1. Українська література
урок з комп'ютерною підтримкою

2. Тема уроку:
Т.Г. Шевченко.
«Мені тринадцятий
минало»

3. Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,
І голос твій нам душі окриля.
Встає в новій красі,
забувши лихоліття,
Твоя,
Ці пристрасні рядки Василя
Тарасе, звільнена земля!Симоненка перегукуються із
народним розумінням Шевченка — поета і людини.
Адже для кожного українця Тарас Шевченко означає так
багато, що створюється враження, ніби ми все про нього
знаємо і він завжди з нами. Та це лише враження.
Він невичерпний і нескінченний. Не тому, що він кращий від
інших, — у ньому наша історія, реальність і
найпотаємніші мрії.
Україна — це Шевченко, Шевченко — це Україна.
Тарас Григорович Шевченко –
національний
геній України. Не знати його біографію сором
для будь-кого, хто вважає себе
справжнім українцем

4. Тарас Григорович Шевченко
народився 9 березня 1814 р. у селі
Моринцях у родині Григорія
Івановича Шевченка і Катерини
Якимівни Бойко.
Батьки Шевченка були кріпаками
магната генерал-лейтенанта Василя
Васильовича Енгельгардта –
поміщика, що володів 50 тисячами
кріпаків і був власником близько 160
тисяч десятин землі. До володінь
Енгельгардта належали також села
Моринці і Кирилівка, де проходило
дитинство малого Тараса.
Через рік після народження
Тараса родина переїздить із
Моринців до Кирилівки. У
родині, крім Тараса, було
шестеро дітей – старші
сестри Катерина та Марія,
брат Микита,
молодші сестри Ярина, Марія,

5. Батьківська хата
Кирилівка
малюнок Тараса
Шевченка

6. Про саму Тарасову
хату сказати
особливо нічого —
хата як хата,
всередині пахне
чорнобривцями та
іншими травами,
віконця маленькі,
та й у двері, не
прихиливши голови,
не зайдеш. Але всім
відчутно, що місце це
святе.
На Черкащині, у
селі Моринці,
народився Тарас
Григорович
Шевченко. Хата, в
якій сталася ця
історична подія,
зрозуміло, не
збереглася.
Вже наприкінці
минулого століття
її відбудували на
тому ж самому
місці, де вона
стояла колись.

7. Хата Грицька Шевченка була
розташована скраю села.
І майже за селом стоїть хата
дяка, якому Тарас носив воду,
підслуховуючи «науку». Хата
збереглася. Але в неї не
пускають геть нікого —
накрили зверху спеціальною
будівлею з великими вікнами,
через які і можна роздивитися
власне хатину — під
солом’яною стріхою, біленьку,
маленьку, знову ж таки з
маленькими дверима і вікнами.
Хата дяка
Кімната у хаті Шевченків
сучасна
реконструкція

8. У 1823-му, коли Тарасу було дев'ять років,
померла мати. Батько одружився вдруге на
Оксані Терещенко, яка сиріт не взлюбила.
У 1825 році помер і батько Тараса.

9. Батько не міг не одружитися вдруге. Але як у прислів'ї
говориться, прийшли злидні, а з ними й виросла біда.
Шевченко пізніше писав: «Хто бачив хоча б здалека
мачуху, і так званих зведених дітей, той, значить,
бачив пекло».
Ось який трапився випадок під час
відсутності батька. Якось у солдата, що
перебував у них на квартирі, не стало трьох
золотих монет. Мачуха, звичайно, вказала
на Тараса. Хлопця гуртом смикали,
погрожували, били, а він клявся і божився,
що не брав. Тарас втік і заховався у бур'янах.
Та на п'ятий день Степанко, син мачухи,
сказав, де ховається Тарас. Невинного хлопця
катували. Тоді він змушений був сказати, що
взяв ті кляті 3 злотих.
Продали спідницю покійної матері, віддали солдатові гроші, а
через деякий час у дуплі старої верби знайшли солдатські
золоті, які там заховав Степанко.
Це був перший випадок у Тарасовому житті, коли він став
жертвою несправедливості.

10. Ставлення у сім'ї, коли у тебе є і
Коли живешпоета до батьків було
щиро тато, коли з першого дня
матуся і ніжним. Особливо Тарас
любив тебе огортають щоденно
життя свою матір, яка дуже його
любов і турбота рідних людей, то цей
жаліла...
родинний затишок, це щастя стає
звичним і навіть непомітним. Але
коли читаєш вірш Т. Г. Шевченка
"Мені тринадцятий минало" , душа
озивається таким хвилюванням,
таким болем, такими ніжними й
вдячними почуттями до рідних, що й
не вимовити словами!
Яким же різним є поняття щастя,
"раю" для нас і для
тринадцятирічного героя вірша!
У поезії розкрито зміни у настрої хлопчика,
викликані єднанням з природою, усвідомленням
сирітської долі і почуттям вдячності до дівчини, що
втішила Тараса-підлітка в горі.

11. Мені тринадцятий минало.
Я пас ягнята за селом.
Чи то так сонечко сіяло,
чи так мені чого було?
Мені так любо, любо стало,
неначе в ... І не знаю,
Бога…
чого маленькому мені
Уже покликали до паю,
тоді так бур'яні молилось,
а я собі у приязно
чого так весело було?
молюся Богу...
Господнє небо, і село,
ягня, здається, веселилось!
І сонце гріло, не пекло!

14. село почорніло,
Боже небо голубеє
і недовго сонце
Тате помарніло. гріло,
Поглянув я на ягнята —
недовго молилось...
Не мої ягнята!
Запекло, почервоніло
і Обернувся я на хати —
рай запалило.
нема в мене хати!
Мов прокинувся, дивлюся:
Не дав мені Бог нічого!..
І хлинули сльози,
Тяжкі сльози!..

15. … А дівчина
при самій дорозі
недалеко коло мене
плоскінь вибирала
та й почула, що я плачу.
Прийшла, привітала,
утирала мої сльози
і поцілувала...

17. Неначе сонце засіяло,
неначе все на світі стало
моє... лани, гаї, сади!..
І ми, жартуючи, погнали
чужі ягнята до води.

18. Залишившись сиротою, малий Тарас
деякий час жив у дядька Павла, що став
опікуном сиріт. Тут йому довелося
пасти свині, працювати разом з
наймитами. Тарас не витримує такого
життя і переходить школяремпопихачем до кирилівського дяка Петра
Богорського, де його життя було
напівголодним.
Дяк любив випити і не раз бив Тараса
з-за поганого настрою. Незважаючи на
таке навчання, малий Тарас Шевченко
все-таки зміг вивчити грамоту.
Звідси він тікає у Лисянку
до диякона-живописця. Тут хлопчикові
довелось великими відрами носити воду
із річки і розтирати фарби. Диякон зміг
навчити Тараса Шевченка лише
елементарним прийомам малювання.

19. Втративши надію стати маляром,
Тарас повертається до Кирилівки і
пасе громадську череду.
У 1827 році Шевченко
Тяжко мені сиротою наймитував у
кирилівського священника Григорія
на сім світі жити:
Кошиця –
свої люде, як чужії.пас овець.
Ні з ким говорити.
Нема ранніх років Тарас цікавився народною творчістю.
З кому розпитати,
чого плачуть очі,
нема кому розказати,
Рано виявився у нього хист до малювання, який
чого серце хоче.
помітив маляр з села Хлипнівці, погодився взяти
"Думка"
хлопця у навчання, але Тарасу було вже
чотирнадцять років.
Кріпацьку долю вирішували пани.
Панові потрібен був кімнатний слуга, і Тараса
зробили козачком молодого панича Енгельгардта.
Почалося доросле життя, несправедливе та
жорстоке ...

21. Прозова і віршована мова

22. Віршована мова мелодійніша за прозову,
вона має певний ритм
Ме-ні´ три-над´-ця-тий´ ми-на´-ло.
Ǿ Ọ
Ǿ
Ọ
Ǿ Ọ
Ǿ Ọ Ǿ
Я пас´ яг-ня´-та за´ се-лом´.
Ǿ
Ọ
Ǿ Ọ Ǿ
Ọ
Ǿ Ọ
Чи то´ так со´-неч-ко´ сі-я´-ло,
Ǿ Ọ
Ǿ
Ọ
Ǿ Ọ
ǾỌ Ǿ
чи так´ ме-ні´ чо-го´ бу-ло´?
Ǿ
Ọ
Ǿ Ọ
Ǿ Ọ
Ǿ Ọ

23. Віршовий ритм – це правильне чергування
наголошених і ненаголошених складів
Ǿ Ọ
Ǿ Ọ Ǿ Ọ
Ǿ ми-на´-ло.
Ме-ні´ три-над´-ця-тий´ Ọ Ǿ
Я пас´ яг-ня´-та за´ се-лом´.
Ǿ Ọ
Ǿ Ọ Ǿ Ọ
Ǿ Ọ
Чи то´ так со´-неч-ко´ сі-я´-ло,
чи Ọтак´ ме-ні´ чо-го´Ǿ бу-ло´?
Ǿ
Ǿ Ọ Ǿ Ọ
Ọ Ǿ
Ǿ Ọ
Ǿ
Ọ
Ǿ Ọ
Ǿ Ọ
Мені минало тринадцять років. Я пас за селом ягнята.
ǾỌǾỌǾǾỌǾỌǾỌỌỌǾỌǾỌǾ

24. Співзвучні закінчення рядків
вірша називаються римою
Римою є не самі слова, а
їх кінцеві склади
Звичайно вірш поділяється на
строфи
Вірш, не поділений на строфи,
називається астрофічним

25. КОБЗА

26. Великий Кобзар
Найвідоміші автопортрети
Тараса Шевченка

27. автопортрети

28. Ось таким він був в
А таким на кіноекрані
очах сучасників

29. фотопортрети