Лекція дифтерія

1. Підготувала
Маркович Вікторія
9 підгрупа

2. Гостре бактеріальне інфекційне захворювання, що
викликається коринебактерією дифтерії
(Corynebacterium diphtheriae), як правило уражає
верхні дихальні шляхи або шкіру, часом призводить
до ушкодження серця, нервової системи чи нирок.

3. коринебактерія дифтерії (C. diphtheriae) — грампозитивна,
безкапсульна аеробна паличка, що не утворює спор.
єдиним резервуаром є людина (хворий, реконвалесцент, носій).
Інфікування, як правило, відбувається повітряно-краплинним
шляхом, рідше — при безпосередньому контакті з виділеннями
з дихальних шляхів або з виразками.
у середньому 2–4 дні (1–10 днів).
Контагіозність: останні 2 дні інкубаційного періоду, весь період
клінічних проявів і 4 дні після одужання — при лікуванні (без лікування
до 2–3 тиж.); при дифтерії шкіри (виділення з виразки) контагіозність
зберігається значно довше.

4. бактерії розмножуються у воротах інфекції
і виділяють екзотоксин, який місцево
пошкоджує епітелій дихальних шляхів,
спричиняє утворення фібринозних плівок
і через кров та лімфу потрапляє до
віддалених органів. Екзотоксин гальмує
синтез білків, що призводить до загибелі
клітин. Штами, які не синтезують токсини,
спричиняють інвазивне захворювання.

5. Характерними є сіро-коричневі плівки, які
щільно прилягають до слизової оболонки
верхніх дихальних шляхів; при спробі їх
видалення (напр., шпателем) виникає
кровотеча.
Загальні симптоми: гарячка, прогресуюча
слабкість, міалгія, апатія.
1. Дифтерія носа: серозно-геморагічні,
гнійні чи гнійно-геморагічні виділення
з носа, незначне поширення фібринозних
плівок (в основному перетинка носа); рідко
загальні симптоми.

6. 2. Дифтерія глотки : найчастіша форма; неприємний
запах з рота, біль у горлі, труднощі при ковтанні,
слинотеча, збільшені болючі регіональні лімфатичні вузли,
у тяжких випадках масивний набряк м'яких тканин шиї (bull
neck, бичача шия). У пацієнтів з обструкцією дихальних
шляхів — участь допоміжних дихальних м'язів, іноді
ціаноз. Існує ризик аспірації відірваних фрагментів
фібринозних плівок і асфіксії. Фібринозні плівки, спочатку
білі, потім сіро-коричневі, з'являються впродовж 2–3 днів,
вкривають піднебінні мигдалики, задню стінку глотки, м'яке
піднебіння; слизова оболонка глотки незначно
гіперемована і набрякла.
3. Дифтерія гортані і трахеї: як правило, внаслідок поширення
процесу з глотки; фібринозні плівки і набряк слизової оболонки
спричиняють звуження просвіту дихальних шляхів. Симптоми:
захриплість, афонія, стридор, дзвінкий «гавкаючий» кашель, задишка.
4. Дифтерія шкіри: раньова інфекція; хронічна виразка, яка не гоїться,
вкрита брудно-сірим нальотом або заповнена некротичними масами,
рідко симптоми системної дії токсину.

7. • Порушення з боку серця: міокардит (клінічно проявляється у 10–25 % пацієнтів),
порушення провідності і ритму, гостра серцева недостатність, зазвичай через 1–2
тиж. від появи перших симптомів дифтерії.
• Порушення з боку нервової системи: ураження м'якого піднебіння і м'язів глотки,
інших черепно-мозкових нервів, особливо окорухового і циліарних нервів, парези
і ураження в ділянках інервації периферичних нервів (спочатку проксимально,
з поступовим низхідним поширенням), ураження дихальних м'язів, сенсорна
нейропатія (часто за типом «рукавичок і шкарпеток»). Неврологічні симптоми
(особливо бульбарні порушення) часто з'являються вже в перші дні, а периферична
сенсорна і моторна нейропатія — на 3–6 тиж. захворювання; назагал регресують
повільно, впродовж багатьох тижнів, без залишкових наслідків.
• Порушення з боку нирок: некроз ниркових канальців.
Ускладнення : Дифтерійна кардіопатія, Міокардит, Токсична полінейропатія,
Метаболічна енцефалопатія, Набряк головного мозку, Токсичний нефрозонефрит,
Імунокомплексний нефрит, Гостра ниркова недостатність, ІТШ, ДВЗ – синдром,
Серцево-судинна недостатність, Дихальна недостатність, Поліорганна недостатність.
Неспецифічні ускладнення: паратонзилярний абсцес, отит, пневмонія.

8. 1. Ідентифікація етіологічного фактора
1) бактеріоскопія нативного матеріалу з фібринозних плівок;
2) бактеріологічний метод — посів на середовище Леффлера або на
середовище з телуритом калію (матеріал: мазок з носоглотки, фрагмент
фібринозної плівки або глибокий мазок з виразки у випадку дифтерії шкіри);
повідомте мікробіологічну лабораторію про підозру на дифтерію з метою
застосування відповідного середовища;
3) тест на токсигенність — Елек-тест
преципітації або виявлення гену, який кодує
субодиницю А токсину, методом ПЛР.

9. Інші обстеження
1) Загальний аналіз крові – лейкоцитоз, нейтрофльоз, зсув формули вліво, прискорення ШОЕ.
2) Загальний аналіз сечі – можлива протеінурія, циліндрурія, мікрогематурія, підвищена питома вага.
3) дослідження спинно-мозкової рідини у разі неврологічних симптомів (підвищений рівень білка при
нормальному цитозі);
4) визначення серцевих тропонінів;
5) ЕКГ: елевація сегмента ST, АВ-блокади різного ступеня, блокади ніжок пучка Гіса,
атріовентрикулярна дисоціація, шлуночкові аритмії.
Діагностичні критерії
Підставою для діагностики у типових випадках ураження дихальних шляхів
є клінічна картина. Діагностика дифтерії шкіри вимагає мікробіологічного
підтвердження.
Диференційна діагностика
Інфекційний мононуклеоз, гострий тонзилофарингіт, паратонзилярний
і заглотковий [ретрофарингеальний] абсцес, гострий епіглотит, викликаний
H. influenzae, кандидоз ротової порожнини і стравоходу, стороннє тіло дихальних
шляхів.

10. 1. Госпіталізації підлягають усі хворі в залежності від тяжкості до боксованого або
реанімаційного відділення інфекційного стаціонару.
2. Дієта – вітамінізована, калорійна, щадно оброблена їжа.
4. Антибактеріальна терапія: при легких формах: еритроміцин, рифампіцин в
середину, при середньотяжких та тяжких - парентерально напівсинтетичні
антибіотики пеніцилінового та цефалоспоринового ряду. Тривалість курсу
антибактеріальної терапії складає 10-14 днів. Препарати призначають у вікових
дозах.
5. Місцева санація ротоглотки – полоскання та орошення ротоглотки
дезинфікуючими розчинами.
6. Дезінтоксикаційну терапію глюкозо-сольовими та колоїдними розчинами при
середньотяжкій та тяжкій формах з обліком добової потреби в рідині і
патологічних витрат.
7. Глюкокортикостероїди – при середньотяжкій формі у дозі 2-3 мг/кг по
преднізолону та тяжкій формі у дозі 10-20 мг/кг по преднізолону.

11. 3. Етіотропна терапія – введення протидифтерійної сиворотки (ПДС), доза та кратність введення залежить від
ступеню тяжкості та клінічної форми дифтерії. Після встановлення діагнозу дифтерії чи вірогідній підозрі на неї
ПДС вводиться в перші дві години після госпіталізації. ПДС не вводиться дітям, у яких діагноз дифтерії
встановлений після 7-го дня захворювання і відсутні симптоми інтоксикації та нашарування на мигдаликах. ПДС
вводиться тільки після постановки внутрішньо-шкіряної проби.
- При легкій формі дифтерії вся доза ПДС вводиться одноразово внутрішньом’язово і складає від 20 000 – 40 000
МО.
- Повторне введення сироватки в цій же дозі можливе при збереженні через добу симптомів інтоксикації та
збереженні чи поширенні нашарувань на мигдаликах.
- При легкій формі в умовах стаціонару, коли постановка діагнозу дифтерії викликає труднощі, можливе
спостереження за хворим протягом 8-24 годин до кінцевого встановлення діагнозу без введення ПДС.
- При середньотяжкій формі дифтерії перша доза ПДС становить 50 000 – 80 000 МО, через 24 год при
необхідності вводиться повторна доза.
- При тяжкій формі дифтерії курсова доза ПДС складає 90 000-120 000 МО – 120 000-150 000 МО. Перша доза
має складати 2/3 курсової. У добу госпіталізації вводять ¾ курсової дози. Кратність введення ПДС складає 12 год,
якщо вся доза сироватки вводилася внутрішньовенно інтервал складає 8 год. При дуже тяжких формах
захворювання показане внутрішньовенне крапельне введення сироватки. Половину розрахованої дози уводять
внутрішньовенно, другу половину внутрішньом”язово.