна групи. Основну
групу задіють у всіх процедурах експерименту. Контрольна група є
еталоном, за яким оцінюють розвиваючий та формуючий ефект
експерименту. Завдяки цьому дослідження відбувається в
паралельному режимі.
 перетворюючий, формуючий – конструюються нові
педагогічні явища (система роботи дослідника, що дозволяє
змінити на краще стан справ, що вивчається, н-д: система
бесід, зустрічей з художниками, відвідування виставок,
картинних галерей, власна участь у роботі гуртка
образотворчого мистецтва підвищує, розвиває, формує
естетичні смаки школярів);
15

16. Поєднує в собі різні процедури: навчальні, ігрові, практичні
тощо. Важливою при цьому є аналітична модель «розвиваючого
ефекту» експерименту – своєрідний «ідеальний образ» сподівань
дослідника щодо його результатів.
 контрольний – допомагає встановити зміни у педагогічних
явищах внаслідок перетворюючого експерименту.
На цьому етапі організують «контрольне» дослідження,
залучивши основну та контрольну групи учасників. Його мета –
фіксація показників із досліджуваного об’єкта після закінчення
процедури формуючих впливів.
Показники контрольної вибірки використовують як еталон
для з’ясування формуючого ефекту, досягнутого при роботі з
основною групою.
Далі результати дослідження аналізують та використовують
для обґрунтування закономірностей, що досліджувалися.
8. Обробка зібраного матеріалу
та результатів дослідження
Підбираючи фактичний матеріал необхідно прагнути до того,
щоб точними фактами, прикладами із педагогічної практики.
Матеріал, здобутий в ході самостійного дослідження
(спостережень, бесіди, педагогічного експерименту, анкетування,
тестування тощо) важливо узагальнити, систематизувати. Обробка
результатів дослідження може бути кількісною і якісною.
Кількісний аналіз полягає в підрахунку показників за визначеними
критеріями обробки матеріалів експерименту. Підсумки
кількісного аналізу оформлюють у вигляді таблиць, схем, діаграм,
графіків.
16

17. Якісний аналіз базується на основі кількісного і розкриває
суть одержаних результатів, дає їм відповідну оцінку.
9. Психолого-педагогічні висновки
Психолого-педагогічні висновки роблять на основі якісного
аналізу відповідно до завдань дослідження. Потрібно визначити, як
використовувати результати експерименту для розв’язання
конкретних питань виховання і навчання.
При формулюванні висновків необхідно повернутися до мети
і завдань дослідження (у вступі), визначити чи всі поставлені
завдання виконані в ході наукової роботи. У висновках слід
довести чи спростувати власну гіпотезу дослідження, подану у
вступі.
10. Оформлення курсової роботи
Коли виконана вся робота, наявний теоретичний і практичний
матеріал, можна переходити до написання самого тексту курсової
роботи (чернетки).
1. Загальні вимоги до чернетки курсової роботи:
 Писати чернетку курсової роботи краще на окремих
аркушах (при можливості стандартних), на одній стороні листа з
полями ≅ 3см чітким і розбірливим почерком. На полях і на
зворотній стороні аркуша можуть бути зроблені доповнення,
зауваження і пропозиції керівника роботи.
 Писати чернетку рекомендується по мірі опрацювання
окремих її розділів у відповідності з планом.
17

18.  Необхідно кожний розділ роботи описувати повно,
формулювати висновки, прагнути до його завершеності.
 Доцільно кожну частину, розділ, параграф виділяти
заголовком.
 Заголовки (назви) глав і параграфів повинні бути
короткими (стислими), чіткими, різноманітними.
 Обсяг курсової роботи до 30 друкованих (до 35
рукописних) сторінок.
 Вступ рекомендується оформляти не на початку роботи
над темою, а по її завершенню, адже вступ повинен давати загальну
характеристику виконаній роботі.
 Після опрацювання літературних джерел і формулювання
висновків, студент визначає гіпотезу і завдання власного
дослідження (у вступі).
2. Вимоги до літературного оформлення
Виклад матеріалу повинен бути глибоким, науковим,
доказовим, чітким і послідовним. Цитати, що приводяться –
точними, дослівними. Обов’язкове посилання на джерело у
виносках (прізвище та ініціали автора, назва роботи, де і коли
видана книга, номер сторінки)
Робота повинна бути написана грамотно, літературною
мовою. Речення – прості і чіткі, що коротко і доступно виражають
суть питання.
При побудові речень бажано використовувати дієслова, що
стоять у невизначеній особовій формі, наприклад: «Вважається
доцільним запропонувати…», а не «Я пропоную..».
В курсовій роботі рекомендується не вживати слів і виразів,
штампів, типу « на даний момент», « на всі 100 процентів» тощо.
Не рекомендується вести виклад від першої особи однини: «Я
вважаю..» та множини «Ми спостерігаємо..».
18

19. Допускаються звороти із збереженням першої особи
множини, в яких відсутні займенники «ми». Тобто фрази
будуються із вживанням слів «спостерігаємо», «вважаємо».
В окремих випадках можна використовувати фрази: «на наш
погляд», «на нашу думку». Але краще писати «На думку автора
курсової роботи», «На основі проведених досліджень» – можна
стверджувати….».
Слід користуватися загальновизначеною термінологією,
звертаючи увагу на точність її вживання та чіткість формулювань.
Скорочених слів у тексті курсової роботи крім
загальновизнаних абревіатур не допускається.
3. Структура курсової роботи
Завершена курсова робота повинна бути оформлена
відповідно до існуючих вимог і комплектується у такій
послідовності:
- титульний аркуш;
- зміст (план);
- вступ (до 2-3 сторінок; у ньому обґрунтовуються
теоретична і практична значимість роботи, її мета);
- теоретична частина;
- експериментальна частина
- висновки (1-2 сторінки);
- список літератури;
- додатки.
Титульна сторінка включає в себе:
 Назву міністерства, педучилища, відділу та предмета з
якого виконується робота.
 Назву теми.
 Вид роботи
 Прізвище та ініціали виконавця роботи.
19

20.  Прізвище та ініціали керівника роботи.
 Місто, рік виконання роботи.
20

21. - ЗРАЗОК-
Міністерство освіти і науки України
Кременчуцьке педагогічне училище ім. А.С. Макаренка
П(Ц)К психолого-педагогічних
дисциплін
Шляхи формування пізнавальної
активності молодших школярів
КУРСОВА РОБОТА З ПЕДАГОГІКИ
СТУДЕНТА ІV КУРСУ
ГРУПИ У-41 ШКІЛЬНОГО
ВІДДІЛУ_____ Циганця О. В.
НАУКОВИЙ КЕРІВНИК
________________Дейч О.Я
Кременчук 2003
21

22. На другій сторінці наводиться план роботи. У ньому
визначаються назви розділів та основних підрозділів, а також
вказуються сторінки роботи на яких вони розкриваються.
План забезпечує логіку і послідовність викладу матеріалу. Його
пункти повинні бути чітко виділені в тексті роботи.
ПЛАН
Вступ
І………….
1.1.
1.2.
1.3.
ІІ……….
2.1.
2.2.
2.3.
ІІІ. Експериментально-дослідна
частина
Висновки
Література
Додатки
У вступі розкривається актуальність обраної теми, мета,
завдання, гіпотеза дослідження.
У теоретичній частині висвітлюються питання, пов’язані з
постановкою проблеми дослідження: розкривають значення теми в
психолого-педагогічній проблематиці, різні підходи до її
висвітлення.
В експериментальній частині слід визначити завдання і
методику дослідження, описати критерії аналізу матеріалу,
одержані результати проілюструвати.
У висновках студент узагальнює результати аналізу
психолого-педагогічної та спеціальної літератури, власних
досліджень, підводить підсумки роботи, перевіряє правильність чи
хибність гіпотези, робить висновки у відповідності з визначеними у
вступі завданнями. Висновки повинні бути змістовними,
лаконічними, ґрунтовними; не повторювати зміст вступу, основної
частини і висновків, зроблених по окремим питанням роботи.
4. Оформлення курсової роботи
22

23. Курсова робота виконується на аркушах паперу А4. Обсяг
роботи 25-30 сторінок набраного на комп’ютері тексту. Текст
розміщується тільки на одному боці аркуша.
Розташовувати текст на сторінці необхідно з урахуванням
полів: справа – 10 мм, зліва – 30 мм, зверху і знизу – 20 мм. Робота
виконується українською мовою.
Курсова робота повинна бути віддрукована через 1,5
інтервали.
Текст роботи поділяють на розділи і підрозділи. Назви
розділів записують у вигляді заголовків великими літерами
симетрично до тексту. Заголовки підрозділів записуються малими
літерами (крім першої великої) з абзацного відступу. Переноси слів
у заголовках не дозволяються. Крапку в кінці заголовка не
ставлять.
23
20
30 10
20
Розділ 1. ….

24. Якщо заголовок складається з двох або більше речень, їх
розділяють крапкою. Відстань між заголовками та текстом повинна
дорівнювати 2 інтервалам.
Кожну частину курсової роботи треба починати з нової
сторінки.
Нумерація сторінок курсової роботи має бути наскрізною і
подаватись арабськими цифрами без знака №. Першою сторінкою
курсової роботи є титульна сторінка, яку включають до загальної
нумерації сторінок. На титульному аркуші номер сторінки не
ставлять, на наступних сторінках номер проставляють у правому
верхньому куті сторінки без крапки в кінці.
Рецензію не нумерують.
Розділи курсової роботи позначають арабськими цифрами.
Підрозділи нумерують у межах кожного розділу. Номер підрозділу
складається з номеру розділу і порядкового номера підрозділу, між
якими ставлять крапку. В кінці номера підрозділу також повинна
стояти крапка. Наприклад: п’ятий підрозділ другого розділу – 2.5.
5.Вимоги до ілюстративного матеріалу
Ілюстрації можуть бути розташовані як у тексті (після
першого згадування про них), так і в кінці роботи (в додатках).
Усі ілюстрації повинні мати номер та назву. Номер малюнка
включає номер розділу (наприклад: мал. 1.1., мал. 2.2., мал.3.3.)
Ілюстративний матеріал, таблиці, експериментальні методики
або текст допоміжного характеру рекомендується подавати у
вигляді додатків, які розташовані після переліку літератури або
окремо в папці.
Цифровий матеріал оформляється в вигляді таблиць вони
повинні бути пронумеровані арабськими цифрами протягом усього
документа.
Над верхнім правим кутом таблиці розташовується напис:
«Таблиця» з вказівкою порядкового номера таблиці, наприклад:
«Таблиця 2».
Слово «таблиця» при наявності тематичного заголовку,
пишеться над заголовком.
24

25. Наприклад:
Таблиця 9.1.
_____________________________________
тематичний заголовок таблиці
На всі таблиці повинні бути посилання в тексті, при цьому
слово «таблиця» в тексті пишуть повністю, якщо таблиця немає
номеру, і скорочено – якщо має номер, наприклад: «…..таб.1.1.»
На інформацію, що запозичена з інших джерел, а також
цитати, що наводяться в тексті курсової роботи, обов’язково мають
бути посилання. Такі посилання дають змогу відшукати документи
і перевірити достовірність відомостей про цитування.
Посилання дають одразу після закінчення цитати у
квадратних дужках, де вказують порядковий номер джерела у
списку літератури та відповідну сторінку джерела. (наприклад:
[4.c.35].
6. Вимоги до оформлення додатків
При оформленні додатків до курсової роботи слід
дотримуватися таких правил.:
− послідовність вміщення додатків визначається порядком появи
посилань на них у тексті дипломної роботи; кожний додаток
має починатись з нової сторінки;
− кожний додаток, незалежно від його характеру (звітні форми,
аналітико-розрахункові таблиці, громіздкі ілюстрації,
комп’ютерні програми тощо), повинен мати заголовок,
надрукований угорі малими літерами з першої великої
симетрично до тексту (наприклад: “Додаток А”). Додаток
повинен мати тематичний заголовок та літеру.
25

26. 7. Оформлення літератури
Дані наукових джерел у курсовій роботі подаються у вигляді
короткого переказу їх змісту або дослівно у вигляді цитат, причому
в обох випадках з обов'язковим посиланням на джерело. Для
зручності пропонується такий зразок оформлення посилань. Після
цитати чи недослівного наведення змісту в круглих дужках через
кому записується на першій позиції номер джерела в списку
літератури, на другій — сторінки, з яких взятий матеріал (у
квадратних дужках — через крапку з комою).
Можливий і варіант виносок (зразок). Джерела подаються у
кінці сторінки внизу у відповідності з нумерацією посилань у
вигляді цифр або різної кількості зірочок від однієї та далі. Кожна
виноска повинна мати той самий порядковий номер, що й
посилання. Загальний текст сторінки відділяється від виносок
горизонтальною лінією.
Якщо з однієї сторінки беруться ще цитати, то посилання
робиться так: "Там само". Коли ж цитата береться з іншої сторінки
того ж джерела, то пишеться: "Там само" і вказується сторінка.
При виникненні труднощів у записі бібліографії (списку
літератури) можна скористатися анотацією, яку подають у будь-
якому виданні на другій або останній . сторінці.
Список використаної літератури становить собою зведений
перегляд так званого наукового апарату, який послужив
методологічною, спеціальною теоретичною і методичною опорою
при виконанні курсової роботи. До списку літератури
включаються лише ті праці і джерела, які згадувались або
використовувалися в роботі. Використана і внесена в список
література групується, як правило, в три основні розряди, а саме:
а) методологічна література, куди входять праці
класиків, постанови і рішення уряду, опубліковані
виступи, доповіді і праці видатних діячів держави;
б) спеціальна, куди входять найрізноманітніші
наукові, науково-методичні і науково-популярні
праці та учбово-методичні підручники посібники;
в) джерела, художня, політична, публіцистична та інша
література.
26

27. Література подається в алфавітному порядку (за першими
трьома буквами прізвищ авторів праць).
Про кожну книгу подаються відомості:
- прізвище та ініціали автора; якщо кілька авторів, то
перераховуються або всі прізвища (у тому порядку, в якому вони
подані), або лише прізвище та ініціали першого автора, після чого
пишуть « та ін.»;
- повна і точна назва книги (без лапок);
- підзаголовок, що уточнює назву (якщо є);
- назва міста, в якому вийшла книга;
- відомості про видавництво;
- рік видавництва (без слів «рік», чи «р»)
Наприклад:
1. Ващенко Г. Виховний ідеал. – Полтава, 1994.
2. Історія педагогіки / за ред. М.С.Гриценка. – К., 1973
3. Макаренко А.С. Методика організації виховного процесу.
Твори: У 7-и т. – К., 1954 – Т.5
Для журнальної статті повинні бути вказані прізвище та
ініціали авторів, назва статті, рік видання, номер журналу, в якому
розміщена стаття, сторінки на яких вона в цьому журналі
опублікована.
Наприклад:
4. Тишко О. Формування естетичної культури молодших
школярів на заняттях гуртка образотворчого
мистецтва. // Початкова школа. – 2003. - №2. – с.27-34
27

28. 11. Рецензування курсової роботи
Після написання роботи її рецензує викладач ПЦК,
визначаючи досягнення і недоліки та попередньо оцінюючи.
Робота може бути передана на доопрацювання.
Орієнтовна схема написання рецензії
РЕЦЕНЗІЯ
на курсову роботу студент___ групи У - ___
Тема курсової роботи:
Зв’язок теми з актуальними проблемами початкової освіти,
дошкільного виховання
Теоретичне і практичне значення роботи
Композиційна стрункість курсової роботи
Критичне і творче використання наукової і методичної літератури
Якісна і кількісна характеристика зібраного матеріалу, рівень його
аналізу
Характер практичної, експериментально-дослідної роботи
Характер висновків і узагальнень
28

29. Додатки
Список літератури
Грамотність
Естетичне оформлення
Захист курсової роботи
Загальний висновок
Оцінка
Викладач
12. Усунення недоліків
Після перевірки і рецензування роботи керівником, студент
допрацьовує її, враховуючи поради і рекомендації викладача.
Потім у визначений термін здає роботу своєму керівникові на
остаточну рецензію і готується до захисту.
13. Підготовка до захисту курсової роботи
Студент повинен вільно володіти теоретичним матеріалом,
що висвітлюється в курсовій роботі; уміти чітко сформулювати
мету власних досліджень, їх хід та одержані результати.
Готуючись до захисту курсової роботи студент складає план
виступу, розраховує час представлення роботи (10 хвилин).
У виступі необхідно зупинитись на питаннях:
- чому обрана саме ця тема;
- наскільки вона вивчена в літературі;
- що підлягало самостійному дослідженню;
- в чому суть педагогічного експерименту та його
результати (при наявності).
При підготовці до захисту студент враховує потребу і
можливості використання ілюстративного матеріалу (таблиць,
схем, наочних посібників, комп’ютерних програм).
29

30. 14. Захист курсової роботи
Захист курсової роботи може відбуватися:
- на засіданні ПЦК (присутні 2-3 викладача комісії);
- на науковій конференції;
- перед навчальною групою;
- на засіданні методичного об’єднання вчителів школи.
Порядок захисту:
1. Автор курсової роботи протягом 10 хвилин коротко
викладає зміст своєї роботи. Основою для виступу є
висновки курсової роботи.
2. Відповіді на запитання членів комісії, опонентів, слухачів.
3. Виступ керівника-рецензента з аргументацією основних
положень роботи, її актуальності та педагогічної цінності.
Оцінка роботи обговорюється членами ПЦК і виставляється
після завершення захисту всіх робіт, допущених до захисту.
15. Оцінка курсової роботи
Оцінка курсової роботи здійснюється з урахуванням того,
наскільки її автор:
- продемонстрував вільне володіння змістом роботи;
- обґрунтував актуальність проблеми, правильно
сформулював мету дослідження, виділив завдання і
методи дослідження;
- відобразив у плані основні питання теми;
- опрацював достатню кількість теоретичних матеріалів,
використав новітні джерела, глибоко вивчив і правильно
проаналізував літературу з теми дослідження; правильно її
цитує;
- проявив самостійність у розробці теми;
30

31. - виклав матеріал логічно і послідовно, в повній
відповідності з планом, підкріпив теоретичні положення
прикладами практики;
- грамотно написав роботу, використовуючи науковий
стиль;
- правильно оформив роботу.
Оцінка знижується, якщо в роботі:
- не виділено і необґрунтовано проблему дослідження;
- не сформульована мета, не вказані завдання і методи
досліджень;
- план роботи хаотичний, не виділено вузлові питання
проблеми;
- відсутня самостійність у розробці теми;
- курсова робота зведена до простого переказу або
переписування джерел;
- порушено логіку досліджень; у викладі матеріалу є
повтори, приклади носять випадковий характер;
- дуже обмежене коло вивченої літератури;
- є помилки в цитатах, неправильно вказані джерела
висловлювань;
- зустрічаються орфографічні і граматичні помилки,
страждає стиль викладу;
- порушено правила складання бібліографії;
- зовнішній вигляд роботи неохайний.
Курсова робота оцінюється за 4-бальною системою. До
захисту допускаються роботи з позитивною оцінкою.
Оцінка “відмінно” ставиться за курсову роботу, що має
теоретичне і практичне значення, композиційну чіткість, критичне і
творче використання літератури, у якій дано аналіз фактичного
матеріалу, зроблено власні висновки та рекомендації, грамотно
оформлено експериментальну частину роботи з відповідними
висновками.
31

32. Оцінка “добре” виставляється, коли робота має ті ж
позитивні якості, що властиві роботі, оціненій на “відмінно”, але в
ній допущені орфографічні та граматичні помилки, недостатньо
чіткі власні висновки та рекомендації, не в повні мірі використані
можливості експерименту.
Оцінка “задовільно” ставиться тоді, коли тема розкрита, але з
недостатньою глибиною, аргументацією. Недостатній рівень
наукового аналізу літератури, порушена система викладу, відсутні
власні висновки та рекомендації. Додаток до курсової роботи не
повністю реалізує можливості змісту курсової роботи.
Якщо при захисті курсової роботи учень не проявив
відповідної ерудиції та вільного оперування проблематикою та
матеріалом теми, оцінка знижується на один бал.
Робота, яка оцінюється на “незадовільно”, до захисту не
допускається, її повертають студентові на доопрацювання з
відповідними вказівками керівника.
32

33. -ЗРАЗОК-
Міністерство освіти і науки України
Кременчуцьке педагогічне училище
ім. А.С.Макаренка
П(Ц)К психолого-педагогічних
дисциплін
Вплив ігор спортивного характеру на
формування моральних якостей особистості
дошкільника
КУРСОВА РОБОТА З ПЕДАГОГІКИ
студентки IV курсу
групи В – 41
дошкільного відділу
Загребельної В.В.
Науковий
керівник:
Голуб О.А.
Кременчук 2003
33

34. -ЗРАЗОК-
П Л А Н
Вступ
1.Поняття про рухливі ігри та ігри спортивного
характеру.................................................................................... 5-10
1.1. З історії............................................................................... 5
1.2. Особливості методики проведення ігор
спортивного характеру........................................................... 6-7
1.3. Оздоровче і виховне значення ігор
спортивного характеру.......................................................... 8-
10
2. Моральне виховання - важлива складова
всебічного розвитку особистості........................................ 10-15
2.1. Основні моральні якості особистості,
їх характеристики.................................................................. 10-11
2.2. Методи виховання, які застосовуються
в процесі організації рухових ігор....................................... 11-15
2.3. Виховний потенціал ігор спортивного характеру......... 15
3. Експериментальна частина................................................ 16-24
3.1. Опис експерименту.....................................................16-20
3.2. Методичні рекомендації........................................... 20-22
Висновки....................................................................................... 22-24
Література
Додатки
34

35. -ЗРАЗОК-
В С Т У П
Характерною особливістю дітей всіх вікових груп є
емоційність і допитливість, прагнення перевірити, випробувати
свою силу і спритність, бажання фантазувати, відкривати таємниці
і прагнути до чогось незвичайного, далекого і прекрасного. Гру
недарма називають королевою дитинства. Без неї дітям жити
невесело, нецікаво. При вмілому використанні гра може стати
незамінним помічником вихователя.
Гра-засіб багатогранний. Це і самостійна діяльність. яка
сприяє всебічному розвитку особистості, і засіб формування та
згуртування колективу, і метод організації інших видів діяльності,
і емоційний стан, і засіб спілкування.
Рухливі ігри - складна рухова, емоційно-забарвлена
діяльність, зумовлена точно встановленими правилами, які
допомагають виявити її кінцевий підсумок або кількісний
результат.
Різновидом рухливих ігор є ігри спортивного характеру.
Ігри спортивного характеру - один із важливих засобів
всебічного виховання дітей дошкільного віку.
Ігри спортивного характеру виступають одним із засобів
формування моральних рис особистості дошкільника.
Під час гри діти відповідно до правил - вимог, які
обов’язкові для всіх учасників. Правила регулюють поведінку
гравців і сприяють виробленню таких якостей, як взаємодопомога,
колективізм, чесність, дисциплінованість. Разом з тим потреба
виконувати правила, а також переборювати перешкоди, неминучі
під час гри, сприяє вихованню вольових якостей - витримки,
сміливості, рішучості.
У іграх спортивного характеру дитині доводиться самій
вирішувати, як діяти, щоб досягти мети. Швидка і часом
несподівана зміна умов змушує дітей шукати усе нові й нові
шляхи вирішення завдань, які постають перед ними. Усе це
сприяє розвитку самостійності, активності, ініціативи, творчості,
кмітливості.
Проблема впливу ігор спортивного характеру на
формування моральних якостей особистості дошкільника
розкрита досить поверхово.
Саме це і зумовило вибір теми курсової роботи.
Проблемою досліджень виступає вплив ігор спортивного
характеру на формування моральних якостей особистості
дошкільника.
Предмет досліджень, моральні якості особистості, які
розвиваються в ході ігор спортивного характеру, оптимальні умови, за
35

36. яких ігри спортивного характеру впливають на формування
позитивних моральних якостей особистості дошкільника.
Мета дослідження - теоретично обґрунтувати і
експериментально перевірити за яких умов ігри спортивного
характеру оптимально впливають на формування моральних
якостей дошкільника.
Гіпотеза дослідження - ігри спортивного характеру
сприяють формуванню і розвитку у дошкільників таких
моральних якостей особистості: гуманізм, людяність,
доброзичливість, справедливість, чесність, товариськість,
взаємодопомога, взаємопідтримка, витривалість,
дисциплінованість, організованість, наполегливість тощо; ігри
спортивного характеру оптимально впливають на формування
позитивних моральних якостей особистості дошкільника за умов:
- вдумливого педагогічного керівництва за іграми з боку
вихователя;
- систематичне використання ігор спортивного характеру в
роботі з дошкільниками;
- поєднання методів навчання техніці гри в спортивні
ігри з методами виховання моральної свідомості.
Завдання дослідження:
- проаналізувати стан педагогічної теорії та практики
морального виховання дошкільників засобами гри
спортивного характеру;
- виявити особливості проведення ігор спортивного
характеру з дошкільниками;
- виявити умови підвищення виховної ефективності ігор
спортивного характеру в процесі морального виховання;
- розробити методичні рекомендації для вихователів щодо
використання ігор спортивного характеру в процесі
формування моральних якостей особистості
дошкільника.
В ході роботи над проблемою дослідження було
використано методи науково-педагогічних досліджень:
- методи роботи з літературою;
- спостереження;
- дослідна бесіда;
- експеримент.
-ЗРАЗОК-
ІІІ. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ЧАСТИНА
3.1. Опис експерименту
36

37. Після детального знайомства з психолого-педагогічною та
спеціальною літературою ми звернулися до практичної
апробації теоретичних висновків.
Дослідження проводилися на базі дитячого закладу № 34
м. Кременчука з дітьми старшого дошкільного віку.
Ми спостерігали за дітьми під час різних режимних
моментів і зокрема при виконанні фізичних вправ та ігор з
елементами ігор спортивного характеру.
Слід відмітити, що ми побачили лише елементи деяких
спортивних ігор: бадмінтон, футбол, теніс.
Дитячий садок недостатньо укомплектований необхідним
інвентарем і спортивними знаряддями.
Діти використовують м’яч, ракетки, воланчик, принесені з
дому. таким чином, на групу дітей з 19 чоловік приходилась пара
ракеток для бадмінтону, пара для тенісу і один футбольний
м’яч.
Спостереження показали, що господар спортивного
інвентарю вибирає собі партнера за власним бажанням.
Безумовно, що не завжди гравці виявлялися однаковими за
фізичними можливостями і підготовленістю.
Це сприяло до виникнення невеликих конфліктів, які були
викликані невдачами одного з партнерів і образливими словами
в його адресу з боку іншого, більш спритного партнера.
Лише своєчасне втручання вихователя допомогло
згасити полум’я недоброзичливості.
Інші діти, у яких не було інвентарю просилися до гри.
Деякі мали можливість пограти, іншим господар ракеток не
дозволив вступати у гру.
Ми спостерігали за грою хлопчиків у футбол.
Дітлахи зробили імпровізовані ворота, призначили гравців,
розподілили ролі.
В ході гри було замічено, що ставлення гравців однієї
команди до гравців команди - суперника недостатньо
дружелюбне.
Діти часто порушували правила. Причиною було те, що не
всі діти були з ними знайомі взагалі, а частина - в силу
37

38. особистісних лідерських якостей. Висновки з наших спостережень
були невтішними.
Дослідна бесіда з вихователями дозволила нам зробити
висновки, що іграм спортивного характеру вони приділяють
недостатньо уваги.
Серед причин були названі такі:
- слабка обізнаність вихователів з технікою самих
спортивних ігор і методикою навчання цим іграм;
- ставлення вихователів до спортивних ігор: "Спортивним
іграм хай учать в спортивних школах";
- недостатня матеріальна база дитячого садочка.
Поруч з тим вихователі частіше використовують рухливі
ігри з елементами спорту. Наприклад: "Естафета на санках", "Хто
перший до прапорця", "Пройди і не зачепи", "Пройди у вороття",
"Пружинки на льоду", "Крок" велетень і крок "Малятко",
"Змійка", "Наввипередки" тощо.
Нами було організовано формуючий експеримент.
Першим його етапом було ознайомлення дошкільників
старшого віку з правилами гри у бадмінтон, футбол, баскетбол.
Пояснення супроводжувалося показом дій з боку
старших.
Ми забезпечили пари дітей ракетками. В групі - 19 дітей,
ракеток з воланчиками - 5 пар.
Діти поділилися на команди по 4 чоловіки. Кожна пара з
команди гра по черзі. Інша пара слідкувала за правилами гри і
вболівала за друзів.
Достатня кількість інвентарю зняла значну частину
проблеми.
Після гри ми провели аналіз гри, помилок і успіхів
гравців.
Спрямували аналіз на позитивні зрушення дітей в
оволодінні технікою гри. В той же час акцентували увагу і на
порушеннях правил гри.
Наступного дня подібний аналіз робили самі діти.
38

39. В своїх аналізах діти доброзичливо ставилися один до
одного, роблячи зауваження, добавляли: "Нічого, ще кілька
тренувань і Славко стане переможцем у бадмінтоні".
При грі у футбол ми намагалися залучати дітей і до
судійства, давали можливість різним гравцям бути воротарем.
Перед початком гри влаштовували привітання команд,
після гри вчили вітати переможців потиском руки.
При аналізі гри звертали увагу не лише на техніку гри,
дотримання правил, а і на прояв моральних якостей.
Наприклад: Петрик упав, забив коліно, заплакав. дехто з
дітей засміявся, а інші підбігли і намагалися підтримати
хлопчика".
Подібні ситуації підлягали критичному аналізу разом з
дітьми.
Ми вчили дітей елементам гри у баскетбол, використавши
для цього спорт майданчик школи, що розташований поруч з
дитячим садком. Нашу задачу ми змогли розв’язати завдяки
канікулам у школі.
Ми вчили дітей веденню м’яча поштовхом об підлогу
правою і лівою рукою на місці; передавати м’яч партнерові
руками від грудей. Для цього використовували шикування в
парах, трійках, колі, квадраті. На шкільному майданчику діти
оволоділи прийомами кидка м’яча в кошик обома руками.
У нас було 2 м’ячі. тому дітям потрібно було
демонструвати витримку, дисциплінованість. організованість,
чекаючи своєї черги.
Ми провели з дітьми цикл бесід на моральну тему,
в яких намагалися показати важливість таких загальнолюдських
якостей як уважність і доброзичливість один до одного,
підтримка, колективізм, взаємовиручка терпіння, витримка,
чесність, у ході ігор спортивного характеру та в процесі
оволодіння елементами цих ігор.
Наш експеримент мав короткочасний характер, але і його
результати були позитивними і помітними.
Через місяць після формуючого експерименту нами було
проведено контрольний експеримент.
39

40. Його мета: встановити як змінилися моральні якості дітей
в процесі гри в ігри спортивного характеру.
Ми спостерігали за діями дітей в процесі ігор, естафет.
Слід відмітити, що діти стали більш уважними,
організованими, доброзичливими. В них проявлялася витримка,
наполегливість, воля до перемоги, бажання підтримати іншого,
колективізм. Безумовно, що далеко е всі якості моральної
особистості і не у всіх дітей вдалося закласти. Але отриманий
результат дає змогу зробити певні висновки щодо оптимальних
умов, які дають змогу максимально використовувати виховний
потенціал ігор спортивного характеру в моральному вихованні
особистості дошкільника і розробити методичні рекомендації
вихователям по організації ігор спортивного характеру.
3.2. Методичні рекомендації
1. Перед початком гри треба зацікавити дітей її змістом,
визначити умови проведення гри, познайомити з правилами,
розподілити завдання.
2. Кожна гра повинна бути забезпечена необхідним для її
проведення обладнанням та інвентарем.
3. Необхідно привчати дітей контролювати свої дії та сили
в грі. Тому доцільним є аналіз розрізу гри, успіхів і помилок її
учасників.
4. Треба пам’ятати, що дітей старшого дошкільного віку
в більшості приваблюють ігри з поділом на команди, ігри-
естафети.
5. Самоконтроль, стриманість, впевненість у своїх діях,
спокійний і зацікавлений стан - ці якості допоможуть
вихователю вчасно вирішити конфліктну ситуацію. яка виникла,
встановити рівновагу.
6. Перед початком гри обов’язково треба наголошувати на
необхідності чітко дотримуватись правил.
7. Бесіда, роз’яснення, навіювання про норми і правила
поведінки під час гри - неодмінна умова виховання моральних
рис особистості.
40

41. 8. З дошкільниками необхідно постійно вести розмову
про моральні якості особистості: доброзичливість, людяність,
взаємодопомогу, чесність, витримку тощо.
9. Гравців, які поводяться грубо, недисципліновано, можна
тимчасово виключати з гри.
10. Бажано пари дітей або команди укомплектовувати
однаковими за фізичними можливостями і підготовкою дітей.
11. Не слід протиставляти успішність дій більш сильних
слабким гравцям.
12. Слід попереджувати прояв хвалькуватості, неповаги до
товаришів.
13. Не можна щоб гра викликала негативні емоції.
14. Вихователь повинен багато уваги приділяти
невпевненим у собі дітям, підбадьорювати їх.
15. Вихователь повинен допомагати дітям переборювати
труднощі, страх.
16. Вихователь повинен уміло використовувати методи
стимулювання: заохочення і покарання.
-ЗРАЗОК-
41

42. В И С Н О В К И
Ігри з елементами ігор спортивного характеру та
спортивні ігри в старшому дошкільному віці мають виховне
значення і повинні мати певне місце в режимі дошкільного
закладу.
Ігри спортивного характеру впливають на формування таких
моральних якостей дошкільників: гуманізм, шанобливе
ставлення до оточуючих, почуття особистої честі і гідності,
колективізм, товариськість, дружба, свідома дисципліна,
цілеспрямованість, рішучість, наполегливість, ініціативність,
мужність, витривалість.
Для того, щоб ігри спортивного характеру оптимально
сприяли формуванню і розвитку моральних якостей особистості
дошкільника необхідно, щоб дотримувалися умови:
- вихователь добре знав техніку гри і методику навчання
спортивним іграм дітей дошкільного віку;
- в ході навчання іграм спортивного характеру вихователь
повинен вести роз’яснювальну роботу з дітьми по формуванню у
них знань про загальнолюдські моральні цінності;
- під час ігор вихователь слідкує за дотриманням правил;
- вихователь повинен негайно розв’язати конфліктну
ситуацію у ході гри;
- вихователь повинен присікати вияв гравців нетактовного
поводження дітей під час гри;
- вихователь повинен використовувати засоби заохочення і
покарання для гравців; стимулюючим засобам часто виступає
влучне слово, своєчасна допомога або втручання в хід гри.
- після гри необхідно залучати дітей не лише до аналізу
гри, а й до аналізу поведінки окремих гравців та вболівальників.
Щоб ігри спортивного характеру мали більш дієвий
виховний характер вони повинні організовуватися з
дошкільниками регулярно.
-ЗРАЗОК-
42