1. УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
В XVII—XVIII СТ.

2. XVII—XVIII ст. —
виключно складний
і важливий період
у житті українського
народу. У політичній
історії він охоплює такі
процеси, як перехід всіх
українських земель під
владу Речі Посполитої,
наростання визвольної
боротьби, створення національної державності в
ході Хмельниччини, подальша втрата завоювань.
У вітчизняній культурі це була яскрава, плідна
епоха, принципова для подальшого розвитку.
Можна виділити цілий ряд причин, які пояснюють
культурне піднесення в Україні.

3. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ
Розвиток книжкової
справи був
поштовхом для
розвитку літератури.
Ця сфера культури
повною мірою
відбивала перехідний
характер епохи, той час, коли відбувалося
формування національної мови, нових
стилів і жанрів, піднімалися нові теми, які у
попередні сторіччя вважалися
забороненими або непотрібними.

4. Велася завзята
полеміка між
прихильниками
унії та її опозицією,
результатом чого
і став унікальний
жанр українського
письменства —
полемічна література.
Остання справила великий вплив на подальший
розвиток культури, зокрема літератури та
філософської думки. Основна маса православного
духовенства, українська шляхта, міщани і
особливо селяни не припускали думки про
об´єднання церков, вбачаючи в цьому замах на

5. ОСОБЛИВОСТІ ЛІТЕРАТУРИ
Українська література
цього періоду
вписується в
універсальний
європейський
стиль епохи —
бароко з його
витонченою алегоричністю і контрастністю образів,
риторичністю і ускладненою метафоричністю,
тяжінням до пишності. Бароковий стиль був
панівним в українській літературі, проявлявся в
усіх її жанрах і жанрових різновидах.

6. Українська література XVII ст. —
різномовна. Вона творилася
церковно-слов´янською
(словеноруською), староукраїнськ
ою, старопольською, латинською
та російською мовами.
Багатомовність і відкритість —
одна з характерних прикмет
української літератури XVII—XVIII
ст., ознака її європейського
характеру.

7. У XVII ст.
популярною
стає драматургія.
Найбільш
поширеними були
два види драми:
релігійна і шкільна.
Релігійна драма,
в свою чергу,
поділялася на три
форми: містерія — таїнство спокутування гріхів людей
Ісусом Христом; міракл — події життя святих;
мораліте — драми, в яких виступали алегоричні
фігури Душі, Любові, Гніву, Заздрості та ін. і велися
розмови повчального характеру.

8. У кінці XVII—XVIII ст. у літературі
формуються нові риси, вона
вивільняється від впливу теологічних
вчень і набирає виразно світського
змісту. До кінця XVIII ст. занепадають
полемічна, житійна і ораторськопроповідницька проза, шкільна драма,
релігійно-моралізаторська лірика. На
перший план виходять світські
твори, пройняті критикою
середньовічного укладу, зокрема
сатирично-гумористичні вірші,
органічно споріднені з фольклором.

9. Переважна частина
літературних творів
другої половини
XVII—XVIII ст.
анонімна,
Збереглась
у рукописах
і рукописних
списках без
імені автора.
Порівняно небагато авторів називали своє
ім´я.

10. Утвердилися
як творчі
особистості
письменникипрофесіонали:
Лазар Баранович,
Іоаникій Галятовський,
Антоній Радивиловський,
Іван Величковський,
Феофан Прокопович,
Дмитрій Туптало (Ростовський),
Стефан Яворський, Митрофан Довгалевський,
Василь Григорович-Барський, Григорій
Граб´янка, Самійло Величко, Петро
Кохановський, Іван Некрашевич, Григорій
Сковорода та ін.

11. Українськ а література XVII—XVIII
ст. достатньо відбила ду ховний
стан народу. Письменство цього
періоду викона ло своє історичне
завдання, віддзерк а ливши майже
всі важливі події, пок аза ло
сутність українського
націона льного ду ху, української
мента льності від найдавніших
держ авницьких устремлінь до
найменших проявів світової
к ультури.

12. Дякую за увагу!