Законодавчі основи протидії ксенофобії

1. Законодавчі основи
протидії ксенофобії

2. Ксенофобія - це негативне, емоційно
насичене ставлення суб'єкту до певних
людських спільнот та їх окремих
представників – «чужинців», «інших»,
«не наших». Вона виявляється у
відповідних соціальних установках
суб'єкта, забобонах і упередженнях,
соціальних стереотипах, а також у його
світогляді в цілому.

3. Слід відмітити, що законодавчого
визначення терміну «ксенофобія» не
містить жодний нормативний акт
України. Більш того, термін
«ксенофобія» як такий в
законодавстві України взагалі не
використовується. Окремі питання
протидії та заборони будь-яких
проявів ксенофобії містяться в
окремих нормативних актах.

4. Стаття 35. Конституції України
• Кожен має право на свободу світогляду і
віросповідання. Це право включає свободу
сповідувати будь-яку релігію або не
сповідувати ніякої, безперешкодно
відправляти одноособово чи колективно
релігійні культи і ритуальні обряди,
вести релігійну
діяльність.

5. Конвенція про права дитини
Стаття 2
•1. Держави-учасниці поважають і забезпечують всі права,
передбачені цією Конвенцією, за кожною дитиною, яка
перебуває в межах їх юрисдикції, без будь-якої
дискримінації незалежно від раси, кольору шкіри, статі,
мови, релігії, політичних або інших переконань,
національного, етнічного або соціального походження,
майнового стану, стану здоров'я і народження дитини, її
батьків чи законних опікунів або яких-небудь інших
обставин.
•2. Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів
для забезпечення захисту дитини від усіх форм
дискримінації або покарання на підставі статусу, діяльності,
висловлюваних поглядів чи переконань дитини, батьків
дитини, законних опікунів чи інших членів сім'ї.

6. Закон України “Про освіту”
Стаття 3. Право громадян України на освіту
1. Громадяни України мають право на безкоштовну освіту в усіх державних
навчальних закладах незалежно від статі, раси, національності, соціального і
майнового стану, роду та характеру занять, світоглядних переконань,
належності до партій, ставлення до релігії, віросповідання, стану здоров'я,
місця проживання та інших обставин. Це право забезпечується:
розгалуженою мережею навчальних закладів, заснованих на державній та
інших формах власності, наукових установ, закладів післядипломної освіти;
відкритим характером навчальних закладів, створенням умов для вибору
профілю навчання і виховання відповідно до здібностей, інтересів
громадянина;
різними формами навчання - очною, вечірньою, заочною, екстернатом, а
також педагогічним патронажем.
2. Держава здійснює соціальний захист вихованців, учнів, студентів, курсантів,
слухачів, стажистів, клінічних ординаторів, аспірантів, докторантів та інших
осіб незалежно від форм їх навчання і типів навчальних закладів, де вони
навчаються, сприяє здобуттю освіти в домашніх умовах.
3. Іноземці, особи без громадянства здобувають освіту в навчальних закладах
України відповідно до чинного законодавства та міжнародних договорів.

7. Стаття 6. Основні принципи освіти
Основними принципами освіти в Україні є:
•доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг,
що надаються державою;
•рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту,
всебічного розвитку;
•гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних
цінностей;
•органічний зв'язок із світовою та національною історією, культурою,
традиціями;
•незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних
організацій (крім навчальних закладів, заснованих релігійними
організаціями);
•науковий, а також світський характер освіти (крім навчальних закладів,
заснованих релігійними організаціями); інтеграція з наукою і виробництвом;
взаємозв'язок з освітою інших країн;
•гнучкість і прогностичність системи освіти;
•єдність і наступність системи освіти;
•безперервність і різноманітність освіти;
•поєднання державного управління і громадського самоврядування в

8. Стаття 56. Обов'язки педагогічних та
науково-педагогічних працівників
Педагогічні та науково-педагогічні працівники зобов'язані:
•постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність,
загальну культуру;
•забезпечувати умови для засвоєння вихованцями, учнями, студентами,
курсантами, слухачами, стажистами, клінічними ординаторами, аспірантами
навчальних програм на рівні обов'язкових вимог щодо змісту, рівня та обсягу
освіти, сприяти розвиткові здібностей дітей, учнів, студентів;
•настановленням і особистим прикладом утверджувати повагу до
принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості, відданості,
патріотизму, гуманізму, доброти, стриманості, працелюбства, поміркованості,
інших доброчинностей;
•виховувати у дітей та молоді повагу до батьків, жінки, старших за віком,
народних традицій та звичаїв, національних, історичних, культурних
цінностей України, її державного і соціального устрою, дбайливе ставлення
до історико-культурного та природного середовища країни;
•готувати учнів та студентів до свідомого життя в дусі взаєморозуміння,
миру, злагоди між усіма народами, етнічними, національними, релігійними
групами;
•додержувати педагогічної етики, моралі, поважати гідність дитини, учня,
студента;

9. Закон України “Про свободу совісті та
релігійні організації”
Стаття 3. Право на свободу совісті•Кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті.
Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або
переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими
сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні
культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні
переконання.
•Ніхто не може встановлювати обов'язкових переконань і світогляду. Не
допускається будь-яке примушування при визначенні громадянином свого
ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до
участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях,
навчання релігії.
•Батьки або особи, які їх замінюють, за взаємною згодою мають право
виховувати своїх дітей відповідно до своїх власних переконань та ставлення
до релігії.
•Здійснення свободи сповідувати релігію або переконання підлягає лише
тим обмеженням, які необхідні для охорони громадської безпеки та порядку,
життя, здоров'я і моралі, а також прав і свобод інших громадян, встановлені
законом і відповідають міжнародним зобов'язанням України.
•Ніхто не має права вимагати від священнослужителів відомостей,

10. Стаття 4. Рівноправність громадян
незалежно від їх ставлення до релігії
•Громадяни України є рівними перед законом і мають
рівні права в усіх галузях економічного, політичного,
соціального і культурного життя незалежно від їх
ставлення до релігії. В офіційних документах ставлення
громадянина до релігії не вказується.
•Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав,
встановлення прямих чи непрямих переваг громадян
залежно від їх ставлення до релігії, так само як і
розпалювання пов'язаних з цим ворожнечі й ненависті чи
ображання почуттів громадян, тягнуть за собою
відповідальність, встановлену законом.
•Ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань
ухилятися від виконання конституційних обов'язків.

11. Закон України “Про засади запобігання та
протидії дискримінації”
Стаття 2. Принцип недискримінації у законодавстві
України
Законодавство України ґрунтується на принципі
недискримінації, що передбачає незалежно від певних ознак:
1) забезпечення рівності прав і свобод осіб та/або груп
осіб;
2) забезпечення рівності перед законом осіб та/або груп
осіб;
3) повагу до гідності кожної людини;
4) забезпечення рівних можливостей осіб та/або груп осіб.

12. Стаття 10. Повноваження Уповноваженого
Верховної Ради України з прав людини щодо
запобігання та протидії дискримінації
Уповноважений Верховної Ради України з прав людини у рамках здійснення
парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини та
громадянина та захистом прав кожного на території України і в межах її юрисдикції
запобігає будь-яким формам дискримінації та здійснює заходи щодо протидії
дискримінації, а саме:
•здійснює контроль за дотриманням принципу недискримінації в різних сферах
суспільних відносин, зокрема у приватній сфері;
•звертається до суду із заявами про дискримінацію з метою захисту суспільних
інтересів та особисто або через свого представника бере участь у судовому процесі у
випадках та порядку, встановлених законом; проводить моніторинг та узагальнює
результати дотримання принципу недискримінації в різних сферах відносин; розглядає
звернення осіб та/або груп осіб з питань дискримінації; веде облік та узагальнює
випадки дискримінації в різних сферах відносин;
•вносить пропозиції щодо вдосконалення законодавства про запобігання та протидію
дискримінації, застосування та припинення позитивних дій; надає висновки у справах
про дискримінацію за зверненням суду; висвітлює у щорічній доповіді питання
запобігання та протидії дискримінації та дотримання принципу недискримінації;
здійснює співпрацю з міжнародними організаціями, відповідними органами зарубіжних
країн з питань дотримання міжнародних стандартів недискримінації;
•здійснює інші повноваження, визначені Конституцією і законами України.

13. Дякую за увагу!