Митчик Галини Феодосіївни, хата

1. Тема. Ха т а , б і л а х а т а мо я
Мета: ознайомити учні в і з х а т н іми о б е р е г ами ; на в ч и т и ч и т а т и в і з е р у н к и на
р ушн и к а х т а в ишив ц і ; п р о б у джу в а т и і н т е р е с д о в ив ч е н н я о б р я д і в і т р а д и ц і й с в о г о к р аю;
р о з в и в а т и в у ч н і в умі н н я б а ч и т и й ц і н у в а т и к р а с у , змі ц нюв а т и п о ч у т т я на ц і о н а л ь н о ї
г о р д о с т і ; в их о в у в а т и п о в а г у д о р і д н о ї з емл і , с е л а .
Обладнання: у к р а ї н с ь к і н а ц і о на л ь н і в иши в к и , е л еме н т и і н т е р ’ є р у у к р а ї н с ь к о ї
х а т и , к е т я г и к а л и н и …
Перебіг заходу
Вчи т е л ь . Добрий день, шановна родино! Я таки не помилилася, коли сказала
родина, бо гадаю, що сьогоднішнє свято — це єднання нас у велику родину.
Щасливі ми, що народилися і живемо на чудовій землі — у славній Україні. Тут
корінь роду українського, що сягає сивої давнини.
Кожна людина завжди з великою повагою і душевним трепетом згадує те місце,
де промайнуло її босоноге дитинство з дивосвітом-казкою у затишній оселі.
І сьогодні ми раді бачити вас на нашій виховній годині: «Хата моя, біла хата».
Хата для людини є всім: і храмом, і рідним краєм. Яким теплом і лагідним родинним
затишком, якою добротою і материнською ласкою віє від тебе, рідна хато! З батьківської
хати розпочинається і пізнання світу. Тут ми навчаємося цінувати хліб і сіль, поважати
старших, шанувати батька й матір, бути терплячими, чесними, роботящими. І куди б ми
не пішли від батьківського порогу, ніколи не забудемо рідну домівку.
Ведучий. Волинь... В одному вже тільки цьому слові бринить ціла музика смутку
і жалю. Волинь — край, де найбільше люблять волю, край гарячої любові до свого
народу. Це тихі води і ясні зорі, зелені сади і білі хати, лани золотої пшениці, медові та
молочні ріки, золотавий вечір, верболози і плакучі верби, що замріяно полощуть у тихих
плесах довгі віти.
Ведуча. Волинь — це край, що нагадує серце. Доторкнімося ж ніжними і
теплими руками до цього серця, до рідної матері-домівки, запашної хлібини на
вишитому рушнику, до душі українського народу — пісні, до кетягів червоної калини, до
ніжної зелені верб — вони зігріють ваше серце назавжди.
Ведучий. Кожна людина з дитинства і до старості перебуває в полоні тра-
диційних уявлень народу, висловлених у піснях, казках, легендах і переказах, загадках,
прислів'ях та приказках. До народної духовної культури входять і обереги. З
1

2. навколишнього світу людина відокремлювала ті предмети та явища, які допомагали їй у
подоланні труднощів життя. Так, матір-земля давала їжу, оселя вважалася сімейним
фундаментом, своєрідною фортецею, рослини служили ліками, тварини віщували про
погодні зміни. Людина почувала себе комфортно у своєму середовищі, тому що оточення
допомагало їй у цьому.
Сьогодні ми починаємо забувати про природні цінності, не надаємо їм значення і
тим самим втрачаємо багато корисної сили та здоров'я.
Ведуча. Отож подивимося на споконвічні символи-обереги України, її
національні предмети і вірування.
Учень. Гостей дорогих ми вітаємо щиро,
Зустрічаємо з хлібом, любов'ю і миром.
Для гостей відкрита хата наша біла,
Тільки б жодна кривда в неї не забігла.
Хліб ясниться в хаті, сяють очі щирі,
Щоб жилось по праці, щоб жилось у мирі.
Учениця
Святиня роду України — хліб.
Ввібрав любов і працю хлібороба.
Землі дарунок — щедрий урожай.
За труд натхненний гарна нагорода.
У цій хлібині сонячне тепло,
Що визріло на добрих наших нивах.
Прийміть цей хліб на радість і добро.
Вам довгих літ бажаємо щасливих.
Подає гостям хліб на вишитому рушникові.
Пісня «Родина»
1-й у ч ен ь
Можна втратити все, але мати Вітчизну.
Полечу я у сни, у родинне тепло.
На світанку роси мама двері відчинить —
І запахне бузок. Бо не все одцвіло.
2

3. 2- й у ч ен ь
Бачу поле і сад, чую слово правдиве,
З тополиних доріг повертаю сюди.
Я спішу до землі, до зеленого дива,
До свого джерела, до живої води.
3- й у ч ен ь
Тут навіки бузком охрестилася хата,
Тут не раз я горів у вогні каяття.
Можна мати усе, а Вітчизни не мати.
Україно моя, ти одна, як життя.
Ведучий. Зафіксовано чимало повір'їв, звичаїв про будівництво хати: «Для того,
щоб усе велося й жилося добре, щоб усі здорові були, треба вибирати для хати щасливе
місце. Краще ставити хату на рівному, на відсонні і на цілині — непорушній землі, де
тверде місце. Ставити хату треба зрання і навесні... На межі, на бузині, на роздоріжжі, на
могилі, на току не можна ставити хати, бо буде товктися...» — поряд із вірою в щасливе
місце, час, духів — раціональний підхід і практичність людини минулого.
Ведуча. Батьківська оселя — це родинне вогнище, вона має вселюдську цінність.
Звідси ми пішли у широкий світ. Оселя увібрала радощі й жалі, злагоди і клопоти. У ній
пахло духмяними паляницями, линула материна колискова пісня, сміх дітвори.
Пісня «Земля волинська»
1-й учень
Ти стоїш не багата й не пишна,
Виглядаючи з саду у луг.
Рясний цвіт обтрусили вже вишні
На солом'яний твій капелюх.
Ти була мені наче мати,
Ти служила мені, як могла,—
Кожна кроквочка, кожна лата
Не жаліла для нас тепла.
2- й у ч ен ь
Хоч сторона моя багата,
3

4. Красива квітами й людьми,
Найкраща в світі — рідна хата
Під ясеновими крильми,
У ній тепло і очі мами,
І доброта її руки,
А над смутними образами
Горять барвисті рушники.
3- й у ч ен ь
Тут батьків труд і труд матусі,
Поліття чесне, нерясне,
А хліб домашній на обрусі —
Неначе сонце весняне.
Йдемо додому, як на свято,
Любуємося ворітьми:
Найкраща в світі — рідна хата
Під ясеновими крильми.
Ведучий. Хата, як і людина, уміє плакати й усміхатися, вона може бути гордою і
сумною, пихатою і скромною. Все залежить від того, яка людина в ній живе. Якщо люди
веселі, то й хата весела. А якщо хату покинули її господарі? Тоді вона горбиться, в'яне,
як рослина без поживних речовин, вологи й сонця. Людина, покидаючи свою хату,
залишає в ній частину свого життя, частинку свого тепла.
Ведуча. Старі хати поступово зникають з краєвиду села. І ми починаємо
забувати, в яких хатах жили наші батьки і діди. А разом з тим втрачаємо і свої традиції.
Тож збережімо якнайдовше домівки наших батьків. Не даймо їм щезнути, приїздімо до
них, відчуймо запах дитинства, вклонімося пам'яті тих, хто їх будував, зберігав,
наповнював теплом свого серця і рук.
Ведучий. Традиційна українська хата — воістину колиска нашого народу. У ній
жили і вмирали цілі покоління, сподіваючись на кращу долю. Із селянської хата пішли у
світ велетні думки — Григорій Сковорода, Тарас Шевченко, Іван Франко, Олександр
Довженко.
4

5. Ведуча. І хто б що не говорив, а Вітчизни без рідної хати не було і не може бути,
бо Батьківщина починається з рідного порога, а отже, з батьківської домівки.
Уклонімося ж низько їй, рідній хаті своїй.
Презентація «Українська хата»
Пісня Раїси Кириченко «Хата моя, біла хата»
Учитель. Рушник на стіні. Давній наш звичай. Не було, здається, жодної на
Україні оселі, котрої б не прикрашали рушниками. «Хата без рушників — що родина без
дітей». Рушник з давніх-давен символізував не тільки естетичні смаки, він був сво-
єрідною візиткою, а точніше — обличчям оселі, а відтак і господині. По тому, скільки і
які були рушники, складалася думка про жінку, її дочок. Вишитий рушник створював
настрій, формував естетичні смаки, був взірцем людської працьовитості.
Учень. Старенький прабабусин рушничок,
Лляне ткання, а вишивка мов пісня.
Червона - чорна музика ниток.
В стібках мистецьких від любові тісно.
Праматінко далека, мов зоря.
Твого обличчя я не бачив зроду.
Квітки ж твоєю юністю горять,
Ввібравши ніжну променисту вроду.
Із давнини всміхається мені
Цим вишиванням щедрим і гарячим.
На білому лляному полотні
Мереживо тонке радіє й плаче.
Пісня «Вишиванка»
Учень. Із червоної нитки білого льону,
Як до рідної пісні усяк з нас привик,
В будень день і на святах, в Карпатах, за Доном,
Наш народ давно вигадав диво-рушник.
Щоб і хата була красивішою,
Щоб і доля була прихильнішою,
Щоб весілля були та й клечальними,
5

6. Щоб ми завжди були величальними.
Вірш Володимира Лучука «Рушник».
1-ша дівчина
Вишивала я рушник
Власними руками,
Гаптувала залюбки
Всіма кольорами.
Мов жива, на полотні —
Калинова гілка,
Під мережкою, внизу, —
Книжка і сопілка.
До ладу все довела,
Хоч іще маленька,—
І оздобила, як слід,
Я портрет Шевченка!
Сценка «Мудра голка»
Марійка. Ой ма т у сю, я к я люб лю д и в и т и с ь , я к в и в иши в а є т е к в і т и ! Че р в о на н и т к а
д о з е л е н о ї , д о жо в т о ї… я к г а р но в и х о д и т ь ! А дайте і мені голку, полотна і ниток. Я теж
хочу вишивати.
Мама. Ти ще мала, пальчики поколеш.
М а р і й к а. От і не мала, от і не поколю! Хіба я не знаю, що не пальчики, а
полотно треба колоти?
Мама. Ну, добре. Ось тобі шматок білої тканини, ось тобі і голка з ниткою. А я
трішки погосподарюю.
Марійка. Р-раз, два… от біда. Нитка заплуталась.
Мама. Ну т и , д о ню, п р а цюй , а піду до крамниці.
Марійка. Мама мудрою голкою вишивала, а мені дала погану. Поки мама з
крамниці не прийшла, мерщій візьму її мудру голку і теж гарний рушничок вишию!
(Вишиває, а потім скрикує) Ой, як боляче! Мудра, а така колюча!
Мама (повернувшись із крамниці). Чого заплакана, Марійко?
6

7. Марійка (сердито). Рушничок вишивала. Думала, твоя голка мудра, що такі гарні
квіти гаптує... А вона колеться.
Мама. Всяка голка проворна, коли вона в мудрих пальцях. Бери-но полотно, та не
поспішай, а дивися, як треба...
Марійка. Ой , ма т у сю, о с ь і перша волошка.
Мама (усміхаючись). То хто мудрий? Голка чи пальчики?
Учитель. Рушник. Він пройшов крізь віки, він і нині символізує чистоту
почуттів, глибину безмежної любові до своїх дітей, до всіх, хто не черствіє душею, він
щедро простелений близьким і далеким друзям, гостям. Хай символ цей завжди сусідить
у нашій хаті як ознака великої любові й незрадливості!
Вірш «На виставці вишивки».
1- й у ч ен ь
Вічна пісня барв і кольорів,
Неповторна музика натхнення!
Шепіт трав і шелест яворів,
І дзвінкі турботи сьогодення.
2-й у ч ен ь
Хрестиком укладено в рядки,
Поспліталось, блиснуло веселкою,
Ніжність материнської руки,
Пісні щем весільної, веселої.
Вірш Василя Швеця «Мережка».
2-га дівчина
В бабусі очі карі-карі
Так лагідно світились,
Коли вони крізь окуляри
В мережку задивились.
Метляє заполоч кошлата
У мене під рукою:
Я вишиваю, а дівчата
Стоять перед і мною.
7

8. Вони очей не зводять з голки:
Гаптується мережка —
Зелений луг, червоні смолки
І жовта-жовта стежка.
Мене питаються дівчата,
І як я не вколюся?
І хто навчив так вишивати?
Ну хто ж, як не бабуся?!
В бабусі очі карі-карі
Так лагідно світились,
Коли вони крізь окуляри
На мене подивились.
Звучить весела жартівлива українська пісня.
До залу входять Оксана і Петро.
Оксана (мрійливо). Який сьогодні чудовий, веселий день!
Петро. Так, день дійсно гарний, якраз для свята. Оксано, а ти помітила, як усі
гарно виглядають? У вінках дівчат такі яскраві квіти і стрічки, що аж замилуєшся! А у
хлопців шаровари — червоні та сині, а пояси — золотом гаптовані!
О к с а н а (захоплено). А як чудово виглядають! Від вишивки на сорочці очей
відвести не можна. А які гарні квіти і стрічки у вінку: ніколи ще таких не бачила.
Петро. Оксано, а подивись-но (показує), які гарні рушники!
Оксана. Ви тільки уважно придивітьсЯ! Тут зібрано сучасні вишиті рушники, і
ось ці (показує) — старовинні, з бабусиної скрині. Погодьтеся, важко уявити собі
українську оселю без рушників. Прядуть їх і вишивають ще й досі: для краси у домі, на
щастя в ньому, та й просто так — для душі. Візерунки на рушниках — то давні забуті
символи: ромб з крапкою посередині — засіяна нива; вазон чи квітка — світове дерево;
людська фігурка — знак Берегині, богині хатнього вогнища.
Петро. А ось тут українська вишивана сорочка, вишиваночка, як любовно називали
її у народі. (Показує.) Ось ця — буденна, ця — святкова, а ось ця — особлива, великодня,
адже одягали її лише один раз на рік, на Великдень. А на цій полиці розмістилась
господиня столу — скатертина вишита. А називали її господинею тому, що жодне свято
8

9. не обходилось без неї. А ось подивіться на дівочі прикраси — намисто, дукачі, згарди,
дробинки. (Показує.) А тут — вінки на всі життєві випадки. А тепер перед вами
чоловічий і жіночий українські народні костюми.
Оксана. Так, гості дорогі, усі ці вироби виконані з великою любов'ю та знанням
своєї справи.
П е т р о. А що це за Домовичок такий?
Оксана. (Звертається до Домовика)
Агов, Домовичку!
Д о м о в и ч о к. (привітно)Добрий день, друзі! Я — господар будь- якої оселі. Бо
яка ж хата без домовика?
Я пропоную оглянути українську давню світлицю. Тут побачимо багато
такого,чого не зустрінеш у сучасній квартирі.(Розповідь Домовичок супроводжує
показом тих речей, про які йде мова.) Українську світлицю завжди прикрашала піч. Піч-
мати головною була, бо хліб народжувала. А хліб —то життя. У печі пеклися паляниці
духмяного хліба, весільний коровай як символ добробуту, скакунці, чулися запахи борщу
та каші. Біля печі стояли різної форми горщики, горнята, в яких варили їжу, глечики для
молока, макітра для перетирання маку. Збоку — діжа для вимішування тіста. Поруч з
пічкою — лопата для сажання хліба на гарячу черінь. Закривали піч заслінкою. У побуті
до печі ставилися як до своєрідної святині, годувальниці та опікунки дому. Піч — центр
житла, його душа.
Навпроти печі оздоблювали парадний кут — покуть. Це було місце для образів,
своєрідний домашній вівтар. Прикрашали його вишитими рушниками, цілющим зіллям і
квітами. Здавна в нашому народі існує звичай: дорогих гостей садовити у
найпочеснішому місці. А таким місцем в українській хаті — є покуть, або красний кут.
(Запрошує Оксану і Петра.) Тут же ставили стіл, застелений скатертиною, на ньому
завжди лежав хліб. Біля столу стояла дерев'яна лава, яку на свята накривали
домотканими ряднами. Збоку ставили маленький переносний ослінчик. А коли,
народжувалася дитина, то до сволока підвішували колиску.
Петро. Дорогі друзі! От і ми з вами завітали у це затишне, кинуте напризволяще
домашнє вогнище.
9

10. Домовичок. Ну що ж, час уже мені, до побачення, і нехай стелиться вам доля
рушниками!
Ведучий. Українську хату не можна уявити без великої кількості страв. Борщі і
пампушки, паляниці і галушки, вареники і ковбаси, напої з фруктів та меду відомі в
усьому світі.
В національній кулінарії особливе місце займають овочеві страви. Серед них по
праву головне місце займає борщ. Найпопулярнішим був борщ з капустою, квашеним
буряком, морквою і цибулею. Навесні готували зелений борщ зі щавлем, молодою
кропивою, лободою, кропом, петрушкою, заправляли яйцем, по можливості сметаною.
Ведуча. З м'ясних продуктів українці споживали в першу чергу свинину, потім —
яловичину і птицю. М'ясо смакували в різному вигляді, але найчастіше смажене і
тушковане.
Здавна важливе місце в харчуванні українців займає риба. Улюблені страви —
карась, запечений у сметані; щука, тушкована з хроном; короп, тушкований з цибулею в
сметані.
Ведуча. Постійно присутні в українському меню найрізноманітніші борошняні
страви: вареники, галушки, млинчики, налисники, крученики, деруни, зрази. Популярні
різні каші: пшоняна, гречана, гарбузова, каша з гречаного борошна, які їдять з молоком,
сметаною чи соняшниковою олією.
Ведучий. До українських національних напоїв належать різні наливки, варенухи,
кисіль, узвар.
Але найпочеснішою стравою на столі не лише в Україні, але й по всьому світу,
звичайно, був хліб. Від хліба все: і радість, і пісня, і життя, кроки дитини, і доля
щаслива.
Вчитель. Український народ завжди відзначався щедрістю і гостинністю. І наші
хлопці та дівчата разом зі своїми мамами і бабусями приготували смачні страви. Ласкаво
прошу всіх пригоститися, адже ви, мабуть, трішки зголодніли на нашому святі.
Тож смачного вам, друзі.
Звучить весела українська народна музика «Вправні господині». Учні пригощають
гостей
10

11. Учитель. В усіх народів світу існує повір’я, що той, хто забув звичаї свої батьків,
карається людьми і Богом. Він блукає по світові, як блудний син, і не може знайти собі
притулку, бо він загублений для свого народу. Чому?
Тому що звичаї народу – це ті прикмети, за якими розпізнається народ не
тільки в сучасному, а і його історичному минулому. Звичаї – це ті неписані закони,
якими керуються в найменших щоденних і найбільших усенаціональних справах. І
сьогодні, шановні друзі, ми завітали до української хати.
Важливо сьогодні оберігати життя в усіх його виявах, природній мудрості і
гармонійності. Ми тепер часто повертаємось до своїх витоків, прагнемо зібрати усе
втрачене. Так було, так і повинно бути.
Шановні гості, учні! Дуже хочеться, щоб своєрідним дороговказом нам у житті
слова В. Симоненка.
Відеокліп «Виростеш ти, сину!»
Шановні гості! Дай, Боже, здоров’я вам і родині вашій! Світлого хліба,
мирного неба, чистої води! Щоб ви завжди здорові були і врожай був багатий, щоб
раділа кожна хата!
11