2. Український інститут майбутнього – це
незалежний аналітичний центр, який:
• прогнозує зміни та моделює можливі
сценарії розвитку подій в Україні;
• надає компетентну оцінку українським
подіям;
• формулює конкретні рекомендації до дій;
• пропонує ефективні рішення;
• пропонує майданчик для дискусій на
актуальні теми.
Є спільним проектом представників
українського бізнесу, політики та
громадського сектору.
Заснований влітку 2016 року.
3. ЗМІСТ
ВСТУП
ЗАГАЛЬНИЙ ОПИС ПРОЕКТУ
ЗАЦІКАВЛЕНІ СТОРОНИ, ЗИСКИ ТА ІНТЕРЕСИ
Німеччина
Австрія
Франція
Північна Європа
Італія
Великобританія та Нідерланди
Польща та Балтійські країни
США
Чеська Республіка
Словаччина
Угорщина
УКРАЇНА ТА ПІВНІЧНИЙ ПОТІК-2: ОЦІНКИ ТА ОЧІКУВАННЯ
Втрати та загрози
Безпеково-загрозний наратив України стосовно проекту ПП-2
Прогалини у публічному аналізі Північного потоку-2 українськими представниками
ЗАКЛЮЧНІ ПОЛОЖЕННЯ: АДАПТУВАННЯ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ ДОВІДНОСНО ПІВНІЧНОГО ПОТОКУ-2
ПОСИЛАННЯ
03
05
07
07
09
10
11
16
18
20
21
22
23
24
26
28
28
29
33
39
4. У вересні 2015 року російський “Газпром” та деякі
європейські енергетичні гіганти оголосили угоду про подальше
будівництво Північного потоку-2 (ПП-2) – ще одного газопроводу
з Росії в Німеччину, що пролягатиме через Балтійське море.
Відразу стало зрозуміло, що будівництво цього газопроводу
становитиме загрозу для України, яка на даний момент є
найважливішим транспортером газу з Росії до країн-членів
Європейського Союзу (ЄС), що згодом може підірвати позиції
України, спричиняючи економічні збитки, політичні загрози та
загрози безпеціi 1
.
03
ВСТУП
УКРАЇНА ТА ПІВНІЧНИЙ ПОТІК-2: РУШІЇ, ІНТЕРЕСИ ТА НАРАТИВИ
5. uifuture.org
ВСТУП 04
Зі сторони України Північний потік-2 трактується як політично керований проект, що певним чином
спрямований проти України, покликаний збільшити залежність держав ЄС від російського газу, і, як
наслідок, зробити їх більш вразливими до політики Росії у майбутньому. Такі аргументи широко
використовуються українськими політиками та під час офіційних заяв.
Однак така точка зору не бере до уваги аргументи та вигоди тих держав-членів ЄС, які підтримують як
проект, так і нинішні внутрішні політичні умови. В остаточному підсумку такий підхід викликає певне
непорозуміння між прихильниками та противниками будівництва Північного потоку-2, що робить
досягнення мети України доволі сумнівним.
Проблема Північного потоку-2 в цілому складається з двох аспектів: економічного та політичного, що
є певною мірою суперечливими для зацікавлених сторін проекту. Перший аспект ґрунтується на
перевагах, які деякі країни (насамперед Росія та окремі країни-члени ЄС) очікують отримати в результаті
реалізації проекту ПП-2. У політичному аспекті існують певні протиріччя щодо питання підтримки Росії в її
енергетичному бізнесі в той час, як вона порушує міжнародне право, становить загрозу для України, яка
побоюється втратити взаємозалежності поставок газу з ЄС. Існуючі шляхи та спроби вплинути на розвиток
ПП-2 наразі не дозволяють об'єднати ці два аспекти, щоб знайти рішення, прийнятне для всіх сторін,
причетних до процесів та наслідків, пов'язаних з будівництвом та майбутньою експлуатацією газопроводу
ПП-2.
Майбутнє Північного потоку-2 ще не до кінця зрозуміле, а це означає, що Україні необхідно
продовжувати вживати заходи, спрямовані на захист власної позиції. Дане дослідження має на меті
окреслити основні рушії та переваги для сторін, що підтримують ПП-2 в порівнянні з українськими
уявленнями та офіційною позицією щодо цього питання.
Однак слід розуміти, що ПП-2 не є єдиною загрозою для можливостей транзиту українського газу та
відповідних вигод. Це зумовлює не лише потребу в зусиллях, спрямованих на вирішення ситуації з ПП-2,
але й зміцненні можливостей транзиту українського газу та енергетичної безпеки в цілому. Автори
пропонують (Розділ Заключні положення) для України та її головного союзника з питань енергетичної
безпеки – США, варіанти дій, які ґрунтуються на обмеженні Росію в її діях щодо проекту ПП-2, й зміцненні
та захисті позицій України.
6. УКРАЇНА ТА ПІВНІЧНИЙ ПОТІК-2: РУШІЇ, ІНТЕРЕСИ ТА НАРАТИВИ
Газопровід Північний потік-2 загальною потужністю 55 млрд куб м газу на рік з точкою входу у районі
Усть-Луги проходитиме через води Фінляндії, Швеції, Данії (в разі, якщо уряд не заборонить газопровід; в
іншому випадку газопровід повинен оминути води Данії) та вийде на території Німеччини в районі
Грайфсвальда. У 2018 році Німеччина та Фінляндія вже видали необхідні дозволи на будівництво
газопроводу; такі ж дії очікуються і від решти країн.
05
ЗАГАЛЬНИЙ ОПИС
ПРОЕКТУ02
Спочатку «Газпрому» повинно було належати 51% акцій оператора газопроводу Nord Stream 2 AG,
частка європейських компаній E.ON3
, Wintershall (обидві розташовані в Німеччині), Shell
(Нідерланди-Велика Британія), OMV (Австрія) повинна була становити по 10% кожній та компанії ENGIE
(Франція) – 9%4
. Але пізніше цей спільний російсько-європейський проект зіткнувся з сильною
конфронтацією деяких членів ЄС, насамперед Польщі.
Її антимонопольному регулятору вдалося запобігти створенню спільної європейсько-російської
компанії з будівництва та експлуатації газопроводу5
.
Рис 1. Маршрут існуючого газопроводу Північний потік та запланованого Північний потік-22
7. uifuture.org
ЗАГАЛЬНИЙ ОПИС ПРОЕКТУ 06
Так, на початку 2017 р. «Газпром» погодився бути єдиним власником оператора нового газопроводу, а
згадані вище європейські компанії погодились його фінансувати, забезпечивши 10 % вартості шляхом
надання кредитів. Тож зазначені європейські компанії перейшли зі співвласників у статус фінансових
інвесторів Nord Stream 2 AG.
Планувалося, що новий трубопровід буде закладено практично по маршруту вже існуючого Північного
потоку, подвоюючи газопостачальний маршрут Балтійського моря. Разом з іншими газопроводами, що
оминають Україну (в тому числі Турецький Потік, який зараз знаходиться на стадії будівництва), така
ситуація може потенційно призвести до серйозного зниження попиту на потужності української ГТС, що
означає послаблення ролі та значення країни в поставках газу ЄС з подальшими втратами та загрозами
(включаючи й безпекові). Російський Прем'єр-міністр Дмітрій Мєдвєдєв навіть заявив про можливість
будівництва Північного потоку-36
.
Саме тому блокування ПП-2 має надзвичайно важливе значення для України. На щастя для країни, вона
має кілька партнерів у цьому питанні. Запеклими противниками ПП-2 з самого початку були Польща та
країни Балтії. Пізніше до цієї групи також приєдналися і США.
Закон США «Про протидію суперникам Америки шляхом санкцій»7
передбачає «продовжувати
протистояти планам будівництва трубопроводу Північний потік-2, з огляду на його шкідливий вплив на
енергетичну безпеку Європейського Союзу, розвиток ринку газу в Центральній і Східній Європі та
енергетичні реформи в Україні». І підтримка США є багатообіцяючою для досягнення такого результату.
Серед основних сильних прихильників ПП-2 – Німеччина, Австрія та Нідерланди. Проте повний список
країн, що меншою чи більшою мірою підтримують ПП-2 складається не лише з тих, у яких знаходяться
компанії, що фінансують проект. У деяких випадках політична кон’юнктура окремих держав сформувалась
на користь політики Німеччини та Росії, і це відображається на підтримці Північного потоку-2.
З моменту появи комерційної угоди про ПП-2 почалися дискусії щодо майбутнього правового
регулювання газопроводу. Деякі європейські представники підняли питання про застосування третього
енергетичного пакета (спеціального регулювання ЄС). Не всі з цим погодилися: у березні 2017 року
німецький мережевий регулятор заявив, що ПП-2 не потребує норм ЄС, стверджуючи, що газопровід буде
міжнародним (а не в межах ЄС), як і вже існуючий Північний потік8
. Згодом слідувало обговорення
обґрунтування необхідності внесення змін до європейського законодавства з тим, щоб забезпечити єдине
регулювання для всіх газопроводів, у тому числі і тих, що заходять з третіх країн, що допоможе запобігти
ризикам для безпечного постачання та конкурентоспроможності. Процес все ще знаходиться на стадії
розвитку: така поправка вже була підтримана Комітетом з енергетики Європейського Парламенту 21
березня 2018 року, і буде винесеною на голосування згодом9
.
Європейська комісія також висловилася на підтримку подальшого використання українського
маршруту постачання газу в ЄС10
. Однак це вимагає продовження кардинальних реформ в енергетичному
секторі України11
.
Крім офіційних заяв українських чиновників із закликом відмовитися від ПП-2, українська державна
компанія «Нафтогаз України» намагається забезпечити використання української ГТС після 2020 року. Ці
зусилля ґрунтуються на пошуку можливих європейських партнерських компаній для спільного керування
ГТС.
8. УКРАЇНА ТА ПІВНІЧНИЙ ПОТІК-2: РУШІЇ, ІНТЕРЕСИ ТА НАРАТИВИ07
03ЗАЦІКАВЛЕНІ СТОРОНИ,
ЗИСКИ ТА ІНТЕРЕСИ
Часті заяви щодо цілковито політичного характеру Північного потоку-2, що висуваються Росією, носять
односторонній характер. Цілком зрозуміло, що деякі європейські країни отримають зиск як в економічному,
так і в певній мірі політичному аспекті після введення трубопроводу в експлуатацію (проте і їм не вдасться
оминути певних ризиків). Тож багатостороння підтримка ПП-2 (деякими країнами ЄС разом з Росією)
пов'язана не тільки з політичними важелями впливу та цілями, а й з очікуванням певних вигід для низки
європейських країн.
Німеччина є найбільшим споживачем російського газу в ЄС. У 2017 році
Газпром експортував до Німеччини12
53,44 млрд куб. м, порівняно з приблизно 93
млрд куб. м усього споживання у країні. Також деякі німецькі компанії беруть
участь у торгівлі російським газом всередині країни та ЄС загалом. І саме ці
компанії є зацікавленими у такому розвитку подій. Проте, економічні причини та
переваги не є ізольованими та здатні впливати на політичні. Подвоєння
потужностей прямого імпорту газу внаслідок запуску ПП-2 зробить Німеччину
найбільшим газовим трейдером в Європі.
Nord Stream 2 Corp. @Twitter.com
9. uifuture.org
ЗАЦІКАВЛЕНІ СТОРОНИ, ЗИСКИ ТА ІНТЕРЕСИ 08
Країна, що вже й раніше була важливим учасником енергетичного ринку ЄС, може стати ще більш
значимою (мабуть-таки, найважливішою), що призведе до виникнення подальших політичних зисків для
Німеччини. Важливою геоекономічною метою Німеччини у контексті реалізації цього проекту є
концентрація значної частини газових потоків у північній та західній Європі та створення спільного з
Австрією найпотужнішого газового хабу.
Ще один важливий аспект полягає в тому, що балтійський шлях є найкоротшим для постачання
ресурсів із газового родовища Южнорусскоє та деяких суміжних (із запасом понад 1 трлн куб. м) до
Німеччини та сусідніх країн. Частки цього газового родовища належать Газпрому – 40%, німецькій компанії
Wintershall – 35% та австрійській OMV – 25%13
.
Іншими причинами, які призведуть до зростання споживання газу в Німеччині, є зміни клімату та
намагання зменшити викиди парникових газів. Станом на 2017 рік на відновлювані енергоресурси
припадало 38,2 % виробітку електроенергії в країні; 39,1 % на вугілля та 13,1% на ядерне паливо. Німеччина
прийняла рішення відмовитись від атомної генерації не пізніше 2023 року. А зменшення викидів
парникових газів потребує скорочення споживання вугілля. Газ – це найчистіше викопне паливо і він може
відігравати важливу роль у переході до нової парадигми енергозабезпечення. Звичайно, частково вугілля
та ядерне паливо будуть замінені на відновлювані джерела енергії, але їх потрібно балансувати для
покриття пікового попиту, а використання газу є зручним варіантом доти, допоки не з’явиться достатньо
енергозберігаючих потужностей.
Очікувані політичні та економічні вигоди від ПП-2 для Німеччини зумовили рівень підтримки
газопроводу. Проте анексія Криму та війна на сході України ускладнили реалізацію проекту для європейців.
Очевидне порушення Росією міжнародного права зробило переговори між Москвою та Берліном не надто
комфортними з політичного погляду і надало опонентам проекту ще один аргумент на їхню користь. Проте,
незважаючи на запеклі дебати, головні моменти все-таки були узгоджені, і в 2017 році сторони остаточно
оформили план будівництва.
Позиція канцлера Ангели Меркель у Німеччині багато в чому продиктована внутрішньою політикою.
Останні парламентські вибори і подальші коаліційні переговори серйозно підірвали позиції канцлера в
уряді та Бундестазі. Після не дуже успішних виборів у листопаді15
та провалу коаліційних переговорів з
Вільними демократами та Зеленими16
, Меркель була змушена вступити в союз зі старим партнером –
Соціал-демократичною партією (СДП), які є активними прихильниками ПП-2. Власне, більшість німецьких
партій, представлених у парламенті, виступають за будівництво газопроводу. Єдиними противниками
проекту є «зелені», які послідовно вказують на екологічні загрози від труби. Однак ця партія жодним чином
не впливає на механізм прийняття рішень у країні17
.
У той же час, попри погані результати на виборах, соціал-демократам вдалося вибити для себе одразу
шість міністерських портфелів у результаті коаліційних переговорів з Меркель. Це надало їм відчутні
можливості для лобіювання. Окрім СДП, ПП-2 також підтримують18
представники консервативного крила
партії Меркель, вплив якого значно посилився під час коаліційних переговорів. Щоб заручитися
підтримкою власної партії, канцлер була змушена віддати частину державних посад представникам
консервативного табору, більшість з яких є її критиками19
. Нарешті, третя сила, яка також формує коаліцію
та підтримує будівництво газопроводу ПП-2 – це Християнсько-соціальний союз з Баварії, який є
10. УКРАЇНА ТА ПІВНІЧНИЙ ПОТІК-2: РУШІЇ, ІНТЕРЕСИ ТА НАРАТИВИ09
партнером Меркель по її партійному блоку. Навіть «Альтернатива для Німеччини» (AfD), що є головною
опозиційною партією в країні, також підтримує ПП-2, просуваючи ідею нормалізації відносин з Росією20
.
Відтак політична позиція Меркель обмежена її власним коаліційним урядом. І навіть якщо канцлер
особисто не підтримує проект (хоча, швидше за все, це не так), її публічна риторика буде зовсім
протилежною, оскільки ПП-2 є життєво важливим для Німеччини в геополітичному та геоекономічному
контексті.
Після 2017 року позиція офіційного Відня на користь ПП-2 була посилена внаслідок внутрішньополітич-
них змін. Парламентські вибори 2017 року в Австрії різко змінили внутрішній політичний баланс сил,
змістивши його на правий політичний фланг22
. Після укладення союзу між консервативною Народною
партією Австрії і право-радикальною Партією свободи в грудні 2017 року, Австрія стала єдиною країною в
Європі з право-радикальним коаліційним урядом. Лідер консерваторів і канцлер Себастьян Курц та його
коаліційний уряд активно підтримують Північний потік-2 та зберігають тісні зв’язки з Німеччиною23
. Вже в
лютому 2018 року, після переговорів з президентом РФ Володимиром Путіним, Курц заявив, що його країна
підтримує будівництво газопроводу і не бачить у цьому жодних проблем24
. Соціал-демократична партія як
основна опозиційна сила виступає проти ПП-2. Однак вони не впливають на механізм прийняття рішень в
уряді та парламенті, оскільки коаліція має більшість голосів. У зв'язку з формуванням правої коаліції в
Австрії її зв'язки з Росією посилилися. Основною зв'язковою ланкою між Віднем та Москвою є Партія
свободи, очолювана її лідером Хансом-Крістіаном Штрахе, якого вважають союзником Росії у Європі. Саме
він неодноразово виступав за скасування санкцій проти Росії та визнання анексії Криму в 2014 році. Крім
того, його партія має договір про співпрацю з російською правлячою партією «Единая Россия», що свідчить
про те, що вони мають прямі політичні контакти26
.
Таким чином Німеччина та Австрія є найбільшими у Європі адвокатами ПП-2, який принесе їм значні
політико-економічні вигоди всередині ЄС. Відповідно, німецькі та австрійські політики неодноразово
висловлювали підтримку проекту та захищали його будівництво. Доволі цікавою була реакція Німеччини та
Австрії на намір США заблокувати проект ПП-2 у 2017 році. Канцлер Ангела Меркель спільно з австрійським
канцлером Крістіаном Керном та німецьким міністром закордонних справ Зігмаром Габріелем висловила
стурбованість щодо намірів США запровадити санкції проти ПП-2. «Постачання енергоносіїв у Європі – це
справа самої Європи, а не для Сполучених Штатів Америки», – заявили Меркель, Керн і Габріель у своїй
спільній заяві після зустрічі27
.
Австрія є ще одним палким прихильником ПП-2. ЇЇ інтереси перегукуються з
німецькими. Центрально-європейський газовий хаб (Баумгартен), розташований в
Австрії, більша частина якого перебуває у власності OMV та словацької Eustream,
може отримати вигоду від збільшення прямих поставок газу до Німеччини. Окрім
згаданої дольової участі у родовищі Южнорусскоє, австрійська OMV також володіє
акціями на Уренгойському родовищі в Західному Сибіру21
.
11. uifuture.org
ЗАЦІКАВЛЕНІ СТОРОНИ, ЗИСКИ ТА ІНТЕРЕСИ 10
Його ідея реформованої Європи під егідою ФРН і Франції знайшла позитивний відгук у Берліні.
Відповідно, задля того, щоб проект жив, Франція має діяти у зв’язці з Німеччиною, адже від цієї співпраці і
залежить майбутнє Євросоюзу, принаймні за задумом Макрона.
Піднесення правих сил у Європі в результаті міграційної кризи і більш глобальних трансформацій,
пов’язаних з кризою внутрішніх еліт, демографією, змінами клімату та науково-технічним прогресом, також
визначає позицію Парижа щодо ключових питань, які стосуються європейців29
. Традиційні політичні еліти
переживають внутрішню кризу через глобальні трансформації та, як нещодавно зауважив Річард Хаас30
,
розпад старого ліберального світового порядку. Щоб перемогти своїх опонентів з правого табору (або
щонайменше втриматися і не програти), ці сили мають почати грати на їхньому електоральному полі та
адресувати європейцям ті проблеми, які стали мейнстримними з подачі популістів. Це у свою чергу
зумовлює розворот деяких традиційних політичних партій на правий фланг. Саме це сталося під час
останніх парламентських виборів у Німеччині з блоком Ангели Меркель ХДС/ХСС, коли вона зайняла більш
жорсткі позиції щодо мігрантів31
. Аналогічна ситуація відбулася з італійськими демократами на чолі з
Маттео Ренці, які вирішили пограти на одних і тих же меседжах з правими популістами32
. Так, зрештою,
сталося і з французами, коли Еммануель Макрон та його нова партія «La Republique En Marche!»
здебільшого розігрували на виборах карту правих у своїй риториці під час боротьби зі своїми опонентами
з «Національного фронту» (FN) Марін Ле Пен та партії «Республіканці» (LP) Франсуа Фійона під час виборів
2017 року33
.
ПП 2 - одне з питань, яке активно підтримують нові праві політичні сили, не обов’язково зав’язані на
Росії. Для них це питання – можливість підняти рейтинги одразу на кількох темах – стосунки з
Німеччиною, бізнес-проекти у Європі на тлі подолання наслідків економічної кризи, нормалізація
відносин з Росією, а також структурна криза співпраці зі США (культивування ідеї формування
окремого від США центру тяжіння).
Відтак, деякі політичні сили, які раніше виступали різко проти «Північного потоку-2», дещо змінили
свою позицію в залежності від результатів останніх виборів. Чимало з них втратили свої позиції у
парламенті або опинилися на межі поразки. Деякі стали залежні від голосів, які їм дадуть інші політичні
сили, серед них і прихильники газопроводу. А частина з політиків стала заручником власних
передвиборчих обіцянок і, щоб не втратити і без того хиткі рейтинги, змушені або ігнорувати проблематику
ПП-2, або м`яко його підтримати. Власне, саме це сталося і з Францією.
Але окрім політики, позиція Франції також диктується і комерційним аспектом проекту. Одна з компаній,
яка фінансує ПП 2 - французька державна енергетична компанія «Engie». Вона вже вклала значні кошти у
Франція. Коли мова заходить про позицію Франції щодо «Північного потоку-2»,
важливо виділити загальноєвропейський політичний контекст, у якому
формується позиція французів. Йдеться про піднесення правих популістських і
консервативних сил у Євросоюзі, а також про посилення співпраці з Німеччиною.
Президент Франції Еммануель Макрон багатьма вважається новим лідером
Європи, а сам він давно плекає ідею формування французько-німецького тандему
всередині ЄС, який визначав би траєкторію усіх країн-членів28
.
12. УКРАЇНА ТА ПІВНІЧНИЙ ПОТІК-2: РУШІЇ, ІНТЕРЕСИ ТА НАРАТИВИ11
проект, а тому відмовлятися від них не буде, оскільки це може підірвати позиції самого уряду Еммануеля
Макрона.
Крім того, компанія має велику цінність для французької влади, оскільки розробляє десятки цікавих і
перспективних проектів у галузі енергетики (у тому числі відновлювальної), інфраструктури та соціальної
політики. Серед них амбітні урядові проекти зі створення численних «розумних міст» по всій Франції, які
фінансуються Engie34
. Тому французький уряд навряд чи псуватиме відносини з цим енергетичним гігантом,
який є головним інвестором десятків державних багатомільйонних проектів.
Найбільші політичні дебати по балтійському газовому маршруту завжди точилися у Швеції. Ще в 2009
році, на етапі підготовки будівництва першої нитки «Північного потоку», шведський парламент активно
обговорював питання про надання на це дозволу. Уряд скептично ставився до російського проекту, а
опозиція відкрито виступила проти нього. Зрештою, Швеція дала дозвіл на будівництво газопроводу в
своїй виключній економічній зоні, а питання про геополітичний характер проекту було передано до
Європейської комісії. Дозвіл Швеції був обумовлений низкою факторів: бажанням співпрацювати з Росією
з кліматичних питань, готовністю шведських еліт підтримувати добрі відносини з усіма країнами ЄС,
небажанням брати участь у будь-якому блоці «за» чи «проти» щодо газопроводів (шведський принцип
політичної нейтральності), економічною та торговельною співпрацею з Росією, а також цілковитим
дотриманням міжнародних норм, згідно з якими проект «Північний потік» формально не порушує жодних
міжнародних угод.
Через дев'ять років питання щодо аналогічного газопроводу знову спровокувало запеклі дебати.
Правляча коаліція соціал-демократів і зелених на чолі з прем'єр-міністром Стефаном Льовфеном так само
скептично ставиться до ПП-235
. Як і раніше, опозиція, до якої входять консерватори, ліберали та
християнські демократи, виступає за те, щоб відмовити у наданні дозволу будівництва газопроводу у своїй
прибережній зоні. Але, врешті-решт, Швеція повинна прийняти рішення, хоча це рішення буде набагато
складнішим з низки причин.
По-перше, Стокгольм прагне дотримуватися міжнародного права, щоб не бути схожим на Росію, яка
його порушує, оскільки об'єктивних міжнародно-правових підстав для заборони ПП-2 немає.
По-друге, Швеція вкотре керується своїми принципами нейтралітету і не хотіла приймати рішення під
тиском лобістів у ЄС. По-третє, шведи зробили все, щоб мінімізувати російський вплив у межах проекту,
зокрема, не дозволили росіянам зберігати труби у портах Карлсхамн та Сліте на острові Готланд36
.
Північна Європа. Позиції північних країн щодо ПП-2 мають
вирішальне значення для аналізу ситуації. Зокрема, для нас інтерес
становлять позиції Швеції, Норвегії, Фінляндії та Данії. Так само, як і 9
років тому, коли постало питання про першу гілку ПП, в столицях всіх
чотирьох країн, поблизу яких пролягав трубопровід, спалахнули запеклі
суперечки. Німеччина та Фінляндія вже видали свої дозволи. Тепер усі
чекають на відповіді Данії та Швеції. Але аналіз мотивів цих країн є не
менш важливим.
13. uifuture.org
ЗАЦІКАВЛЕНІ СТОРОНИ, ЗИСКИ ТА ІНТЕРЕСИ 12
Ці дві стратегічні локації надали б росіянам можливість збільшити свій геополітичний вплив у
Балтійському морі та посилити тут свою військову присутність під приводом захисту газопроводу як
стратегічно важливого об'єкта. Крім того, порт Карлсхамн розташований поблизу шведської
військово-морської бази в порту Карлскруна. По-четверте, Швеція може отримати вигоди від ПП-2,
особливо для місцевого шведського муніципалітету Карлсхамна, який все ще лобіює ідею передавання
порту в оренду росіянам для зберігання труб.
На даний момент скептично-налаштований шведський уряд перебуває на фінішній прямій розгляду
запиту ПП-2 щодо надання йому дозволу на будівництво газопроводу37
. Стокгольм стикається з тією ж
дилемою, яка переслідує і Данію. З одного боку, уряд Швеції підтримує економічні та енергетичні зв'язки з
Росією і не має жодних законних підстав для блокування газопроводу. З іншого боку, ПП-2 є питанням
національної безпеки для Швеції. У 2016 році міністр оборони Швеції Пітер Хульквіст заявив, що
будівництво ПП-2 може «мати вплив на інтереси Швеції у галузі безпеки»38
. Враховуючи той факт, що
Швеція розділена між двома своїми союзниками – Сполученими Штатами та Німеччиною з цього питання,
уряд знову підтвердив свою прихильність рішенню Європейської комісії про внесення змін до регулювання
газопроводів та приведення використання ПП-2 у відповідність до них. Відтак, Швеція зайняла
вичікувальну позицію, очікуючи спершу на слово Брюсселя.
У доповіді стверджувалося, що проект є геоекономічним та збільшить залежність Німеччини та ЄС від
російського газу, посиливши російський вплив у Європі41
. Понад це, велика увага приділялась екологічним
проблемам. Проте ані звіт, ані «зелені» аргументи не переконали владу Фінляндії блокувати будівництво
газопроводу: вони і надалі залишалися нейтральними щодо ПП-2. Для фінів було надзвичайно важливо
ухвалити рішення на основі міжнародного права (як і для шведів), яке не передбачає блокування проекту.
Крім того, фактор навколишнього середовища зіграв свою роль у процесі прийняття рішення, хоча і не на
користь опонентів. Фінляндія тісно співпрацює з Росією щодо питань екології, оскільки саме Росія
найбільше забруднює навколишнє середовище в Фінській затоці42
. Відповідно, фінський уряд відмовився
політизувати питання ПП-2 з використанням екологічних аргументів, оскільки це поставить під загрозу
спільні російсько-фінські зусилля по боротьбі із забрудненням води у Фінській затоці та дозволить Москві
так само використовувати питання екології для політичного тиску.
Ще одним важливим чинником була енергетична співпраця з Росією: імпорт енергоносіїв (близько 45%
спожитої у Фінляндії енергії надходить з Росії43
) та експорт обладнання44
. Початкові плани будівництва ПП
повинні були реалізовуватися спільною російсько-фінською компанією North TransGas, але в 2006 році
Газпром викупив у Фінляндії її частку.
Позиція Фінляндії щодо ПП-2 дещо схожа на позицію Швеції. Як і в Стокгольмі,
Хельсінкі вирішили зайняти нейтральну позицію щодо проекту та відмовилися як
блокувати, так і просувати його. Уряд Фінляндії вважає проект комерційною ініціативою
росіян39
. Фіни довгий час уникали обговорення цього питання в парламенті, допоки
місцевий аналітичний центр не підготував доповідь щодо ПП-2, а депутати не підняли
це питання під час парламентської сесії40
.
14. УКРАЇНА ТА ПІВНІЧНИЙ ПОТІК-2: РУШІЇ, ІНТЕРЕСИ ТА НАРАТИВИ13
У 2009 році Фінляндія також дозволила побудувати першу нитку Північного потоку, називаючи її
бізнес-проектом. У той же час, їм вдалося захистити свої екологічні інтереси, зокрема на узбережжі: фіни
заборонили кораблям, що прокладали трубопровід, зупинятися поблизу берега, і запровадили
спеціальний податок для компенсації втрат рибної промисловості, пов’язаних з будівельними роботами. Як
і Швеція, Фінляндія захистила власні інтереси та уникнула конфлікту з Росією, Сполученими штатами та
Німеччиною.
Крім цього, лобісти ПП-2 активно тиснули на уряд. Серед них – найбільша профспілкова організація у
Фінляндії – Союз працівників металургії та місцеві адміністрації в портових містах Ханко та Котка, в яких
будівництво газопроводу могло б створити нові робочі місця45
. До того ж, до гри приєдналася фінська
державна енергетична компанія Fortum, яка має тісні зв'язки з російським Газпромом. Зараз компанія
завершує угоду про придбання 46,65% акцій німецької компанії Uniper (компанії-фінансиста ПП-2) до кінця
2018 року на суму 3,76 млрд євро46
. Виконавчий директор Fortum Пекко Лундмарк в інтерв'ю ЗМІ запевнив,
що його компанія не втручатиметься в політичні переговори щодо ПП-2 і продовжуватиме виконувати
плани Uniper щодо фінансування проекту47
.
Позиція Данії щодо ПП-2 завжди визначалася геополітичної дилемою, з якою
постійно стикаються уряди країн. Це був вибір між двома ключовими зовнішніми
партнерами: Німеччиною та Сполученими Штатами. Данія є найбільшим
торгівельно-економічним партнером Німеччини, а Сполучені Штати є їхнім найціннішим
союзником у галузі безпеки, надто – по лінії НАТО, що є ключовим аспектом у
безпековій політиці Копенгагена в Арктиці та Балтійському регіоні.
Відповідно, Копенгаген завжди був розділений через питання будівництва ПП-2, оскільки позиції двох
найбільших союзників були протилежними.
Сьогодні уряд Данії повинен визначити, чи дозволити прокладання труб у своїх територіальних водах
поблизу острова Борнхольм чи ні. А внутрішньополітична ситуація в країні лише ускладнює проблему.
Коаліційний уряд у Данії складається з трьох основних партій: Ліберальна партія (Venstre), Ліберальний
альянс та Консервативна народна партія. Це другий кабінет Прем'єр-міністра Ларса Льокке Расмуссена за
останні 2 роки. Після виборів 2016 року він сформував уряд меншості, який складався виключно з
представників його партії. Але пізніше, після низки міжпартійних суперечок навколо податкової реформи,
прем’єр погодився переформатувати склад уряду і віддати частину міністерських посад представникам ще
двох партій – Ліберальному альянсу та Консервативній народній партії. Це змінило політичну кон'юнктуру в
парламенті та правлячій коаліції, оскільки зараз рішення залежить не лише від однієї партії, а від усіх
разом.
На загал, у Данії відсутні конкретні групи інтересів, які лобіюють підтримку ПП-2. Більшість політичних
партій у парламенті виступають проти труби. Головною причиною є порушення Росією міжнародного права
через ситуацію в Україні. Але проблема данської позиції не в усвідомленні ними політичного характеру
будівництва газопроводу. З цього питання у данських парламентарів ілюзій немає, так само як і проблем з
розумінням геоекономічних вигод проекту для Німеччини та інших. Проблема полягає скоріше у внутрішній
політиці та сприйнятті ПП-2 через призму відносин з ЄС.
15. uifuture.org
ЗАЦІКАВЛЕНІ СТОРОНИ, ЗИСКИ ТА ІНТЕРЕСИ 14
Ліберали на чолі з прем'єр-міністром розколоті через питання газопроводу. Якщо деякі політики
вважають це загрозою, то інші не хочуть втягуватися в конфлікт з Німеччиною та іншими зацікавленими у
проекті сторонами. Інші партії – Ліберальний альянс та Консервативна народна партія – загалом не
підтримують цей проект48
, а остання навіть виступає за введення додаткових санкцій проти Кремля49
.
Проте, обидві ці партії слабо представлені в парламенті, маючи 6 і 13 парламентських мандатів відповідно
і кілька посад в уряді. А головний противник ПП-2 Соціал-демократична партія перебуває в опозиції, хоча
і є найбільшою парламентською фракцією.
Головними прихильниками газопроводу є Данська народна партія50
. На виборах 2015 року ця помірно
євроскептична і націоналістична партія зайняла друге місце і отримала 37 мандатів. Їх рейтинг постійно
зростає, і, як очікується, вони отримають ще більше місць на парламентських виборах 2019 року. Хоча
Данська народна партія не є частиною уряду, вона бере участь у роботі правлячої коаліції та підтримує
ініціативи уряду під час парламентського голосування. Залежність уряду прем'єр-міністра Ларса Льокке
Расмуссена від цієї партії також впливає на формування остаточної позиції Копенгагена щодо
газопроводу.
Особливістю політики Данії щодо ПП-2 є її відносна пасивність стосовно цього питання через
небажання погіршувати відносини з Німеччиною та Сполученими Штатами. Данія прагне підтримувати
зв'язки зі своїми двома союзниками і не бажає обирати між ними через проблеми газопроводу. Вона
також не хоче мати справу з будь-якими каральними діями з боку США, які активно підштовхують
Копенгаген блокувати будівництво труби поблизу своїх берегів.
У листопаді 2017 року парламент Данії затвердив закон, який офіційно дозволяє їй блокувати подібні
газові проекти в своїх територіальних водах з міркувань безпеки. У такий спосіб Копенгаген начебто і
Німеччині не заважає, і відповів на занепокоєння з боку США. Крім цього, коаліційний уряд Данії також
ухвалив рішення доручити вироблення рекомендацій щодо газопроводу «Північний потік-2» міністру
закордонних справ, який і має представити їх Кабміну, а той вже на їхній основі ухвалить рішення. На
практиці це означає, що данський уряд максимально самоусунувся від ухвалення остаточного рішення і
намагається перекласти відповідальність на конкретних політиків, їхні партії і державні структури. Це
особливо цікаво, враховуючи те, що чинний міністр закордонних справ Данії Андерс Самуельсен – не
однопартієць прем’єра, а член партії Ліберальний альянс.
З самого початку Данія займає вичікувальну позицію. Вони очікують на реакцію інших країн на цю
проблему. Зараз, намагачись оцінити всі можливості та ризики, данці очікують, що Єврокомісія внесе зміни
до правил регулювання трубопроводів51
. Одне з головних питань, яке нині обговорюється у парламенті,
полягає у тому, а чи справді Копенгагену варто блокувати газопровід, і чи має це якийсь сенс? Зрештою,
навіть якщо Данія заборонить будівництво труби біля свого острова, це не заблокує весь проект. Росія
просто буде змушена змінити маршрут в обхід данських територіальних вод. Це затягне та будівництво і
зробить його дорожчим. Відтак, для Копенгагена головним питанням, яким вони вочевидь керуватимуться
під час ухвалення остаточного рішення, буде наступним: чи перевищуватимуть ризики від заборони
будівництва ті, які можуть виникнути у разі надання цього дозволу? Деякі парламенті у Данії можуть
поцікавитися, а навіщо необхідно створювати проблему у відносинах з Німеччиною та газовими
компаніями у Європі, якщо це в кінцевому рахунку кардинально не змінить ситуацію?52
16. УКРАЇНА ТА ПІВНІЧНИЙ ПОТІК-2: РУШІЇ, ІНТЕРЕСИ ТА НАРАТИВИ15
Окрім внутрішніх політичних проблем існує ще міжнародно-правовий фактор, який вплине на
остаточне рішення Копенгагена. Мова йде про ситуацію в Арктиці, де у Данії і Росії існують спірні моменти
щодо територіальних претензій на континентальний шельф, багатий на вуглеводні. У своїй арктичній
політиці та, відповідно, у суперечці з Москвою, Данія спирається на положення Конвенції ООН з морського
права 1982 року. Данці завжди підкреслювали свою прихильність принципам, викладеним у Конвенції, коли
обговорювали питання належності арктичного шельфу. Але таке тлумачення міжнародного права,
обраного данцями для Арктики, означає, що Копенгаген повинен погодитися на будівництво газопроводу
у своїх водах, оскільки в Конвенції цьому немає жодних правових перешкод53
. Відтак, для Данії дуже
важливим фактором буде цей «арктичний аспект», адже якщо вони заблокують будівництво «Північного
потоку-2», аргументуючи це через Конвенцію, тоді постане питання щирості та послідовності їхньої
міжнародно-правової аргументації у питаннях Арктики. А воно є набагато важливішим для данців, аніж
проект «Північного потоку-2». Крім того, Копенгаген хоче зберегти підтримку своєї позиції в Арктиці з боку
ключових членів ЄС, насамперед – Німеччини.
До того ж, політичні дискусії навколо позиції Данії частково ґрунтуються на попередньому прецеденті,
коли Копенгаген дав дозвіл на будівництво у своїх водах першої гілки «Північного потоку» ще у 2009 році.
Тоді уряд теж очолював прем’єр-міністр Ларс Льокке Расмуссен і його партія, і вони ж приймали рішення.
А тому зараз їхня раптова відмова дозволити будувати трубу може викликати підозри, що вони зробили це
під тиском США, а не з міркувань національної безпеки чи шкоди екології. Зрештою, сам прем’єр, коли був
главою тодішнього уряду, сам називав «Північний потік» вигідним для Європи бізнес-проектом, коли давав
дозвіл на будівництво. А Данське агентство з питань навколишнього середовища заявляло, що проект
жодним чином не шкодить екології. Враховуючи всі ці аспекти данської політики, Копенгаген цього разу
намагається максимально перекласти відповідальність на інших гравців, насамперед – на Єврокомісію. У
внутрішній політиці правляча партія прем’єр-міністра фактично доручила ухвалити рішення міністру з
іншої партії та МЗС.
Позиція Норвегії ґрунтується на інтересах своїх підрядників, які беруть участь у
будівництві ПП-2, зокрема, компанії Kvaerner, яка підписала угоду з Газпромом на
початку 2018 року. Норвезька компанія допоможе росіянам прокласти газопровід
поблизу Виборга та Санкт-Петербурга. Норвезький уряд не має права забороняти
Kvaerner співпрацювати з росіянами, оскільки для цього немає законних підстав.
Окрім того, частина політичних еліт в Осло не виступають проти ПП-2. Інші реагують
на нього доволі пасивно, особливо враховуючи той факт, що ПП-2 не має нічого
спільного ані з норвезьким узбережжям, ані з їхньою виключною економічною зоною,
тому Осло не зобов’язане видавати жодних дозволів54
.
17. uifuture.org
ЗАЦІКАВЛЕНІ СТОРОНИ, ЗИСКИ ТА ІНТЕРЕСИ 16
Італія є другим за величиною споживачем російського газу в ЄС після
Німеччини55
. Балтійський маршрут не є основним для країни, але сильні економічні, в
тому числі енергетичні зв'язки Італії з Росією певною мірою можуть зіграти на користь
підтримки ПП-2. Деякі італійські компанії прагнуть взяти участь у будівництві та
фінансуванні газопроводу.
Водночас інші гравці зацікавлені у підтримці українського маршруту. 10 квітня 2017 року італійська
компанія Snam S.p.A, словацька Eusrteam a.s. з одного боку, та український Нафтогаз з іншого підписали
меморандум про домовленості щодо можливого спільного використання (і розвитку) української ГТС для
транспортування газу в ЄС після 2020 року56
. Цей меморандум може підштовхнути Snam до підтримки
використання української ГТС у майбутньому57
.
Загалом позиція Італії щодо газопроводу залишається двоякою. З одного боку, Рим зацікавлений у
диверсифікації постачання газу та розробці альтернативних маршрутів. З іншого боку, італійська влада
розглядає ПП-2 як геоекономічну загрозу для себе. По-перше, посилення впливу Німеччини в результаті
будівництва цього газопроводу призведе до збільшення залежності Італії від поставок газу з Північної
Європи. Для Риму створення північноєвропейського газового хабу на чолі з Німеччиною є частиною
внутрішньо-європейської боротьби за домінування в межах ЄС, в якій Північ неухильно перемагає. Відтак, у
минулому році італійська компанія Eni стверджувала, що будівництво ПП-2 призведе до зростання цін на газ
в Італії. Таким чином, позиція Рима також продиктована геоекономічним та політичним протистоянням з
Німеччиною58
. Аналогічний конфлікт між двома країнами вже був у 2014 році, коли Європейський союз, не
без допомоги Німеччини, вбив проект Південний потік, основними інвесторами якого були італійці та їхня
компанія Eni59
.
Іншим фактором, який впливає на позицію італійців, є їхня нестабільна внутрішня політика та криза
традиційних еліт. Парламентські вибори в Італії у березні чітко відобразили цю тенденцію, коли
позасистемна, відносно нова і незвичайна для італійців партія «Рух п’яти зірок» здобула більшість голосів60
.
У 2016 році ліва Демократична партія на чолі з Маттео Ренці, яка тоді керувала країною, виступила проти
проекту ПП-2, наводячи ситуацію в Україні як один з аргументів. Однак вже за рік ситуація змінилася, коли
Ренці програв конституційний референдум, пішов у відставку, а потім повернувся, спричинивши розкол у
власній партії. Все це призвело, зрештою, до його провалу на виборах 4 березня 2018 року.
Сьогодні, коли ведуться коаліційні переговори, поки невідомо, яку позицію займе Італія щодо ПП-2. Три
основні партії, які перемогли на виборах, плекають ідею нормалізації стосунків з Москвою. Особливо
палкими прихильниками цього курсу є «Рух 5 зірок» на чолі з Луїджі ді Майо і «Ліга», очолювана Маттео
Сальвіні. Обидва політики мають рівні шанси обійняти прем’єрське крісло і очолити країну, розвернувши її
зовнішньополітичний курс. Демократична партія на чолі з Ренці, яка виступала проти газопроводу,
перебуває в опозиції і має дуже примарні шанси увійти до уряду і впливати на подальшу позицію Рима у
цьому питанні. Єдиним виходом для них лишаються перевибори, якщо коаліційні переговори проваляться.
Але існують сумніви, що демократи зуміють за такий короткий період взяти реванш і перемогти на виборах,
а тим більше отримати стабільну більшість.
Ще одним цікавим фактором, від якого залежать позиція Італії, є її участь у проекті Турецький потік, який
18. УКРАЇНА ТА ПІВНІЧНИЙ ПОТІК-2: РУШІЇ, ІНТЕРЕСИ ТА НАРАТИВИ17
буде запущено ще до ПП-2. Італійська компанія Eni висловила бажання взяти участь у цьому проекті, який
замкне на Туреччині поставки газу в Південну Європу та на Балкани61
. Для італійців це надзвичайно вигідна
можливість уникнути залежності від поставок газу з Німеччини та для диверсифікації джерел постачання.
Власне, саме цим пояснюється непослідовна позиція Рима щодо «Північного потоку-2». Беручи участь у
будівництві труби на півдні, Італія не має інтересу перешкоджати Росії будувати свою трубу на півночі. Так
само мало інтересу в італійців дратувати Туреччину, від якої залежить угода з ЄС щодо стримування потоків
біженців, укладена в 2016 році. Італія є однією з країн, що найбільше постраждала від міграційної кризи і
прийняла рекордну кількість біженців з Близького Сходу та Африки62
.
Сьогодні позиція Італії залежить від кількох подій, що відбудуться найближчим часом: голосування
Єврокомісії за зміну регулювання поставок газу, запуск Турецького потоку в 2019 році, результати
коаліційних переговорів у Римі та залучення італійських компаній до проекту ПП-2. Наразі свої наміри
приєднатися до будівництва газопроводу висловили італійський банк Intesa Sanpaolo та компанія Saipem.
Разом вони мають 76 місць у парламенті – лише на один голос більше кількості, необхідної для
забезпечення більшості. Ідеологічні розбіжності, політичні суперечки на етапі переговорів, а також
нестабільна більшість голосів в парламенті змушують прем'єр-міністра діяти вкрай обережно, щоб не
втратити контроль над ситуацією і не спровокувати дострокові вибори, які його партія, ймовірно, програє.
Сьогодні найбільшою опозиційною партією в парламенті Нідерландів є євроскептична та
право-радикальна Партія свободи на чолі з Геертом Вілдерсом65
. У результаті виборів 2017 року їм вдалося
зайняти друге місце на виборах, але жодна з інших політичних партій не погодилася вести з ними
Велика Британія і Нідерланди формально не підтримують газопровід Північний
потік-2, але водночас не хочуть його блокувати і ставати на шляху у Німеччини. Але
різниця в їхніх позиціях полягає в тому, що вплив Британії у ЄС зменшується по мірі
наближення дати Брекзиту. Нідерланди ж залишаються ключовою країною Європи та
близьким союзником Німеччини.
ПП-2 фінансується англо-голандською нафтогазовою компанією Shell, що багато
в чому визначає позиції обох держав. Компанія активно лобіює підтримку проекту і
вимагає як мінімум політики невтручання держав у будівництво газопроводу63
.
Для Нідерландів існує також політичний чинник, який впливає на їхню позицію. За
результатами останніх парламентських виборів правляча партія прем'єр-міністра
Марка Рютте сформувала нестабільну коаліцію після 225 днів переговорів, що стало
абсолютним рекордом в історії країни. До коаліції входять партії, яким не завжди
вдавалося домовлятися щодо ключових питань, особливо бюджетних. Крім того,
правляча Народна партія за свободу і демократію (PPFD), котра перемогла на
виборах, пішла на союз із правоцентристською Християнською демократичною
партією, соціал-ліберальними Демократами 66 (D66) і Партією християнського союзу
(CUP)64
.
19. uifuture.org
ЗАЦІКАВЛЕНІ СТОРОНИ, ЗИСКИ ТА ІНТЕРЕСИ 18
коаліційні переговори. Загалом, Вілдрес і його соратники підтримують курс на зближення з Росією, а це
скасування проти неї санкцій і, вірогідно, побудова ПП-266
. У таких умовах уряд Нідерландів намагається не
брати участь у політичній боротьбі навколо газопроводу і не суперечити інтересам Німеччини, а також
уникати критики в парламенті.
Цього не можна сказати про Велику Британію. Тамтешній уряд прем'єр-міністра Терези Мей завжди
скептично ставився до ПП-2, часто підкреслюючи геоекономічний характер російського проекту67
. Однак
Британія не займала радикальної позиції щодо газопроводу, особливо з огляду на великі кошти, які
компанія Shell інвестувала в проект як один з фінансистів трубопроводу. Ситуація змінилася після
загадкового отруєння колишнього російського розвідника Сергія Скрипаля у Солсбері 4 березня цього
року. Ця подія погіршила відносини між РФ і Британією, які досягли рекордно низького рівня. Тереза Мей
навіть заявила, що віднині Лондон поступово відмовлятиметься від російського газу. Це знову
спровокувало дискусії у британських ЗМІ щодо майбутнього ПП-2, оскільки мова йде про залежність ЄС (і
Великої Британії) від російського газу68
.
Однак дискусії про здатність та готовність британських еліт перешкоджати реалізації проекту є досить
сумнівними з кількох причин. Перш за все, Британія зацікавлена у збереженні міцних стосунків з
Німеччиною, особливо після виходу з ЄС. Для Великої Британії головним питанням протягом усього року
було «Як Лондон збирається компенсувати економічні втрати після Брекзиту і яким коштом покриє дефіцит
у бюджеті?». Одним із шляхів виходу з ситуації для Терези Мей було укладання нової угоди з Європейським
союзом у 2019 році. Але перспектива укладення такої угоди залежить від, власне, позицій країн-членів ЄС,
особливо важковаговиків Німеччини та Франції. Сьогодні саме ці дві держави задають тон і настрій
переговорів щодо виходу Британії зі складу Євросоюзу. Беручи до уваги вищеописані позиції обох країн
по ПП-2, ймовірна опозиція з боку Британії щодо проекту можуть вплинути на результати переговорів з ЄС,
які мають завершитися до кінця року. Останній раунд переговорів між Лондоном і Брюсселем завершився
для Терези Мей та її партії не дуже добре. Британія зробила забагато поступок Євросоюзу, а взамін
отримала недостатньо69
.
По-друге, ситуація з отруєнням Сергія Скрипаля, хоча і стала приводом для посилення дипломатичного
тиску на Росію та запровадження нових обмежень проти Кремля, не є настільки критичною для Британії,
щоб переглядати самі основи газового ринку та співпраці з Російською Федерацією у галузі енергетики.
Зрештою, компанії-фінансисти ПП-2 самі не дуже хочуть використати внутрішні політичні події у Британії
як привід до відмови від спільного проекту з Москвою. Більше того, протягом останнього часу Росія
успішно зібрала необхідні кошти для фінансування будівництва газопроводу через британське боргове
агентство «Glas Trust», щоб обійти можливі санкції з боку США70
.
По-третє, внутрішньополітична ситуація у Британії надто небезпечна для прем`єр-міністра, щоб
піднімати питання ПП-2 на серйозний рівень та намагатися перешкоджати його реалізації. Через провал
переговорів щодо по Брекситу та кризу у відносинах між Лондоном та регіонами (Північною Ірландією та
Шотландією) прем'єр-міністр Тереза Мей втратила свої позиції в парламенті. Дострокові вибори 2017 року
були особливо важким ударом для неї, оскільки Консервативна партія втратила парламентську більшість і
була змушена вступити в альянс з партією юніоністів з Північної Ірландії, щоб втримати уряд на плаву. Це
призвело до погіршення відносин між Терезою Мей та ірландськими націоналістами, поставивши баланс
20. УКРАЇНА ТА ПІВНІЧНИЙ ПОТІК-2: РУШІЇ, ІНТЕРЕСИ ТА НАРАТИВИ19
сил у регіоні на межу краху. Крім того, невдалі переговори щодо Брекзиту були негативно сприйняті
елітами в Шотландії, яка пригрозила Лондону черговим референдумом про незалежність. Нарешті, позиції
Мей у її власній партії були підірвані, що призвело до появи депутатів-консерваторів, які були готові
перейти на бік опозиційної Лейбористської партії для того, щоб відправити уряд у відставку.
Тереза Мей та її уряд перебувають під шаленим тиском, балансуючи на межі безодні. Для неї вкрай
важливим довести переговори по Брекситу до логічного завершення, а це означає, що вона не може
вдаватися до радикальних кроків, що, в свою чергу, може призвести до дострокових виборів. Таким чином,
доволі сумнівним є те, що Тереза Мей підніматиме питання ПП-2, по якому думки британських політиків
розходяться, враховуючи таку жахливу політичну ситуацію у Лондоні.
Позиція країн Балтії та Польщі активізувалася після того, як Росія анексувала Крим і розгорнула війну
на сході України. Країни Балтії та Польща стали головними адвокатами позиції України в Європі і першими
висловилися проти агресії Росії. Відповідно, проект будівництва газопроводу з Росії в обхід України
розглядається цими країнами як геополітична та економічна загроза, яка може підірвати зусилля Заходу,
що спрямовані на стримування Росії. Для країн Балтії та Польщі це питання їхньої національної безпеки,
оскільки вони розташовані на передовій геополітичного протистояння між Заходом та Росією у Східній
Європі71 72
.
Як і в ситуації з Північним потоком, занепокоєння Польщі щодо проекту ПП-2 також пов'язане з
ризиком зниження використання газопроводу Ямал-Європа (з Росії, через Білорусь і Польщу), а згодом –
зниження транзитних доходів і ризику переривання подачі газу. Будівництво газопроводів під Балтійським
морем з Росії до Німеччини підривало шанси на будівництво газопроводу Ямал-Європа-2, який був
вигідним для Польщі (з тих же причин, що і Північні потоки є вигідними для Німеччини та Австрії).
Правлячі еліти країн Балтії та Польщі виступають єдиним фронтом проти ПП-2, і намагаються лобіювати
Сполучені Штати для запровадження санкцій щодо учасників проекту. Балтійські країни та Польща
розглядають вигоди, які отримує Німеччина від будівництва ПП-2 як підрив своїх позицій у ЄС у межах
загального процесу реформування Євросоюзу під егідою Єврокомісії, яку вони підтримують у цьому
протистоянні навколо проекту73
.
З іншого боку, ці країни залежать від фінансових дотацій з бюджету ЄС. Польща зацікавлена в тому,
щоб мати ще один СПГ-термінал у Балтійському морі74
. Литва побудувала плавучий СПГ-термінал у
Клайпеді в 2014 році. Естонія висловила бажання збудувати СПГ-термінал, проте ЄС відмовився його
фінансувати75
. Те саме було і з Латвією, яка хотіла розмістити об'єкт з імпорту СПГ поблизу Риги.
Польща та Балтійські країни мають серйозні політичні застереження щодо Росії,
які певною мірою зав`язані на історичній пам`яті, а також досвіді, коли Росія
припиняла постачання енергоносіїв, мотивуючи це політикою. Це, власне, і зумовлює
їхню позицію щодо будівництва Росією нових газопроводів, які розцінюються як
інструменти політичного тиску, а також можливість для РФ збільшувати свою
військову присутність у регіоні під приводом захисту критичної інфраструктури –
самого трубопроводу.
21. uifuture.org
ЗАЦІКАВЛЕНІ СТОРОНИ, ЗИСКИ ТА ІНТЕРЕСИ 20
Відповідно, прагнення країн Балтії розвивати свою власну газову інфраструктуру для забезпечення
поставок газу (і бути більш захищеними у разі газового шантажу з боку Росії) може бути використано у
випадку відмови від дозволів щодо проекту ПП-2. Часткове фінансування розвитку газової інфраструктури
у цих країнах та забезпечення поставок з боку Європейської Комісії може стати об`єктом переговорів для
схвалення ПП-2.
Однак, якщо позиція Обами була відносно стабільною і чітко аргументованою, то з приходом Дональда
Трампа до влади в 2017 році відбулися суттєві зміни. Наразі всередині адміністрації немає єдності щодо
цього питання. Це відбувається і через те, що Трамп неодноразово намагався пом`якшити позицію США
щодо Росії у своїх твітах, у той час як деякі члени його команди є «яструбами» у зовнішній політиці і
вважають Росію прямою загрозою для США. Відповідно до публічних заяв Вашингтона, США виступають
проти проекту ПП-2 і наполягають на його блокуванні. Адміністрація Білого Дому знову заявила про
можливість запровадження санкцій проти учасників проекту. З цією метою, Конгрес США навіть схвалив
закон, який дозволяє президенту автоматично запроваджувати фінансові санкції проти своїх
геополітичних ворогів у разі необхідності. Трамп назвав цей закон «дефектним». Неохоче, але він все-таки
підписав його у серпні 2017 року. Однак внутрішньополітичне протистояння між Трампом і Конгресом щодо
Росії триває і нині.
Зараз Сполучені Штати намагаються завадити будівництву ПП-2 через дипломатичний тиск і
лобіювання у Данії, яка, як очікується, має ухвалити рішення щодо надання дозволу на будівництво
газопроводу у своїх територіальних водах.
Позиція США також пов'язана з Турецьким потоком, хоча на цьому напрямку США більш пасивні,
оскільки це стосується їхніх відносин з Туреччиною, яка є союзником США по НАТО, що має стратегічно
важливе значення для політики Вашингтона в Сирії. Турецький потік складніше блокувати, оскільки
газопровід вже перебуває у процесі будівництва, не підпадає під регулювання ЄС і, за попередніми
даними, буде запущений вже у 2019 році.
Позиція США щодо ПП-2 відкриває для України можливість лобізму, завдяки якому можна як мінімум
затягнути процес будівництва і відкласти запуск газопроводу з 2019 до 2020, чи навіть 2021 року. Сполучені
Штати мають реальну можливість запровадити санкції проти проекту, хоча й існує кілька застережень
щодо наслідків подібних кроків.
США. Позиція Сполучених Штатів щодо газопроводу ПП-2
продиктована їхнім складним ставленням до Росії як геополітичного
суперника. Під час президентства Барака Обами Вашингтон
виступав проти будівництва ПП-2. Через це між США та Німеччиною
виникла суперечка. Берлін офіційно заявив, що США не можуть
втручатися у внутрішні справи ЄС. Натомість США стверджували, що
проект є геополітичним і збільшить залежність їхніх європейських
союзників від російського газового лобі. Ситуація особливо
ускладнилася після анексії Криму в 2014 році та початку війни у
Східній Україні.
