O slideshow foi denunciado.
Utilizamos seu perfil e dados de atividades no LinkedIn para personalizar e exibir anúncios mais relevantes. Altere suas preferências de anúncios quando desejar.

Коментований переказ роману Вальтера Скотта «Айвенго»

Завантажити http://svitliteraturu.com/load/biblioteka/khudozhni_tvori/komentovanij_perekaz_romanu_valtera_skotta_ajvengo/38-1-0-517

  • Seja o primeiro a comentar

  • Seja a primeira pessoa a gostar disto

Коментований переказ роману Вальтера Скотта «Айвенго»

  1. 1. -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------- http://svitliteraturu.com/load/biblioteka/khudozhni_tvori/komentovanij_perekaz_romanu_valtera_skotta_ajvengo/38-1-0-517 1 Міляновська Н., Лагошняк О. Зарубіжна література. 7 клас. Посібник для учнів. — Тернопіль: Підручники і посібники, 1996. - С. 31-50 Зміст Вальтер Скотт (1771 — 1832).........................................................................................................................................................1 Коментований переказ роману Вальтера Скотта «Айвенго»..................................................................................................1 Історичні події, зображені у творі.............................................................................................................................................1 Питання для самоперевірки..................................................................................................................................................2 Сюжет і персонажі твору............................................................................................................................................................2 Розділи І-VІ...................................................................................................................................................................................2 Розділи VІІ-ХІ...............................................................................................................................................................................3 Питання для самоперевірки..................................................................................................................................................4 Розділи ХІІ-ХVПІ.........................................................................................................................................................................4 Питання для самоперевірки..................................................................................................................................................5 Розділи ХІХ-ХХVІ........................................................................................................................................................................5 Питання для самоперевірки..................................................................................................................................................6 Розділи ХХVП-ХХХШ ................................................................................................................................................................6 Питання для самоперевірки..................................................................................................................................................7 Розділи ХХХІV-ХІLV..................................................................................................................................................................7 Питання для самоперевірки..................................................................................................................................................8 Вальтер Скотт (1771 — 1832) Вальтер Скотт ввійшов в історію англійської літератури XIX століття як письменник, який створив жанр історичного роману. В. Скотт народився в Шотландії, в Единбурзі. За своїм походженням він належав до консервативного шотландського дворянства. Батько письменника був адвокатом. Юридичну освіту отримав і майбутній письменник. Деякий час він працював секретарем в единбурзькому суді і навіть був шерифом. Ще в ранньому дитинстві В. Скотт зацікавився сімейними переказами. Це зацікавлення переросло в серйозне захоплення історією не тільки аристократичних родів, але й історією своєї батьківщини і народу. Юнак збирає пам'ятки шотландського фольклору (балади та пісні), знайомиться з місцями історичних подій, майстерно виконує макети старовинних замків. Юнацьке захоплення згодом допомагає йому в літературній діяльності. Романи В. Скотта змальовують історичне минуле Шотландії, Англії та інших європейських країн. У своїх творах письменник охоплює майже всю багатовікову історію батьківщини від далекого середньовіччя (роман «Айвенго") до подій XVIII століття. Крім романів він написав декілька робіт з історії (наприклад, «Історія Шотландії»). Коментований переказ роману Вальтера Скотта «Айвенго» Історичні події, зображені у творі Дія історичного роману Вальтера Скотта «Айвенго» розгортається приблизно у 1194 році. Дата ця пов'язана з поверненням до своєї країни англійського короля Річарда І Левине Серце (1157—-1198) після довгих років відсутності. Вальтера Скотта як письменника-романіста завжди приваблювало героїчне минуле. Ідеал розумної, діяльної, гуманної особистості він знаходив у лицарській добі. Змальовуючи високе, ідеальне кохання, лицарські поєдинки і подвиги, письменник знаходить у минулому реальну людину, що прожила життя, сповнене сміливого дерзання, відваги, боротьби за справедливість — таким змальовує автор Річарда, сина першого короля Анжуйської династії Генріха II. Річард І після втрати старшого брата та смерті батька успадкував королівську корону. Через деякий час молодий монарх взяв участь у Третьому Хрестовому поході. На час походу він призначив молодшого брата правителем Англії. Принц Джон, одержавши тимчасову владу, почав інтригувати проти старшого брата, щоб стати повноправним монархом. Річард І не зумів порозумітися з французьким королем Філіппом-Августом, більше того, у діях хрестоносців не було єдності, і розбрат, недисциплінованість серед вояків призвели до того, що спроба приступом взяти Єрусалим не мала успіху. Несподівана поразка та тривожні вісті з дому про загарбницькі плани принца Джона примушують Річарда поспішати до Англії. Дорогою додому він потрапляє в полон, а його молодший брат прикладає всіх зусиль, щоб законний англійський король якнайдовше перебував у неволі в герцога Австрійського. Лише в 1194 році Річарда було звільнено, і він вирішив таємно повернутися на батьківщину. Цією подією відкриваються хронологічні рамки роману. На той час Англія була феодальною країною, корінне населення якої — сакси — вже більше століття чинило опір загарбникам-норманам, намагаючись відстояти свою незалежність, звичаї і традиції. У 1066 році французький герцог з Нормандії Вільгельм Завойовник, предок Річарда, зі своїм військом напав на Англію. У битві коло міста Гастингса він переміг останнього саксонського короля Гарольда Сміливого і захопив владу. Переможені сакси втратили кращі землі та маєтки, на вищі посади в державі були призначені нормани. Виникає військово-феодальний прошарок суспільства — барони та лицарі, які спочатку підтримували королів-норманів, а потім захотіли розширити свої привілеї, і через це постійно ворогували а королями. Тому англійські королі конфліктували як зі своєю феодальною норманською аристократією, так і з корінним англосаксонським населенням. Селянство в Англії поділялося на три групи. Першу складали вільні фермери-йомени; другу — напіввільні селяни-орендарі поміщицьких земель, а до третьої належали раби. Для вільного саксонського селянина головним ворогом був норманський барон, і король міг розраховувати на підтримку саксів у боротьбі з магнатами- норманами.
  2. 2. -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------- http://svitliteraturu.com/load/biblioteka/khudozhni_tvori/komentovanij_perekaz_romanu_valtera_skotta_ajvengo/38-1-0-517 2 Таким чином, зрозуміло, чому король-норман Річард І, в романі відомий як Чорний Лицар, користується підтримкою вільних селян-йоменів, і, що здається неймовірним, заприятелював з легендарним розбійником Робін Гудом. На плечі селян-йоменів тяжким тягарем лягли несправедливі закони загарбників. Серед них особливою жорстокістю відрізнявся «мисливський закон»: у зоні заповідних лісів знищувалися селища й містечка, заборонялося полювання у приватних володіннях, що займали величезні площі, і де раніше дозволялося полювати кожному. Постійні штрафи і переслідування за полювання, заготівлю дров призводили до розорення цілих сіл, і селянам доводилося, залишивши рідний дім, займатися браконьєрством і «вільним лісовим промислом» Робіна Гуда. Англосакси, що заселили англійські землі у V ст., говорили на одному з нижньонімецьких діалектів. Нормани під впливом більш розвинутої французької культури поступово втратили звичаї і мову своєї скандинавської вітчизни і запозичили мову і спосіб життя французів, північні провінції яких вони підкорили на початку X століття. А після перемоги Вільгельма Завойовника в Англії співіснували дві мови: нормано-французька, якою говорили королівський двір і аристократія, та саксонська, що була мовою підкореного місцевого населення. З часом, в результаті їх взаємодії, виникла нова мова — сучасна англійська. Після завоювання саксонські землевласники, які залишилися, зазнавали з боку норманів значних утисків. Вони поділялись на дві групи: танів і франклінів. Танами називались багаті землевласники, представники родової саксонської аристократії. До другої групи належали франкліни, землевласники середньої руки незнатного походження. Нормани, підкоривши Англію, називали франклінами всіх, принижуючи тим самим гідність місцевої аристократії. Питання для самоперевірки 1. Чому англосакси вороже ставилися до норманів? Де і коли відбулася битва, що вирішила долю Англії? 2. Чому Річард потрапив у полон? 3. Розкажіть про суспільну ієрархію Англії в часи, коли відбувалися події роману? 4. Чому нова мисливська хартія сприяла розоренню йоменів? 5. У чому селяни готові були підтримати короля-нормана Річарда І? Сюжет і персонажі твору Герої роману чітко розмежовані на позивних та негативних. Позитивно висвітлені автором образи англосаксів (Гурт, Вамба, Локслі, отець Тук) та їхніх вождів (Ательстан, леді Ровена, Седрік, Айвенго). їм протиставлені загарбники- нормани: принц Джон, Бріан де Буагільбер, де Брасі, Фрон де Беф. Винятком є лише образ Річарда Левине Серце. З симпатією,автор змальовує також лихваря-єврея Ісаака та його дочку Ревекку. Головний герой твору — син саксонського тана Седріка Ротервудського Уїлфред Айвенго. Цей юнак супроводжував Річарда І у Третьому Хрестовому поході. Через те, що Айвенго виступив у похід разом із королем-норманом, Седрік вважав його зрадником, зрікся сина і позбавив його спадку. Пройшли роки, але Седрік не пробачив сина і не відмовився від своїх планів: королівський престол передати саксонцю. Англосаксів королівської крові, що по праву можуть успадкувати звільнений від загарбників трон, залишилося лише двоє: Ательстан, людина далека від політичних задумів Седріка, і леді Ро-вена, його вихованка. В юні роки леді Ровену і лицаря Айвенго пов'язували ніжні почуття, проте батько й чути не хотів, щоб його син одружився з особою королівської крові. Такий шлюб переривав династичну гілку королівського роду, якому Седрік хотів повернути престол. Автор вважає це головною причиною його гніву на Айвенго. Заради своєї високої мрії Седрік-Саксонець міг принести у жертву не тільки щастя сина, а й власне життя. Шкода, що Ательстан (а тільки його Седрік вважав гідним і для престолу і для одруження з леді Ровеною) був байдужим і до першого, і до другого. Принадами його життя було смачно поїсти і випити, досхочу виспатися. Тому Ательстан Конінгсбурзький, нащадок останнього короля саксонської династії, виглядав завжди сонним, рухи його були повільні і ліниві, і звали його Ательстаном Неповоротким. Розділи І-VІ Після довгих років війни із сарацинами та несподіваної тривалої тяжкої хвороби повертається до рідної оселі Айвенго. Не так, як блудний син з біблійної притчі — в батьківські милосердні обійми, а невпізнаним, непрощеним, в одязі паломника (мандрівника по святих місцях), у чорному плащі, що закривав його з ніг до голови. У маєтку його батька зупинилися на ночівлю непрошені гості-нормани: лицар Ордену Храму Бріан де Буагільбер, абат Еймер зі зброєносцями і свитою та єврей Ісаак, який випадково потрапив до цієї незручної для нього компанії. Мужній воїн Айвенго, що так дав¬но мріяв потрапити до рідного дому, не зізнається рідному батькові, хто він. Він знайшов собі місце коло вогню — скромне і віддалене від столу, за яким старий Седрік приймає гостей. Тільки одного разу Айвенго втручається в розмову, коли храмовник Бріан де Буагільбер почав вихваляти себе та лицарів Ордену Храму, принижуючи Річарда Левине Серце та його сподвижників. Айвенго нагадує Бріану про турнір, який влаштовував Річард після здобуття фортеці Сен-Жан-д'Акр. У турнірі король Річард і п'ятеро його лицарів тричі виїздили на арену і тричі залишали її переможцями, а серед переможених був і Бріан де Буагільбер. Його вибив із сідла зовсім молодий лицар, ім'я якого паломник начебто «забув». З тривогою і душевним неспокоєм леді Ровена чує довгождану звістку про коханого Айвенго — Бріан сам називає його ім'я. Хра¬мовник рішуче заявляє, що він готовий битися з Айвенго і перемогти його в наступному турнірі або будь-коли. «Паломник» обіцяє, що виклик він обов'язково передасть Айвенго, і на підтвердження того, що виклик прийнято, залишає у заклад єдину свою цінну річ — ковчег з частинкою справжнього хреста Господнього. «Не виявивши ніякої поваги до святої речі, храмовник відстебнув з шиї золотий ланцюг, жбурнув його на стіл», як свій заклад. Вже з самого початку роману автор протиставляє цих двох лицарів. Змальовуючи храмовника, письменник підкреслює його любов до розкошів та владність, хоча чернечий орден проповідує бідність та смирення. Після вечері Айвенго зустрівся з леді Ровеною, яка хотіла поговорити з «паломником» про подвиги коханого лицаря. Вона розповіла, що повинна буде стати дружиною Ательстана, якщо він переможе на наступному турнірі,
  3. 3. -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------- http://svitliteraturu.com/load/biblioteka/khudozhni_tvori/komentovanij_perekaz_romanu_valtera_skotta_ajvengo/38-1-0-517 3 На світанку молодий лицар будить єврея Ісаака. Айвенго переконує лихваря якомога швидше втікати: він випадково почув, як Бріан де Буагільбер наказав сарацинською мовою слугам-мусульманам захопити «собаку-жида», як тільки він покине замок. Таємно вийти з замку до того, як відкриють головні ворота, їм допоміг свинопас Гурт, хоча спочатку відмовлявся це зробити. Але коли Айвенго щось шепнув йому на вухо, Гурт радісно погодився зробити все що треба, чим викликав неабияке здивування блазня Вамби. Свинопас був єдиною людиною в батьківському домі, якій юнак відкрив своє ім'я і попросив допомоги на турнірі. Він хотів, щоб Гурт став на час турніру його зброєносцем. Хоча рабу для цього треба було втекти від Седріка, він без заперечень погоджується. Під захистом Айвенго, який добре знає всі потаємні стежки у маєтку батька, Ісаак у безпеці добирається до міста Шеффілда. У нагороду він дає Айвенго листа до свого знайомого єврея, який торгує зброєю. Ісаак обіцяє юнаку, що там він отримає все необхідне для участі у турнірі — коня і лицарський обладунок, що не соромно мати й королю — але не в подарунок, а в оренду. Розділи VІІ-ХІ Тим часом принц Джон, користуючись впливом, який він має на X герцога австрійського, переконує його якнайдовше затримати у полоні Річарда. Але він чудово розуміє, що роками це тривати не може, і скоро старший брат звільниться з полону. Тому Джон вербує праведними, а більше неправедними шляхами собі прихильників. Турніру між уславленими лицарями, який влаштував сам принц Джон, нетерпляче чекали і багаті, і бідні, і знатні, і простолюдини. Літнього дня на широкому вигоні коло містечка Ашбі зібралося багато людей. На підвищенні було влаштовано королівську ложу з троном для принца Джона. Напроти спорудили яскраво прикрашену почесну ложу, яку мала зайняти обрана лицарем-переможцем Королева кохання і краси. Принца Джона оточували лицарі Храму та іоанніти. Відомо, що саме ці два ордени вважалися ворогами Річарда. Для вельможних гостей були споруджені галереї, застелені килимами. Всі прагнули зайняти саме ці місця, і спроби єврея Ісаака влаштувати тут свою дочку сприймалися вороже Принц Джон відразу помітив, що вродлива Ревекка змагання в красі з уславленими англійськими красунями витримала б із честю. Якщо про її батька автор говорить з гумором, то красуню Ревекку він описує із захопленням, милуючись її гордою вродою, підкресленою коштовними прикрасами. Щоб принизити саксонських аристократів, принц наказує їм звільнити місце для Ісаака, якого він називає «князем лихварів», і його прекрасної дочки. Тими, до кого звернувся Джон, назвавши їх саксонськими свинопасами і мужлаями, були Седрік і Ательстан, законний спадкоємець саксонського королівського престолу. Ательстан поставився байдуже до звертання, рівноцінного кровній образі, не захистивши ні себе, ні свого старого супутника. Тільки Седрік зумів довести, що свою честь він може захищати із зброєю. Щоб ще раз дошкулити саксонцям, принц-норман пропонує обрати королевою турніру не саксонську леді Ровену, а єврейку Ревекку, і тільки загальне обурення лицарів, що його супроводжували, зупинило Джона. А тим часом події на турнірі швидко розгорталися. На виклик п'ятьох лицарів, серед яких були Бріан де Буагільбер і Фрон де Беф, з'явилося п'ять лицарів-англосаксів, Вони вдарили тупими кінцями списів у щити суперників. Глядачів це розчарувало, тому що такий виклик означав: бій буде йти турнірними списами з дерев'яними наконечниками, і видовища справжньої битви вони не побачать. Без особливих зусиль нормани один за одним перемагали. Друга і третя п'ятірки лицарів, які хотіли спробувати свої сили, також зазнали поразки. У четвертий раз знайшлося лише троє сміливців, і знову — поразка. Ніхто більше не мав бажання виступити на турнірі. Під час тривалої паузи герольди закликали дворян: «Виступайте, хоробрі лицарі! Прекрасні очі стежать за вами!». Але бажаючих, як і раніше, не було. Нарешті, всі почули звук труби, що означав виклик. На арену виїхав новий боєць у міцному сталевому обладунку із золотими прикрасами, на його щиті був зображений дуб, вирваний з корінням, і напис іспанською мовою «Дездішадо», що значило «Позбавлений спадку». Гострим кінцем свого списа він вдарив у щит Бріана де Буагільбера, викликаючи тим самим лицаря на смертний бій. Те, з яким мистецтвом лицар Позбавлений Спадку керував своїм вороним конем, а також те, що на образливі слова супротивника приготуватися до смерті, він шляхетно йому порадив взяти свіжого коня і нового списа, викликало симпатії глядачів, особливо з простого люду. Коли почався поєдинок, серця глядачів неодноразово завмирали від захвату і страху за своїх улюбленців. Ось супротивники, як блискавки, помчали один на одного, зіткнулись і їх списи від удару розтрощили¬ся. Зброєносці подали їм нові списи. Коли вони вдруге помчали на середину арени, храмовник ударив лицаря Дездішадо по щиті з такою силою, що і новий спис розлетівся на друзки. А у відповідь отримав могутній удар у забрало і упав з коня. Невідомий лицар шляхетно зачекав, поки ворог підніметься, а потім і сам залишив сідло, щоб продовжити бій на мечах. Але маршали примусили їх розійтись, бо продовження бою на землі було проти правил турніру. Отримавши перемогу над Буагільбером, лицар Позбавлений Спадку випив келих вина і виголосив заздоровницю «за всі чесні англійські серця: на погибель іноземним тиранам». Після цього Дездішадо викликав на бій решту лицарів-норманів. Неперевершене володіння зброєю забезпечило лицарю Позбавленому Спадку перемогу над рештою учасників турніру, які визнали його перевагу. Принц Джон напружено стежив за ходом турніру, а коли всі його улюбленці зазнали поразки, стривожений, запідозрив, що під маскою невідомого лицаря ховається його брат — король Річард. Його підозри збільшились, коли переможець не зняв шолом перед принцом і відмовився прийти на бенкет. Тепер мужній лицар мав назвати Королеву кохання і краси. Серед багатьох прекрасних дам, немало було таких, що мріяли посісти трон Королеви турніру. Але, певна річ, Айвенго серед молодих, прекрасних, чарівних дівчат вибрав леді Ровену. Ввечері до шатра Айвенго прийшли зброєносці переможених ним лицарів і привели коней, на яких лежали обладунки їх господарів. За лицарськими правилами вони тепер належали йому. З усіма лицарями Айвенго повівся великодушно: він не взяв трофеїв, а дозволив їх викупити за незначну суму. Зброєносцю ж Бріана де Буагільбера він сказав: «Від вашого господаря я не прийму ні обладунків, ні викупу». Він пояснив це тим, що їх бій ще не закінчено, оскільки вважає Бріана своїм смертельним ворогом.
  4. 4. -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------- http://svitliteraturu.com/load/biblioteka/khudozhni_tvori/komentovanij_perekaz_romanu_valtera_skotta_ajvengo/38-1-0-517 4 А викуп молодий лицар використав, щоб чесно розрахуватися з Ісааком. Для цього він послав до єврея свого зброєносця Гурта. Лихвар дуже зрадів чесності молодого лицаря і прийняв гроші. Однак, коли Гурт вже йшов назад, у темному коридорі його зупинила Ревекка і повернула всі гроші, оскільки вважала, що Айвенго врятував її батькові життя. На цьому пригоди зброєносця не закінчилися. У темному лісі, дорогою до шатра молодого господаря, його зупинили молодці з ватаги йомена Локслі. Лише особиста відвага Гурта, який переміг у двобої на палицях одного з розбійників, та благородство Локслі врятували йому життя та гаманець господаря. Локслі не захотів грабувати зброєносця лицаря, який сам потерпає від нужди та змушений позичатися у лихваря: «Та хіба цей лицар не такий самий знедолений злидар, як і ми? Хіба він не здобуває собі хліб насущний гострим мечем? Чи не він побив Фрон де Бефа і Мальвуазена, так само, як і нам хотілося б їх побити? І чи не він оголосив смертельну ворожнечу Бріану де Буагільберу..?» Питання для самоперевірки 1. Чому Айвенго відвідує батьківський дім, переодягнений паломником? 2. Які почуття міг переживати «блудний син» до старого батька, втраченої коханої, торжествуючого ворога? 3. Чому на турнірі Айвенго зберігає своє інкогніто? 4. Хто належить до табору ворогів Седріка та Айвенго і чому? 5. Який епізод допомагає нам зробити висновок, що він є патріотом рідної землі? 6. Чому Локслі виявив благородство по відношенню до зброєносця лицаря Дездішадо? Розділи ХІІ-ХVПІ «Рішуче в бій, хоробрі лицарі! Людина вмирає, а слава живе! В бій! Смерть краще поразки! У бій, звитяжці, бо прекрасні очі захоплено стежать за вашими подвигами», — вигукували герольди другого дня турніру, заохочуючи лицарів до бою. В загальній тиші були прочитані правила бою, за якими загін з п'ятдесяти лицарів виступить проти другої півсотні. Очолять ці загони двоє найкращих лицарів попереднього дня турніру. Дездішадо та Бріан де Буагільбер. Лицарі, наближені до принца Джона, записалися в загін Бріана де Буагільбера. Принцу дуже хотілося, щоб його улюбленець зі своїм загоном переміг. Багато уславлених лицарів вступили до загону Дездішадо, бажаючи змагатися під проводом такого вмілого бійця, як він. Під урочисту музику сам принц, демонструючи етику підданого Королеви кохання і краси, провів леді Ровену до трону. А на ристалищі кожен загін вишикувався у дві шеренги, це було величне і вражаюче видовище. Закуті у лати вершники, довгі списи, шпори, значки та розкішне пір'я на шоломах — все це виблискувало на сонці, наганяючи страх на слабкодухого суперника. За сигналом труб ряди врізались один в другий з такою силою, що брязкіт металу було чути й за милю. Густа курява закрила все, що відбувалося на арені, а коли пилюка вляглася, виявилося, що добра половина лицарів обох загонів вибита із сідла. Ті,, хто вже втратив списи, билися мечами. Бій тривав з перемінним успіхом. Лицар Позбавлений Спадку шукав можливість зустрітися в бою з храмовником. Спочатку в сум'ятті бою це йому не вдавалося, а коли вони таки зійшлися в смертельному двобої, з'ясувалося, що перевага не на боці загону Дездішадо. Його лицарі були розсіяні досвідченішими в боях храмовниками та іоаннітами. Ательстан, який вважав, що шлюб з леді Ровеною — справа вирішена, виступив проти Дездішадо, який насмілився напередодні обрати її Королевою турніру. Лицар Позбавлений Спадку відбивався від Фрон де Бефа і від Ательстана, одночасно нападаючи на Бріана. Йому допомагало лише бездоганне мистецтво керувати конем: він блискавично атакував одного ворога, ухиляючись від іншого. Принца Джона просили припинити турнір, але він був невблаганним. У цей час на допомогу Дездішадо кинувся лицар з його загону у чорному обладунку і на вороному коні. Він майже не брав участі у бою, за що глядачі назвали його Чорним Лінтюхом, а тепер неначе прокинувся. Поки юнак бився з храмовником, Чорний Лицар напав на Фрон де Бефа, атака була настільки вдалою, що той упав на землю разом з конем. Потім Чорний Лінтюх наніс удар бойовою сокирою Ательстану, яким вибив його із сідла. Тим часом увага глядачів була прикута до поєдинку Дездішадо і храмовника. Поранений кінь Бріана не витримав запеклого бою і впав разом з лицарем на землю. Дездішадо зіскочив з коня і заніс меч над храмовником. Принц Джон відразу зупинив поєдинок, щоб позбавити свого улюбленця ганебного визнання себе переможеним. Постало питання про визначення кращого бійця другого дня турніру. Всупереч загальній думці принц наполягав на кандидатурі Чорного Лицаря, без якого партія Дездішадо, без сумніву, потерпіла б поразку. Але, на подив всіх присутніх, Чорний Лицар щез. Принцу Джону знову довелося визнати кращим лицарем Дездішадо, який так і не відкрив своє справжнє ім'я. Він підійшов до почесного трону, де сиділа леді Ровена, хитаючись та втрачаючи сили. Маршали турніру поставили його на коліно перед троном, і, скориставшись з його слабості, зняли з нього шолом. Леді Ровена побачила бліде і закривавлене обличчя коханого Айвенго. Вона поклала на схилену перед нею голову вінець переможця і сказала тремтячим голосом: «Ніколи ще вінець лицарства не належав більш достойному переможцю». Лицар вклонився, поцілував їй руку і несподівано впав до її ніг. Маршали поспішили розстебнути його панцир і побачили небезпечну рану, що була нанесена ударом списа. Ввечері, на веселому гульбищі, принц Джон одержав записку: «Будьте обережні, — диявол спущений з ланцюгів». Це повідомлення короля Франції означало, що Річард звільнився з полону. Сталося те, чого найбільше боявся принц Джон. Проте він одразу починає діяти і вирішує зібрати сили своїх прихильників у місті Иорку, а також зобов'язує єврея Ісаака надати йому термінову позику. Турнір закінчився змаганням стрільців з лука, де отримав блискучу перемогу і показав неперевершену майстерність нікому не відомий йомен Локслі. Всім здавалося, що перемогти відомого стрільця-лісника Губерта, який влучив у самий центр мішені, неможливо, але Локслі розщеплює стрілу Губерта і здобуває приз. Принц Джон, вражений мистецтвом йомена, якого він заставив змагатися проти його волі, бажаючи принизити самовпевненого мужлая, пропонує стати йому стати своїм тїлоохоронцем. На що Локслі відповідає: «Я дав обітницю — якщо коли-небудь піду на службу, то не інакше як до царственого брата вашої високості, короля Річарда».
  5. 5. -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------- http://svitliteraturu.com/load/biblioteka/khudozhni_tvori/komentovanij_perekaz_romanu_valtera_skotta_ajvengo/38-1-0-517 5 Свято ще не закінчилося, а його учасники вже поспішали влаштувати свої справи. Принц Джон (а його автор порівнює з павуком, що затягає здобич у свою павутину) збирає своїх прихильників, наліво і направо обіцяючи владу і почесті, багатство і землі. Його віроломні прихильники Моріс де Брасі та Бріан де Буагільбер плекають підступний план захопити леді Ровену і її супутників. Вони хотіли розіграти сцену полонення саксонців розбійниками, роль яких збирався виконати Бріан де Буагільбер зі своїми людьми. А де Брасі хотів виступити великодушним рятівником, чим сподівався здобути симпатії леді Ровени та Седріка, її опікуна. Подібна комедія йому потрібна, щоб одружитися з леді Ровеною, онукою саксонського короля Альфреда Великого, і заволодіти її майном, землями і багатством. Седрік, боячись розголосу і пліток, потайки відправив слуг забрати пораненого Айвенго і привезти його в родовий маєток. Але марно слуги шукали молодого хазяїна: на місці, де лежав юний лицар, залишилася лише кривава пляма. Згодом до Седріка дійшли вісті, що його сина забрали на розкішних ношах однієї дами, що була присутньою на турнірі. Повертався додому Седрік невдоволений тим, що поява Айвенго на турнірі та ганебне падіння Ательстана з коня від удару Чорного Лицаря можуть порушити його плани відновлення саксонської династії, від яких би він не відмовився навіть під страхом смерті. Ровена, наділена розумом та сильним характером, не думала приховувати свою прихильність до Айвенго та глузувала з бойових якостей свого нареченого Ательстана. Вона й слухати не хотіла про весілля з ним. Питання для самоперевірки 1. На другий день турніру Ательстан виступив проти лицарів-саксонців. Як пояснити його рішення? 2. Чому Айвенго намагався з останніх сил зберегти в таємниці своє ім'я? 3. Чому принц Джон налякався звістки із Франції? 4. Якими мотивами керувався Моріс де Брасі, організовуючи напад на саксонців? Розділи ХІХ-ХХVІ Коли Седрік з леді Ровеною, Ательстаном, слугами і охороною повертались до Ротервуда, їм прийшлося заглибитись у ліс, який мав лиху славу розбійницького. Седрік, впевнений в тому, що за своє життя він не образив жодного простолюдина і був добрим захисником сусідів-йоменів, не боявся нападу розбійників. Раптом подорожани почули голосні зойки та прокльони і побачили на галявині ноші, коло яких сиділа на траві розкішно одягнена Ревекка. А навколо неї бігав її батько і голосно кричав. Ісаак розповів, що для перевезення хворого друга він найняв озброєну охорону, щоб безпечно дістатись до міста Донкастера. Але, коли зустрічний лісоруб сказав найманцям, що неподалік засіла велика ватага розбійників, вони втекли, покинувши Ісаака з дочкою напризволяще. Седрік і його супутники не здогадувалися, що в ношах лежав Айвенго, слабкий, беззахисний, живий тільки завдяки лікарському мистецтву єврейки. Ревекка уклінно просить Ровену: «Я не для себе благаю вас про таку милість і навіть не заради цього бідного старого. Я знаю, що ображати і грабувати наш народ вважається у християн малим гріхом, мало не заслугою. Але я звертаюсь до вас заради того, хто і для вас є дорогим, і благаю вас дозволити, щоб ця хвора людина продовжувала шлях під вашим заступництвом. Якщо з ним трапиться нещастя, ви все життя будете шкодувати про це». Так поранений Айвенго, що ще й досі не прийшов до свідомості, опинився під захистом Седріка та Ательстана. Яким ненадійним виявився цей захист, стало зрозуміло, коли під час переправи через струмок, загін був атакований розбійниками. Нікому, не вдалося врятуватись, крім блазня Вамби. «Він виявив набагато більше мужності, ніж ті, хто вважався розумнішим за нього. Він заволодів мечем одного із слуг і, розмахуючи ним, примусив нападників відступити, після цього зробив сміливу, але безуспішну спробу пробитися на допомогу Седріку. Переконавшись, що це неможливо, Вамба вловив зручну хвилину, зістрибнув з коня і втік». Несподівано зустрівшись у лісі з рабом Гуртом і знайомим нам вправним стрільцем Локслі, Вамба розповів їм про події, що трапилися із загоном Седріка. Так почав збиратися загін простолюдинів — визволителів Седріка, захисника англійської незалежності. З часом до них приєднався Чорний Лицар, який збився вночі з дороги і виїхав на хатину монаха-пустельника. Пустельник, високий квітучий могутній чолов'яга, пустив його дуже неохоче. Цей монах — дуже колоритна особистість — виявився одним із прибічників Локслі, він легко і вправно володів як хрестом^так і мечем. Чорний Лицар та веселий монах швидко здружилися і знайшли цікавіше заняття, ніж читання молитов. Коли Локслі прийшов за отцем Туком, вони голосно співали та пиячили, закушували пирогом з м'ясом оленя, якого вполював напередодні святий причетник. Дізнавшись, що полонених везуть в замок Фрон де Бефа, Чорний Лицар був вражений: «Так це Фрон де Беф виходить тепер на велику дорогу і бере в полон вірнопідданих короля? Хіба він став грабіжником та утискувачем?». На що монах відповів: «Добре було б, якби він хоч наполовину був таким чесним, як багато хто із знайомих мені грабіжників». Поки загін визволителів збирався з силами, розбійники привезли Седріка і його супутників у замок, що належав Фрон де Бефу. Старому тану стало зрозуміло, що потрапили вони не в руки «вільних стрільців», а в полон до вельможних норманів. В цей час нормани ділили здобич. Фрон де Беф спустився у страшне підземелля, де в кайданах не одна жертва закінчила рахунки з життям. У цьому страшному місці були досконалі знаряддя для тортур, і Фрон де Беф був цілком впевнений, що з їх допомогою він зуміє долучити до своїх маєтків великі гроші єврея Ісаака. Проте лихвар, почувши, що його єдину доньку-красуню віддали на безчестя Бріану де Буагільберу, у відчаї вигукнув: «Мені однаково. Роби зі мною, що хочеш... Не бачити тобі мого срібла!». Заради красуні-єврейки храмовник Бріан де Буагільбер забув про сині очі Ровени, які полонили його ще в першу зустріч у маєтку Седріка. Між собою два нормани склали угоду: де Брасі буде добиватися шлюбу з леді Ровеною, а храмовник — прихильності Ревекки. Ревекку ж відвели в найвищу вежу замку, туди, де ніхто не почув би ні її благань, ні її крику. Там вона зустріла потворну стару, яка розповіла їй історію свого життя. Вона була донькою саксонського аристократа, якому належав цей замок. Багато років тому його захопив батько Фрон де Бефа, вбивши всіх її родичів. Переможець залишив юну Ульріку живою для своїх любовних утіх, ця ж доля чекає, на думку вже старої та потворної Ульріки, і Ревекку. Помінявши одяг розбійника на розкішне вбрання лицаря, де Брасі вирішив, не криючись, поговорити з Ровеною/Спочатку норман розповів про свої почуття, та, коли Ровена рішуче відмовилася від руки і серця де Брасі, він вдався до погроз. Де Брасі єдиний з усіх нападників знав, що на ношах єврея був поранений Айвенго, якого кохає Ровена, Якщо вона стане
  6. 6. -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------- http://svitliteraturu.com/load/biblioteka/khudozhni_tvori/komentovanij_perekaz_romanu_valtera_skotta_ajvengo/38-1-0-517 6 його дружиною, норман захистить Уїлфреда. А ні — він розповість про Айвенго Фрон де Бефу, який зацікавлений в смерті юнака, тому що незаконно захопив його багатий баронський маєток. У далекій одинокій вежі чекала вироку Ревекка. Коли в кімнаті з'явився Бріан де Буагільбер, єврейка скоро зрозуміла, що його цікавлять не гроші, а її прихильність. Але ж вона єврейка, а він — християнин, член священного Ордену Храму, що між ними може бути спільного? Лицар Храму не може одружитися з єврейкою, та й взагалі-, давши обітницю целібату, він не може бути одруженим. Але храмовник з гордістю каже єврейці, що вбивши у Палестині 300 сарацинів, він впевнено сподівається на прощення будь-яких гріхів. Тому для Ревекки немає іншого виходу, ніж підкоритись його волі. Але Ревекка попереджує — якщо лицар зробить хоча б крок до неї, вона викинеться з вікна вежі: «Єврейка краще вручить свою душу богу, аніж честь храмовнику». Несподівано під зовнішньою стіною замку почувся звук рогу — виклик на бій. Посланець вручив норманам листа, що мав такий початок: «Я, Вамба, син Витлісса, блазень в домі шляхетного і вельможного пана Седріка Ротервудського, і я, Гурт, син Беовульфа, свинопас при маєтку вищезазначеного Седріка, при сприянні наших спільників та однодумців... і хороброго лицаря, що називається «Чорний Лицар», і доброго йомена Роберта Локслі, на прізвисько «Самостріл...», а далі пропонувалося видати Седріка з його супутниками, інакше оголошувалась війна з усіма наслідками: облогою, приступом, руйнуванням замку. Вельможні нормани довго крутили листа і так і сяк, бо правду кажучи, не вміли читати, аж поки Бріан, якого в ордені навчили грамоти, не розтлумачив, що лист є формальним викликом на бій, і їх, норманів-дворян, викликають саксонські простолюдини. Лицарі зайшлися реготом, коли Бріан прочитав листа. Тільки Фрон де Беф стурбувався і попередив своїх друзів, що вільних англійських йоменів не можна рівняти з заляканими французькими селянами. Тому він вважав, що слід готуватися до серйозних неприємностей, тим більше, що загони всіх лицарів поскакали в Йорк до принца Джона і сил для захисту замку у них обмаль. А причин для ненависті у місцевого населення до всіх, хто був у замку, більш ніж достатньо. У відповіді повідомлялось, що шляхетні лицарі-нормани не приймають виклику від рабів. Вони дорікали Чорному Лицарю тим, що він принизив себе, перебуваючи в товаристві людей низького походження. А про полонених було сказано, що їх стратять, а голови виставлять на стінах замку. Насправді ж лицарі, побачивши величезну кількість йоменів та слуг Седріка, які їх оточили, вирішили послати гінця за допомогою. Та, оскільки з замку ніхто не міг вирватися, вони запропонували нападникам прислати для останньої сповіді полонених священика, в надії, що він відвезе лист до Йорку з проханням про допомогу. Зрозумівши наміри норманів, визволителі Седріка та його друзів, вирішили діяти хитрістю. Під виглядом священика в замок захотів пробратися блазень Вамба для того, щоб визволити Седріка з неволі, обмінявшись з ним одягом. Цей план вдався, але Вамбі довелося вмовляти Седріка, який не хотів рятуватися ціною смерті свого блазня. Потім Седрік запропонував Вамбі врятувати Ательстана, як особу королівської крові. Але ні блазень, ні Ательстан не погодились із цією пропозицією. І Вамба вдався до останнього аргументу — під стінами замку стоїть військо, якому потрібен мудрий керівник. «Зрозумійте, що одягнувши мої ризи, ви все рівно що зодягаєтеся у генеральський мундир. П'ятсот чоловік зібралося під мурами цього замку, і сьогодні я був одним з найголовніших вождів. Моя шапка блазня виглядала як каска, а брязкальця — як маршальський жезл. Побачимо ще, чи дуже вони багато придбають, помінявши ду¬рня на розумну людину. Як би вони, розжившись премудрістю, не втратили хоробрості. Прощай, хазяїне, будь милосердним до Гурта, пожалій його собаку Фангса, а мій ковпак блазня повісь на стіні у Ротервуді в пам'ять про те, що я віддав своє життя за хазяїна, як і пасує... дурневі, Останнє слово він сказав якось двозначно — чи то серйозно, чи то жартома. Сльози з'явилися на очах Седріка». Питання для самоперевірки 1. Ревекка, що серед своїх одноплемінників вважалася надзвичайно умілою цілителькою, опікується Айвенго. Як сталося, що вони потрапили у полон до норманів? 2. Що у ставленні храмовника до Ревекки ганьбить цього лицаря, а разом з • тим плямує честь Ордена Храму? 3. До якого способу надалися шляхетні нормани, щоб захопити у полон загін Седріка? 4. Хто прийшов на допомогу саксонцям, коли вони потрапили у полон? 5. Як блазню Вамбі вдається врятувати свого господаря? Розділи ХХVП-ХХХШ Седрік під виглядом монаха зробив спробу вибратися із замку, але заблукав у його величезних галереях та переходах. Несподівано його перехоплює Ульріка, яка хоче висповідатися. Седріку довелося вислухати історію вбивства братів та батька Ульріки, який був близьким другом його батька, а також її подальше життя: як вона, молода і вродлива, стала коханкою вбивці свого батька, як використовувала будь-яку можливість, щоб посіяти ворожнечу в родині Фрон де Бефів, як стала таємною причиною страшного вбивства старого Фрон де Бефа сином Реджинальдом. Седрік з огидою відштовхує стару немічну Ульріку, яка впізнала саксонця. Вона чекає співчуття від свого одноплемінника, але Седрік висловлює лише подив, що вона, замість того, щоб діяти в цей вирішальний момент, віддається відчаю і страшним спогадам. На це Ульріка відповідає: «Твоя мова пробудила в мені нову душу... Ти вказав шляхи до помсти, і будь впевнений, що я ними скористаюсь... Коли побачиш червоний стяг на бічній башті, у східному куті фортеці, наступай сміливіше, в цей час у норманів буде багато справ всередині замку...» Ревекка після закінчення турніру випросила дозволу в батька забрати Айвенго з поля бою. Вона була обдарована від природи гострим розумом, а лікарському мистецтву її навчила старенька Міріам, дочка славнозвісного іудейського лікаря. Міріам була спалена на вогнищі інквізиції за звинуваченням у чаклунстві, але цілительські секрети успадкувала здібна учениця. Рани Айвенго Ревекка лікувала чародійним бальзамом та заспокійливим питтям. Терпляче і віддано молода красуня опікувалася пораненим і дорогою до Йорку, і тоді, коли вони потрапили в полон до Фрон де Бефа. Коли лицарі зайнялися підготовкою до захисту замку, Ревекка вмовила Ульріку, яка повинна була доглядати пораненого,
  7. 7. -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------- http://svitliteraturu.com/load/biblioteka/khudozhni_tvori/komentovanij_perekaz_romanu_valtera_skotta_ajvengo/38-1-0-517 7 дозволити це робити їй. «Опинившись знову коло ліжка Айвенго, Ревекка сама здивувалася тій гострій радості, яку відчула... Вона торкалася до нього так ніжно і говорила так лагідно, що мимоволі виявляла набагато більшу зацікавленість, ніж сама цього хотіла». Але вона чудово розуміла, що її почуття не можуть бути взаємними. Айвенго швидко одужував, але ще не міг стати на захист старого батька і леді Ровени, через що дуже страждав. А тим часом почався штурм замку. Зі слів Ревекки, що бачила у віконці тих, хто обступив замок і готувався до атаки, Уїлфред стежив за подіями. Чорний Лицар, розуміючи, що за допомогою луків і стріл укріплений замок взяти неможливо, повів загін до стіни передової башти. Зазнавши великих втрат, вони пробилися до укріплення. Чорний Лицар величезною сокирою став рубати ворота, не зважаючи на каміння та колоди, які обложені кидали зверху. І ось уже бій точиться в розломі, у якому зійшлися в рукопашному бою лісові стрільці Локслі і захисники башти, серед яких був і Реджинальд Фрон де Беф. Чорний Лицар і Фрон де Беф зійшлися в смертельному поєдинку. Велетень Фрон де Беф здається нездоланним, в бою Чорному Лицарю довелося нелегко: зламався його меч, він упав, але швидко звівся на ноги та, вихопивши в одного з йоменів сокиру, наніс ворогу смертельний удар. Фрон де Беф упав, слуги швидко підхопили його і віднесли в замок. Не гає часу і його лісове воїнство, йомени закріплюють свої позиції в захопленій башті. Ніщо не може їх зупинити, хоча на них скидають каміння, колоди, а потім навіть скульптури ангелів і святих, що вінчали фасад замку. Перевага в бою була то на боці Локслі і його друзів, то на боці норманів. Перелом у битві настав тоді, коли в замку почалася пожежа, що поширювалася з кожною хвилиною. Фрон де Беф, власник замку, одинокий і покинутий всіма, лежав у віддаленій залі і поми-рав. У свої передсмертні хвилини він бажав тільки, аби його виспові¬дав у тяжких гріхах священик. Але замість священика коло грішника з'явилася Ульріка, яку він спочатку прийняв за диявола, що прийшов по його душу. Він просить її залишити його і дати померти спокійно. «Ні, я не дам тобі вмерти спокійно. Помираючи, ти будеш думати про свої злодіяння, про стогони, які розносилися в цих стінах, про кров, якою просякла підлога твого замку...» Ульріка зловтішно повідомила, що вона влаштувала в замку пожежу і ніхто з його спільників не врятується. Нападаючі, скориставшись розгубленістю захисників замку, яку спричинила пожежа та смерть Фрон де Бефа, підбадьорені знаком Ульріки (прапор на одній з башт), увірвалися в палаючий замок. Де Брасі здався Чорному Лицарю в полон і розповів, що в одній з кімнат замку знаходиться Айвенго, поранений та безпомічний. Бріан де Буагільбер, зрозумівши, що замок приречений і втримати його не вдасться, ризикуючи своїм життям, повертається в башту до Ревекки: «Я дотримаюсь своєї обіцянки ділити з тобою і горе і радість. Нам залишився тільки один шлях до порятунку. Я подолав десятки перепон і небезпек, щоб вказати тобі цей шлях, — вставай і негайно йди за мною». Проте дівчина воліла краще загинути, ніж рятуватися з ним. Тоді лицар схопив перелякану єврейку і, не звертаючи уваги на прокльони й погрози безпорадного Айвенго, виніс її із замку. Зібравши навколо себе залишки гарнізону, Бріан пробився крізь ряди нападників до воріт. Звільнений Ательстан, який вже приєднався до йоменів і брав участь у битві, вирішив, що на коні у Бріана Ровена, а не Ревекка, і з палицею в руках кинувся на Буагільбера. Він був визначним ледарем, але не боягузом, тому без обладунку, у шовковій шапці замість шолома, вирішив дати бій озброєному вершнику. Храмовник наніс йому сильний удар мечем по голові. Спадкоємець саксонського престолу упав замертво, а Бріан де Буагільбер без перешкод вибрався із замку. Айвенго мало не загинув, але в цю критичну мить йому прийшов на допомогу Чорний лицар, який підхопив його на руки, як дитину, і виніс із полум'я. Юнак був у захваті від того, як бився Чорний Лицар. На таку звитягу був спроможний тільки один воїн з усіх, яких він знав — король Річард Левине Серце. Уїлфред, маючи перед собою такий прекрасний приклад честі, мужності і звитяги, роздумує про значення лицарства: «Лицарський дух відрізняє уславленого воїна від простого мужлая і дикуна, він навчає нас цінувати життя нижче від честі і брати гору над втратами, збитками, трудом і стражданнями, не боятися нічого, крім ганьби... Лицарство!.. Воно є джерелом найчистіших і найшляхетніших почуттів, опорою для гноблених, захистом для скривджених, твердинею проти тиранства! Без нього дворянська честь була б пустопорожніми балачками. І сама воля знаходить найкращих покровителів у лицарських списах і мечах!" Але для всіх і далі залишалося загадкою — хто ховається під іменем Чорний Лицар або Лицар Висячого Замка (за емблемою, що прикрашала його щит). Наступного ранку перед від'їздом додому вдячний Седрік подарував волю свинопасові Гурту і попрощався з Чорним Лицарем, пообіцявши йому дружбу до кінця своїх днів і нагороду, яку той сам побажає. А на широкій галявині, коло старого дуба, розбійники весело і люб'язно ділили між собою здобич. Локслі виявив себе справедливим ватажком: значну частину здобичі розбійники віддали вдовам, сиротам та на церкву, а решту чесно поділили. В цей момент всі згадали про отця Тука, якого вже давно ніхто не бачив. Чорний Лицар сказав, що йому було б дуже шкода, якби з веселим монахом скоїлося нещастя. І в цю ж хвилину вони почули богатирський голос п'яного монаха. Святий отець тягнув на шворці бідолашного єврея Ісаака, якого він знайшов у підземеллі, коли шукав вино. Розбійники зглянулися над нещастям Ісаака, який побивався за донькою, і за викуп відпустили його. Питання для самоперевірки 1. Розкажіть про дії йоменір на чолі з Локслі і Чорним Лицарем під час штурму замку Фрон де Бефа. 2. У чому полягала особиста відвага Чорного Лицаря? 3. Чому Айвенго так цінує лицарство? Ще раз перечитайте його монолог про лицарів. 4. Що сталося з героями після здобуття замку Торкільстон? Розділи ХХХІV-ХІLV Змучений та нещасний Ісаак з'ясував, що Бріан де Буагільбер переховує свою бранку в монастирі ордена Святого Храму. Старий єврей відправляється туди з надією, що він порятує дочку, заплативши за неї багатий викуп. Але в цей час в монастир несподівано приїхав гросмейстер — голова Ордену Храму. Він випадково перехопив листа Ісаака, в якому той пропонував гроші за доньку. Це нечуване порушення всіх монашеських обітниць жахнуло гросмейстера, і він розпочав судовий процес, щоб розібратися у цій справі. Та храмовники, бажаючи виправдати свого гріховного брата,
  8. 8. -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------- http://svitliteraturu.com/load/biblioteka/khudozhni_tvori/komentovanij_perekaz_romanu_valtera_skotta_ajvengo/38-1-0-517 8 стверджували, що Буагільбера єврейка причарувала, і тому її, як чаклунку, треба стратити на вогнищі: «Нехай гинуть сотні таких тендітних створінь, як ця єврейка, аби ти сміливо посувався вперед на шляху до слави і почестей». Буагільбер і в монастирі робив неодноразові спроби здобути прихильність єврейки. Проте кожного разу отримував рішучу відсіч, що доводило його до люті і відчаю: «Яка невдячність нехтувати людиною, яка серед потоків крові та полум'я ризикувала власним життям заради її спасіння. Я був мішенню для сотень стріл; вони стукали в мій панцир, ніби град у віконниці, але, не піклуючись про себе, я прикривав її моїм щитом. ...А тепер вона мені дорікає, чому я не дав їй там загинути...» Дізнавшись, що Ревецці загрожує суд і страта, він почав шукати шляхи порятунку для дівчини. Суд, опираючись на брехливі свідчення, зробив висновок, що Бріан де Буагільбер не може нести відповідальність за свої вчинки, тому що підпав під владу сатани, спокусившись красою іудейки. Ревекка мужньо і терпляче вислуховувала всі нісенітниці, що сплітали про неї. Наприклад, як свідчення до уваги було взято розповідь солдата (а сам він почув цю історію від свого товариша) про події у замку Фрон де Бефа: «...Він бачив, як Ревекка під час розмови із Буагільбером.., ставши на край парапету, обернулася на білосніжного лебедя, тричі облетіла навколо замку Торкільстон...» Дівчина чудово розуміла, що розраховувати на справедливе рішення — марна справа, і тому вона поставила свою вимогу — призначення Божого суду. Тобто лицар-захисник, якщо такий знайдеться, має вийти на битву проти того, кого призначить суд. Якщо захисник Ревекки стане переможцем, це означатиме, що сам Бог рятує її, а якщо ні — вона буде страчена як відьма. Важко було б знайти в усій Англії дворянина, який заступився би за чаклунку, єврейку, дочку здирника Ісаака. Невтішний батько розшукує Айвенго. Він знає, що юнак ще не залікував свою тяжку рану, але, як людина Доброчесна, допоможе знайти іншого шляхетного лицаря, що вийде на двобій заради порятунку Ревекки. А тим часом Чорний Лицар разом з Вамбою прямував у замок Конінгсбург на похорон Ательстана. Вони їхали густим лісом, весело базікаючи та горланячи пісень. Зненацька на них напали семеро вершників. Хто знає, чи залишився б вони живими, якби на допомогу не прийшла лісова ватага Локслі. Вони швидко отримали перемогу над добре озброєними лицарями. Після перемоги над найманими вбивцями відбулося справжнє знайомство Чорного Лицаря та Локслі. Виявилося, що розбійник Локслі допоміг королю Річарду І Плантагенету відбити напад дворян-норманів, яких підіслав принц Джон, щоб по-зрадницьки вбити свого брата. А Річард Левине Серце взнав, що ватажок Локслі — це відомий захисник слабких і бідних Робін Гуд. Ця пригода затримала Річарда, і дорогою його наздогнав Айвенго. Разом вони і приїхали у Конінгсбург. У замку їх зустрів Седрік-Саксонець. Чорний Лицар назвав своє справжнє ім'я і нагадав про дане благородним таном слово: виконати будь-яке бажання свого рятівника. Річард Левине Серце попросив Седріка пробачити свого сина. Старий саксонець, вражений як появою короля-нормана, так і його проханням, дарує Айвенго своє прощення. А в Конінгсбургзькому замку тривали приготування до пишного поховання останнього нащадка саксонських королів — Ательстана. Але на превеликий подив присутніх на власний похорон з'явився сам Ательстан. Виявилося, що лицар не загинув від сильного удару: меч Бріана де Буагільбера розсік палицю Ательстана, якою той хотів відбити удар, розвернувся і вдарив по голові плазом. Хто бачив це, і припустити не міг, що Ательстан не мертвий, а лише втратив свідомість. Його поклали у труну, яку поставили у монастирі. Коли лицар очуняв, монахи зачинили його у підземеллі, тому що невтішна мати Ательстана пообіцяла віддати значну частку синового майна на монастир. Чудом вдалося Ательстану врятуватись від ласих до його грошей монахів. Настраждавшись від голоду, холоду, Ательстан хотів спокою і — жодних пригод. Тому з легкою душею він відмовився і від королівського вінця, і від шлюбу з леді Ровеною. Седріку нічого не лишалося, як змиритися з тим, що його мрія — відродити саксонську династію на англійському троні — залишиться нездійсненою. Як тільки Айвенго отримав вістку про небезпеку, яка загрожувала Ревецці, він зразу ж вирушив у путь. Настав день турніру Божого суду. Він був підготовлений з усією пишністю і урочистістю. Рукавичку Ревекки як виклик до бою передали гросмейстеру, що сидів на троні. Нещасна дівчина стояла внизу біля вогнища. Всі, хто прийшов подивитися на страту, мимоволі співчував красуні-»чаклунці». Виконати обов'язок честі від Ордена Храму доручили Бріану де Буагільберу, як людині, що стала жертвою її чар. Герольди викликали бажаючих стати заступником Ревекки. Буагільбер, розуміючи, що Ревекка стоїть однією ногою в могилі, заклинає її прийняти його кохання і погодитись на втечу з ним. Але знову і знову чує слова відмови. День тягнувся довго, а заступника все не було. Храмовники подейкували, що пора оголосити поразку Ревекки. Але в цей час на арені з'явився вершник. Було видно, що він прибув здалеку: його кінь ледь не падав від утоми, і сам лицар ледве тримався у сідлі. Проте твердо і голосно заявив, що він, Уїлфред Айвенго, вважає вирок проти Ревекки несправедливим, а Бріана де Буагільбера назвав зрадником і вбивцею. Всім присутнім було зрозуміло, що лицар ще слабкий від рани і стомлений з дороги. Навіть гросмейстер розумів, що бій буде нерівним. Але хай здійсниться воля Божа! Незважаючи на протести Ревекки, Айвенго виїхав на арену. Після сигналу труб лицарі щодуху помчали один на одного. Як всі і чекали, Айвенго, не витримавши могутнього удару храмовника, упав разом з конем. Всі передбачали такий кінець двобою. Сильніший перемагає — Ревекка буде страчена. Але храмовник, якого Айвенго ледь торкнувся списом, також похитнувся і упав на землю. Юнак швидко піднявся, наблизився до Буагільбера, підняв меч і звелів йому здаватись. Храмовник раптово зблід і помер, але не від руки Айвенго, а від Божого помислу. Так здійснився Божий суд, а Ревекка була врятована. В цю хвилину на арену увірвався загін вершників на чолі з Річардом. Він поспішав, йому дуже хотілося, щоб Буагільбер загинув від його руки. Але на жаль не встиг. Вірні королю барони ще у зародку придушили заколот принца Джона і заарештували його самого і всіх його прихильників. Айвенго одружився з леді Ровеною. Вони жили довго і щасливо. Айвенго вірно служив королю Річарду І Левине Серце до передчасної смерті Річарда на французькій землі, під час облоги замка Шалю. Питання для самоперевірки 1. Чому Ревекку звинуватили у чаклунстві?
  9. 9. -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------- http://svitliteraturu.com/load/biblioteka/khudozhni_tvori/komentovanij_perekaz_romanu_valtera_skotta_ajvengo/38-1-0-517 9 2. Як поводить себе Буагільбер під час судового процесу над єврейкою? 3. Чому король Річард приховував своє справжнє ім'я ? 4. Як Седрік-Саксонець помирився із сином і норманським королем? 5. Розкажіть, як відбувався Божий суд над «чаклункою» Ревеккою? 6. Які вчинки Робін Гуда свідчать про те, що люди з народу не менш шляхетні, волелюбні, правдиві і незалежні, ніж представники дворянського роду?

×