Пересування по скельному рельєфу, спорядження, страховка

1. Гірський клуб “ЕКСТРЕМ”, м. Львів
Курс лекцій “Школа альпінізму” (Початкова підготовка - 1)
(Підготовлено на основі книжки “Школа альпінізму” під редакцією П. П. Захарова)
Лекції № 10 - 11
Пересування по
скельному рельєфу,
спорядження,
організація страховки

2. Основні поняття
Відразу домовимося, що в подальшому ми будемо розглядати техніку стосовно
лише для альпінізму. Застосування страховки для інших цілей принципово не
сильно відрізняється і в даній роботі не розглядається.
Отже, основні поняття, з якими ми зіткнемося в даній роботі:
Сходження - невмотивовані дії, що робляться групою людей (від одного до кількох
сот осіб), що мають, тим не менш, мету - досягти вершини гори по обраному ними
шляху, більш-менш складному, залишити там записку, а потім максимально
швидко спуститися вниз.
Зв'язка - двоє або більше осіб, пов'язаних однією мотузкою.
Мотузка (шнурок) - спеціальна мотузка, сертифікована за стандартом UIAA
(подробиці нижче), або за своїми властивостями максимально наближена до
цього стандарту.
Страховка - ряд заходів, спрямованих на запобігання можливості отримання
травм учасникам сходження в результаті їх падіння з більшою чи меншої висоти
на непідготовлену для цього поверхню гірського рельєфу.
Станція (або база, пункт страховки) - максимально зручне місце, з якого
здійснюється страховка. Станція обладнується надійними точками страховки
(зазвичай - не менше 2 точок страховки), які блокуються між собою.

3. Точка страховки - страхувальний елемент, закріплений на гірському рельєфі з
максимальною ефективністю. Мотузка вщовкуєтся в точку страховки за
допомогою карабіна. Бажано застосування відтяжок для більш вільного руху
мотузки.
Карабін - металевий виріб, сталевий, титановий або дюралюмінієвий, з муфтою
або без неї.
Система - складається з нижньої системи (альтанки) і верхньої системи (грудної
обв'язки), або тільки з нижньої, одягається на людину. Мотузка прив’язується до
системи або приєднується до системи за допомогою карабіна з муфтою.
Гальмівний пристрій - металевий виріб для створення додаткового тертя при
спуску по мотузці вниз або при страховці. Наприклад: вісімка, стакан, шайба
Штіхта, Grigri.
Нижня страховка - страхувальник знаходиться нижче людини, яку він страхує.
Верхня страховка - страхувальник знаходиться вище страхуючого (перший
приймає другого).

4. ПЕРЕСУВАННЯ ПО СКЕЛЬНОМУ РЕЛЬЄФУ
Техніка пересування по скелях - основа альпінізму.
Починається вона там, де ми не можемо пересуватися без допомоги
рук, і ґрунтується на вмінні альпініста пристосовуватися до
особливостей скельного рельєфу, на виборі найбільш зручного та
безпечного шляху підйому, на застосуванні відповідних технічних
прийомів і використання спорядження. Пересування по скелях часто
вимагає великої фізичної сили, витривалості, що відповідає морально-
вольової підготовленості. Тому сучасну техніку скелелазіння
розглядають не тільки як уміння долати складний скельний рельєф,
але і як сукупність фізичної, технічної і психологічної підготовки.
Початківцю альпіністові потрібні лише первинні навички пересування
по скелях. Високу фізичну, технічну і психологічну підготовку необхідно
виробляти на тренуваннях, вивчаючи окремі елементи скелелазіння, з
яких і складається майстерність.
Складність проходження скельного маршруту залежить від крутості
схилу, форми рельєфу, ступеня розчленованості скельної поверхні.

5. Легкі скелі для руху та збереження рівноваги іноді вимагають допомоги
рук. Численні в основному великі зачіпки та виступи при сильно
розчленованому рельєфі. Скелі часто зруйновані і тому небезпечні. Для
проходження необхідні впевненість і сміливість.
На скелях середньої складності пересуваються переважно
найпростішим способом - як по сходах (мал. 165). Збереження рівноваги
і просування неможливі без допомоги рук. Необхідна страховка
мотузкою. Можливий одночасний рух для досвідчених альпіністів.
Мал. 165. Принцип руху по скелях

6. На важких скелях зачіпки відносно невеликі і розташовані далеко одна
від одної. Навіть для хороших скелелазів тут починаються труднощі.
Одночасний рух небезпечний, з'являється необхідність у поперемінній
страховці і застосуванні спеціального спорядження. На спуску в
залежності від крутизни - лазіння або спуск по закріпленій мотузці.
На дуже важких скелях (крутизною 90°) стіни з негативним ухилом,
карнизи. Тут рух здійснюється на межі людських можливостей з
використанням штучних точок опори, драбинок, майданчиків, інших
спеціальних засобів. Вироблене постійним тренуванням уміння,
відточена техніка, запас сил, впевнена робота з мотузкою і
допоміжними засобами - необхідні якості при роботі зв'язки. Доцільно
використовувати подвійну мотузку.
По надскладним скелям найкращі спортсмени ще можуть лазити
вільним лазіння. Малі зачіпки і численні ділянки, подоланні лише на
терті, вимагають більшої кількості пунктів страховки з малими
відстанями між ними. Часто необхідні штучні точки опори (ШТО), для
створення яких застосовуються гаки, драбинки, платформи.

7. Технічні труднощі - лише частина загальної оцінки труднощі маршруту.
Складність сходження не може бути якимось чином виміряна. Вона
встановлюється шляхом порівняння оцінок складності різних ділянок
маршруту, даних досвідченими альпіністами, і може бути дещо
суб'єктивною. Крутизна стіни сама по собі не впливає на оцінку.
Бувають гладкі гранітні стіни, які вже при крутості 65° оцінюються як
надважкі, і бувають прямовисні вапнякові стіни, які проходяться досить
легко і просто.
Основний принцип скелелазіння - економне і безпечне проходження
маршруту. Витрата фізичних сил суттєво знижується за рахунок
технічної підготовленості спортсмена, раціонального і економного
розподілу сил, чергування навантажень на різні групи м'язів.
Пошук можливих точок опори, визначення їх надійності, використання їх
на мало розчленованому рельєфі вирішуються в техніці скелелазіння,
заснованої на терті, розпорі, тонкій рівновазі, спритності та сміливості.

8. Категорії складності скелелазних маршрутів.
За типом рельєфу альпіністські маршрути підрозділяються на скельні, сніжно-
льодові і комбіновані. Розрядні норми передбачають наявність досвіду скельних і
комбінованих сходжень. Чисто льодово-сніжних маршрутів у класифікації
небагато, і за отриманий на них досвід вони фактично прирівнюються до
комбінованих. Віднесення маршруту до скельного або комбінованого
здійснюється за переважанням складних місць, що визначають категорію
складності. Поряд з сходження на вершини класифікуються також траверси -
проходження не менше двох вершин, причому спуск з попередньою вершини
повинен відбуватися в напрямку подальшої і здійснюватися не по шляху підйому.
І сходження і траверси можуть по-різному класифікуватися для літніх і зимових
сходжень. Так категоровані маршрути у Карпатах ідуть в залік тільки при
проходженні їх взимку.
У залік на розряди і звання з альпінізму приймаються маршрути наступних
категорій: 1Б, 2А, 2Б, ЗА, 3Б, 4А, 4Б, 5А, 5Б, 6А, 6Б. При проходженні їх узимку
біля категорії дописується маленька буква “з”, наприклад: 1Бз.
У країнах бувшого СРСР використовується принцип категорування всього
маршруту по сукупності всіх його ділянок. За кордоном дещо інша система, яка
ґрунтується на класифікації окремих ділянок. Елементи такої системи
застосовуються і у нас. Так, схема маршрут в символи УІАА передбачає
обов’язкову оцінку складності кожної окремої ділянки.

9. I - Дуже легко - необхідні знання азів техніки. Опори для ніг надійні, прийоми
практично будь-які. Збереження рівноваги на перенесення тіла великих
зусиль не викликають. В загальному - неважко.
II - Легко - для збереження рівноваги потрібен життя, вибір опор і прийомів
різноманітний, перенесення тіла вимагає достатніх зусиль, необхідні деякі
знання з техніки пересування.
III- Середні труднощі - вибір сходинок (опор) не обмежений, але не всі вони
забезпечують зручність і надійність. Пересування - на ногах, руки
використовуються для збереження рівноваги та забезпечення плавного
переносу ніг,
IY- Важко - вибір опор і прийомів обмежений. Ті, що допустимі, маневреності і
впевненості не забезпечують. Для руху та збереження рівноваги докладати
значних зусиль.
Y - Дуже важко - опор мало, не всі надійні, вимагають ретельного випробування,
а вибір шляху і прийомів - серйозних роздумів; для збереження рівноваги та
переносу тіла знадобляться великі зусилля і спритність.
YI - Вкрай важко - опор дуже мало, вибір прийомів досить обмежений.
Збереження рівноваги та пересування вимагають спритності та сили, аж до
максимальних зусиль. Часто потрібна допомога напарника.
При лазінні із застосуванням штучних точок опори (підвішуються на гаки
драбинки, петлі, платформи) складність оцінюється за 4-бальною шкалою:
А1, А2, АЗ, А4.

10. А1 - гаки, на які навішують драбинки, забиті в
надійні тріщини. Перехід з опори на опору і
збереження рівноваги - легкі, обидві ноги на
скелі, фіксація другої мотузки не потрібна.
А2 - гаки в незручних місцях, збереження
рівноваги утруднено. При роботі з драбинками
обидві ноги на скелі. Фіксація другим шнурком
необов'язкова.
A3 - пересування по ненадійним тріщинам з
використанням серії спеціальних гаків. Ноги
зависають. Потрібно фіксація другою мотузкою.
Подолання карнизів.
A4 - тільки спеціальні гаки, забиті в ненадійні
тріщини. Велика серія переходів з опори на
опору при обов'язковій фіксації другим шнурком
Ноги зависають. Подолання великих карнизів,
стель.
Ділянки скельних маршрутів, де
використовуються шлямбурні гаки, за
класифікацією УІАА позначаються з індексом "е" і
з зазначенням довжини в метрах, наприклад: VI-,
А4, е - 15 м, або 40 м (загальна довжина ділянки)
Мал. 111. Порівняльна табличка категорій V + , 800 - на 20-м АЗ, е - 7м.
складностей маршрутів у різних системах.

11. СПОРЯДЖЕННЯ
Мотузка (шнурок) для альпініста - найважливіша частина
спорядження. Вона повинна втримати в разі зриву,
запобігти зриву, тобто необхідна для страховки. Крім того,
мотузка служить для підйому по ній, спуску, витягуванню
вантажу, рятувальних цілей.
Загальноприйнята конструкція мотузки - несуча серцевина,
що складається з паралельного пучка волокон або ниток із
синтетичних матеріалів, і запобіжна оплетка. Ці елементи і
визначають пружньо-міцнісні характеристики мотузки.
Будь-яким синтетичним матеріалам властиві висока
пружність і значне внутрішнє тертя, що сприяє поглинанню
енергії. Разом з тим для таких матеріалів і конструкцій
характерне явище старіння, а також часткової втрати
міцності властивостей після ривка, близького до
граничного для даного матеріалу.
Першорядна властивість мотузки - її здатність
пом'якшувати ривок. Порівняти різні мотузки можна
шляхом випробувань нормальним ривком за методикою,
запропонованої УІАА.

12. Процес виробництва шнурка
Будова шнурка:
• Внутрішні нитки, косички
• Зовнішня оплетка
• Кольорова нитка, що визначає рік
випуску шнурка

13. Нова основна (одинарна) мотузка повинна витримувати 5 ривків, а зусилля
глухого ривка не повинно перевищувати 1200 кг. У найкращих імпортних зразків
воно може бути і меншим. Підвищена жорсткість штатної мотузки призводить до
збільшення навантажень на весь страховочний ланцюг. Тому при роботі зі
штатною мотузкою так важливо для забезпечення безпеки володіти технікою
динамічної страховки.
Крім того, з метою забезпечення безпеки на всіх сходженнях, де можливий зрив
першого з вільним падінням, потрібно користуватися подвійною мотузкою, тим
більше що на гострих скельних виступах кожна з мотузок наражається на
небезпеку, а подвійна дає можливість маневрування, в тому числі у рятувальних
заходах.
В навчальних цілях рекомендується застосовувати подвійну мотузку на ключових
ділянках маршрутів 3 к. с., а починаючи з 4 к. с. широко використовувати
подвійну мотузку як на скельних, так і на комбінованих маршрутах.
Сучасна техніка страховки мотузкою передбачає дублювання. Коли на маршруті
забивається багато гаків, кожну мотузку слід пропускати через різні гаки, що
дозволяє досить легко протягати через них мотузку і при необхідності підтягувати
лізучого.

14. Загальноприйнята довжина мотузки - 40 м, в навчальних цілях іноді
використовують 30-метрові кінці. Для спортивних сходжень можуть
застосовуватися мотузки довжиною 42, 45 і навіть 50 м.
На скелелазних маршрутах деколи потрібна мотузка і 60 м.
Репшнур - тонка допоміжна мотузка
діаметром 6 - 7 мм, виготовляється з тих
же синтетичних матеріалів, що і мотузка,
витримує на розрив до 300 кг. Реальна
міцність репшнура, на яку впливають такі
фактори, як старіння, температура,
світло, волога, приблизно 100 кг.
Репшнур використовується тільки для
допоміжних цілей. Категорично
заборонено застосовувати одинарний
репшнура як елемент страхувального
ланцюга.

15. Страхувальна система - один з
основних предметів спорядження,
що забезпечує безпеку альпініста.
Складається з грудної обв'язки
(верхньої системи) та нижньої
системи, працює за принципом
парашутної системи.

16. Скельні гаки необхідні для організації страховки і пересування на скельних
маршрутах.
Мал. 166. Забивки скельних
гаків:
а - правильне положення гака
в тріщині;
б - відгинання гаків, якщо
тріщина коротша гака;
в - використання петлі для
укорочення важеля при
неповному забивання гака;
г-правильне і небезпечне (без
м'якої петлі) положення гака
на перегині
За конструкцією гак являє собою клин з вушком, що спирається на скелю після
забивання в тріщину (мал. 166). Гаки можуть бути вертикальними,
горизонтальними і універсальними. Виготовляються вони зі сталі з
загартуванням бойка, титанових сплавів, сплавів молібдену (найбільш міцні
гаки), сплавів алюмінію (особливо гарні клини для широких тріщин).

17. Гаки з легованих сплавів найбільш
перспективні (мал. 167). У всіх скельних гаків
робоча частина звужується до кінця гака.
Така конусність полегшує забивання гака,
забезпечує його максимальне заклинювання
у тріщині що звужується, дозволяє
розхитувати гак при вибиванні.
При забиванні в тріщину гак, дотримуючись її
конфігурації, щільно застрягає в ній.
Зручні Y-подібні, П-подібні гаки, Д-подібні
коробb. При забиванні їх у тріщину перетин
пружно деформується й забезпечує необхідні
розпори і тертя. Такі гаки виготовляються з
міцних сталей. За даними комісії УІАА, добре
забитий твердий гак може витримати ривок
до 2000 кг.
Несуча здатність м'яких гаків значною мірою
обумовлена тертям об стінки тріщини. При
збільшенні навантаження гак згинається.
Сила ривка при цьому працює на виривання і
гак легко вискакує.
Мал. 167. Скельні гаки:а - вертикальні; б -
горизонтальні; в - укорочені; г - комбіновані;
д - профільні; е - гаки з високолегірованих
сталей

18. Швелер Якір Горизонтальний гак
Y-подібний Z-подібний Вертикальний гак
Горизон-
тальний гак
Універсальний
гак
Титановий швелер

19. За даними випробувань м'який гак у середньому витримує навантаження до 700
кг і дуже рідко -1000 кг.
Таким чином, майбутнє належить твердим сталевим гакам.
Показником міцності і надійності гака, забитого у тріщину скелі, є звук, що
видається при ударах: у міру забивання він повинен підвищуватися по
тону, а тон від останнього удару не повинен бути нижче, ніж від
попереднього. Слід зазначити, що навіть у добре "співаючого" гака міцність
закріплення в скелі коливається в значних межах. Мабуть, додавання
зовнішнього навантаження ривка до внутрішніх сил системи "гак-тріщина" може
перевершити межу її міцності.
На мал. 168 показаний рівень надійності забитих
гаків на заданому режимі навантаження ривка.
Наприклад, ривок більше 1500 кг витримує всього
10% гаків.
100%-на надійність для горизонтальних гаків
знаходиться на межі 500-600 кг, а для вертикальних -
на рубежі 300 кг.
Велика міцність горизонтальних гаків пояснюється
сприятливою схемою сил - первинною є деформація
клину, гака.
Мал. 168. Рівень надійності забитих гаків на
заданому режимі навантаження ривка:
а - горизонтальні гаки; б-вертикальні гаки

20. Вертикальний гак під дією ривка висмикується із
тріщини; при раціональній конструкції головки
сила висмикування клина з тріщини дорівнює
приблизно силі ривка (мал. 169).
Отже, при страховці гаками на вертикалі
необхідно здвоювати гаки на кожній
страхувальній точці або застосовувати
протравлення із зусиллям не більше 200 кг для
горизонтальних гаків і 100 кг для вертикальних.
Додавши до даних мал. 168 відомості по твердим
гакам, ми з'ясуємо, що діапазон можливих
значень величини ривка досить широкий.
М'які гаки Тверді гаки
Мал. 169. Сили, що впливають на
У вертикальній тріщині 300-1000 кг 500-1500 кг
горизонтальні (а) і вертикальні (б) В горизонтальній тріщині 600-1500 кг 1000-2000 кг
гаки
Засоби страховки на скелях в даний час розроблені досить добре. Необхідно
лише пам'ятати, що гак - слабка ланка в ланцюзі страховки.

21. Ми не розглядаємо детально шлямбурні гаки, як не властиві для спортивного
альпінізму. Але на технічно складних сходженнях і першопроходженнях кілька
шлямбурних гаків слід мати. Для проходження ділянок, не переборні іншими
способами, для страховки на небезпечних місцях, для важких спусків і особливо
при рятувальних роботах шлямбурні гаки бувають незамінні.
Випробування показали, що сталеві шлямбурні гаки діаметром 8 мм при глибині
установки не менш 20 мм забезпечують задовільну міцність; при поперечному
напрямку ривка зусилля виривання становить не менше 4-5 тонн.
Шлямбурний гак забивний Шлямбурний гак розпірний зі зйомним вушком

22. Закладні елементи. Міцність страхувальної точки, що
утворюється за допомогою закладеного елементу (закладки),
визначається як формою тріщини в місці установки закладки,
так і міцністю петлі, за яку кріпиться карабін. Статична міцність
на розрив системи "Закладка - петля - карабін" для страховки
повинна бути не менш подвоєного зусилля можливого ривка. Це
означає, що петлю на закладці слід робити з основної
страхувальної мотузки або з тросу діаметром не менше 3 мм.
На противагу гакам закладки краще виготовляти з легких
металів, наприклад з алюмінію Д-16-Т, хоча є мідні, латунні,
сталеві і навіть пластмасові. Закладки мають різноманітне
застосування для забезпечення безпеки, для страховки і як
штучна точка опори.
Заклинити закладку набагато швидше, ніж забити скельний гак,
Мал. 170. Стопер з
петлею зі сталевого
а вдало заклинена в щілину закладка в поєднанні з досить
троса: міцною петлею витримує таке ж навантаження, як і гак.
а - стандартне
положення стопера в Крім того, закладки, на відміну від гаків, зовсім не руйнують
тріщині; скелі.
б-варіант
використання Існує більше трьох десятків різновидів закладок. Такий діапазон
стопера обумовлений характером порід, що складають маршрути
сходжень, бажанням мати точку страховки на будь-який випадок
життя. Ми розглянемо лише ті, які найчастіше застосовуються в
практиці альпінізму.

23. Стопери широко поширені зважаючи на простоту
конструкції, зручність і надійність. Вони мають форму
клину з кутом між гранями від 7 до 15 °. Такі кути
найчастіше зустрічаються в скельних тріщинах (мал.
170).
Стопер легко заклинити в тріщину, і він тримає
надійно, якщо стикається з її стінками більшою
частиною своєї поверхні. Невеликі стопери можна
встановити в глибині тріщини або на самій поверхні
між нерівностями скель. Стопер можна заклинити в
двох положеннях. Загальноприйнята і найбільш
безпечна установка, при якій стопер входить в
тріщину меншим своїм перетином (мал. 170, а). При
необхідності можна ставити стопер, як показано на
мал. 170 б, однак тут потрібно бути обачним, тому що
в цьому положенні він може вискочити при
необережному русі.
Стопери виготовляються в широкому діапазоні
розмірів. На мал. 171 показані способи подовження
петель.
Мал. 171. Варіанти подовження петель: а - карабіном; б - стрічковою
петлею з карабіном; в - зшитою петлею з карабіном; г – зав’язаною
петлею з карабіном; д - петлею з основної мотузки з карабіном

24. Стопер "лисяча голова" (мал. 172) відрізняється від звичайного кутом
скосу і кріпленням на одинарному тросі з петлею-коуш на іншому кінці
троса.
Кут скосу з кожного боку близько 10°, що дещо більше, ніж у звичайних
стоперів. Іноді на трос надягають додатково мідні пластинки для
розширення діапазону застосування закладки. Пластинки
підтримуються пружиною і можуть обертатися навколо троса.
Мал. 172. Стоппер "лисяча голова"
Гекси мають форму шестигранної призми, сторони якої
зрізані під кутом.
Існує кілька варіантів гекс, що відрізняються формою
перетину. Ми опишемо лише найбільш зручні зразки,
зокрема асиметричні гекси, що допускають установку в
чотирьох положеннях. Вони прекрасно тримаються на
гладких тріщинах з невеликим звуженням. Асиметричні
гекси можна ставити в тріщини різного розміру, залежно
від способу установки (мал. 173):
Мал. 173. Гекси і їхнє положення в тріщинах. а - при нахилі гекси в один бік виходить довгий, помірно клиновидний профіль
заклинювання з необхідним обертальним моментом при навантаженні. Це звичайне положення гекси в тріщині; б - при
нахилі гекс в інший бік кут заклинювання стає менше, але обертальний момент при навантаженні збільшує тертя. Такий
спосіб надійний для майже паралельних стінок тріщин. Ним користуються, коли тріщина велика для гекса одного розміру і
мала для гекси наступного за ним розміру;в - якщо тріщина сильно звужується донизу, гекси можна встановити
вертикально; г - в більш широких тріщинах гекси ставлять торцями до стінок тріщини; д - завдяки своїй вдалій формі гекси
тримають і в горизонтальних тріщинах.

25. Різновидності гекс

26. Зовсім недавно з'явилася закладка, що
отримується із звичайного асиметричного гекса,
якщо в останнього вирізати середини робочих
граней і закруглити ребра (мал. 174). На відміну
від інших гекс її можна заклинювати і як Т-
подібну закладку. Оскільки ця закладка не дуже
сильно заклинює стінки тріщини, її вигідно
застосовувати на відколах.
Мал. 174. Варіант закладкок типу гекса.

27. Установка закладок у відколи - відповідальний і
небезпечний елемент їх використання для
страховки. На схемі (мал. 175) переконливо
показано взаємозв'язок: чим тонше закладка
(стопер) і чим глибше вона "провалилася" в
відкол, тим менше небезпеки руйнування
відколу, і навпаки.
Мал. 175. Установка закладок у відкол
Петлі на гексах можуть закріплюватися двома
способами. Найчастіше так, як і у стопера, жорстко,
що дозволяє використовувати для заклинювання
обертальний момент. У другому способі петля
проходить через закладку вільно. Тут можливо ще
одне положення, але при цьому відсутній
обертальний момент. На торцях закладок вирізують
пази, в які пропускають мотузку петлі. При цьому
закладку встановлюють торцями до стін тріщин
(мал. 176).Гекси використовуються в тріщинах
шириною від 13 мм до 8 см.
Мал. 176. Закріплення петель в гексі:
а, б - жорстке; в - наскрізне

28. Циліндричні закладки являють собою циліндр (мал. 177),
на поверхню якого нанесена глибока накатка (як на муфті
карабіна). Циліндри виготовляють невеликих розмірів, а для
петель використовують трос. Бічні грані зазвичай зрізають
під невеликим кутом, що дозволяє встановлювати закладки
поперек діаметру. Застосовуються такі закладки в самих
різних тріщинах: круглий перетин робить некритичним кут
звуження тріщини - лише б вона підходила за розміром, а
накатка дозволяє стійко триматися в тріщинах з нерівною
поверхнею. Циліндричні закладки особливо
зарекомендували себе на скелях з м'яких порід, де
використання інших типів, наприклад, стопером, не завжди
виправдано.
Мал. 177. Циліндрична
Циліндричні закладки встановлюються в тріщинах шириною
закладка від 8 мм до 4 см.
Трубки. Закладки типу трубок (мал. 178) застосовуються в
тріщинах шириною від 10 до 16 см. Їх виготовляють з міцних
алюмінієвих труб діаметром близько 60 мм. Трубки зазвичай
ставлять в тріщину торцями до стінок. На кінцях трубки з
обох сторін вирізані невеликі лунки - так надійніше трубка
лежить в тріщині. Один з отворів роблять великим, що
дозволяє носити закладку у вертикальному положенні.
Мал. 178. Трубчаста
закладка

29. Т-подібні закладки (мал. 179) застряють в
тріщинах шириною від 1 до 10 см. Для установки
закладку повертають набік, вставляють у тріщину
(мал. 179, а), розгортають назад до зіткнення зі
стінками тріщини й заклинюють ривком за петлю.
Маленькі закладки роблять зі сталі з одним вузьким
отвором для стрічки, а великі - з алюмінієвих
сплавів високої міцності; для стрічки прорізано два
отвори, що набагато вигідніше, ніж один довгий.
Крім того, збоку вирізують круглий отвір для того,
щоб носити закладку у вертикальному положенні.
Т-подібна закладка добре тримає і в
Мал. 179. Т-подібна закладка: а -
установка Т-образної закладку у горизонтальних тріщинах (мал. 179, б).
вертикальній тріщині; б - те ж в
горизонтальній тріщині Мідніголовки. Так називаються закладки для невеликих
тріщин (від 8 до 16 мм), що розширюється всередину.
Закладка (мал. 180) складається з троса з провушиною на
одному кінці і мідної головки, спресованої навколо другого
кінця троса. Для такої закладки важко знайти підходящу
тріщину, але якщо вдасться, вона витримає ривок до 2
тонн. При штучному лазінню закладка використовується і
як гак: м'яку мідну головку можна забити молотком в
поглиблення між двома виступами або в невелику
скельну тріщину.
Мал. 180. Закладка мідна головка

30. Скельний якір. Закладка у формі якоря виготовляється з
високолегованої сталі товщиною від 1 до 4 мм (мал. 181) і
застосовується для створення штучних точок опори в
самих вузьких тріщинах. Отвір у голівці якоря робиться для
виймання якоря, а також для того, щоб за допомогою
"вудки" ставити якір у тріщину вище місця, до якого можна
дістати рукою.
Якірні закладки не можна використовувати для страховки!
Мал. 181. Скельний якір:
а - загальний вигляд;
б - драбинка;
в - шнур для висмикування;
г - гачок для закріплення драбинки

31. На відміну від інших типів закладок, ексцентрики (мал. 182)
підходять для широкого діапазону тріщин і, крім того, в
більшості випадків застрягають надійніше завдяки вдалому
профілю. Практично вони добре застрягають у паралельних
гладких тріщинах. Ексцентрики можна заклинювати у
вертикальних, горизонтальних тріщинах і навіть в
поглибленнях типу раковин. Заклинювання закладки
проводиться натягом (ривком) петлі вниз.
Після цих ексцентриків з'явилися й інші, які працюють за тим
самим принципом (мал. 183), але з гладкою поверхнею і
одинарним тросом замість петлі, для якого прорізаний канал.
Такі закладки втратили популярність через нестійкість при
Мал. 182. Ексцентрик бічних ривках за трос. Набагато більш надійним виявився
а - петля-відтягування;
б - репшнур для ексцентрик з ребристою поверхнею, призначений для
висмикування закладки на використання з мотузяними петлями (мал. 184). Всі
відстані
ексцентрики чутливі до бічних ривків, і петлі для них слід
робити достатньої довжини.
183. Гладкий Мал. 184. Ребристий ексцентрик
ексцентрик

32. Використанню закладних елементів на сходженнях повинні передувати серйозні
практичні заняття та тренування в реальних скельних умовах. Закладки мають
деяку перевагу перед гаками. Їх можна безшумно і швидко закласти в тріщину і
вийняти з неї. Тріщини при цьому руйнуються не так сильно, як при вбивання та
вибиванні гаків.
Коли ведучий у зв'язці ставить у тріщину закладку, він перш за все повинен
подумати, як вона спрацює під навантаженням мотузки вниз та в бік, який може
бути ривок при зриві, як другому учаснику зв'язки її витягнути. Різкий ривок за
петлю вгору або убік дозволяє в більшості випадків висмикнути закладку. Стопери
зазвичай так не вилучаються, і їх доводиться виймати пальцями, дзьобом
льодоруба або льодового молотка, або довгим сталевим гачком (мал. 185). Якщо
на закладці стався зрив або вона довгий час була під навантаженням (наприклад,
вішали драбинку), то для її витягу із тріщини може знадобитися молоток. Закладки
с тросовим кріпленням практично завжди виймаються за петлю.
Мал. 185. Гачок (екстрактор, колупалка) для вилучення стоперів з тріщин.

33. До закладних елементів відносяться і так звані небесні гаки (скай-хук) для
організації штучних точок опори (мал. 186). Тонкий гострий дзьоб гака дозволяє
утриматися на невеликій зачіпці. Загнуті всередину ніжки гака разом з дзьобом
створюють три точки опори, завдяки чому гак дуже стійкий. Крім того, петля, що
проходить між ніжками гака, не притискається до скелі. Можливий і інший варіант
такого гака - "небесний палець" (мал. 187).
Мал. 186. "Небесні" гаки та їх встановлення Мал. 187. "Небесний палець"
Комплект крюконога :
а – “крюконога”; б – драбинка;
в – гак “фіфі”;
1 – стремено; 2 – тяга;
3 – планка з гачком;
4 – подколінний обхват;
5 – металічні кільця драбинки;
6 – “скай-хук”, 7 – гумова
трубка; 8 – репшнур;
9 - гак “фіфі”;

34. Френд (cam) — страхувальне пристосування, використовуване в альпінізмі для страховки в
щілинах. Складається з міцного стрижня (частково гнучкого), до якого на осі кріпляться
рухливі ексцентрики; кільця для страхувальної петлі, і трос — для стискування кулачків. За
допомогою троса можна змінювати діапазон розкриття кулачків френда. Це дає можливість
використовувати френд в щілинах різних розмірів. Для установки френда необхідно потягнути
за трос — при цьому ексцентрики стискуватимуться і ширина френда стане мінімальною.
Після того, як френд буде вставлений в щілину — необхідно відпустити трос: ексцентрики під
дією пружини частково розкриються і френд застопориться в щілині. Оптимальний розмір
щілини — при якому ексцентрики розкриваються приблизно наполовину. Не можна
встановлювати френд в щілинах, де ексцентрики розкриваються повністю або не
розкриваються взагалі. Френди не можуть гарантувати утримання при сильному ривку під час
зриву, особливо якщо ривок відбувається в направленні "з щілини". У цьому плані вони
поступаються гакам та закладкам, проте френди набагато швидше і зручніше встановлювати
і знімати.
Камалот. Різновидністю
френдів є камалоти -
френди із здвоєними
ексцентриками, які
покривають ширший
діапазон щілин.
Френди як і закладки не
допускається
використовувати як
верхню точку страховки

35. Ширина тріщин, що
перекриваються
камалотом певного
номеру.

37. Карабін — основний сполучний пристрій в скелелазінні, альпінізмі, промисловому
альпінізмі, спелеології, парашутному спорті, роупджампінгу і багатьох інших суміжних видах
спорту та діяльності. Застосовується для страховок, самостраховок, як блоки, для
з'єднання шнурків зі скельними гаками та ін.
Карабіни виготовляються, залежно від призначення, з різних матеріалів. Карабіни, що
вживаються в промисловому альпінізмі, при рятувальних роботах, в індустрії і в інших
місцях, де важливі надійність і довговічність в збиток вазі, виготовляються із сталі.
Алюмінієві карабіни в даний час практично витіснили сталеві в спортивному і
любительському секторі. Вони дешевші і значно легші, і не дивлячись на це, витримують ті
значні навантаження, які вони отримують в спортивному скелелазінні та альпінізмі.
Карабіни з титану тепер майже повністю витиснені алюмінієвими і використовуються рідко.
Основна причина — крихкість титана і його мала теплопровідність. Щонайменша подряпина
або мікротріщина є концентратором напруги і може привести до поломки. А мала
теплопровідність в порівнянні з алюмінієм приводить до оплавлення мотузки.
Види карабінів. Муфтовані (що замикаються) і немуфтовані карабіни. Муфтовані карабіни
оснащені спеціальною муфтою, що не дає їм мимоволі відкриватися. Муфти бувають різьбові,
байонетні і пружинні (автоматичні), останні зручніші для роботи однією рукою, але можуть
відмовити на морозі.

38. Форма карабінів. Карабіни повинні мати таку форму, щоб мимоволі правильно
розташовуватися в руці і на мотузці. Формою карабіни бувають овальні, трикутні,
трапецеподібні (D-подібні), грушоподібні і ін.
D-подібні карабіни, при рівній міцності з овальними карабінами, мають меншу
вагу, оскільки основне навантаження передається через міцнішу спинку карабіна.
Асиметричні D-подібні карабіни і трикутні карабіни схожі на D-подібні карабіни,
відрізняються тим, що мають більший зазор для мотузки і в них зручніше в'язати
вузли (наприклад вузол UIAA), і в них простіше вщовкуватися. Грушоподібні
карабіни схожі на асиметричні D-подібні карабіни, більші і їх легко защовкувати
на шнурках.
Карабіни із зігнутою клямкою. Відрізняються від D-подібних карабінів лише
тим, що мають зігнуту всередину клямку, що полегшує прощовкування мотузки.
Використання карабінів і догляд за ними.
Згідно з рекомендаціями UIAA, мінімальне навантаження, яке повинен
витримувати альпіністський карабін без руйнування і деформації має бути
більше 20 кН по подовжній осі і 4 кН поперечний. Граничне статичне
навантаження на альпіністський карабін складає від 20 до 30 кН, що значно
більше від отриманих реально навантажень.

39. Основні правила використання карабінів. Поводьтеся з карабінами акуратно.
Навантажуватися повинна “довга” сторона карабіна, при цьому точок
прикладення навантаження може бути лише дві. Якщо навантажувати «коротку»
сторону, карабін легко зруйнувати. Як правило, граничне навантаження у
напрямі цієї осі складає від 6 до 10 кН.
Не навантажуйте відкриті карабіни! Якщо карабін відкритий, то граничне
навантаження складає від 6 до 10 кН, тобто 2—4 рази менше нормального.
Карабін має бути правильно розташований. Тобто жодні зовнішні предмети не
повинні торкатися карабіна, оскільки в цьому випадку він починає працювати на
злам, що знижує його міцність. При роботі з карабінами та шнурком будьте
пильні! Карабін може відкритися сам при ударі (у тому числі клямкою) об
зовнішні предмети, і при вібрації, викликаної протравленням мотузки. Інколи
мотузка може сам вищовкуватися з карабіна без муфти. Тому треба бути дуже
уважним при роботі з карабінами і відтяжками. Мотузка повинна вщовкуватися в
карабін так, щоб вона йшла знизу-вгору і не утворювала вузлів. Мотузка не
повинна притискувати муфту карабіна, оскільки це може привести до
вищовкування мотузки з карабіна. Основний критерій правильного вщовкування
шнурка в проміжний пункт страховки такий, що при русі через нього мотузка
повинна відводити карабін, а не притискувати його до скелі або іншого рельєфу.
Карабін з різьбовою муфтою треба замикати так, щоб мотузка при русі вгору не
розгвинчувала муфту.

40. Догляд за карабінами. Користуйтеся лише справними карабінами: Поверхня
карабіна не повинна мати тріщин, задирок, пропилів, іржі, сильних потертостей і
так далі. Клямка повинна відкриватися легко і швидко. Упевніться, що
закривається карабін вільно і повністю. В муфтованних карабінів аналогічно
перевіряється функціонування муфти. Перевіряється стан заклепки. Її вигин або
пошкодження недопустимі. При невиконанні будь-якого пункту, карабін, що
перевіряється, має бути знищений. Знищенню підлягають також карабіни, що
падали з великої висоти, оскільки при цьому можуть виникнути мікротріщини, що
сильно знижують граничне навантаження на карабін.
Карабіни слід тримати сухими і чистими. Бережіть їх від корозії. Деякі пошкодження
допустимо зачистити шкіркою 220—400 номерів (окрім титанових — у них ремонт
недопустимий). Якщо із-за бруду заклинила клямка, то карабін слід вимити в теплій
мильній воді і прополоскати, потім змастити графітовим мастилом пружинку клямки
і внутрішності муфти.

41. Найбільш небезпечний випадок навантаження карабіна - при перегині мотузки на
ньому в 180 ° під час страховки, коли на карабін доводиться сумарне зусилля Р
(до 2000 кг) від натягнення обох гілок мотузки (F, що йде до ведучого партнера
по зв'язці до страхуючого). У граничних випадках, коли тертя шнурка об карабін
мало, зусилля ривка подвоюється, і P = 2F, наприклад при мокрій мотузці (мал.
189, а). У стандартних умовах протравлення (суха мотузка) при перегині на 180°
сила тертя на карабіні становить приблизно половину навантаження на мотузку
(мал. 189, б). Наприклад, при ривку F = 400 кг зусилля в страхувальній гілці
мотузки F1 становить 200 кг, а сумарне їх зусилля, що припадає на карабін і гак,
Р = 600 кг. Коефіцієнт посилення страховки Kcтр = Fупр / Fстр = 2. При
жорсткому закріпленні страхувального кінця мотузки, що відповідає нормам УІАА,
сумарне зусилля дійде до Р = 1200 + 600 = 1800 кг.
Міцність карабіна уздовж осі навантаження повинна бути
не менше 2000 кг. У поперечному перерізі міцність будь-
якого карабіна становить близько третини номінальної
міцності (ця величина вказується на великій гілці
карабіна). У зв'язку з цим з’єднання страхувальної
системи з мотузкою за допомогою карабіна
невиправдано.
Мал. 189. Зусилля на
мотузку:

42. Молотки скельні служать не тільки для забивання гаків, але і для обробки
скельних виступів при організації страховки. Металева ручка молотка має гумове
або пластикове покриття. На мал. 190 показані прийоми вибивання (висмикування)
гаків за допомогою молотка. Для більшої надійності і довговічності петлі з
репшнура стали замінювати короткими шматками сталевого ланцюга, Це
пристосування отримало назву "смикалка".
Мал. 190. Скельний молоток: а - загальний вигляд; б -
страхувальний карабін і петля; в-порядок вибивання гаків;
г - висмикування гаків

43. Відтяжка — петля з міцної капронової стропи різної довжини (для альпінізму 20
– 30 см, для скелелазіння 10 – 15 см зшита без утворення петлі).
Застосовується для спрямлення шнурка, зменшення кількості точок тертя його
об скелю. Шви на відтяжці зазвичай з ниток контрастного кольору, щоб
візуально легко контролювати їх цілісність. Інколи як відтяжка застосовують
петлю з мотузки. Міцність на розрив відтяжки аналогічна міцності альпіністського
шнурка.
Петля – та сама відтяжка довжиною 50 – 150 см. Використовуються як довга
відтяжка при подоланні карнизів чи у камінах та внутрішніх кутах для зменшення
тертя шнурка об скелю. Використовується також для організації страховки за
виступи та для з’єднання точок страховки на станціях. Також використовується при
організації підйому по перилах (способи „нога-нога”, „нога-груди”) для з’єднання
ноги альпініста з жумаром.
Використовувати відтяжки та петлі можна, як і шнурок, 2 роки, але не більше 5
років з моменту випуску.

44. Спускові пристрої.
Шайба Штіхта (мал. 191) в поєднанні з карабіном на гаку або на грудній обв'язці -
нині одне з найпростіших пристроїв для динамічної страховки. Використання
шайби Штіхта може дати практично будь-яке зниження зусилля протравлення як за
рахунок тертя через перегин, так і за рахунок значного якісного ефекту затягування
мотузки між карабіном і шайбою, навіть при використанні для спуску по мотузці.

45. Вісімка створена для спусків, але успішно застосовується і при динамічній
страховці. Використання вісімки (мал. 192) для страховки безпосередньо на гаку за
ефективністю зниження зусилля протравлення стоїть досить високо (Кcтр = 4) і
приблизно дорівнює шайбі Штіхта. Ефективність роботи при розміщенні вісімки на
страхувальному поясі з пропусканням мотузки через карабін на найближчому гаку
дає (Кcтр = 8). Вісімка — найбільш розповсюджене пристосування для організації
страховки і швидкісного спуску (дюльферу) в альпінізмі та скелелазінні.
Як правило, це металева (сплави алюмінію або сталь) лита деталь, що повторює
формою цифру вісім. Два кільця нерозривно зв'язано один з одним, одне менше
іншого в півтора рази з діаметром внутрішнього кола до 50 мм. Згідно з вимогами
UIAA вісімка повинна витримати навантаження 2500 кг. У альпінізмі зручніше
використовувати вісімку з вусами — по більшому кільцю передбачаються ікла, на
які можна обв'язати мотузкою дві-три петлі. Це робиться для фіксації на мотузці.
Вісімки без іклів вважаються суто скелелазними, вісімки з вусами застосовуються
повсюдно (альпінізм, промисловий альпінізм і в інших областях).

46. Грі-грі — пристосування для організації страховки і швидкісного спуску
(дюльферу) в альпінізмі і скелелазінні. Пристрій розроблений і запатентований
французькою фірмою Petzl.
Принцип дії: Мотузок огинає круглий маховик з ексцентриком. Під дією
навантаження маховик повертається довкола своєї осі і притискує мотузок до
корпусу пристрою. При різкому ривку блокування відбувається практично
миттєво, проте при плавній подачі мотузок протравлюється вільно. Пристрій
забезпечений важелем, який сполучений з маховиком. Якщо мотузок
заблокований в пристрої, то, потягнувши за важіль, можна його розблоковувати.
Кутом повороту важеля можна контролювати швидкість протравлення мотузка
через пристрій. В порівнянні з іншими страхувальними пристосуваннями,
наприклад, з вісімкою, володіє декількома перевагами: під навантаженням
пристрій блокується автоматично, не скручує мотузок під час протравлення.
Недолік – тільки для одинарного шнурка.

47. Вузол УІАА дозволяє проводити страховку першого однією або двома руками,
видаючи або вибираючи страховочну мотузку через карабін; добре працює тільки
з м'якою, еластичною мотузкою. Вузол перерозподіляє навантаження, що
припадає на страхуючого, на страхувальний гак. При цьому на самого
страхуючого доводиться зусилля гальмування всього 10 - 40 кг. У разі кріплення
страхувальної системи на грудній обв'язці страхуючого напрямок його
страхувальної петлі має співпадати з напрямом очікуваного ривка (мал. 193).
Найбільш надійною буде система страховки при використанні трьох гаків
(виступів): перша - для страховки партнера і кріплення вузла УІАА; друга - для
самостраховки, на яку повинна передаватися навантаження при зриві; третій -
просто для самостраховки.

48. Всі зазначені вище гальмівні системи істотно полегшують роботу страхуючого,
однак застосовувати їх треба з обережністю і тільки після накопичення досвіду
роботи з ними на страхувальному стенді. Без достатнього рівня вмінь їх
застосування надмірне закріплення мотузки може призвести до створення
ситуації глухого ривка на точці страховки.

49. Амортизатори.
Одна група амортизаторів –
типу “косичка” з послідовним
розривом з'єднуючих
елементів. Амортизатор має
широкий діапазон зусиль
спрацьовування і придатний на
всіх видах рельєфу. Він
багаторазового дії. На його
виготовлення або реставрацію
після розриву йде всього 20
хвилин, причому від альпініста
не потрібно високої
кваліфікації. Про способи
виготовлення і застосування ми
вже говорили, а тут зазначимо,
що на скельних ділянках
маршруту використовується амортизатор, розрахований на зусилля
спрацьовування 250 кг. Для цього стандартно виготовлену "косичку" в місцях
переплетення петель слід пов'язувати капроновим шнурком діаметром 3 мм і з
розривним зусиллям 60 кг.

50. Друга група амортизаторів – стрічкові розривні.
Стрічковий амортизатор є енергопоглинаючим
пристроєм, що працює на принципі послідовного
руйнування механічних опорів (прошивки стропи) із
заздалегідь заданим постійним навантаженням. За
таким самим принципом працюють і інші
амортизатори призначені для верхолазних-
монтажних робіт. На жаль, всі вони мають серйозні
недоліки: вони одноразового користування і
розраховані на максимальне навантаження в межах
300-400 кг.
Третя група амортизаторів – працюють на принципі
протравлювання основного шнурка через отвори у
металевій пластині з певним коефіцієнтом тертя.
Багаторазового користування, для заправки
використовується невеликий кусок основного
шнурка, дозволяє регулювати силу
протравлювання.

51. Жумар - елемент спорядження альпіністів і скелелазів, застосовується для
підйому по вертикальних поручнях і ін. Жумар є механічний пристрій для підйому
по мотузці. Назва походить від назви швейцарської фабрики-виробника «Jumar».
У основі конструкції жумара лежить храповий механізм. При русі жумара вгору по
шнурку кулачок з шипами вільно ковзає по шнурку, при навантаженні на жумар по
шнурку у зворотний бік, кулачок з шипами впирається в шнурок і прижимає його
до протилежної стінки, фіксуючи його. Жумар також може застосуються і як
фіксуючий пристрій при підйомі вантажів і ін., за умови відсутності динамічних
ривків. Стандартні жумари мають гарантовану міцність в штатному режимі
роботи не менше 4 kn (400 кгс). Щоб не псувати мотузок, робочі навантаження на
нього не повинні перевищувати 150 - 250 кгс. Жумар, як правило, працює на
мотузках діаметром від 8 до 12 мм (в залежності від фірми-виробника та
призначення). При роботі на брудних, обмерзлих мотузках можливе прослизання
жумара.
УВАГА!!! Жумар не можна використовувати як
основний засіб страховки якщо можливе велике
динамічне навантаження при зриві. В цьому випадку
якщо людина після зриву пролетить хоч би 1-2 метри
до моменту спрацьовування жумара на
страхувальному шнурку, вірогідність розрізати
жумаром мотузку зростає в геометричній прогресії.
Жумари бувають „ліві” та „праві” в залежності від руки,
якою в основному використовуються.

52. Затиски. Основне використання – підйом по закріпленому шнурку, піднімання
вантажів, рятувальні роботи. За принципом роботи затиски можна розділити на
два види: переломного типу і притискного типу. Переломного типу – під
зусиллям перегинає мотузок, не даючи йому зісковзнути в затиску.
Родоначальником можна вважати затиск Хіблера. В даний час перегині затиски
використовують принцип „коромисла” - краплі притискного типу – кулачок
(ексцентрик) під зусиллям притискує мотузок до корпусу затиску. Найбільшого
поширення набули затиски відкритого типу (мотузок закладається через корпус –
кроль і тому подібне). Проте при роботах, де потрібна підвищена безпека,
рекомендується застосовувати затиски закритого типу (мотузок закладається
зняттям кулачка – наприклад microcender). Затиски навантажувати можна тільки
за важіль. При навантаженні за корпус проковзують вниз!!! Бувають затиски для
одинарного шнурка та для подвійного (затиск Шунта). Можливе використання
замість схоплюючого вузла при дюльфері.

53. Драбинки. У вільному лазіння на
гранично складному рельєфі та при
подоланні карнизів незамінні двох-
триступінчаті драбинки (мал. 196). Для
зручності їх навішування необхідний
гачок із сталевого дроту або карабін.
Сходинки не повинні перевищувати
нормального вертикального кроку ноги.
Драбинки можуть бути стрічковими, з
мотузки, зі сходами з алюмінієвого
профілю.
Мал. 196. Драбинки: а - гачки для підвіски; б - зшита із стрічки; в - драбинка з петель зі стрічки з шнуром
для зняття драбинки і гачка з карабіна або гака; г - драбинка з петель мотузки; д - сходи з металевими
сходами і шнуром для зняття.

56. ОСНОВНІ ПРАВИЛА ПЕРЕСУВАННЯ ПО СКЕЛЯХ
1. Перед початком підйому потрібно уважно оглянути скелю і намітити маршрут
залежно від наявності точок опори.
2. Зупинятися для перепочинку та огляду подальшого відрізка шляху потрібно на
найбільш простому і зручному місці. Важке і тим більш небезпечне місце
намагатися пройти без затримки.
3. Перш ніж навантажити точку опори, спочатку візуально визначити її міцність,
потім випробувати і переконатися в її надійності.
4. Постійно мати три точки опори.
5. Кожну точку опори намагатися використовувати багато разів (спочатку
руками, потім ногами).
6. Пересуватися в основному на ногах, тримаючись руками за точки опори.
Однак чим менш надійно стоять ноги, тим більше навантаження з ніг потрібно
перенести на руки. Нерідко на дуже складних місцях основне навантаження
перепадає на руки.
7. Чергувати навантаження на різні групи м'язів шляхом почергової роботи
кінцівками на захвати, упори і особливо розпори.
8. При, незручних або ненадійних точках опори потрібно додатково
використовувати тертя тіла і кінцівок об скелю.
9. Лазити потрібно плавно, без ривків, щоб зберегти рівновагу і не поламати
точку опори.

57. Взагалі по скелях ходять, а не лазять. Навіть на крутих і складних скелях йдуть в
основному на ногах, а руки виконують допоміжні функції. М'язи ніг - найбільш
великі, сильні, витривалі, які в основному і працюють при ходьбі по скелях. Тому
початківець альпініст повинен вміти правильно ходити в горах. Якщо у нього добре
розвинене почуття рівноваги і він не боїться висоти, то значну частину шляху,
навіть на складних скелях, він пройде на ногах, при кожному зручному випадку
переходячи з лазіння на ходьбу. Корпус спортсмена має бути вертикальним, при
цьому не слід близько притискатися до скелі, як і сильно відхилятися від неї,
перевантажуючи руки (мал. 197). При підйомі краще зробити два невеликі кроки
вгору, ніж один великий.
Мал. 197. Положення корпусу при
лазіння по скелях:
а - правильне;
б - неправильне - корпус відкинутий
від скелі;
в - неправильне - тіло сильно
розтягнуте, притиснуте до скелі,
відсутній огляд.

58. На складних, близьких до вертикалі, скелях все частіше з'являються елементи
лазіння. Проводять його за допомогою рук і ніг, послідовно діючи на опори, за
участю тулуба. Ноги продовжують нести основне навантаження, руки діють усе
активніше на зачепах, упорах. Дуже важливий прийом раціональної і красивої
техніки, що має різнобічне застосування - в розпір. Така техніка постановки ніг
забезпечує альпіністові стійку рівновагу.
Під час лазіння потрібно шукати зачіпки не дуже високо і не дуже далеко від
себе. Розтягнуте положення корпусу веде до втрати впевненості в роботі рук і ніг,
втрачається огляд. Краще завжди користуватися проміжними зачіпками на малих
відстанях одної від іншої.
Залежно від розташування точок опори ми хапаємо зачіпку горизонтально, збоку,
стискаючи і захоплюючи її пальцями або використовуючи тертя. Пальці рук і
долоні відіграють важливу роль при упорах і захопленнях. Оптимальне
навантаження на зачіпки, як і на виступи, забезпечується в тому випадку, якщо
воно прикладене перпендикулярно поверхні зачіпки.
Мал. 198. Положення
пальців на зачіпці:
а - правильне;
б – неправильне