Вимоги щодо прозорості та доступу до інформації: коментар статті 60 Закону «Про запобігання корупції» (витяг з книги: Науково-практичний коментар до Закону України «Про запобігання корупції» / Наук. ред. Хавронюк М. І. – К.: Ваіте, 2018. – 472 с.)

1. – 399 –
із засудженням за умисне кримінальне правопорушення, вчинене з використанням
свого посадового становища, або з притягненням до відповідальності за вчинен-
ня адміністративного корупційного правопорушення, пов’язаного з порушенням
обмежень, передбачених Законом «Про запобігання корупції», позбавляються
права на одержання призначеної за зазначеними законами пенсії. У таких випадках
пенсія призначається відповідно до цього Закону (п. 13-3 розділу XV «Прикінцеві
положення» Закону «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»);
- замовник приймає рішення про відмову учаснику в участі у процедурі закупівлі
та зобов’язаний відхилити тендерну пропозицію учасника в разі, якщо відомості
про юридичну особу, яка є учасником, внесено до Єдиного державного реєстру осіб,
які вчинили корупційні або пов’язані з корупцією правопорушення, або службову
(посадову) особу учасника, яку уповноважено учасником представляти його інте-
реси під час проведення процедури закупівлі, фізичну особу, яка є учасником, було
притягнуто згідно із законом до відповідальності за вчинення у сфері закупівель
корупційного правопорушення (ч. 1 ст. 17 Закону «Про публічні закупівлі»).
Стаття 60. Вимоги щодо прозорості та доступу до інформації
1. Особам, зазначеним у пунктах 1, 2, 4 і 5 частини першої статті 3 цього Закону, а також
особам, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов’язані з виконанням організаційно-
розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або спеціально уповноважені на
виконання таких обов’язків у юридичних особах приватного права незалежно від організаційно-
правової форми, забороняється:
{Абзац перший частини першої статті 60 із змінами, внесеними згідно із Законом №1975-VIII
від 23.03.2017}
1) відмовлятифізичнимабоюридичнимособамвінформації,наданняякоїцимфізичнимабо
юридичним особам передбачено законом;
2) надавати несвоєчасно, недостовірну чи не в повному обсязі інформацію, яка підлягає
наданню відповідно до закону.
2. Не може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом інформація про:
1) розміри, види благодійної та іншої допомоги, що надається фізичним та юридичним
особам чи одержується від них особами, зазначеними в пункті 1, підпунктах «а» і «в» пункту
2 та пунктах 4 і 5 частини першої статті 3 цього Закону, або державними органами, органами
місцевого самоврядування;
{Пункт 1 частини другої статті 60 із змінами, внесеними згідно із Законом №1975-VIII від
23.03.2017}
2) розміри,видиоплатипраці,матеріальноїдопомогитабудь-якихіншихвиплатзбюджетуабо
за рахунок технічної або іншої допомоги в межах реалізації в Україні програм (проектів) у сфері
запобігання,протидіїкорупціїособам,зазначенимупункті1,пунктах«а»і«в»пункту2тапунктах
4 і 5 частини першої статті 3 цього Закону, а також одержані цими особами за правочинами, які
підлягаютьобов’язковійдержавнійреєстрації,атакожподарунки,якірегулюютьсяцимЗаконом;
{Пункт 2 частини другої статті 60 із змінами, внесеними згідно із Законом №1975-VIII від
23.03.2017}
3) передачувуправлінняналежнихособампідприємствтакорпоративнихправ,щоздійснюється
в порядку, передбаченому цим Законом;
4) конфлікт інтересів осіб, зазначених у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону,
та заходи з його врегулювання.
1. Відповідно до ст. 10 («Державна звітність») Конвенції ООН проти коруп-
ції з урахуванням необхідності боротьби з корупцією «кожна Держава-учасниця
вживає, згідно з основоположними принципами свого внутрішнього права, таких
заходів, які можуть бути необхідними для посилення прозорості в її державному

2. – 400 –
управлінні, у тому числі стосовно її організації, функціонування та, у належних
випадках,процесівприйняттярішень.Такізаходиможутьвключати,interalia,таке:
a) прийняття процедур або правил, які дозволяють членам суспільства отри-
мувати, у належних випадках, інформацію про організацію, функціонування та
процеси прийняття рішень у державному управлінні та, з належною увагою до
захисту приватного життя і даних особистого характеру, про рішення та норма-
тивно-правові акти, що стосуються членів суспільства;
b) спрощення адміністративних процедур, у належних випадках, для полег-
шення доступу громадськості до компетентних органів, які приймають рішення та
c) опублікування інформації, яка може включати періодичні звіти про ризики
корупції в державному управлінні».
Треба також враховувати європейські стандарти доступу до публічної інфор-
мації. В основному вони визначені в Рекомендації РЄ №R(2002)2 «Про доступ до
офіційних документів» від 21 лютого 2002 р. Згідно з ними, загальний принцип
доступудоофіційнихдокументівполягаєутому,щоДержави-члениповиннігаран-
тувати кожній особі, без жодної дискримінації, після здійснення нею запиту, право
доступу до офіційних документів, які є в розпорядженні органів державної влади
(п.3).Особа,яказвертаєтьсяіззапитомпроофіційнийдокумент,неповиннапояс-
нювати причини, через які вона бажає отримати доступ до офіційного документа,
а формальності під час здійснення запиту мають бути зведені до мінімуму (п. 5). У
доступі до офіційних документів може бути відмовлено, але тільки за таких умов:
1) обмеження у доступі чітко визначені в законодавстві;
2) вони є необхідними в демократичному суспільстві і пропорційними меті
захисту: національної безпеки, оборони та міжнародних зв’язків; охорони громад-
ського порядку; запобігання, розшуку та розслідування кримінальної діяльності;
приватного життя та інших законних приватних інтересів; комерційних та інших
економічних інтересів, як приватних, так і державних; рівності сторін у судовому
провадженні; природи; інспекцій, контролю та нагляду з боку державних органів;
державної економічної, монетарної та обмінної політики; конфіденційності обго-
вореньвсерединіорганудержавноївладиабожміждекількомаорганамидержавної
влади під час внутрішнього процесу вироблення документа;
3) оприлюднення інформації призводить або може призвести до порушення
одногоізпереліченихінтересів,незважаючинапереважаючийінтересгромадськості
в такому оприлюдненні.
Процедура розгляду заяв про доступ до офіційних документів має передбачати
таке:
- запит має бути розглянутий тим органом державної влади, у розпорядженні
якого перебуває документ;
- запити мають розглядатися на основі рівноправності;
- кожензапитмаєбутирозглянутийустислістроки.Рішеннямаєбутиухвалене,
повідомленетавиконаневпродовжвизначеногостроку,встановленогозаздалегідь;
- якщо орган державної влади не має у своєму розпорядженні запитуваного
офіційного документа, він повинен, наскільки це видається можливим, вказати
особі, яка робить запит, на компетентний орган державної влади;
- органдержавноївладиповинендопомогтиособі,якаробитьзапит,визначити
запитуванийдокумент,однактакийорганнезобов’язанийвиконуватизапит,якщо
йдеться про документ, який не може бути визначений;

3. – 401 –
- орган державної влади, який відмовляє у доступі до цілого офіційного доку-
мента або до його частини, повинен навести причини відмови (п. 6).
Форми доступу до офіційних документів можуть бути такими:
а) у разі, коли надається доступ до офіційного документа, орган державної
влади повинен дозволити ознайомитися з оригіналом документа або ж надати
його копію, враховуючи, наскільки це є можливим, преференції, що висловлені
особою, яка звертається із запитом;
б) якщо до якоїсь частини інформації, вміщеної в офіційному документі,
застосовується обмеження, то орган державної влади повинен надати всю іншу
інформацію, що міститься в документі. Кожен випадок невідкриття інформації
повинен бути чітко визначеним. Однак у разі, коли версія документа з вирізаними
фрагментами тексту є помилковою за змістом або взагалі позбавлена змісту, то в
доступі до документа може бути відмовлено;
в) органдержавноївладиможенадатидоступдоофіційногодокумента,спрямо-
вуючи особу, яка звертається із запитом, до альтернативних джерел, з яких можна
отримати інформацію (п. 7).
Заявник, якому відмовлено в його запиті про офіційний документ, про окремі
йогочастиниабопродокументуцілому,запитякогобуввідхиленийабозалишився
без відповіді впродовж установленого строку, повинен мати доступ до швидкої та
недорогоїпроцедуриперегляду –всудовомуабоадміністративномупорядку(п.9).
2. Коло суб’єктів заборони, передбаченої у ч. 1 ст. 60 Закону, є найширшим
і охоплює усіх суб’єктів відповідальності за корупційні правопорушення, крім
зазначених у п. 3 ч. 1 ст. 3 Закону функціонерів приватного сектору та інших осіб,
які не є службовими особами.
3. Статтею 60 Закону передбачена заборона вчиняти такі два діяння:
1) відмовлятифізичнимабоюридичнимособамвінформації,наданняякоїцим
фізичним або юридичним особам передбачено законом, у т. ч. якщо вони вчинені
шляхом віднесення визначених в ч. 2 ст. 60 Закону видів інформації до інформації
з обмеженим доступом;
2) надавати несвоєчасно, недостовірну чи не в повному обсязі інформацію, яка
підлягає наданню відповідно до закону.
КАПпередбачаєадміністративнувідповідальністьзанеобґрунтованевіднесення
інформації до інформації з обмеженим доступом, ненадання відповіді на запит на
інформацію, ненадання інформації, неправомірну відмову в наданні інформації,
несвоєчасне або неповне надання інформації, надання недостовірної інформації
(ч. 2 ст. 212-3), а також за обмеження доступу до інформації або віднесення інфор-
мації до інформації з обмеженим доступом, якщо це прямо заборонено законом
(ч. 4 ст. 212-3).
4. Про поняття «дарунок», «благодійна допомога», «правочин» див. ко-
ментар до статей 1, 23 і 54 Закону.
Правочинпідлягаєдержавнійреєстраціїлишеувипадках,встановленихзаконом
(ст.210ЦКУкраїни).Видомтакоїреєстраціїєнотаріальнепосвідчення.«Правочи-
нами,якіпідлягаютьобов’язковійдержавнійреєстрації» є, наприклад, частка у
праві спільної часткової власності, договір про встановлення земельного сервітуту,
майнові права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий

4. – 402 –
зразок, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу,
житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна тощо.
Якщопоняттянесвоєчасногонаданняінформаціїрозкриваєтьсявзаконодавстві,
то поняття «недостовірна інформація» і «інформація, надана не в повному
обсязі»єоціночними.Прицьомувідповідністьінформаціївимогамдостовірності
таповнотивизначаютьводночастойсуб’єктінформаційнихвідносин,якийзапитує
інформацію, і той, який надає її, а в разі суперечки між ними і неможливості дійти
згоди –суд,щорозглядаєсправупроадміністративнеправопорушення,передбачене
ст. 212-3 КАП (відповідно до ст. 221 КАП).
5. Відповідно до Закону «Про інформацію» (ст. 1), інформація – це будь-які
відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відо-
бражені в електронному виді.
За порядком доступу інформація поділяється на відкриту та інформацію з
обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена
законом до інформації з обмеженим доступом.
Інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова
інформація.
Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ
до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб’єктів владних по-
вноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою)
відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею
умов, а також в інших випадках, визначених законом. Відносини, пов’язані з пра-
вовим режимом конфіденційної інформації, регулюються законом (статті 20–21
Закону «Про інформацію»; ст. 7 Закону «Про доступ до публічної інформації»).
Таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську
таємницю, таємницю слідства та іншу передбачену законом таємницю (ст. 8 Закону
«Про доступ до публічної інформації»). Незаконне надання чи розголошення
інформації, що становить державну таємницю, є злочином, що передбачений
статтями 111, 114, 328, 329, 422 КК, а передача або збирання з метою передачі іно-
земним підприємствам, установам, організаціям або їх представникам відомостей,
що становлять службову інформацію, зібрану у процесі оперативно-розшукової,
контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, особою, якій ці відомості
були довірені або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків, за
відсутності ознак державної зради або шпигунства, – злочином, що передбачений
ст. 330 КК.
Основами законодавства України про охорону здоров’я (ст. 40) передбачено,
що медичні працівники та інші особи, яким у зв’язку з виконанням професійних
або службових обов’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд
та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права
розголошуватицівідомості,яківважаютьсялікарськоютаємницею (інформацією
про пацієнта), крім передбачених законодавчими актами (йдеться, зокрема, про
КПК України, Закон «Про оперативно-розшукову діяльність» тощо) випадків.
Порушення лікарської таємниці може потягнути кримінальну відповідальність на
підставі статей 132 і 145 КК України.
Згідно зі ст. 9 Закону «Про адвокатуру», адвокат зобов’язаний зберігати ад-
вокатську таємницю. Предметом її є питання, з яких громадянин звертався до

5. – 403 –
адвоката, суть консультацій, порад, роз’яснень та інших відомостей, одержаних
адвокатом при здійсненні своїх професійних обов’язків. Порушення професійної
таємниці захисника або представника особи тягне кримінальну відповідальність
на підставі ст. 397 КК.
Дотримання таємницівчинюванихнотаріальнихдійєобов’язкомнотаріусів
та інших посадових осіб, які вчинюють нотаріальні дії. Це передбачено Законом
України «Про нотаріат» (статті 5, 6, 8). Довідки про вчинені нотаріальні дії та
документи видаються тільки громадянам та юридичним особам, за дорученням
яких або щодо яких вчинялися нотаріальні дії, і лише на письмову вимогу – суду,
арбітражного суду, прокуратури, органів дізнання і слідства у зв’язку з кримі-
нальними, цивільними або господарськими справами, що перебувають у їхньому
провадженні. Довідки про заповіти видаються тільки після смерті заповідача.
Порушення вказаної таємниці може бути підставою анулювання свідоцтва про
право на заняття нотаріальною діяльністю.
Порушення комерційної та банківської таємниць тягне кримінальну відпові-
дальність за статтями 231 і 232 КК.
Умисне порушення таємниці голосування під час проведення виборів або
референдуму, що виявилося у розголошенні змісту волевиявлення громадянина,
який взяв участь у виборах або референдумі, карається за ст. 159 і ч. 3 ст. 160 КК.
Відповідно до Закону «Про свободу совісті та релігійні організації» захища-
ється і таємниця сповіді. Ніхто не має права вимагати від священнослужителів
відомостей, одержаних ними при сповіді віруючих.
Відповідно до ст. 10 Закону «Про звернення громадян», не допускаються
розголошення одержаних із звернень відомостей про особисте життя громадян
без їх згоди, розголошення іншої інформації, якщо це ущемляє права і законні
інтереси громадян.
Відповіднодост. 11Закону«Проінформацію»,інформаціяпрофізичнуособу
(персональнідані) – це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка
ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
Статтею32КонституціїУкраїнизабороняютьсянелишезбирання,айзберіган-
ня, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її попе-
редньої згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної
безпеки,економічногодобробуту,правтасвободлюдини,атакождоступсторонніх
осіб до відомостей про іншу особу, зібраних відповідно до чинного законодавства
державними органами, організаціями і посадовими особами.
Незаконне збирання, зберігання, використання, знищення, поширення конфі-
денційної інформації про особу або незаконна зміна такої інформації визнаються
злочином (ст. 182 КК). Так само злочином є несанкціоновані збут або розповсю-
дження інформації з обмеженим доступом, яка зберігається в електронно-обчис-
лювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах, комп’ютерних
мережах або на носіях такої інформації, створеної та захищеної відповідно до
законодавства (ст. 361-2 КК).
За порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної
та іншої кореспонденції ст. 163 КК передбачена кримінальна відповідальність.
Статтями 226–231 СК гарантується таємниця усиновлення, розголошення якої
проти волі усиновителя тягне кримінальну відповідальність за ст. 168 КК.

6. – 404 –
6. Законодавством забороняється відносити:
1) до інформації з обмеженим доступом відомості:
- про стан довкілля, якість харчових продуктів і предметів побуту;
- проаварії,катастрофи,небезпечніприродніявищатаіншінадзвичайніситуації,
що сталися або можуть статися і загрожують безпеці людей;
- про стан здоров’я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування,
одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також про со-
ціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення;
- про факти порушення прав і свобод людини, включаючи інформацію, що
міститься в архівних документах колишніх радянських органів державної безпеки,
пов’язаних з політичними репресіями, Голодомором 1932–1933 років в Україні
та іншими злочинами, вчиненими представниками комуністичного та/або націо-
нал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів;
- про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування,
їх посадових та службових осіб;
- щодо діяльності державних та комунальних унітарних підприємств, госпо-
дарських товариств, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток)
належать державі або територіальній громаді, а також господарських товариств,
50 і більше відсотків акцій (часток) яких належать господарському товариству,
частка держави або територіальної громади в якому становить 100 відсотків, що
підлягають обов’язковому оприлюдненню відповідно до закону;
- інші відомості, доступ до яких не може бути обмежено відповідно до законів
та міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана ВР (ст. 21
Закону «Про інформацію»);
- про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи роз-
порядженнядержавним,комунальниммайном,ут. ч.копіївідповіднихдокументів,
умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб
танайменуванняюридичнихосіб,якіотрималицікоштиабомайно(крімвипадків,
коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам
національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину);
- відомості, зазначені у декларації особи, уповноваженої на виконання функ-
цій держави або місцевого самоврядування, поданій відповідно до Закону «Про
запобігання корупції», крім відомостей, зазначених в його абзаці четвертому ч. 1
ст. 47 – щодо реєстраційного номера облікової картки платника податків або серії
та номера паспорта громадянина України, місця проживання, дати народження
фізичних осіб, щодо яких зазначається інформація в декларації, місцезнаходження
об’єктів, які наводяться в декларації (крім області, району, населеного пункту, де
знаходиться об’єкт) (ст. 6 Закону «Про доступ до публічної інформації»);
2) до конфіденційної інформації – відомості про:
- використання бюджетних коштів;
- виконання обов’язків особами, які виконують делеговані повноваження
суб’єктіввладнихповноваженьзгідноіззакономчидоговором,включаючинадання
освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг;
- умови постачання товарів, послуг та цін на них суб’єктами господарювання,
які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи ви-
ключними правами, або є природними монополіями;
- про стан довкілля;

7. – 405 –
- про якість харчових продуктів і предметів побуту;
- про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події,
що сталися або можуть статися і загрожують здоров’ю та безпеці громадян;
- іншу інформацію, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідну
інформацію) (ч. 1 ст. 7, частини 1 і 2 ст. 13 Закону «Про доступ до публічної
інформації»).
Статтею 6 Закону «Про доступ до публічної інформації» встановлено, що
обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотри-
манні сукупності таких вимог:
а) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або
громадськогопорядкузметоюзапобіганнязаворушеннямчизлочинам,дляохорони
здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання
розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авто-
ритету і неупередженості правосуддя;
б) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;
в) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в
її отриманні.
Інформаціязобмеженимдоступоммаєнадаватисярозпорядникомінформації,
якщо він правомірно оприлюднив її раніше, а так само якщо немає законних під-
став для обмеження у доступі до такої інформації, які існували раніше. При цьому
обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ: якщо документ містить
інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація,
доступ до якої не обмежений.
7. Законом «Про доступ до публічної інформації» (ст. 22) передбачені ви-
падки, коли розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту
на інформацію. Вони такі:
1) розпорядник інформації не володіє і не зобов’язаний відповідно до його
компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої
зроблено запит;
2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим
доступом;
3) особа,якаподалазапитнаінформацію,неоплатилапередбаченіцимЗаконом
фактичні витрати, пов’язані з копіюванням або друком;
4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених цим Законом.
Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одер-
жана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту
вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.
Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому
за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею воло-
діє, зобов’язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним
повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту
на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.