1. Родина, у якій зростала Леся Українка
«Родюча, як земля, а робоча – як бджола», - писав про Олену Петрівну
Драгоманову-Косач Панас Мирний. Вона була свого часу видатна
поетеса, автор прозових та драматичних творів, перекладач, науковець,
фольклорист, видавець, активна громадська діячка – відома під
псевдонімом Олена Пчілка. Мама Лесі Українки була високоосвіченою
жінкою свого часу. А ще – вродлива жінка, ніжна й мудра мати, яка
виховала шестеро дітей.
Протягом усього життя вона наполегливо боролася за майбутнє
відродження української національної культури, за право говорити, писати
й друкувати книжки рідною мовою.Неодноразово зверталася до царського
уряду з вимогою скасувати заборону друку й викладання у школі
українською мовою. Багато енергії й таланту віддала справі виховання й
освіти українських дітей, щоб не виросли вони перевертнями. Вона була ініціатором випуску і
видавцем щомісячного журналу для дітей – «Молода Україна».
Олена Петрівна палко кохалася в мистецтві, невтомно збирала його зразки: різні орнаменти,
тканини,вишиванки, а також пісні, казки тощо.
Петро Антонович Косач - український юрист, громадський діяч,
освітянин. Був людиною освіченою (закінчив правничий факультет
Київського університету, захистив дисертацію) і для свого часу передовою,
а натурою - лагіднийі добрий. За спогадами сестри Ольги, зі всіх шістьох
дітей, що були в Косачів, найбільше вдалася в батька Леся: і вродою, і
характером, і звичками. Обидва вони були однаково лагідні та безмежно
добрі, стримані, терплячі, однаково наділені виключною силою волі. Вони
обоє були поблажливі в ставленні до інших, але не до себе, важко уявити,
щоб вони зробили щось таке, що вважали за нечесне. Їм були огидні
жадоба, зажерливість, користолюбство тощо.Була в них ще одна спільна
риса: вони надзвичайно цінували людську гідність.
Його учителем словесності у гімназії був відомий український байкар
Леонід Глібов. Твори свого наставника Петро Косач дуже любив, пам’ятав усе життя і при
різних нагодах декламував , зокрема для своїх дітей.
Петро Косач добре знав світову літературу, був першим критиком і пошановувачем творів
дружини (Олени Пчілки), дочки Лесі, сина Михайла, фінансував більшість їхніх видань, а також
українські періодичні часописи, альманахи.
Петро Антонович був на ті часи людиною досить забезпеченою і чималі кошти він віддавав
на українські громадські справи, на підтримку і розвиток української освіти і культури.
Лесин брат Михайло був старший за неї на півтора року. Народився у
Новограді-Волинському 1869 року. Тут пройшло безтурботне дитинство.
Тут разом з Лесею брав участь у “літературних іграх”, на які здатні були
тільки діти Косачів. Ще в дитинстві Михайло виявив інтерес до історії,
літератури. Михайло закінчив класичну гімназію у Холмі із срібною
медаллю. Навчався у Київському університеті на фізичному факультеті, а
згодом у Юр’ївському університеті (Естонія). Захистив дисертацію. За
запрошенням працював у Харківському університеті на кафедрі фізики та
метереології.
Михайло Косач – поет, прозаїк, фольклорист, людина активної
громадської позиції. Як письменник Михайло Косач виступав під
псевдонімом Михайло Обачний. Передчасно помер у 35-річному віці,
захворівши на дизентерію.
Своєю енергійністю він був найбільше подібний до Лесі. Все життя їх зв’язувала найщиріша
дружба. До тринадцятирічного віку Лесі вони були нерозлучні – разом бавилися і мріяли, разом
читали й навчалися. За цю нерозлучність їх у дитинстві жартома називали спільним ім’ям –
Мишолосіє. Михайло все життя підтримував Лесю, власноручно зробив їй спеціального
столика, щоб вона могла писати лежачи.
2. Найулюбленішою сестрою, найближчим Лесиним другом була Ольга –
Лілея, Зірка, Олеся. «Лілея моя золоторожевая», — не раз зверталася
до неї Леся у листах. Вони були дуже схожі. Обидві тоненькі, ніжні,сіроокі.
Молодша трошки темніша. Ольга стала студенткою жіночого
медінституту в Петербурзі, їм завжди жаль було розлучатися, бо були
сестри «більш ніж рідні». А коли все ж розводило життя, писали одна
одній найбільше і найчастіше.
Ольга з юності пробувала себе в літературі — складала вірші,
друкувалася під псевдонімом Олеся Зірка, перекладала, брала участь у
літературних виданнях із Лесею та братом Михайлом. Згодом
консультувала Лесю як лікар. Працювала над упорядкуванням родинного
архіву, хронологією життя і творчості Лесі Українки. Ольга Косач-
Кривинюк 1944 року змушена була залишити Україну, потрапила до Аугсбурга, невдовзі
захворіла і померла 1945 р. у таборі для переміщених осіб.
Ще одна сестра Лесі — середульша Оксана. Особистість, сильної вдачі
жінка, що виїхала до Бельгії вчитися ще 1904 року й відтоді так і не
повернулася додому. Це її Леся вчила грамоти, це для неї писала
«Стародавню історіюсхідних народів», це її малою рятувала від хвороб.
Не закінчила навчання в університеті через матеріальну скруту,
переїхала у Чехословаччину до Праги, працювала там в українських
установах і викладала французьку мову. Оксана Косач-Шимановська після
1945 співпрацювала зі Словацьким педагогічним видавництвом, брала
участь у підготовці шкільних підручників для українських шкіл. Померла
1975 року в Празі.
Молодший брат Микола виросте чесною, принциповою і гуманною
людиною, одержить старанне “косачівське” виховання, але, на жаль, не
реалізує повністю своїх можливостей. Закінчивши четверту Київську
гімназію, юнак вступає до Київського політехнічного інституту , закінчує його
й отримує відповідальну посаду в Ковельському земстві.
Після смерті батька проживав у родинній садибі - Колодяжному. Хисту до
господарства та земельних справ наймолодший Косач не мав, а тому з
часом продав батьківський спадок і помер у бідності. Леся Українка
оточувала свого молодшого, а після смерті Михайла, єдиного брата,
ніжною опікою.
Наймолодша із дітей Косачів Ізидора — Дора, Дроздик, Біла Гуся... Лесина
улюблениця, молодша за неї на сімнадцять років. Вона змалку захоплювала
всіх нестримною життєрадісністю. Вона була писаною красунею, її портрет
надрукували у «Рідному краї», а згодом розмножили як поштову картку з
підписом «Українка з Києва ». Леся не просто бавила й виховувала її, вона
часто була їм з Оксаною та братику Миколі за маму. Саме Гусонька прилине
до Лесі в Кутаїсі та Сурамі, аби скрасити останні дні й хвилини улюбленої
старшої сестри.
Наприкінці тридцятих радянська влада заарештувала Ізидору Косач-
Борисову разом із чоловіком як «українських буржуазних націоналістів».
Красуня Дора, професорка, валила ліс десь у північних таборах. Вона
повернулася до Києва у 1940-му. Під час війни змушена була залишити
Україну і разом із сестрою Ольгою та дітьми виїхала у Німеччину.
По смерті сестри Ізидора з донькою, онуками й племінником Васильком опинилися за
океаном. Їй випало довге життя. Вона виконала заповіт «золоторожевої Лілеї», докінчила її
подвижницьку й страдницьку працю - «Хронологію» Лесиного життя і видала-таки її спільно з
українською громадою у 1970 році. Померла в 1980-му в Нью-Йорку.
