O slideshow foi denunciado.
Utilizamos seu perfil e dados de atividades no LinkedIn para personalizar e exibir anúncios mais relevantes. Altere suas preferências de anúncios quando desejar.

Iсторія альпінізму

2.461 visualizações

Publicada em

Iсторія альпінізму

Publicada em: Esportes
  • “ …Перша альпініада альпіністів Львівщині. Кавказ 1958 рік. Серед учасників альпініади – Джон Хант …”
    Моя фотографія цієї події поміщена на “wikimedia commons” :
    File:Henry Cecil John Hunt (Caucasus, 1958).jpg
    https://commons.wikimedia.org/wiki/File:Henry_Cecil_John_Hunt_(Caucasus,_1958).jpg
    \Б.Косар, e-mail: kosarb@mail.ru \
       Responder 
    Tem certeza que deseja  Sim  Não
    Insira sua mensagem aqui

Iсторія альпінізму

  1. 1. Гірський клуб “ЕКСТРЕМ”, м. Львів Курс лекцій “Школа альпінізму” (Початкова підготовка - 1) (Підготовлено на основі книжки “Школа альпінізму” під редакцією П. П. Захарова) Лекція №1 Історія альпінізму, організаційні форми,класифікація маршрутів
  2. 2. Що таке альпінізм.Альпінізм - це сходження на високі гори. Так зазвичай пояснюють змісттерміну. Але таке формулювання не дає повного уявлення про це багатограннесоціальне явище. Безпосереднє досягнення гірської вершини - тільки одна зцілей, які ставить собі людина, проникаючи високо в гори і освоюючи їх.На традиційне запитання мешканців рівнини: "Навіщо люди ходять в гори?" -Існують десятки правдивих думок: самоствердження і краса, нові формиспілкування та колективного подолання труднощів, прагнення до активноївзаємодії з природою, здоровий відпочинок, пошук нових вражень і знань,нарешті, самі різноманітні наукові та господарсько-прикладні питання.
  3. 3. Мабуть, правильніше визначити поняття альпінізм як систему знань, умінь інавичок, які дозволяють людині успішно і безпечно жити і працювати в умовахвисокогіря.В Україні альпінізм організаційно входить до системи спорту. Неоспорюванийоздоровчий аспект занять альпінізмом - всі гірські "стадіони" розкинулися насвіжому повітрі. Участь у походах та сходженнях вимагає різнобічних знань тафізичної підготовки. У змаганнях з альпінізму можна завоювати золоті медалічемпіонів України. А на додаток до здоровю, гармонійному фізичного розвиткута спортивного престижу горозходження допомагають розкритися кращимрисами характеру людини.
  4. 4. У альпінізм приходять і утримуються в ньому люди, схильних до активноїжиттєвої позиції. Подорожі в горах сприяють зміцненню свідомо-активногоставлення до життя. Альпінізм виховує вміння аналізувати стандартні інестандартні ситуації, визначати своє місце і роль у подіях, зводить в принципдоброзичливість у спілкуванні. Будь-який колектив альпіністів (звязка,відділення, загін, команда) діє в змінних умовах - і по настрою людей, і захарактером середовища існування. Таке життя виробляє вміння діятирозумно і чітко в будь-яких ситуаціях - якість, потрібне і самій особистості, так ісуспільству, і не тільки в альпінізмі.
  5. 5. Альпінізм дає суспільству бійців, організованих, стійких, самостійних, щовміють діяти в самих жорстких умовах в інтересах спільної мети, відчуваючисебе не "гвинтиком", а особистістю.Одне з найбільш необхідних якостей альпініста - бажання та вміння вчитися.Саме вчитися, а не просто тренуватися. У альпінізмі небезпека існує якпостійно діючий фактор, вона супроводжує новачка, значкіста, розрядника,майстра, інструктора весь час, поки людина перебуває в горах або готуєтьсядо них.
  6. 6. Будь-яке плановане сходження повинне відповідати знанням та вміннямучасників, але до майбутнього повинен бути готовий не тільки кожен учасник, ався група в цілому. Конгломерат добре підготовлених спортсменів не завждиутворює роботоздатну групу; психологічний клімат, вміння прийняти колективнерішення також повинні відповідати умовам та складності сходження. Тільки вцьому випадку забезпечується справжня безпека та учасники отримуютьзаслужені "дивіденди" - моральне задоволення від сходження тадокументальний залік сходження. Навчальний процес будується так, щоб післязавершення чергового етапу навчання учасник мав цілком певний запас знань івмінь.
  7. 7. Звичайно, вищі альпіністські досягнення вимагають величезної праці та певногорівня талановитості. В цьому відношенні альпінізм нічим не відрізняється відбагатьох інших видів людської діяльності. Але крім вищих досягнень існують іпросто сходження, і в ряді маршрутів все зростаючої складності для кожноїлюдини є своє найвище досягнення. А на вершини по маршрутах 1-Б категоріїскладності може йти практично кожна здорова людина. Вона повинна лише матиуявлення про особливості та можливі небезпеки гірської природи і що випливаєзвідси - норми і правла поведінки в горах, оволодіти необхідним мінімумомтехнічних (самих початкових) прийомів пересування та взаємної страховки нарізних видах гірського рельєфу. Як видно, знати і вміти потрібно не так вже й багато. Але самостійно освоїтинавіть цей обсяг знань досить складно.
  8. 8. Тому раціональніше всього записатися в клуб, де заняття будуються за єдиноюпрограмою. Найкращий вік для початку занять - від 16 до 50 років. Існуютьтакож дитячі секції спортивного скелелазіння.Єдина програма підготовки в комплексі з відповідними нормативно-інформаційними документами забезпечує систематичну теоретичну, фізичну,тактико-технічну, психологічну підготовку альпіністів всіх кваліфікаційних рівнів,а також необхідний обсяг знань суміжних наукових та технічних дисциплін(геоморфологія, фізика Землі та атмосфери, географія, фізіологія,матеріалознавство).
  9. 9. Кожен вид спорту має свої специфічні особливості. Альпінізм в цьому сенсі невиняток. Почнемо з того, що альпіністу в його прагненні до вершини протистоїтьне персоніфікований суперник з іншої команди (особа або колективособистостей), а сукупність природних перешкод і явищ (висота, рельєф,погода). Альпініст здатний в тій чи іншій мірі прогнозувати ці перешкоди,оцінювати їх можливий вплив на сходження, але ні в якому разі не впливати наних.
  10. 10. У альпінізмі практично всю тренерську роботу в клубах та на навчально-спортивних базах проводять громадські інструктори-методисти,використовуючи для поїздки в гори свою щорічну відпустку. Перерахованіособливості в значній мірі ускладнюють залучення досвіду інших видів спортудля застосування в альпінізмі. Звичайно, слід відзначити і той факт, що умови життя альпініста в горах невідрізняються ні легкістю, ні фізичним комфортом. У той же час довірливість ідоброзичливість людського спілкування в альпінізм, мабуть, вище, ніж убагатьох інших видах спорту. Виховання психологічної культури та доброти вміж особистих відносинах - одна з важливих завдань альпінізму.Фізичне виховання, підготовка до горозходження та участь у них сприяютьгармонійному розвитку організму, формують вміння та навички прикладного таспортивного характеру, забезпечують всебічний розвиток рухових здібностей.Велика тривалість і концентрація фізичних навантажень виховують вольовіякості, вміння терпіти і чекати.
  11. 11. в. Матерхорн
  12. 12. У альпінізмі розроблений і освоєний комплекс тактичних і технічних прийомів ізасобів, що забезпечують успіх і безпеку дій людини в специфічних і складнихумовах високогіря. Цей комплекс знань, умінь і технічних засобів, що народивсяв альпінізм та скелелазінні, разом з навичками життя та роботи в нестандартнихситуаціях і на великих висотах лежить в основі прикладного альпінізму.Альпіністське забезпечення зараз використовується в ряді спеціальних робіт нетільки високо в горах, але й в умовах середньогіря або навіть рівнин, там, депотрібна робота на крутих схилах, стінах, важкодоступних місцях (промисловийальпінізм).
  13. 13. Короткий історичний нарис з альпінізму1. Виникнення альпінізму Гори - природний елемент середовища проживання людини. Шляхи торгівлі і спілкування між народами, незліченні війни, непереборна допитливість безупинно штовхали людину на пошуки способів подолання гірських перешкод, освоєння специфіки високогіря, розширювали його географічні пізнання. Альпінізм в його сучасних формах також розпочався з спроб людини зрозуміти закономірності природних умов гір і досягти їх недоступних вершин. Дослідник альпійської природи О.Б. Соссюр відстоював думку, що гори не можна зрозуміти повністю, спостерігаючи їх тільки знизу: "... пізнання Монблану має кинути саме яскраве світло на теорію Землі". Соссюр організував вивчення гірських вузлів Монблану (4807 м), Монте-Троянди (4634 м), Етни (3340 м) і сходження на ці вершини. Навесні 1786 року по завданню Соссюра був розвідано шлях на Монблан, по якому в серпні провідник Ж. Бальма і Ф. Паккар скоїли першосходження на вершину. Сам Соссюр зійшов на Монблан разом з 18 провідниками в 1787 році і провів на вершині серію інструментальних спостережень.
  14. 14. На початку XIX ст. з завоюванням Кавказу зростає інтерес до його найвищихвершин. Університетські професори та офіцери кавказьких гарнізонів роблятьбезуспішні спроби зійти на Казбек (5047 м) і Ельбрус (5640 м).У 1829 р. в районі Ельбрусу діє спільна експедиція Російської академії наук івійськ Кавказької лінії. У складі експедиції академіки, інженери, офіцери, козаки.На Ельбрус групу повели провідники балкарець А. Соттаєв і кабардинець К.Хашіров; до сідловини дійшли четверо, а на східну вершину піднявся одинХашіров.
  15. 15. У тому ж році було зроблено першосходження на Великий Арарат (5156 м).Керував експедицією професор фізики Дерптського університету Ф. Паррот,перекладачем був великий вірменський просвітитель X. Абовян. У 40-х роках XIX ст. силами військових топографів проводилася тріангуляціяЗакавказзя і частини Головного Кавказького хребта. Начальник тріангуляції полковник І. Ходзько організував зйомку величезногорайону, зробивши сходження на кілька вершин. В 1850 р. топограф С.Александров піднявся на другу за висотою вершину Східного Кавказу - Базардюзі(4466 м). Військові топографи багато зробили для розвитку горозходжень.Особлива роль в освоєнні вершин Кавказу належить А. Пастухову, альпіністи,дійсному члену Російського географічного товариства. Одним з перших віндослідив район Ушби, провів тріангуляцію вузла Шахдага, склав та уточнив картизледеніння Ельбрусу, Казбеку, Арарату. У 1890 році він з частиноютопографічного загону працював на Західній вершині Ельбруса, а в 1896 р.побував і на його Східний вершині. При організації та здійсненні своїх сходженьПастухов виявив талант тактика, вміння засвоювати уроки гір, стійкість духу.
  16. 16. У освоєнні гірських систем плідно працювали географи та мандрівники-дослідники А. Федченко, П. Семенов-Тян-Шанский, Н. Корженевський, І.Мушкетов, Н. Пржевальський, В. Ошанін. Вони прокладали шлях дляальпіністів-дослідників, та іменами їх вдячні нащадки назвали вершини,льодовики, перевали. Згодом службова необхідність у підйому на вершину стала збігатися зособистими бажаннями і потребами дослідників, а досягнення вершин -самоціллю.
  17. 17. Історію спортивного альпінізму прийнято відраховувати від сходження Ж.Бальма і Ф. Паккара на Монблан в 1786 р. Початком "істинно спортивної ери інодівважають сходження англійської групи Е. Уімпера на Маттерхорн (4477 м) в 1865р. (скельна башта цієї гори технічно складна і вимагає дійсно неабиякоїпідготовки). Яке саме сходження вважати за початок альпінізму - внутрішнясправа кожної альпіністської асоціації, навіть кожного альпініста. Суттєво те, щодосягнення вершин стало суспільно-значимою подією. З початку XIX ст. Сходження на вершини стають звичною справою.Як вид спорту альпінізм спочатку розвивався в Англії. Британські альпіністиздійснили безліч першосходжень в Альпах: на Ейгер, Гран-Жорас та ін.Широкому поширенню спортивних сходжень сприяли Альпійський клуб Англії,створений в 1857 г., і його аналоги в інших країнах, а також асоціація альпійськихгідів. Спочатку мета Альпійського клубу полягала в дослідженні Альп, нині вонаформулюється як сприяння "встановленню дружби між альпіністами, розвиткугірських сходжень та досліджень в усьому світі і кращому пізнанню гір черезнауку, літературу та мистецтво". Члени клубу прославилися здійсненнямнайсміливіших сходжень, описаних в розкішно ілюстрованих виданнях. У 1862-1874 рр. створюються національні альпійські клуби в Австрії, Швейцарії, Італії,Німеччини, Франції. Стараннями цих асоціацій уточнювалися карти, видаваласялітература, прокладали дороги в горах, будувалися гірські притулки.
  18. 18. Одночасно зі спортивних альпінізмом виникла професія провідника-гіда. Уже в1867 р. асоціація гідів нараховувала 236 членів, а в 1914 р. -1460 чоловік. Заразасоціація гідів в Шамоні (Франція) - солідна комерційна організація зі своїмитрадиціями і правилами; багато хто з її членів відомі на весь світ як видатніальпіністи: Г. Андерегг, У. Ребюффа, Л. Террой, Л. Ляшеналь.В 1932 р. в Шамоні відбувся установчий конгрес Міжнародного союзуальпіністських асоціацій (УІАА). Федерація альпінізму СРСР стала членом УІААв 1967 р. Федерація альпінізму та скелелазіння України в 1992 р.По мірі освоєння Альп діяльність асоціацій поширюється на інші гірські системи.Інтенсивно працювали англійські експедиції на Кавказі. ПрезидентКоролівського географічного товариства Д. Фрешфілд в 1868 р. вийшов разом зтрьома колегами та провідниками А. Соттаєвим і Д. Датосовим на Ельбрус, вінже зробив першосходження на Казбек. Іноземними альпіністами були впершепідкорені і інші кавказькі вершини: Ушба, Айлама, Донгуз-Орун, Дихтау, Тіхтінген.Сходження робили англійці Г. Вуллей, В. Донкін, німець Г. Мерцбахер, французГ. Соллі, італійці В. Седла, В. Ронкетті, австрієць А. Фішер, швейцарець К. Еггер.
  19. 19. Освоювали гори Канади, Африки, оснащалися експедиції в Каракорум,Гіндукуш, Гімалаї. Альпіністи побували на Кіліманджаро, Аконгакуа, Мак-Кінлі.В 1908 р. Е. Шеклтон піднявся на Еребус (3794 м) в Антарктиці . Ще в 1828 р.англійський топограф К. Жерар піднявся на один з гімалайських шеститисячників; в 1903-1907 рр. люди зявилися на висотах понад 7000 м. В 1924р. Е. Нортон на Евересті (Джомолунгма) зумів досягти 8570 м. У 1950 рфранцузи М. Ерцог і Л. Ляшеналь зійшли на Аннапурну (8078 м). В 1953 р.новозеландець Е. Гілларі і шерпа Тенсінг Норгей досягли висотного полюсиЗемлі - вершини Евересту (8848 м).Боротьба за висотний пріоритет скінчилася. З 1954 по 1964 рік були покоренівершини інших восьми тисячників Землі.
  20. 20. в. Еверест
  21. 21. 2. Альпінізм в Російській імперії До початку XX століття горозходження були для Росії рідкісними. В 1788 р.учасники російської дослідної експедиції Д. Гаусс с товаришами піднялись навулкан Ключевска сопка (4750 м) на Камчатці. В Андах здійснював сходженняросійська географ А. Чіхачев. Відомі сходження альпіністів з Росії Н. Іванцова, С.Іловайского, Н. Поггенполя в Альпах.Географічні дослідження гір у Росії проводилися в основному силами і під егідоюРосійського географічного товариства, заснованого в 1845 р. Деякі члени йогонамагалися організувати альпклуби, але їх діяльність швидко згасає. У 1900 році,за ініціативи вчених і альпіністів було створено Руське гірське товариство. Учислі його засновників були В. Вернадський, П. Семенов-Тян-Шанский, І.Мушкетов, Н. Іванцов. Суспільство ставило завданням розвинути альпінізм вРосії, але відставання від рівня світового альпінізму скоротити не вдалося. Яквидатне досягнення в звіті за 1910 р. відзначено, що за сезон на вершині Казбекупобували 14 осіб. Але агітаційно-пропагандистська роль РГТ виявилася значною:хоч і в дуже вузькому колі, альпінізм перестав сприйматися як шкідливечудачество. Незважаючи на відчайдушну бідність, товариство видавало свої"Річні" (1901-1913 рр.). У його книжках описувалися гірські подорожі і сходження,велася хроніка альпіністських подій, та публікувалися результати досліджень.Фактично РГТ поклало початок розвитку спортивного альпінізму в Росії; деякійого члени - С. Голубєв, Я. Фролов, А. Духівський - багато зробили дляпопуляризації горозходжень як особистим прикладом, так і публікаціями наальпіністські теми.
  22. 22. Все частіше стали відбуватися сходження на цікаві вершини: Семенов-Баші,Майлі, пік Щуровського. У 1914 р. географи Тронови піднялися на найвищу точкуАлтаю - Східну вершину Белухі (4506 м). Але всі ці досягнення належали купціентузіастів. Ні про яку масовості не йшло навіть мови. Гори Паміру і Тянь-Шанюзалишалися не тільки не вивченими, але й детально не розвіданими. Науковіекспедиції важко пробивались по льодовикам, лише іноді вдавалося піднятися насідловини або перевали.
  23. 23. 3. Становлення альпінізму в СРСРІсторія радянського альпінізму починається з сходження в 1923 р. на Казбек двохгруп грузинських студентів і вчених - під керівництвом професорів Г. Ніколадзе іО. Дідебулідзе.В наступні роки альпінізм набирає сили за підтримки комсомолу і профспілок. У1929 м. роботу з альпінізму очолила Центральна гірська секція Товариствапролетарського туризму, якою керував В. Семеновський. До революції 1917 рокуреволюціонер-політемігрант, провідник в Альпах, нині він організовує курси -похід з підготовки інструкторів альпінізму - "Рабфак у льдах". На підприємствахвиникають гірські секції, що обєднують ентузіастів альпінізму. Ці секції створилив ущелині Кавказу і Тянь-Шаню базові табори, багато хто з яких стали згодомстаціонарними. Система альпіністських навчальних таборів розвивалася, до 1940року їх нараховувалося близько 40 штук, приблизно половина належалапрофспілкам.
  24. 24. У 1934 року були засновані значки "Альпініст СРСР" 1 і II ступенів, введенізвання майстра і заслуженого майстра альпінізму. Першими заслуженимимайстрами стали Н. Криленко, Л. Бархаш, брати Е. і В. Абалакови, а майстрами- Є. Білецький, А. Гвалія, С. Ганецький, Д. Гущін, А. Джапарідзе, М. Дадіомов, Б.Делоне, А. Крестовніков, М. Погребецький, А. Поляков, В. Семеновський, Д.Церетелі.У 1938 р. створена Всесоюзна секція альпінізму (потім Федерація альпінізмуСРСР), зусиллями якої вперше були розроблені документи, що регулюютьдіяльність всієї навчально-спортивної системи альпінізму: перші "Правилагорозходжень в СРСР", класифікація маршрутів, програми та навчальні планипідготовки альпіністів, " Положення про інструктора альпінізму".
  25. 25. Освоєння важкодоступних районів Паміру і Тянь-Шаню проводилосякомплексними науково-спортивними експедиціями. Вже перші з них в 1929 р.вивчили обстановку і підходи до піків Леніна. (7134 м) і Хан-Тенгрі (6995 м), а в1931 р. учасники української експедиції М. Погребецький, Ф. Зауберер та Б.Тюрін зійшли на Хан-Тенгрі. Памірські експедиції під керівництвом Н. Криленкопланомірно вивчали райони найвищих вершин Радянського Союзу: пікуКомунізма (7495 м), піку Леніна, піку Корженевської (7105 м). Ці експедиціївключали дослідні та альпіністські групи. Були уточнені розташування і висотанайвищих вершин. В 1933 р. Е. Абалаков зійшов на вершину піку Комунізму, в1934 р. учасники армійської експедиції В. Абалаков, І. Лукін і К. Чернухапіднялися на пік Леніна.
  26. 26. Починаючи з 1931 року альпінізм почав роздвоюється на навчальний іспортивний. Ці два напрями, маючи кілька різні цілі та методи підготовки,існували в нерозривному звязку, доповнюючи і збагачуючи один одного.Спортивний альпінізм розвивався зусиллями окремих команд і ентузіастів,отримуючи підтримку від держави і профспілок. До 1940 року спортивний рівенькращих команд фактично не поступався світовому. Назвемо сходження, щостали віхами на цьому короткому шляху:1931 р. - Дихтау (5203 м) по північному гребеню, Є. і В. Абалакови, В. Чередова;1933 р. - Коштантау (5151 м), група Олексія Малейнова;1934 р. - Ушба Південна (4710 м), група А. Джапарідзе;1935 р. - Ушба Північна, групи В. Кізеля, Ф. Кропфа, О. Білецького;1936 р. - Хан-Тенгрі, групи Є. Колокольнікова і В. Абалакова;1937 р. - пік Комунізму, група О. Аристова;1938 р. - Шхельда Центральна (4370 м) по північній стіні, групи Ф. Кропфа і Д.Гудкова. В 1938 р. Л. Гутман, А. Сидоренко, Е. Іванов вийшли на плечебезіменного масиву на Тянь-Шані; як виявилося згодом, це була східна вершинапіку Перемоги.В 1940 р. в спортивних сходженнях сезону брало участь близько 10000 чоловік.
  27. 27. У роки Великої Вітчизняної війни радянським альпіністам довелося воювати набагатьох фронтах. Радянська армія не мала спеціальних гірських частин, томунауку воювати в горах довелося освоювати безпосередньо в ході боїв, колинімецькі війська вийшли в передгіря і до перевалів Кавказу. Були створеніокремі гірськострілецькі загони для виконання спеціальних бойових завдань вгорах. У складі цих загонів воювали багато альпіністів. У 1942-1943 рр. булаорганізована школа військового альпінізму Закавказького фронту, в гірськійпідготовці військ і безпосередньо в бойових операціях брали участь Є.Абалаков, Я. Аркін, Н. Гусак, А. Гусєв, А. Грязнов, А. Сидоренко, П. Захаров(старший), Б. Хергіані та ін. Альпіністи виконували також завдання з евакуаціїмирного населення і матеріальних цінностей через перевали Кавказу. Взимку1943 року дві групи військових альпіністів під керівництвом А. Гусєва та М.Гусака здійснили сходження на вершини Ельбруса і зняли з них залишкифашистських штандартів.У післявоєнні роки відновлювалась система альптаборів та підготовкиінструкторів, відродилася традиція проведення альпініад.У 1947 році був здійснений траверс Головного Кавказького хребта від Ельбрусадо Казбеку силами багатьох спортивних груп. У віддалені райониспоряджались спеціальні експедиції; їх учасниками були зроблені сходженняна пік Патхор (6080 м, Памір), пік Маркса (6726 м, Памір), пік Мармурова стіна(6150 м, Тянь-Шань), пік Корженевської (7105 м, Памір ). У 1956 р. результатомчудово організованої експедиції стало сходження на пік Перемога.
  28. 28. Активно працювала Федерація альпінізму СРСР, здійснюючи керівництвоскладним господарством спортивного альпінізму в країні. Її діяльність повязаназ іменами А. Боровікова, К. Кузьміна, М. Ануфрікова. Вдосконалювалась системаспортивного альпінізму, стали проводитися офіційні першості країни. Успортивному альпінізмі виникає спеціалізація - у чемпіонатах вводяться класитехнічно складних, висотно-технічних, висотних сходжень та траверсів; згодомзявилися скельний і льодовий класи. Пройдено здавалось непереборні стіниЧатину, Крумколу, піку Вільна Корея, Замку, Замін-Кора, Еридага. Найскладнішімаршрути прокладено по стінах і ребрах піків Комунізму, Перемоги, Енгельса,Революції, Ахмаді Доніша, Хан-Тенгрі, Військових топографів. Маршрутитраверсів проходять вздовж цілих хребтів - від піку Шатер (6636 м) до Хан-Тенгрі,від піку Комунізму до піку Корженевської. Радянські альпіністи довели свійвисокий клас і на сходженнях за кордоном. Пройдено скельні суперстіни вАльпах.
  29. 29. У 1982 році 11 радянських альпіністів піднялися на Еверест по південно-західнійстіні. Першими піднялися на вершину двоє альпіністів з України Сергій Бершовта Михайло Туркевич, здійснивши нічне сходження.
  30. 30. 4. Сучасний етап розвитку альпінізмуРадянська експедиція "Еверест-82" має не тільки спортивне значення. Вонабула для наших альпіністів однією з перших спроб комплексного вивченняможливостей людської особистості і колективу в екстремальних, що не маютьаналога умовах великих висот. Підсумки експедиції, безумовно, визначилиперспективу подальших досліджень у цій області і допомогли в організаціїнаступних подібних заходів.Із внутрішніх процесів на нинішньому етапі найбільш характерно поглибленнядиференціації. Ще в 60-х роках від альпінізму зародилось скелелазіння. Чистозмагальний дух, прагнення до самоствердження залучають до скелелазіннябагатьох молодих людей, до того ж, скелелазінням можна займатися і там, денемає великих гір.Залишаючись єдиним, альпінізм має всередині себе три цілком визначилинапрями: навчальний, спортивний та прикладний. Загальним для нихзалишається непереборний інтерес до пізнання самого себе і людськихможливостей, до пізнання дивного світу гір.
  31. 31. Навчальний альпінізм виконує завдання залучення молоді до горозходжень танавчання її вмінню безпечно ходити в горах, організаційно спираючись насистему альпклубів, секцій та навчально-спортивних альптаборів.
  32. 32. У спортивному альпінізмі трохи інша мета: освоєння тактики і технікипроходження найважчих маршрутів. Залучення до нього йде через ту ж системуальпклубів і альптаборів, основною ж бойовою одиницею служить спортивнакоманда.
  33. 33. Прикладний альпінізм вирішує завдання альпіністського забезпеченнянаукових і виробничих робіт, що проводяться як гірських місцевостях так і нарівнині. Ще одна сторона прикладного альпінізму - гірська підготовка військ.Разом з тим ясно, що різкого поділу між цими напрямками немає і бути неможе. Кожне з них є тільки грань єдиної системи, і в цьому єдність - запорукаподальших успіхів альпінізму.
  34. 34. Альпінізм у Львові10 травня 1874 р. було засноване Галицьке татранське товариство, основноюдіяльністю якого було, головним чином, дослідження польських Татр і інших гір,будування стежок та притулків, поширення знань про гори ("Щоденник"), захистрослинного та тваринного світу, захист історичних пам’яток архітектури таприродних пам’яток.З часом слово “галицьке” зникло з назви, і залишилось Татранське товариство(ТТ) або Польське татранське товариство (PTT).26 квітня 1903 р. на загальних зборах ТТ у Кракові було створено секціютуризму, яка мала більш спортивне спрямування, під керівництвом доктораЧаплинського з офісом у Закопане.§ 4 Статуту секції: “Метою секції є робота з розвитку польського туризму,поширення серед широких мас пристрасть до альпінізму та сприяння вивченнюТатр”. В цей час в секції появилися мотузки, льодоруби, і, перш за все, кованічеревики (“триконі”).З 1903 по 1906 р. Головний офіс Секції Туристичної був в сезон у Закопане, апісля закінчення сезону у Кракові. Далі місце розташування головного офісузмінилося: Львів 1906-1911, 1911-1920 Краків, Закопане 1920-1928, 1928-1935Краків.
  35. 35. У 1913 році коштом ТТ у Львові було видано “Правила альпінізму” підавторством Zygmunt Klemensiewicz. Це епохальна робота в польській гірськійлітературі - першого польського підручника з альпінізму. Це книга невеликогоформату, з малюнком гострого піка на обкладинці, містить дванадцять глав, якіохоплюють всі аспекти альпінізму - визначення термінів та коротку лекціюісторії, всі практичні аспекти поїздки в гори та забезпечення страховки, а назавершення - культуру і етику альпінізму.
  36. 36. Також у Львові 29 квітня 1906 р. був створений Академічний туристичний клубпри "Асоціації Академічного спорту польської молоді”. Членами клубу стали 30викладачів та студентів теперішнього Університету ім. І. Франка. Клубпроіснував до 1923 року.Щороку організовувалися поїздки у Татри, Карпати, Альпи. Видавався ACT"Річний звіт Академічного Туристичного клубу" (щорічники 1-8, 1906-1913), якийвключає в себе багато матеріалу альпіністського, навіть описи новихальпіністських маршрутів, і також описи поїздок в Альпи і гори Кіліманджаро.Академічний туристичний клуб було закрито в 1923 році. Налічував він в цей часблизько 300 членів.Загалом у Львові діяли Польське товариство татранське, Академічний клубтуристичний і Відділ крайового туристичного союзу.
  37. 37. Варто відзначити, що ще передПершою світовою війною були такзвані "Школи скелелазіння""szkółki wspinaczkowe", тобтокамені чи скелі, на якихтренувалися альпіністи ( втеперішній час – скелелазнірайони). На початку 1913 рокуЗигмунт Klemensiewicz (народивсяв 1886 році, і робив сходження з1901), перший керівник альпінізмуСекції Туристичної навіть написав,що такі школи, або "камені, частомініатюрі", де можнаознайомитися з правильноютехнікою лазіння "поруч майже вкожному великому місті можназнайти. Чортові (Czartowska) скелібіля Львова, Krzemionki і Mnikowбіля Кракова, Урич і Бубнище вСхідній Галичині, і, нарешті,
  38. 38. Батьківська і Піскова скеля (Ojców i Pieskowa Skała) у Королівстві, відповідаєцій меті більш-менш добре. Можна в таких скельних районах навчитисяпроходженню камінів і стінок, застосуванню шнурка і іншим елементамальпінізму". Про рівень скелелазіння свідчить те, що наприклад, у Бубнищі всі,в тому числі і важкодоступні стіни (яких налічуються десятки) були пройденільвівськими альпіністами ще перед 1-ю Світовою війною. А сходження ці булиздійснені, як підкреслено, "скелелазами високого класу". Zieliński A.: SkałyBubniszcza . - "Turysta w Polsce" r. I: 1935, nr 3, marzec, s. 12.
  39. 39. 1898 р. Grepon-Charmoz 1898 р.
  40. 40. 30 – 40 роки 20 століття.
  41. 41. 30 – 40 роки 20 століття.
  42. 42. Історія спорядженняРюкзаки (наплічники), намети існували з доісторичних часів. Альпіністи тільки їхвдосконалювали. Перші льодоруби виникли на початку XX століття.Кішки, гаки, як і страховка через гаки та карабіни виникли на початку XX століття.Шлямбури для організації точок страховки вперше були застосовані у 1939 році.Закладні елементи (стопери) почали застосовувати у 1972 році. Френдипоявились в 1973 році.Використання відтяжок почалось у 70-х роках. Альпіністські системи почаливикористовувати у 60-х роках. Гаки. Фото 1932 року. Перші френди Перший льодоруб
  43. 43. Дванадцятизубі кішки з’явились у 1932 році.Передні зуби на них дозволили проходитикруті льодові ділянки. Перший скайхук зроблений та використаний у 1945 році. 1949 р. – перший нейлоновий шнурок 1949 р. – перший дюралевий карабін 1957 р. – перший жумар 1971 р. – запатентовано закладний елемент Гекс 1974 р. – намет-платформа, що дозволила проходити багатоденні стінні маршрути
  44. 44. Намет-платформа
  45. 45. Зліва – черевики “тріконі” (початок 20- го століття), Внизу – перші черевики з підошвою “вібрам” (30-ті роки 20-го століття)перші скельні мешти (30-ті роки 20-гостоліття)
  46. 46. 50-60-ті роки XX століття
  47. 47. 50-60-ті роки XX століття
  48. 48. 50-60-ті роки XX століття
  49. 49. Післявоєнна історія львівського альпінізму.У місті Львові Товариство альпіністів і туристів заснували викладачі Львівськогополітехнічного інституту Георгій Євгенович Крушель і Євген Федорович Заморау 1947 році. Вони були закохані в гори, покорили ряд вершин на Кавказі,закінчили школу інструкторів з альпінізму.Для дітей шкільного віку при Львівській обласній дитячій туристсько-екскурсійнійстанції діяв гурток юних альпіністів, який заснував Є. Ф. Замора. На канікулахдітей відвозили поїздом до м. Нальчик, потім на вантажній автомашинівідправляли до Українського республіканського табору юних альпіністів, якийзнаходився на Кавказі в ущелині Адил-су (128 км від м. Нальчика). Засновникомтабору був М. Т. Погребецький – заслужений майстер спорту, найвидатнішийукраїнський альпініст, який у вересні 1931 року вперше підкорив красиву іскладну (в альпіністському розумінні) вершину, яка вважалася недоступною вгорах Тянь-Шаню, – пік Хан-Тенгрі (6995 м).У 1950 році першими в дитячому таборі проходили вишкіл львівські школярі: Є.Ковалевич, Б. Білинський, М. Палюх, Я. Химко, М. Федоренко, інші.
  50. 50. З роками зростали кількість і досвід альпіністів у Львівській обласній секціїальпінізму – туризму. Під такою назвою Товариство альпіністів Львівщини булозареєстроване у 1953 році в обласному спорткомітеті. Щоб „розвантажити”обласну секцію, в львівських інститутах були організовані низові секціїальпінізму – туризму. В низових осередках налічувалося до двадцяти осіб,серед яких були новачки, альпіністи першого і другого ступенів, нагородженікрасивими значками, були і спортсмени-розрядники. В університеті імені ІванаФранка працював викладачем на географічному факультеті П. С. Курилов –майстер спорту з альпінізму, нагороджений цим високим званням ще у 1949році. Він був першим майстром спорту з альпінізму на Львівщині. ПавлоСамсонович активно працював старшим інструктором в альптаборах наКавказі, на Тянь-Шані та у львівській облальпсекції.В Політехнічному інституті було найбільше спортсменів-альпіністів третього,другого і першого розрядів, інструкторів. Перша альпініада альпіністів Львівщині. Кавказ 1958 рік. Серед учасників альпініади – Джон Хант, керівник англійської гімалайської експедиції 1953 р., під час якої двоє альпіністів (Е. Хілларі та Тенцінг Норгей) вперше підкорили найвищу гору на Землі – Еверест, 8840 м.
  51. 51. У 1959 році майстром спорту з альпінізму став Ю. М. Новіков.Цього ж року (18 листопада) на Пленумі облсекції прийнято рішення розділитичисленну (більше 500 ос.) секцію на дві окремі та незалежні громадськіорганізації: Львівську обласну секцію альпінізму і Львівську обласну секціютуризму.Львівська обласна секція альпінізму складалася з альпіністських секційдобровільних спортивних товариств (ДСТ) „Буревісник”, „Авангард”,“Локомотив”, „Спартак”. Між альпсекціями з’явилося спортивне суперництво. У 1961 році львів’янину Л. Кенсіцькому, учаснику Чемпіонату СРСР, присуджують перше місце за траверс вершин Коштан-тау – Міжіргі – Дих-тау з підйомом на Коштан- тау по північно- східному ребру з льодовика Уллу-Ауз (5Б).
  52. 52. Успіхи секції ДСТ „Буревісник” у 1964 році: першопроходження піку Вільса (5А) зальптабору „Цей” командою під керівництвом Р. Струка (А. Кочкін, Я. Парамуд,П. Секачов, С. Сенчина, М. Черниш).Сходження Р. Базилевича в Безенгійському районі на вершини Дих-тау (5А) іДжангі-тау (4Б). Присвоєння звання „Майстер спорту” Г. І. Шалаєву. УчастьГ.Шалаєва в Чемпіонаті СРСР 1964 року. За висотне першопроходження пікаЕнгельса по північно-східній стіні (5Б) присуджено перше місце в класі технічно-складних сходжень. Я. Парамуд (в центрі) – срібний призер Чемпіонату СРСР з альпінізму (1968 р.), срібний призер Чемпіонату України (1971 р.)
  53. 53. У 1979 році створено альпіністську команду СКА Прикарпатського військовогоокругу. Далі – участь у Чемпіонаті Збройних Сил на Центральному Памірі. Утехнічному класі сходжень за першопроходження на нескорений ніким пік „5145”по північній стіні (5Б) виборюють чемпіонські звання Святослав Сенчина,Валерій Боліжевський, Юрій Гресько, Олег Ніколайчук та Орест Онисько.За 1947 – 1980 роки одинадцять спортсменів виконали нормативи і отримализвання „Майстер спорту”. Серед них С. В. Сенчина.Декілька спортсменів (І. Коренева, Ю. Новіков, Л. Кенсіцький, Г. Шалаєв, В.Боліжевський, Я. Парамуд) стали срібними і бронзовими призерами ЧемпіонатівСРСР з альпінізму.Чемпіонами СРСР з альпінізму стали Л. Кенсіцький (1961 р.) та Г. Шалаєв (1964 і1966 р.). У 1968 році В. Боліжевський, С. Сенчина і П. Секачов стаютьчемпіонами УРСР з альпінізму в класі технічних сходжень, а команда у складі: Г.Бачуріна, Ю. Гресько, В. Уфімцев, М. Цирульник за траверс Джугутур-лючат (5А)нагороджена бронзовими медалями Чемпіонату УРСР.Львівські альпіністи (команда з 15 осіб) у 1967 році побували в АвстрійськихАльпах і здійснили 25 сходжень на вершини другої-п’ятої категорії складності.
  54. 54. У 1987 році загальна „перебудова” торкнулася також альпінізму. Надійшлавказівка з Москви від Всесоюзної Федерації альпінізму про перехід до клубноїроботи. У Львові негайно була започаткована організація альпклубу „Скеля”,якому був наданий статус обласного. Першим головою клубу обраноінструктора, кандидата в майстри спорту з альпінізму – Михайла Сидорова, асам клуб отримав з ласки обласних профспілок підвальне приміщення вадміністративному будинку на вулиці С. Бандери, 3.Незрозуміла позиція голови клубу „Скеля” М.Сидорова по відношенню доальпінізму призвела до поступового відходу найсильніших альпіністів клубу тастворення ними у 1992 році нового клубу – Гірського клубу „Екстрем”, якийочолив Сергій Федірко.Що стосується клубу „Скеля”, то з 1995 року він припинив своє існування. М.Сидоров на адресу приміщення клубу зареєстрував приватне підприємство„Центр-Скеля”.Громадська організація Гірський клуб „Екстрем” є суб’єктом Федераціїальпінізму і скелелазіння України.Клуб „Екстрем” наділено правами і обов’язками обласної Федерації альпінізму іскелелазіння на Львівщині. Клуб має право готувати альпіністів і скелелазів.
  55. 55. У 1992 році клуб „Екстрем” проводить спортивний збір в „Узунколі”. Мета збору– підвищення спортивної кваліфікації, участь у Чемпіонаті України в скельномукласі. Команда у складі: І. Бабенчук, М. Дудик, В. Хромов, С. Федірко підняласяна пік Далар по бастіону північної стіни (6А) і стала чемпіоном України зальпінізму.
  56. 56. У кінці січня 1993 року клуб „Екстрем” вперше проводить зимовий збіральпіністів під вершиною Говерла в Карпатах на спортбазі „Заросляк”. Впершескладено описи п’яти альпіністських маршрутів першої „Б” і другої „А” категорійскладності на хребті Чорногора для зимових сходжень альпіністів. Ці маршрутизатверджені Федерацією альпінізму та скелелазіння України і залучені докласифікаційної таблиці альпіністських маршрутів в горах України.Гірський клуб “ЕКСТРЕМ” щороку проводить спортивні збори в горах Кавказу (зперервою у 1995-1998 р. – війна на Кавказі), Криму та Карпат. Щорокупроводяться спортивні змагання зі скелелазіння, обладнано скелелазнімаршрути на скелях Довбуша (150 штук). Розвиваються боулдерінг-райониСкелі Довбуша, Ямельниця, Церківна. Працює клубний сайт.
  57. 57. Альпіністи Львівщини завоювали на Чемпіонатах СРСР наступні місця:друге місце (1956 р., І.Коренева),третє місце (1957 р., Ю.Новіков),четверте місце (1958 р., Ю.Новіков),третє місце (1960 р., Л.Кенсіцький),перше місце (1961 р., Л.Кенсіцький),третє місце (1962 р., Л.Кенсіцький),п’яте місце (1964 р., Л.Кенсіцький),перше місце (1964 р., Г.Шалаєв),перше місце (1966 р., Г.Шалаєв),друге місце (1968 р., В.Боліжевський, Я.Парамуд),дев’яте місце (1971 р., Г.Шалаєв, В.Боліжевський, С.Лабжинський, С.Сенчина),сьоме місце (1972 р., С.Сенчина, В.Боліжевський, О.Ніколайчук, П.Секачов,В.Коптєв, Ю.Гресько),четверте місце (1973 р., Г.Шалаєв, В.Боліжевський, Ю.Гресько, С.Лабжинський,О.Ніколайчук, С.Сенчина),третє місце (1978 р., В.Боліжевський),
  58. 58. На Всесоюзній першості Кавказу (1983 р.) альпіністи Львівщини завоювалитретє місце (С.Сенчина, О.Ніколайчук, В.Уфімцев, О.Онисько, В.Клейменов,О.Фаст, В.Боліжевський).На Чемпіонатах Радянської Армії і Військово-Морського Флоту СРСРальпіністи Львівщини завоювали наступні місця:перше місце (1979 р., С.Сенчина, В.Боліжевський, Ю.Гресько, О.Ніколайчук,О.Онисько),друге місце (1979 р., В.Уфімцев, С.Лабжинський, В.Клейменов, О.Фаст),третє місце (1979 р., О.Ніколайчук, В.Гусаковський, І.Вітер, О.Онисько),перше місце (1980 р., О.Онисько В.Гусаковський, В.Клейменов,С.Лабжинський, О.Ніколайчук, В.Уфімцев, С.Сенчина, О.Фаст),третє місце (1981 р., О.Ніколайчук, О.Онисько, В.Гусаковський, В.Канінський,О.Фаст),друге місце (1982 р., О.Онисько, О.Ніколайчук, В.Уфімцев, С.Мисник, С.Чумак,О.Фаст, В.Брезін, І.Вітер).
  59. 59. На Чемпіонатах України альпіністи Львівщини завойовували наступні місця:перше місце (1962 р., Г. Шалаєв, В. Боліжевський, Р. Струк, А. Чекирда),перше місце (1968 р., П. Секачов, С. Сенчина, В. Боліжев-ський).третє місце (1968 р., Г. Бачуріна, Ю. Гресько, В. Уфімцев, М. Цирульник),друге місце (1971 р., Г. Шалаєв, Я. Парамуд, С. Сенчина, О. Ніколайчук, С.Лабжинський, П. Секачов),друге місце (1977 р., В. Боліжевський, В. Уфімцев, О. Ніколайчук, О. Онисько).перше місце (1992 р., А. Хромов, І. Бабенчук, С. Федірко, М. Дудик),друге місце (2002 р., заочні змагання серед ветеранів, Г. Бачуріна),друге місце (2002 р., Є. Графов).перше місце (2006 р., Є. Графов).
  60. 60. Перші змагання зі скелелазіння альпіністи Львівщини провели на Чортовійскелі в околицях Львова у 1951 році. В змагання прийняли участь 52 скелелази.Про ці змагання згадується в „Ежегоднике советского альпинизма” (Госиздатгеографической литературы, 1952 г., с. 487).Для тренувань скелелазів львівський альпініст Собенко П. Т. впершесконструював „штурмову стіну”, яка була встановлена на Кавказі в альптаборі„Накра”, потім в альптаборі „Ельбрус”. Інформацію про стінку опубліковано вкнижці „Побежденные вершины” (1950 г., с. 334).У 2005 році скелелази Львівщини сконструювали, виготовили і встановили уЛьвові свій тренувальний стенд, набагато досконаліший від „штурмової стіни”.На новому сучасному тренажері проводяться змагання обласного,загальноукраїнського і міжнародного рівнів.
  61. 61. II. Організаційні форми альпінізму Структура керівних органів альпінізмуЗагальне керівництво системою альпінізму здійснює Держкомспорт та йогоУправління прикладних видів спорту.Безпосереднє керівництво здійснює Федерація альпінізму та скелелазінняУкраїни, громадський виборний орган, який здійснює планування і практичнекерівництво альпінізмом. Рішення федерації є обовязковими для виконаннявсіма альпіністськими федераціями та клубами.Всі альпіністські заходи в Україні повинні проводитися згідно "Правил змаганьта сходжень”, незалежно від того де ці заходи проводяться, на територіїУкраїни чи за її межами. Необхідність у єдиних для всієї країни доситьжорстких за ступенем регламентації Правилах обумовлена особливостямиальпінізму. Трактування в них ряду питань заснована на принципі безумовногозабезпечення безпеки; враховані своєрідність змагань, наявність єдиноїсистеми навчання, автономність альпіністських груп у високогірї, принципкваліфікації спортсменів за ступенем складності пройдених ними маршрутів.Окрім "Правил змагань та сходжень" діяльність альпіністських заходів країнирегулюється "Навчальною програмою підготовки альпіністів", "Положенням проінструктора-методиста по альпінізму”.
  62. 62. Альпіністські клуби - це первинні осередки-обєднання любителів гірськихсходжень. Як спортивний осередок, клуб включає в свій склад альпіністіврізних рівнів підготовки - від початківців до майстрів. Вони покликаніпропагувати альпінізм та скелелазіння як засіб виховання та оздоровленнялюдей, проводити роботу з виховання спортсменів. Клуби є базовимиорганізаціями у розвитку масового та спортивного альпінізму, скелелазіння.Вони ведуть облік діючих альпіністів та інструкторів, складають і проводять вжиття плани масових альпзаходів, плани підготовки спортивних команд,здійснюють роботу з навчання та підвищення кваліфікації інструкторів-методистів. Будучи самостійними організаціями, клуби мають свою печатку ірахунок в банку, атрибутику.Джерелом фінансування клубу служать кошти держбюджету, членські внески іспонсорські кошти. Фактично в альпклубі зосереджено весь комплекс занять тазаходів щодо навчального, спортивного та прикладного альпінізму.Альпіністські табори, будучи самостійними господарськими організаціями,призначені для обслуговування альпіністів різної кваліфікації, а також учасниківрізних спортивних зборів і команд, змагань та масових альпініад. Альптаборимають у своєму розпорядженні все необхідне для навчальної та спортивноїроботи, побуту і дозвілля учасників.
  63. 63. Спортивні збори, альпініади та експедиціїАльпзаходи проводяться спортивними організаціями (клубами, федераціями) увідповідності з діючими правилами альпінізму і затвердженими програмаминавчання. До таких заходів відносяться школи альпінізму, навчально-тренувальні збори, школи з підготовки інструкторів, збори з підготовки гірськихрятувальників, збори команд, які готуються до змагань і сходження в рамкахзмагань, класифікаційні змагання, а також масові альпініади і цілорічніальпіністські заходи в гірських районах. Можуть проводитися також наукові таспортивні експедиції, в тому числі для освоєння нових гірських районів,сходження в ознаменування урочистих подій.
  64. 64. Змагання з альпінізмуЗмагання в альпінізмі, як і в інших видах спорту, служать стимулом длядосягнення високих спортивних результатів і гарним засобом пропагандиальпінізму. Конкретна мета кожної першості - виявлення найсильніших команд,кращих спортсменів.Альпінізм - своєрідний вид спорту, і критерій переваги в ньому відрізняється відінших командних змагань. Команди, що беруть участь у першості, проходятьрізні маршрути, в різних умовах. Суддівська колегія враховує несхожістьмаршрутів, стиль проходження і якість самого маршруту, його незвичайність ітехнічну складність. Місце команди у змаганні визначається підсумковимбалом, який включає технічну оцінку маршруту та його проходження командою,а також оцінку якості проходження маршруту та організованість команди.Своєрідність змагань з альпінізму випливає з особливостей нашого видуспорту. Нестандартність змагань змушує розробляти нові шляхи в їхорганізаційній структурі, та безупинно аналізувати наявний досвід іпрогнозувати шляхи розвитку.Чемпіонат України з альпінізму проводиться з 1949 року; з 1954 р. призерипершості (чемпіонату) нагороджуються спортивними медалями. Всі першостіможуть проводитися в різних класах; найменування та кількість класіввстановлюються Правилами. Зазвичай це скельний, технічний, висотно-технічний та висотний класи. Змагання проводяться у відповідності зПоложенням, яке затверджується організацією, що їх проводить.
  65. 65. Інструктори-методисти з альпінізмуЦе центральна фігура у всій системі навчання. Вже на самому початкустановлення альпінізму стало ясно, що без надійного забезпеченняінструкторськими кадрами масовий безаварійний альпінізм неможливий. В1936 р. в альптаборі "Джантуган" (ущелині Адилсу) була створена першаВсесоюзна школа інструкторів альпінізму. Школа кочувала з табору в табір,періодично оновлювався контингент її викладачів, удосконалювались програми. Незмінним залишалося одне: інструктор готувався не тільки як спортивнийтренер, але, перш за все, як керівник і вихователь альпіністського колективу,здатний вести навчальну роботу з учасниками на рівнині і в горах.Програма підготовки інструкторів-методистів з альпінізму систематичновдосконалюється і приводиться у відповідність з фактичним рівнем іперспективами розвитку. У число курсантів навчально-методичного центру зпідготовки інструкторів альпінізму зараховуються перспективні спортсмени,схильні до тренерської-викладацької роботи, які повинні мати рекомендаціїсвоїх клубів чи федерацій альпінізму де вони проходили підготовку якспортсмени. Після успішного закінчення курсу навчання та наступноїобовязкової стажування в навчальному відділенні одного з альптаборівкурсантам присвоюється III кваліфікаційна категорія інструктора-методиста поальпінізму.
  66. 66. Подальше підвищення інструкторської кваліфікації (до II і I) проводиться такожчерез систему спеціальних курсів центру в повній відповідності зінструкторським стажем роботи та спортивним розрядом по альпінізму.Навчально-методичний центр має у своїх планах широкий діапазон підготовкита перепідготовки працівників з альпінізму, скелелазіння та гірським лижам.Підвищення кваліфікації за спеціальними програмами центру проводиться длявсіх категорій працівників альптаборів, клубів та ін.Робота інструктора-методиста, його права та обовязки, умови залучення дороботи в альптаборах, оплата праці - все це регламентується відповідниминормативними та правовими документами.
  67. 67. Розрядні нормативи з альпінізмуУ Єдиній спортивній класифікації України встановлюються розрядні норми тавимоги, умови їх виконання та порядок присвоєння спортсменам звань тарозрядів. Головне призначення системи спортивних розрядів і звань зальпінізму - сприяння досягненню фізичної досконалості, зростанню масовостіальпінізму і стимулювання підвищення майстерності альпіністів. Рівень ісистемність розрядних норм повинні сприяти підвищенню підготовки тазростання спортивної майстерності альпіністів, їх виховання в дусі високоїморалі та дотримання спортивної етики, успішної підготовки до змагань.Альпінізм відноситься до не олімпійських видів спорту, які курує Держкомспорт. Розрядні норми та вимоги встановлюються терміном на 4 роки (2003-2007 рр. Іт. д.).Спроби встановити систему ознак, що визначають кваліфікацію альпініста,відносяться до 1934 року, коли були засновані значки "Альпініст СРСР" I і IIступенів та персональні звання "Майстер альпінізму" і "Заслужений майстеральпінізму". Лише в 1949 році розрядні норми по альпінізму були включені вЄдину всесоюзну спортивну класифікацію. Згодом за аналогією з іншимивидами спорту вона була доповнена розрядом кандидат в майстри спорту ізванням майстра спорту міжнародного класу. За видатні досягнення таспортивні подвиги альпіністам може бути присвоєно звання "Заслужениймайстер спорту". Це звання, наприклад, було присвоєно спортивному складуекспедиції "Гімалаї-82".
  68. 68. В Україні зараз діють наступні розряди та звання з альпінізму:Заслужений майстер спорту (ЗМС)Майстер спорту України міжнародного класу (МСМК);Майстер спорту України (МС)Кандидат у майстри спорту (КМС)1 розряд2 розряд3 розрядЗначок „Альпініст України”В основу розрядних норм покладено принцип поступового систематичногонакопичення особистого досвіду сходжень на вершини зростаючої категоріїскладності. По мірі зростання загального спортивного рівня альпіністів,вдосконалення методів всебічної спортивної підготовки, освоєння нових тактико-технічних прийомів і спеціального спорядження розрядні норми переглядаються.Відповідно змінюється і зміст навчальних програм та "Правил змагань тасходжень". Це відбувається з урахуванням нагальних потреб і конкретноїконюнктури.
  69. 69. Крім фіксації кількості сходжень різної категорії складності в розрядні норми вносятьсяокремі додаткові вимоги, які відповідають своєму періоду розвитку альпінізму (вчиненняпершосходжень, наявність інструкторської кваліфікації, зимові та висотні сходження,сходження в різних гірських регіонах країни, характер маршрутів - скельний, комбінований,льодово - сніжний).Системі розрядних норм притаманні два внутрішніх протиріччя. Виконання норм докандидата у майстри включно фактично поєднується з навчально-тренувальнимпроцесом. Практично кожне сходження - це і навчання та щабель до виконання розряду.Виняток становлять лише такі, як перше сходження в сезоні, сходження інструкторів звідділеннями. Обґрунтованих шляхів вирішення цього протиріччя поки що не видно.Друге протиріччя полягає у відсутності єдиного принципу: розряди до кандидата умайстри присвоюються з набору пройдених маршрутів, а звання майстрів спорту іміжнародного класу - з балів, частина з яких в обовязковому порядку повинна бутинабрана в змаганнях. Наявність двох концепцій відображає суперечливий характеральпінізму як виду спорту, суперечливість наших спроб класифікувати горозходженнятільки як спортивне явище. В цілому ж динамічна система розрядних нормативівспрямована на підвищення рівня спортивних результатів, досягненню кваліфікаційногорівня підготовки, відповідного черговим завданням нового розрядного кордону,підвищенню безпеки сходжень; допомагає вдосконалювати організацію і методикувсебічної підготовки спортсмена, регулювати якість і рівень змагань з альпінізму.Порядок присвоєння розрядів, їх підтвердження, документальне оформлення, а в певнихвипадках позбавлення або зниження спортивного розряду регламентуються відповіднимиположеннями та інструкціями.
  70. 70. III. Класифікація маршрутів на гірські вершини1. Особливості класифікації маршрутів Необхідність класифікації маршрутів випливає з особливостей альпінізму. Система класифікації маршрутів на гірські вершини вирішує одночасно кілька завдань. Безаварійність в альпінізмі забезпечується перш за все відповідністю підготовки альпіністів складності майбутнього сходження. Маючи у своєму розпорядженні маршрути в певній послідовності за ступенем їх складності, єдина класифікація дозволяє порівнювати між собою маршрути, навіть якщо одна гора стоїть на Кавказі, друга на Памірі, а третя - на Камчатці. При єдиній системі навчання це дає можливість забезпечувати послідовне наростання складності були здійсненні сходжень на всіх етапах навчання та спортивного вдосконалення, роблячи тим самим кожне сходження доступним і в той же час цікавим і безпечним. Присвоєння кожному маршруту певного місця в ієрархії дозволяє заздалегідь оцінити набір тих складнощів, що є на маршруті і тим самим визначити його доступність для груп учасників певного рівня підготовки. На класифікацію маршрутів спирається система спортивних розрядів з альпінізму. Кваліфікаційний рівень кожного альпініста визначається наявним досвідом сходжень по маршрутах певної категорії складності та обсягом знань, придбаних під час підготовки до них, при виконанні вимог єдиної навчальної програми.
  71. 71. Категорія складності маршруту встановлюється спеціальною комісією Федераціїальпінізму за поданням першопроходжувачів по даному шляху на вершину.Оцінка проводиться на основі вражень, що склалися у цієї команди або групи вумовах конкретного сходження, в міру їх сил, досвіду і кваліфікації. Певнаумовність такої оцінки очевидна. Наступні проходження маршрутупідтверджують її правомірність або дають матеріал для коригування категоріїскладності.При оцінці складності маршруту враховуються головним чином абсолютнависота вершини, протяжність маршруту, його крутизна, характер рельєфу,технічна складність окремих ділянок та їх загальна кількість на всьому протязішляху до вершини, складність маршруту в цілому. Іноді приймаються до уваги іімовірнісні фактори, що повязані з погодою або особливими умовами місцярозташування вершини або всього району.Підходи та спуск з вершини не включаються в категорію складності маршруту.Підвищення категорії складності повязано в основному з крутизною,насиченістю труднощами рельєфу, що вимагають застосування широкогодіапазону технічних прийомів і тактичних рішень, високого рівня взаємодії тавсебічної підготовленості.
  72. 72. 2. Характеристика маршруту. Категорія складностіЗа типом рельєфу альпіністські маршрути підрозділяються на скельні, сніжно-льодові і комбіновані. Розрядні норми передбачають наявність досвідускельних і комбінованих сходжень. Чисто льодово-сніжних маршрутів укласифікації небагато, і за отриманий на них досвід вони фактичноприрівнюються до комбінованих. Віднесення маршруту до скельного абокомбінованого здійснюється за переважністю складних місць, що визначаютькатегорію складності. Поряд з сходження на вершини класифікуються такожтраверси - проходження не менше двох вершин, причому спуск з попередньоювершини повинен відбуватися в напрямку подальшої і здійснюватися не пошляху підйому. І сходження і траверси можуть по-різному класифікуватися длялітніх і зимових сходжень. Так категоровані маршрути у Карпатах ідуть в заліктільки при проходжені їх взимку. У залік на розряди і звання з альпінізмуприймаються маршрути наступних категорій: 1Б, 2А, 2Б, ЗА, 3Б, 4А, 4Б, 5А, 5Б,6А, 6Б.У країнах бувшого СРСР використовується принцип категорування всьогомаршруту по сукупності всіх його ділянок. За кордоном дещо інша система, якаґрунтується на класифікації окремих ділянок. Елементи такої системизастосовуються і у нас. Так, схема маршрут в символи УІАА передбачаєобов’язкову оцінку складності кожної окремої ділянки. У цій методиці дляділянок, що проходяться вільним лазінням, застосовується наступна шкаласкладності: I, II + -, III + -, IV + -, V + -, VI + -.

×