1.
Відділ культури Дарницької районної в місті Києві
державної адміністрації
Централізована бібліотечна система
Центральна районна бібліотека ім. Василя Стуса
Богдан Лепкий:
«Колисав мою колиску
вітер рідного Поділля»
Бібліографічний нарис
Київ, 2022

2.
2
УДК 016:821.161.2.09
Б 73
Богдан Лепкий: «Колисав мою колиску вітер рідного
Поділля» : бібліографічний нарис до 150-річчя від дня
народження Богдана Теодора Нестора Лепкого / укладач
О. А. Вальчук. – Київ : Центральна районна бібліотека ім.
Василя Стуса, 2022. – 29 с.
Пропонуємо Вашій увазі бібліографічний нарис
до 150-річчя від дня народження українського
поета, прозаїка, видавця, громадсько-культурного
діяча, художника – Богдана Теодора Нестора
Лепкого.
При складанні бібліографічного нарису
використана література з фондів бібліотеки
ім. Юрія Смолича та ЦРБ ім. Василя Стуса.
Бібліографічний нарис створений на допомогу
читачам, які цікавляться життєвим та творчим
шляхом Богдана Лепкого. Розрахований на широке
коло читачів.
Укладач : Вальчук О. А.
Комп’ютерний набір : Кириєнкова Є. М.

3.
3
Передмова
О краю мій! Свята руїна,
Новітня Троє в попелах!
Перед тобою гну коліно.
І кличу: Боже в небесах,
За кров, за муки, за руїну.
Верни, верни нам Україну!
Богдан Лепкий
Богдан Лепкий – видатна постать української
літератури. Доля дарувала йому надзвичайний
талант. Тонкий і ніжний лірик, талановитий
оповідач-прозаїк, критик і літературознавець,
читець-декламатор художніх творів, талановитий
маляр Богдан Лепкий залишив багату творчу
спадщину, яка складає більше 80 томів. Він
упорядковував і видав 62 томи творів української
класики з дослідженнями, примітками і
коментарями. У продовж віків Богдан Лепкий вів
безкомпромісну боротьбу з відкритим або ж
прихованим ворогом. Своїм високим патріотизмом
він викликав глибоку ненависть червоної імперії.
Вони замовчували його ім’я або ж звинувачували у
буржуазному націоналізмі, зраді інтересів
трудового народу. Тому більш як півстоліття твори
і саме чесне ім’я письменника були заборонені як
ворожі радянській владі і надійно ув’язнені у
спецфондах бібліотек.

4.
4
Нелегким шляхом прийшов Богдан Лепкий до
визнання і слави. Передусім його гнітило
безцеремонне втручання властей у життя і творчість
українських діячів культури та літератури, свавілля
цензури, безліч рогаток будь-якому прояву
національної свідомості. Та Богдан Лепкий не
епізодичне ім’я в українській літературі – це
постать першорядної ваги, непересічного таланту.
Його творчість тривала майже півстоліття на яке
припали складні і драматичні події та суспільно-
політичні процеси.
Свою творчу діяльність Богдан Лепкий не
обмежував рамками рідної літератури. Письменник
звертався до духовних джерел багатьох народів і
їхніх культур. Він прагнув зробити надбання рідної
культури доступними за межами України, а духовні
цінності інших народів популяризувати рідною
мовою.
Великої шани заслужив Лепкий як учений і
педагог, громадський діяч і професор кафедри
української літератури в Ягелонському
університеті. Він був членом Українських наукових
інститутів у Варшаві, Кракові, Берлині, Наукового
товариства імені Тараса Шевченка у Львові,
почесним членом товариства «Просвіта», головою
товариства письменників і журналістів імені Івана
Франка.
Сьогодні українському письменникові Богдану
Лепкі повертається його чесне ім’я, а українській
літературі його твори. Повертаються після довгого

5.
5
й несправедливого замовчування, він є нашим
сучасником, сподвижником тих, хто готовий
боротися за долю нації, за соборну Україну.
Життя і творчість
Богдан Лепкий походив із старовинного роду
греко-католицьких священників, з якого вийшло
чимало чесних і самовідданих борців за інтереси
народу. Родина Лепких була така, як і багато інших
родин священників у Галичині. В ній доброзичливо
ставилися до трудового люду, однаково приймали
як високих гостей так і простих селян.
Висококультурну атмосферу в родині Лепких
створював насамперед батько Богдана, Сильвестр
Лепкий, який з гордістю
продовжував традиції своїх
предків. Цей рід веде свій
початок від ХVІ століття. В
ньому були і священники, і
вчителі гімназій, і редактори, і
фольклористи-етнографи, і
письменники. У родинному гербі
Лепких поєдналися не лише
помаранчева і синя барви, а й військовий шолом,
хрест і гусяче перо. Хрест мав універсальне
значення, мовляв, все робиться на світі Божому під
зиском Хреста, гусяче перо вказувало на те, що
серед Лепких будуть письменники, публіцисти,
вчені. Шолом був символом доблесті, передвіщав

6.
6
появу в роду військових. Батько Богдана поєднував
дві професії – духовну і світську: коли не тримав у
руці хреста, то брався за перо. Брат Богдана – Лев
був поетом, музикантом і воїном-кіннотником. Та
найвизначнішим представником цього роду був
Богдан Лепкий.
9 листопада 1872 року в родині Сильвестра
Лепкого, священника і водночас літератора, на
Поділлі у селі Крегулець (сучасна Тернопільська
область) народився син-первісток, майбутній
митець Богдан Лепкий. По матері він походив із
князівського та священицького роду Глібовецьких.
У діда, отця Михайла Глібовецького Богдан
гімназист мешкав під час навчання в Бережанах.
Крім Богдана, який був найстарший, у подружжя
Лепких народилося ще семеро дітей, троє з них
малими померли від дифтерії.
В дитинстві Богдан був допитливим, міг до ранку
слухати розповіді старших людей, захоплювався
фольклором, легендами, віруваннями, обрядами.
Своїм батькам поет присвятив не одну поезію, а
батька називав найсуворішим критиком. Основи
шкільної науки Богдану Лепкому викладав
домашній учитель Дмитро Бахталовський, який
знайомив його з творами літератури. А тому його
учень уже в дитинстві знав напам’ять багато віршів
Тараса Шевченка, читав «Марусю» Григорія
Квітки-Основ’яненка. Лепкий змалечку грав на
скрипці, чудово співав, знав безліч народних пісень.
Але перевагу віддав малярству, де також проявляв

7.
7
неабиякі здібності. Спочатку вчився в талановитого
художника Юліана Панкевича, а згодом – у
Празькій академії мистецтв. Це був момент, коли
юнак опинився на роздоріжжі і не знав, чому
віддати перевагу: літературі чи образотворчому
мистецтву. Правильно зорієнтуватись допоміг
свояк, письменник Андрій Чайківський.
В 1878 році Богдана Лепкого шестилітнім
хлопцем віддали до бережанської так званої
«нормальної» школи з польською мовою навчання.
В Бережанах з шести років він жив у діда, де
прожив вісім років, скористався його глибокими
знаннями, його великою бібліотекою, наслухався
різних оповідок з української та світової історії.
Після «нормальної» школи Богдан Лепкий вступив
до Бережанської класичної польської гімназії. Тут
він отримав основи знань. Бережанська гімназія
мала добрі педагогічні сили, давні культурно-
освітні традиції. В гімназії існувало два учнівські
хори, кожного року влаштовувались концерти на
честь Тараса Шевченка й Адама Міцкевича.
Молодий гімназист співав у хорі, декламував на
концертах, малював вуглем портрети українських
письменників, з годом своїх учителів, культурно-
освітніх діячів Поділля.
У гімназії Богдан Лепкий близько зійшовся з
молодим літератором Сильвестором Яричевським.
Разом з ним почав пробувати свої сили в літературі.
1891 року Лепкий закінчив гімназію. Того ж року із
львівським хором «Боян» зробив першу подорож за

8.
8
межі України, до золотої Праги. Щирі симпатії до
слов’янських народів, очевидно, беруть свій
початок від цієї подорожі, що залишила помітний
слід у душі гімназиста. Після закінчення гімназії за
порадою батька, Богдан Лепкий вступив до
Віденської академії мистецтв, щоб здобути
малярську освіту, серйозно готувався стати
художником. Але навчання в академії морального
задоволення не принесло, він відчув, що
розминувся із своїм справжнім покликанням. Тож
стався випадок, який допоміг юнакові знайти себе.
Якось у поїзді йому довелося їхати зі студентом
філософського факультету Віденського
університету Кирилом Студинським. Це знайомство
не тільки зблизило у майбутньому видатних діячів
української культури, а й спрямувало його творчі
інтереси у новому напрямку.
У Віденському університеті Лепкий став
учасником студентського товариства «Січ»,
відвідував лекції відомого славіста Ватрослава
Ягича, брав участь у дискусіях на літературні та
суспільно-політичні теми. Близько зійшовся зі
студентами-українцями. Згодом Богдан Лепкий
переходить до Львівського університету, де рівень
викладання був не такий високий як у Відні. Та
студентська молодь уже мала широкий погляд на
літературу, її завдання. Серед тієї молоді близькими
друзями Богдана Лепкого були О. Маковей, І.
Копач, О. Макарушка. Приятелював Богдан з
молодим математиком Климом Глібовецьким,

9.
9
сином Карпенка-Карого техніком Юрком
Тобілевичем, поетом Миколою Вороним.
Познайомився зі славетними співаками Соломією
Крушельницькою та Олександром Мишугою,
композитором Остапом Нижанківським та багатьма
іншими діячами літератури і мистецтва. На ці роки
припадає активна літературна діяльність Богдана
Лепкого. Він пише поезії, оповідання, перекладає,
виступає з доповідями на засіданнях студентського
товариства «Ватра». Його твори з 1895 року
починають дедалі частіше з’являтися на сторінках
«Діла», «Буковина» та інших періодичних
виданнях. Але в тому ж 1895 році поет захворів від
перенапруження і лікарі порадили йому відпочити.
Навчання у Львівському університеті мало
значний вилив на становлення світогляду Богдана
Лепкого. Вивчаючи українську історію та
літературу під керівництвом відомих українських
вчених поет прийшов до висновку, що наш край і
наш народ – це одна неподільна цілість і що тільки
у власній державі знайдемо ми спромогу нашого
дальшого поступу й всестороннього розвитку.
Робота
Після закінчення Львівського університету
Богдан Лепкий повертається в Бережани. В гімназії
в якій вчився сам стає вчителем української та
німецької мов, і літератур. Швидко здобуває

10.
10
авторитет серед колег, повагу серед гімназистів
блискучими лекціями, прагненням познайомити
слухачів з новинками літератури, ввести свіжий
струмінь у викладання. Ціла низка віршів,
оповідань – результат кількарічного бережанського
періоду. Спробував письменник свої сили і в жанрі
драматургії.
На початку 1899 року у
Кракові в Ягеллонському
університеті було відкрито
лекторат української мови і
літератури і викладати ці
предмети запрошено Богдана
Лепкого. Цього ж року він
переїжджає сюди з молодою
дружиною Олександрою. Живучи у Кракові,
Лепкий не почував себе відірваним од українського
культурного життя. Цьому поважному професорові
шматок хліба давався нелегко: крім роботи в
університеті, де був на посаді лектора, доводилося
викладати в приватних гімназіях, виступати з
лекціями на різних курсах. А тут ще несподівано в
1901 році помер батько і треба було допомагати
матері та чотирьом молодшим братам і сестрам.
Для літературної роботи лишалися ночі, які Лепкий
намагається використати максимально. Одна за
одною виходять книжки його оповідань, переклади
польською мовою «Слова о полку Ігоревім» та

11.
11
збірки оповідань Михайла Коцюбинського «В путах
шайтана».
Восени 1915 року Богдан Лепкий був
мобілізований до австрійського війська. Завдяки
сприянню друзів не був відправлений у діючу
армію, а виїхав у Німеччину для освітньо-
культурної роботи серед українців-
військовополонених царської армії. Із лютого 1916
року вів просвітницьку працю в таборі, викладаючи
в народному університеті, організував малярську
школу. 1917-1918 роки допомагав організовувати
крамниці, книгарні, художнє ательє, майстерню
музичних інструментів та видавництво часопису
«Громадська Думка». У 1919 році працював в
Українській Військово-Санітарній Місії, яка
готувала військовополонених до від’їзду додому.
Навесні 1920 року після ліквідації таборів Лепкий
переїхав до Шпандау біля Берліна, де до 1925 року
очолював Український Допомоговий Комітет,
Комітет Опіки над Утікачами, Товариство Охорони
Могил, належав до співорганізаторів українських
видавництв: Якова Оренштайна «Українська
Накладня» та гетьманського руху «Українське
Слово».
З грудня 1922 до 1925 року мешкав у Ванзеє біля
Берліна, де зустрічався з колишнім гетьманом
України Павлом Скоропадським. 1925 року
повернувся до Кракова, продовжував викладати в
Ягеллонському університеті, де його призначили
доцентом, завідувачем кафедри української

12.
12
літератури. З того ж року – голова Товариства
письменників і журналістів імені Івана Франка у
Львові.
1 січня 1935 року президент Речі Посполитої
надав Богдану Лепкому титул надзвичайного
професора університету. У 1938 році його обрали
сенатором польського сейму. Друга світова війна
застала Богдана Лепкого на відпочинку в Черче. 23
вересня 1939 року він із сім’єю і братом Левком
повернувся до Кракова. Після того, як німецькі
окупанти закрили Ягеллонський університет,
залишився без роботи. Йому відмовили у
професорській пенсії. Заради прожиття Богдан
Лепкий дописував до українських журналів, газети
«Краківські Вісті», перекладав з української
німецькою мовою.
Літературна творчість
Писати Богдан Лепкий почав дуже рано. Писав
багато, переважно вірші, оповідання, п’єси,
перекладав твори німецьких і польських
письменників, але спочатку друкувався рідко. Як
письменник став відомий у кінці 90-х років.
Студентом Львівського університету видрукував
1895 року в газеті «Діло» своє перше оповідання
«Шумка», потім чотири поезії в прозі «На палеті»,
оповідання «В лісі» та «Дивак». Того ж року
опублікував поезії «В світ за очі», «Ідилія» та

13.
13
«Сонет». 1897 року написав повість «Зламані
крила».
Твори вміщував у багатьох періодичних
виданнях краю, в українських еміграційних
часописах, з 1896 року – в часописах української
діаспори у США, у польських, чеських та німецьких
журналах. Автор збірок поезій «Стрічки» (Львів,
1901), «Листки падуть» (Львів, 1902), «Осінь»
(1902), «Книжка горя» (1903), «На чужині» (1904),
«З глибин душі» (1905), «Над рікою» (Львів, 1905),
«Поезіє, розрадо одинока» (Львів, 1908), «Для ідеї»
(Львів, 1911), «З-над моря» (Жовква, 1913), «Тим,
що полягли» (1916), «Доля» (Вецляр, 1917), «Вибір
віршів» (1921), «Сльота» (Львів, 1926), «Під
ялинку» (вірші та оповідання; Львів, 1930).
Поетичні твори і гостросоціальні оповідання
принесли славу Богдану Лепкому. Він сумував за
рідним краєм, від якого замолоду відірвала доля,
впадав у відчай коли бачив тяжкі злигодні
працюючих. Поета мучило те, що його народові
довелося зазнати царського і цісарського гніту,
трагедії першої світової війни, голоду і сталінських
репресій.
Колихав мою колиску
Крик неволеного люду,
І – так в серце вколисався,
Що до смерті не забуду…

14.
14
Так писав Богдан Лепкий 1901 року у вірші
«Заспів», пригадуючи шум вітру рідного Поділля,
запах степового зілля, звуки підгірської трембіти.
Та поет не був співцем безнадії, а навпаки
закликав народ до боротьби за кращу долю, вселяв
надію на краще майбутнє.
Хоч нині чорна ніч,
Так завтра день, –
Гони розлуку пріч,
Співай пісень широких
Як простір з землі до зір,
В побіду правди вір, в побіду вір.
(Б. Лепкий «Хоч чорна ніч…»)
Лірика Богдана Лепкого багатогранна, охоплює
різні сторони народного життя, різні стани
людської душі, шум смерек і дзвін Черемоша,
припливи і відпливи моря, різні пори року, вона
розлога і розмаїта, як саме життя.
Видав збірку оповідань «З села» (Чернівці, 1897),
«З життя» (Львів, 1899), «Щаслива година» (Львів,
1901), «На послуханнє до Відня» (Львів, 1902), «В
глухім куті» (Львів, 1903), «В горах» (1904), «Кара
та інші оповідання» (1905), «Кидаю слова»
(Чернівці, 1911), науково-популярних нарисів
«Донька і мати, або Не протився науці!» (Львів,
1904), «Чекає нас велика річ» (Відень, 1916) та ін.

15.
15
Про гетьмана Мазепу він написав сім книг:
трилогія «Мазепа» («Мотря», том І і II), «Не
вбивай», «Батурин», «Полтава» (том І), «Над
Десною» (том II), «Бої», «Мазепа» (З-під Полтави
до Бендер»).
Автор літературознавчих критичних нарисів про
Івана Котляревського, Євгена Гребінку,
Пантелеймона Куліша, Леоніда Глібова, Марко
Вовчок, Степана Руданського, Юрія Федьковича,
Тараса Шевченка, Василя Стефаника, Олексія
Стороженка, Якова Щоголева, Василя Барвінського.
Багато зробив Богдан Лепкий для ознайомлення
зарубіжного читача з українською літературою. Він
видавав книги українських письменників, виступав
з численними доповідями, писав огляди. Його
переклад «Слова о полку Ігоревім» польською
мовою помітили й оцінили. Прагнення Богдана
Лепкого донести до іншомовного читача кращі
зразки рідної культури йшло поруч із
перекладанням творів класиків світової літератури
українською.
Популяризатор творчості українських митців
З ранніх літ Б. Лепкий мріяв стати художником,
планував зобразити всю історію України на
полотні. І хоча реалізувати свою дитячу мрію не
вдалося – професійним художником так і не став,
але малювати продовжував усе життя, як і
цікавитися мистецтвом. Те зацікавлення наклало

16.
16
відбиток на всю його творчість: літературні тексти,
спричинило до появи мистецтвознавчих розвідок та
активної діяльності як популяризатора творчості
українських митців. А почалося все, із творчої
дружби з Миколою Івасюком. Саме під його
керівництвом Богдан Лепкий продовжував уже
самостійне навчання малярству, створив кілька
історичних полотен,
зокрема, «Коронацію
Данила», «Козацькі бої»,
ілюстрації до народних
історичних пісень.
Доволі міцній дружбі
між митцями сприяв, як
зазначає Н. Гавдида,
інтерес до історичного
живопису і бажання
розвинути цей жанр в українському малярстві.
Згодом, будучи уже викладачем Ягеллонського
університету, Б. Лепкий вирішив написати статтю
про картину Івасюка «В’їзд Б. Хмельницького до
Києва», яка була у 1898 року виставлена у
Промисловому музеї Чернівців, щоб привернути
увагу широкого кола громадськості до цієї картини
і творчості художника загалом. Стаття була
надрукована у газеті «Діло» від 13.04.1898 року. У
ній нема, як планував автор раніше, відомостей про
художника, проте поміщено детальний опис
полотна, який вказує нам на високу
мистецтвознавчу ерудицію автора. «Цією

17.
17
публікацією письменник намагався привернути
увагу читачів до проблем, з якими стикалися
тогочасні живописці, прагнув популяризувати твір
Миколи Івасюка «В’їзд Б. Хмельницького до
Києва», а також активізувати українську
громадскість до видання репродукції цього
історичного полотна».
1911 року у газеті «Неділя» було опубліковано
статтю Б. Лепкого «Олекса Новаківський». Ця
стаття стала першою рецензією на творчість цього
талановитого художника, а саме на персональну
виставку митця у Краківській палаті мистецтв. Із
допису дізнаємося, що мала за розмірами зала не
могла вдало розмістити понад сто картин
О. Новаківського, через що вони були розміщені
дуже близько одна до одної і відвідувачі, оглядаючи
їх, змушені були терпіти певні незручності:
«… вони (образи (картини) – Н. Стрілець) висіли
один біля другого і не мали поміж собою тих
спокійних, нічим на заповнених площин, на котрих
могло би око відпочити в довгій мандрівці від
полотна до полотна».
Про глибоке знання історії мистецтва, а саме
українського, свідчить його стаття у газеті
«Ілюстровані вісті» за липень 1940 року. У ній
Богдан Лепкий стверджує, що українські майстри
розмалювали в королівському замку щонайменше
чотири каплиці: Святої Трійці, Чесного Хреста,
Марійську, Гінчі. Детальніше зупинився на каплиці
Чесного Хреста. У статті вміло поєднав опис

18.
18
культової споруди із зауваженнями щодо стильової
неузгодженості окремих фрагментів храму, техніки
розпису (невдало здійснений, бо не по свіжій
штукатурці), стильової належності розписів, що є
свідченням високої мистецької ерудиції автора. З
цього приводу товариш Б. Лепкого художник
Д. Горняткевич писав: «Наш поет розумівся на
мистецтві так знаменито, як рідко хто в нас. Я
пізнав тільки двох таких знавців-українців (з-поза
малярських кругів): перший був Митрополит
Андрей, другим був Богдан Лепкий».
Під час Першої світової війни Богдан Лепкий не
полишав свого захоплення мистецтвом. У Берліні
він часто відвідував музеї та мистецькі галереї,
захоплювався різьбою в єгипетському музеї. Знався
на теорії мистецтва, тому міг давати мистецькі
поради художникам. Так, навіть взяв на себе місію
наглядати за виконанням вітражів, запроектованих
Петром Холодним для церкви в Мразниці коло
Борислава. Після смерті художника Б. Лепкий
виголосив у Краківській «Просвіті» реферат про
його творчість. Доробок митця у сфері церковного
малярства охарактеризував як синтез «розвитку
іконографічних форм і концепцій у візантиці. Все,
що досі найкраще давало візантійське малярство,
викристалізувалося в його композиціях до
прегарних форм, до повного вицвіту». Тому, на
думку Б. Лепкого, найвідповіднішим приміщенням
для всіх образів П. Холодного була би спеціально
побудована й устроєна каплиця, щось на зразок

19.
19
каплиці для картин німецького художника Ганса
Томи в Карльсруге.
В таборі для військовополонених у Вецлярі
провадив Богдан Лепкий малярську школу, його
учнем був відомий згодом митець І. Бабій. Частим
гостем у оселі Лепких в Берліні був також Юрій
Лукомський, маляр, історик українського
мистецтва.
Після повернення до Кракова, продовжував своє
спілкування з польськими та українськими
митцями, сам принагідно малював. У краківській
квартирі мав цілу галерею картин і різьб визначних
українських митців: портрет Мазепи роботи
О. Куриласа, портрети і пейзажі І. Северина,
родинні портрети Лепких роботи М. Бойчука,
краєвиди І. Труша, П. Холодного й Новаківського,
різьбу М. Гаврилка, Г. Крука, Н. Кисілевського.
Таким чином їх зберігав і популяризував, бо в оселі,
як уже згадувалося, бувало чимало гостей. Було й
так, що приходили спеціально для того, щоб
причаститися високодуховними творами
українського мистецтва.
Значення творчості
За кількістю написаного Богдан Лепкий
поступається в українській літературі тільки Івану
Франкові. Творча спадщина становить понад 80
власних книг, у тому числі цикл романів «Мазепа»,
повісті, оповідання, казки, спогади, збірки віршів та

20.
20
поем, а також переклади, літературознавчі розвідки,
статті літературного та мистецького спрямування.
Богдан Лепкий упорядник і видавець 62 томів
творів української класики з ґрунтовними
дослідженнями, примітками, коментарями.
Бібліографія творів письменника становить до
тисячі позицій.
З 1899 року аж до смерті Богдан Лепкий прожив
у Кракові, проте ніколи не поривав зв’язків з
рідною землею, щорічно приїжджав до Львова,
відвідував близькі з дитинства місця. Останні роки
життя Лепкого були тяжкими, бо припали на час
фашистської окупації Польщі.
Хворий письменник не тільки
втратив місце в університеті, а й
зазнав переслідувань. Помер
Богдан Лепкий 21 липня 1941
року. Похований у Кракові на
Раковецькому цвинтарі. На
надгробнику є напис українською
мовою «Богдан Лепкий поет». В
1972 році на могилі встановлено барельєф, а його
ім’ям названо одну з вулиць міста. Поховали
Богдана Лепкого у чужій, але дорогій йому землі,
під небом якої він прожив кілька десятиліть,
залишаючись завжди вірним своєму народові,
понад усе люблячи Україну, яку жадав бачити
вільною, незалежною.

21.
21
Українські пісні на слова Богдана Лепкого
На слова Богдана Лепкого написали музику до
солоспівів, хорових композицій: «Чуєш, брате мій»,
«Ішов відважний гайовий», «Час рікою пливе», «В
очах твоїх».
"Чуєш, брате мій" – пісня композитора Левка
Лепкого на слова письменника Богдана Лепкого
стала класикою української музичної культури.
Найвідоміша версія – у виконанні Квітки Цісик. У
цьому вірші на кілька строф відліт журавлів на
зимівлю в чужі краї є яскравим поетичним
символом. Тяжка подорож над морем асоціювалася
з поневіряннями сотень тисяч західних українців,
які змушені були залишати рідну землю в пошуках
кращої долі за океаном. "Журавлі (Чуєш, брате
мій)" – ця пісня часто була на вустах українців в
еміграції у хвилини жалоби і туги. Співали її над
могилами полеглих як останнє прощання. Ця пісня
нині є окрасою репертуару багатьох професійних і
самодіяльних хорових колективів за кордоном
України. В Україні “Чуєш, брате мій” була
емігрантською піснею, забороненою радянською
цензурою – від початку 1940-х до часу
незалежності.

22.
22
Екранізації
«Гетьманські клейноди»
реж. Леонід Осика
Фільм «Гетьманські
клейноди» знятий за
мотивами історичної повісті
Богдана Лепкого «Крутіж».
Сюжет картини відбувається
у 1659 році, коли син Богдана
Хмельницького Юрій усунув
від влади гетьмана
Виговського.
Прибічники Богдана Хмельницького
намагаються допомогти його дочці Олені врятувати
символи гетьманської влади та незалежності
України. Український художній фільм режисера
Леоніда Осики було знято 1993 року на кіностудії
Довженка. Прем’єра відбулася 1 вересня 1993 року
Вшанування пам’яті
Пам'ятна таблиця Богдана Лепкого,
вбудована в стіну Інституту польської
філології
Ягеллонського університету в Кракові

23.
23
Будинок за адресою вул. Сарего
(кол. Зелена), 28, в якому до 1914 р.
мешкав у Кракові Богдан Лепкий.
Пам'ятний знак Б. Лепкому
у міському Парку Батурина,
поблизу будинку Кочубея
1995 року відкрито музеї
Б. Лепкого у Бережанах (27
серпня) та в с. Крогулець, родини
Лепких у с. Жуків.
Пам'ятники Б. Лепкому відкриті у селах
Жуків (20 липня 1991), Крогулець (20
жовтня 1992) та у Бережанах (19 жовтня
1997).
21 липня 1991 року відкрито
пам'ятну таблицю
Б. Лепкому на стіні міської
ратуші у Бережанах —
колишньої гімназії.

24.
24
19 жовтня 1992 року на стіні колишнього
парафіяльного будинку в с. Жуків відкрито
пам'ятну таблицю з таким текстом: «У цьому
будинку в 1891-1901 роках проживали українські
письменники і громадські діячі: Сильвестр Лепкий
(Марко Мурава) 1846-1901 та його сини Богдан
Лепкий 1872-1941, Левко Лепкий 1888-1971»
(скульптор Василь Садовник).
27 червня 1999 року на приміщенні
Тернопільської обласної філармонії відкрито
меморіальну таблицю з барельєфом Б. Лепкого і
написом «Тут, у домі Міщанського братства, в 1929
році зі своїм твором «Мазепа» ознайомив
тернополян Богдан Лепкий».
1996 року в Тернополі на будинку по вул.
Гайовій, 17 відкрита пам'ятна таблиця з текстом «У
цьому будинку з 1929 по 1939 рік неодноразово
перебував у своєї сестри Олени Лепкої-Ремези
видатний український письменник Богдан Лепкий
(1872-1941)».
30 вересня 2011 року
встановлено Погруддя Богдана
Лепкого на подвір'ї Тернопільської
загальноосвітньої школи № 14.

25.
25
Твори Богдана Лепкого
1. Лепкий, Б. Твори : в 2 т. Т. 1 : Поетичні твори ;
Прозові твори ; Мемуари / Богдан Лепкий. –
Київ : Наукова думка, 1997. – 846 с. –
(Бібліотека української літератури ; Новітня
українська література)
2. Лепкий, Б. Твори : в 2 т. Т. 2 : Прозові твори /
Богдан Лепкий. – Київ : Наукова думка, 1997. –
695 с. – (Бібліотека української літератури ;
Новітня українська література)
3. Лепкий, Б. Твори : в 2 т. Т. 1 : Поезія.
Оповідання і нариси. Історичні повісті /
Богдан Лепкий. – Київ : Дніпро, 1991. – 862 с.
4. Лепкий, Б. Твори : в 2 т. Т. 2 : Повість.
Спогади. виступи / Богдан Лепкий. – Київ :
Дніпро, 1991. – 720 с.
5. Лепкий, Б. Вибрані твори : в 3 т. Т. 1 : Мотря :
історична повість ; Сотниківна : історична
картина з часів Івана Виговського /
Богдан Лепкий. – Тернопіль : Збруч, 2004. –
351 с.
6. Лепкий, Б. С. З-під Полтави до Бендер :
історична повість / Б. С. Лепкий. – Київ :
Дніпро, 1992. – 265 с.

26.
26
7. Лепкий, Б. С. Крутіж : історичні повісті ; для
старшого шкільного віку / Б. С. Лепкий ;
худож. Г. Акулов. – Київ : Веселка, 1992. –
390 с.
8. Лепкий, Б. С. Мазепа : Трилогія. Кн.1 : Мотря :
історична повість у 2 т. / Б. С. Лепкий. – Львів :
Кооп. «Манускрипт» ; Каменяр, 1991. – 424 с.
9. Лепкий, Б. С. Мазепа : Трилогія ; Не вбивай ;
Батурін : історичні повісті / Б. С. Лепкий. –
Львів : Каменяр ; Кооп. «Манускрипт», 1991. –
488 с.
10.Лепкий, Б. С. Мотря : історична повість /
Б. С. Лепкий. – Київ : Дніпро, 1992. – 464 с.
11. Лепкий, Б. С. Не вбивай ; Батурин : історичні
повісті / Б. С. Лепкий. – Київ : Дніпро, 1992. –
535 с.
12.Лепкий, Б. С. Полтава : історична повість /
Б. С. Лепкий. – Київ : Дніпро, 1992. – 487 с.
13.Лепкий, Б. Про життя і творчість Тараса
Шевченка / Богдан Лепкий. – Київ : Пульсар,
2005. – 140 с.
14.Рідне слово : українська дитяча література :
хрестоматія : навчальний посібник для
педагогічних вищих закладів освіти : у 2 кн.
Кн. 2 / [упоряд. : З. Д. Варавкіна, А. І. Мовчун,
М. Ф. Черній]. – Київ : Либідь, 1999. – 552 с. :
портр.

27.
27
Література про Богдана Лепкого
15.Білик, Надія = Bilyk Nadia Богдан Лепкий =
Bohdan Lepkyi : життя і діяльність = Life and
activity / Надія Білик. – Тернопіль : Джура,
2001. – 172 с. : портр.
16. Богдан Лепкий // Історія української
літератури. ХХ століття : у 2 кн. Кн. 1 : 1910-
1930-ті роки : навчальний посібник / за ред.
В. Г. Дончика. – Київ : Либідь, 1993. – С. 33-
43.
17.Богдан Лепкий (1872-1941) // Історія
української літератури. Кінець ХІХ-початок
ХХ ст. : у 2 кн. Кн. 2 : підручник / за ред. проф.
О. Д. Гнідан. – Київ : Либідь, 2006. – С. 315-
359.
18. Гавдида 2011: Гавдида Н. Богдан Лепкий –
мистецтвознавець // Богдан Лепкий Вибрані
твори: У 2т. – Київ: Смолоскип, 2011. – Т.2. –
С. 38-54.
19. Жулинський М. Із забуття – в безсмерття
(Сторінки призабутої спадщини) / Микола
Жулинський. – Київ : Дніпро, 1990. – С. 81-85.
20.Лепкий Богдан : біографія // Живиця :
хрестоматія української літератури ХХ ст. : у 2
кн. Кн. 1. / за ред. М. М. Конончука ; упоряд.
М. М. Конончук, Н. І. Бондар, Т. І. Конончук. –
Київ, 1998. – С. 231.

28.
28
21.Маслій, М. Богдан Лепкий : його творча
спадщина складає понад 80 книг / Михайло
Маслій // Пісні січових стрільців. – Харків :
Фоліо, 2016. – С. 57-62.
22. Молода муза : Богдан Лепкий // Історія
української літератури ХХ століття : у 2 кн. Кн.
1 : перша половина ХХ століття : підручник /
за ред. В. Г. Дончика. – Київ : Либідь, 1998. –
С. 83-87.
23. Погребенник, Ф. Богдан Лепкий /
Ф. Погребенник. – Київ : Т-во «Знання»
України, 1993. – 63 с.
24. Поети «Молодої Музи» : П. Карманський, В.
Пачовський, Б. Лепкий, С. Чарнецький,
С. Твердохліб, О. Луцький, М. Рудницький /
упоряд. М. Ільницький. – Київ : Дніпро,
2006. – 670 с.
25. Сивіцький, М. К. Богдан Лепкий : життя і
творчість / М. К. Сивіцький. – Київ : Дніпро,
1993. – 375 с.
Електронні ресурси
26.Богдан Лепкий цікаві факти [Електронний
ресурс]. – Режим доступу :
https://dovidka.biz.ua/bogdan-lepkiy-tsikavi-fakti

29.
29
27.Богдан Лепкий. Біографія [Електронний
ресурс]. – Режим доступу :
https://mala.storinka.org/%D0%B1%D0%BE%D0
%B3%D0%B4%D0%B0%D0%BD-
%D0%BB%D0%B5%D0%BF%D0%BA%D0%B
8%D0%B9-
%D0%B1%D1%96%D0%BE%D0%B3%D1%80
%D0%B0%D1%84%D1%96%D1%8F-
%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%B5%D0%BE
.html
28.Стрілець, Наталія. Богдан Лепкий –
популяризатор творчості українських митців
[Електронний ресурс] : [сайт] / Обласний
комунальний музей Богдана Лепкого в
м. Бережани, Наталія Стрілець. – Режим
доступу :
http://www.lepkiy.te.ua/index.php/uk/statti-ta-
uchast-u-konferentsiiakh/18-bohdan-lepkyy-
populyaryzator-tvorchosti-ukrayinskykh-myttsiv