Краматорської загальноосвітня школа I-III ступенів № 4

1. Хоролець Олена Євгенівна,
учитель української мови та літератури
загальноосвітньої школи І – ІІІ ступенів № 4,
заступник директора з НВР
ВИХОВНА ГОДИНА
Tема: Звичаї та традиції українського народу (для учнів 9 класів)
Мета: 1. Ознайомити зі стародавньою культурою українського народу.
2. Викликати повагу до звичаїв свого народу та бажання
поповнювати знання традиціями минулого.
3.Виховання почуття патріотизму, національних і загальнолюдських
цінностей.
План:
І. Вступ.
ІІ. Основна частина.
1. Поняття про звичаї та традиції стародавньої української культури.
2. Традицiйнi обряди та звичаї:
- обряд весілля;
- карнавальні вільності;
- інсценування хліборобського звичаю «Перегоня на цукрових
буряках»;
- свято Iвана Купала;
- роль церкви в повсякденному житті українців.
ІІІ. Практична частина.
1. Роздуми учнів про відомі обряди та звичаї.
2. Розпис писанок.
IV. Заключна частина. Висновок.

2. Традиції - це духовні
обереги нації
I. Вступ.
Добрий день, любi друзi, шановнi панi та папове. Сьогодні ми
зустрiлись в цiй український xaтi, щоб пригадати про звичаї та традиції
українського народу. А розпочну нашу виховну годину словами Лесi
Українки, щоб ви уявили собi картину стародавнього українського села.
"Для нас у ріднім краю навіть дим
Солодкий та коханий ... " Без упину
Я думала собi оцi слова,
Простуючи в країну iтал'янську.
I мрiялись мeнi далекi села:
Дiвчата йдуть, спiваючи з ланiв,
Клопочуються хазяйки невсипущі,
Стрiчаючи отару та черiдку,
Господарi вертаються з роботи,
Не прискоряючи ходи, поважно,
А нишком поглядають на димок,
Що в'ється понад комином низеньким,
І думають: "Оце ж воно й вечеря …"
I мрiялись мені росистi луки
Волинськi: здалека чорнiє лiс
Зубчастим муром, а туман на нього
Безгучним, тихим морем напливає, -
Хто в лiсi, хто у полi, стережися!
То котиться пропасниця лукава.
Але ночлiжники собi спiвають,
Простуючи до лiсу, на димок, -
Се ж там товаришi багаття розпалили,
Там тепло, сухо, грають роєм iскри,

3. Мов бджоли золотi, вогонь танцює…
Простуймо на димок!
У цих селах, луках, маленьких українських хатках народжувалась наша
культура.
Haвіть у кузнях, де зупинялися заробітчани, що йшли на нафтовi
промисли до Борислава.
У долинi село лежить,
Понад селом туман дрижить,
А на горбi край села
Стоїть кузня немала.
А в тiй кузнi коваль клепле,
А в коваля серце тепле,
А він клепле та спiва,
Bcix до кузнi iззива.
Кузня - це було те місце, де збиралися люди, котрих настигла лиха
година. Повертаючись бричкою додому, ламались величезні колеса, серпи,
граблі. І поки коваль ремонтував їхні речі, люди розмовляли, співали старих
пісень, народжували нові.
II. Основна частина.
1. Поняття про звичаї та традиції українського народу.
Взагалі відкіля взялися стародавні традиції та звичаї.
У слов'ян ще до християнства існувало багато богів. Перун - бог
блискавки. Він займав перше місце і вважався першим мироправителем. Бог
весілля та кохання називався Ладо, Бог земних плодів - Купала, Бог
торжества та миру - Коляда.
Бажаючи виразити могутність та грізність богів слов'яни уявляли це
через оповідання, виконання якихось обрядів сценок, піднесення дарів тощо.
Тобто складалась культура , головною частиною якої були традиції, обряди,
звичаї, вірування. Традиції - передача явищ духовної культури, соціального

4. та сімейного життя. А виконувались ці традиції через обряди (хрестини,
вінчання, весілля, поховання). І люди зберігали ці традиції, починаючи від
народження дитини до останнього часу життя людини.
2. Традиційні обряди та звичаї. Обряд весілля.
Коли народжувалась дитинка, то за традицією породіллю могли
відвідувати лише жінки. З собою вони несли хліб, хлібні вироби, яйця, мед,
узвар або фрукти з узвару, тим самим допомагаючи слабкій від пологів жінці
калорійними продуктами. Подібні звичаї громадської взаємодопомоги
існували і на весіллі, де молодим підносили не лише дарунки, а й хліб,
борошно, яйця, масло, цукор. Ці продукти здавна сприймалися людьми як ті,
що мають магічну силу.
Виразною особливістю українського весільного обряду було
виготовлення спеціального хліба - короваю. Значення короваю в
українському весіллі було настільки великим, що молодий, якому за певних
причин (через бідність, сирітство) не випікали короваю, одержав прізвисько
„Безкоровайний”.
Коровай виготовляли, як правило, у обох молодих і ділили під час
дарування. Коровай мав глибокий символічний зміст: єднання молодих у
сім'ю, єднання двох родин, продовження роду, плодючість. Коровайницями
не мали право бути вдовиці або розведені - лише особа щасливої подружньої
долі допускалася до діжі.
Коровайну діжу й піч величали піснями, водою з-під помитих
коровайницею рук умивали присутніх на коровайному обряді, потім
урочисто виливали цю воду під плодюче дерево.
Карнавальні вільності.
Як на весіллі так і в новорічні свята допускали „Карнавальні вільності”
або ритуальні безчинства. Б інший період життя: це викликано б загальне
обурення і категоричний осуд. Здійснювали ці безчинства некрасиві маски.
Вони, наприклад, могли заплутати й обірвати нитки на кроснах, якщо
господиня на великі свята не винесла з хати усі знаряддя ткацького ремесла.

5. Об'єктами збиткування, як і на весіллі часто була піч. Під час візитів
„маланкарі" могли щось розбити, розлити, розкидати і навіть вкрасти. Якщо
господарі були скупими: на обдарування – розплітали тин, розкидали дрова,
знімали ворота, обмащували дьогтем або кізяком хату. Жадібній господині
могли кинути в комин собаку, а пихатій дівчині заводили в дім живого цапа,
попередньо напоївши його горілкою.
Потім всі йшли палити „діда" і „дідуха" із соломи і перестрибували
через багаття.
Інсценування хліборобського звичаю „перегоня" на цукрових буряках.
Серед стародавніх хліборобських звичаїв України є вже чимало таких, які
поволі відмирають, забуваються і живуть лише в спогадах старих людей. До
таких призабутих звичаїв належить і „перегоня” на цукрових буряках. Коли
буряки полюють, то по роботі всі гуртом, дівчата і хлопці, водять
„перегоню”.
Давайте зараз оберемо таку, але одна умова - вона повинна бути
високою на зріст. Дівчину всю до ніг обмотують червоними поясами, що їх із
себе знімають, залишаючи лише місце для очей. Руки дівчина підносить над
головою й долонями їх складає; руки теж обмотують червоним поясом і між
долоні вставляють зелену квітку, а шию обв'язують білою хусткою, щоб
знати, де голова.
На голові вона мас вінок із стрічок і польових квітів: за вінок
застромлюють дві, обмотані хустками ложки, - це наче роги, а дівчина на
козу схожа. За „перегонею” йдуть дівчата й парубки всі гуртом, співають,
танцюють, музика грає. „Перегоня” все їм кланяється, просить співати і
танцювати. Якщо „перегоня” дівка висока, то вона пішки йде, а як невеличка
на зріст, то вона стає на плечах парубка, а з двох боків її піддержують двоє
парубків, щоб вона не впала - підпірки.
Всі танцюють в колі, а „перегоня” їм кланяється (танець + переспіви).

6. Співи.
Ой, бив мене муж,
Ой, бив волочив,
Прив'язав ниткою,
Бив соломинкою,
Та ще й не навчив.
А я с того зла
Та й спати лягла,
Устала раненько,
Вмивалася біленько
Та й поснідала.
З'їла вола,
З'їла барана,
Сім мішків горішків,
Сімдесят поросят,
Чотири качечки,
Горщечок кашечки - голодна була!
Берегом ішла,
Коника вела,
За гриву держала,
До хлопців іржала:
Іго-го, га-га!
Іго-го, го-го, -
Матері його,
Перелюбила,
Переманила,
Жениха мого.
Матінко моя,
Люблюся вже я.
- любися доненько,
то твоя воленька, -
така була я!
Усі йдуть до пана, пан їй дає гроші в руку. Потім вона, як і всі інші, танцює й
усі розходяться. (1922 рік)
А чому дівчина подібна бути схожа на козу, бо ж коза - це стародавній
символ врожаю.

7. Де коза рогом -
Там жито стогом,
А де не буває -
Там вилягає.
Свято Івана Купали.
Під час таких розваг, та на вечорницях дівчата та хлопці придивлялись
один до одного, закохувались або зазнавали невдачу в коханні.
І тоді вони йшли на Івана Купала в ліс шукати цвіт папороті, або зілля,
щоб причарувати свого коханого. Інколи це закінчувалось трагедією:
Ой, не ходи Грицю
Та й на вечорниці,
Бо на вечорницях
Дівки - чарівниці
Солому палять, зілля варять
Тебе Грицуню здоров'я позбавлять.
Роль церкви в повсякденному житті.
Але всі обряди починалися лише після того, як люди заходили до
церкви, відстоювали службу, а потім повертались додому. Українці раніше
були дуже набожні люди. Молитва промовлялася рано-вранці, перед їжею,
після їжі, і ввечері, коли сім'я лягала спати тихенько молилися.
Але діти не дуже були охочі до поклонів. Ось вам розповім невеличке
оповідання Степана Васильченка „Басурмен".
Уявіть собі маленьку хатку-мазанку. Біля печі порається мати. До хати
заходить син Семен і каже: „Мамо, дайте снідати". „А ти богу молився?” -
відповідає мати.
Семен не хоче молитися богу, бо він не розуміє, чому він повинен
просити у бога. Але мати не дає снідати, поки він не помолиться. І ось
зголоднівши , він згоден стати з матір'ю на коліна і молитись. Одна рука, як
прив'язана, друга махає, як заведена.

8. Раз по раз тихе молитовне буркотіння переривається сердитими
вигуками: „Стій рівно, бий поклони! Не крути головою як коняка!”
Але щось на печі зашкварчало і мати побігла до печі. Залишився Семен
сам стояти. Б'є поклони і охоче задержує голову на землі. Крізь власні його
ноги йому видно все, що діється позаду його. І як тільки мати вийшла з хати,
він став на ноги, почав витанцьовувати по хаті.
Коли побачив - на вікні великий недокурок. Семен виліз на лаву,
прихилив голову до ікони, прикурив. Дим шпигав у ніс, він кривиться, ноги
тремтять, а лице аж міниться від щастя. Коли це побачила мати, побила його
і вигнала з хати до басурменів.
Але прийшов вечір і все стало на свої місця.
III. Практична частина.
1. Роздуми учнів про знайомі обряди та звичаї.
Мабуть ваші бабусі вам розповідали про своє кохання? Про ту
таємницю, котру можна довірити лише близькій людині. А може ви читали,
чи від когось чули за якісь звичаї, пригадайте. Можете розповісти?
- Я читала, що на Івана Купала дівчата запалювали свічки і пускали на
воду вінки - один для себе, а інший судженому. Якщо вінки пливли в парі,
вважалося, що цього року поберуться, а коли урозтіч - не судилося бути
замужем. Хлопці в таких дійствах участі не брали, а лише звіддаля або на
протилежному березі уважно стежили за в шкоду еканням Дехто кидав
непомітно камінці, щоб віночки спарувались, а ті, котрим це не загрожувало
чекали нагоди, доки вони пристануть до берега, щоб взяти їх на пам'ять.
- А мені розповідала бабуся, що коли дівчина одружується, то їй розплітали
косу. Це означало кінець дівування. Молоду садовили на діжу, що була
застелена кожухом , вовною догори - символ щастя. Старша дружка
зверталася до старости зі словами: „Пане старосте благословіть молоду
розплітати!"
„Бог благословить!" - відповідає староста.

9. Молодий підходить до нареченої і розплітає їй косу. Розплітає
небагато, щоб тільки витягнути стрічку і забрати її собі. Далі вже цю
церемонію довершують дружки або свашки. Прощаючись з косою молода
плаче, а дружки співають.
- На гуцульському весіллі не розплітають коси молодої, а відрубують.
Тобто свекор бере кінець коси своєї невістки в руки і прив'язує до
дерев'яного кілочка, що спеціально для цього забивається в стіну. Молодий,
танцюючи з дружкою, повинен виявити стільки сприту, щоб відрубати кінець
коси молодої одним махом топірця. Якщо йому не пощастить це зробити, то
старі гуцули, котрі слідкують за цим обрядом, будуть пророчити молодій
нещасливе життя. Якщо ж кінець коси відлетить з одного маху, то подружжя
буде щасливе.
- А я ось зробила вдома таке опудало (дістає гарбуза).
Раніше, коли дозріють гарбузи, то хлопці роблять із гарбуза опудало:
зрізують вершок, вичищають середину, вирізають ножем очі, ніс,
здоровенного рота. В рот настромлюють паличок і виходить, ніби це опудало
вишкірює зуби, а в середину ставлять запалену свічку. Темного осіннього
вечора котрийсь хлопчак бере таке опудало і йде туди, де бавляться діти,
підкрадається і виставляє гарбуза з запаленою свічкою. Діти, несподівано
побачивши в темряві великі вогняні очі та величезну пащеку з вишкіреними
зубами, - лякаються і з криком розбігаються геть.
- Дякую вас за такі спомини, не забувайте їх та передавайте своїм дітям
та онукам.
2. Розпис писанок.
Так, багато традицій та звичаїв українського народу, всі їх не можливо
зараз пригадати, бо для цього треба прожити не одне століття. Але мені
хочеться, щоб ви доторкнулися саме сьогодні до такого стародавнього
звичаю ще до існування християнства - це розмальовування писанок. У нас
зараз є така можливість це робити. Я тільки нагадаю, що орнамент на
писанках переважно геометричний: трикутники, спіралі, кола, сорок гілок.

10. Число 40 пояснюється 40-денним постом або існуванням сорока святих
мучеників.
Інструментом для виготовлення писанок була „кісточка" - це палиця з
бляшаною трубкою на кінці. На сирому яйці кісточкою вимальовують
розтопленим воском ті місця, що їх треба лишити не зафарбованими:
обвідки, крапки, оперізування.
Коли вже малюнок закінчений, писанки складають у череп'яну миску і
кладуть у піч, де повинна бути температура 35-40 Цельсія. Коли віск
розтопиться і спливе з яйця, писанка готова.
А зараз у кожного з вас є можливість розмалювати писанку, (учні
виконують розпис). Розпис крашанок ви можете продовжити вдома або на
гуртку української мови та літератури.
IV. Заключна частіша. Висновок.
Наша виховна година добігає кінця. Нам треба підводити підсумки. І я
хочу вам нагадати: де б ви в своєму житті не були, куди б не закинула вас
доля, ви завжди будете пам'ятати, що Україна є для вас матір'ю.
Любіть Україну, як сонце, любіть,
Як вітер, і трави, і води...
В годину щасливу і в радості мить,
Любіть у годину негоди.
Любіть Україну у сні й на яву,
Вишневу свою Україну.
Красу її вічно живу і нову,
І мову її солов'їну....

11. Література
1. Воропай О. «Звичаї нашого народу» том І, 1958, том II, 1965. Українське
видавництво. Мюнхен.
2. Кобилянська О. «У неділю рано зілля копала…». Київ. Видавництво
художньої літератури «Дніпро». 1986.
3. Журнал «Етнографія та фольклор» № 5. 1981.