художні промисли

1. ХУДОЖНІ ПРОМИСЛИ УКРАЇНИ
Вироби народного мистецтва , які
використовуються у побуті .

2. ОПІШНЯ КЕРАМІКА
Століття тому в Опішні жили більш як
тисяча гончарів. Кераміку робили майже
на кожному подвір'ї. У тридцятих роках
багатьох майстрів репресували. Тих, хто
залишився, об'єднали в артілі. Потім
створили завод, який, після розпаду
СРСР, збанкрутував. Півтисячі майстрів
стали безробітними.

4. ОПІШНЯ ГОНЧАРСТВО
У 1986 р. в Опішному було
засновано Музей гончарства, з
2001 р. – Національний музей-
заповідник українського
гончарства. У його складі
працюють Інститут керамології .

7. ОПІШНЯ ГЛИНА
Гончарі на гончарному крузі
виробляють посуду. Після
гончара живописці,
мальовничі, то
єсть,розписують. І після
розпису посуд висушується і
подається в горно.

9. КРОЛЕВЕЦЬ
Художнє ткацтво

10. Профіль підприємства –
виробництво художніх
декоративно-тканих
штучних виробів та
тканин. Це: рушники,
покривала, доріжки,
портьєри, тканини
інтер'єрного призначення,
панно, накидки на меблі,
плахтові тканини,
наволочки, купонні
тканини для вбрання,
диванні наволочки,
серветки, постільна
білизна, махрові вироби,
скатертини.

12. РЕШЕТИЛІВКА
 Вишивка

13. Наприкінці ХІХ століття Решетилівка
офіційно стала одним із центрів-
осередків народного ткацтва,
килимарства та вишивання в Україні.
Наступного, 2005, року це полтавське
містечко святкуватиме свій
«професійний» ювілей: саме у 1905 році
губернатор і земство заснували артіль з
вишивання та гобеленства —
Решетилівській ткацький навчально-
показовий пункт.
Килими та унікальна
вишивка решетилівських
майстринь у 1923-25 роках
були представлені на
виставках українського
мистецтва в Мюнхені,
Парижі, Марселі, Брюсселі.

15. РЕШЕТИЛІВКА
 Ткацтво

16. Зберігачем кращих здобутків
решетилівських майстрів є
Решетилівський музей
ткацтва і вишивки. Тут
можна дізнатися про історію
ткацтва і вишивки
Решетилівського краю від
найдавніших часів до
сучасності.
Окрасою музею є килим
лауреата Національної
премії імені Тараса
Шевченка, заслуженого
майстра народної творчості,
Надії Нестерівни Бабенко,
виконаний як копія з килима
“Древо життя”, що
репрезентується в Нью-
Йорку, в фойє ООН.
На початку травня у
Решетилівці просто неба
проводиться щорічна
мистецька виставка
“Решетилівська весна”.

18. РЕШЕТИЛІВКА
 Килимарство
Перші згадки про килимарство на
Україні з’являються у Х столітті. Про
техніку виготовлення килимів, про
їхній зовнішній вигляд ми не маємо
певних відомостей. Можна
припустити, що ткалися вони так
званою килимовою технікою, яка
примикає до звичайного плетіння.
Ця техніка локальна за
походженням. Килими виготовленні
такою технікою , мають, як правило,
геометричний орнамент у вигляді
паралельних смуг. Художнім
оздобленням найдавніші килими ,
мабуть, нагадували смугасте
оздоблення накидки кінного воїна з
грецької вази, знайденої в
Причорномор’

19. Не виключена можливість , що наприкінці ХV і на початку ХVI ст.. місцеві килими
вироблялись якщо не в селянських хатах , то принаймні в поміщицьких майстернях.
Про це можна судити з частих згадок про килими в численних документах ХVI ст., в
описах панського майна, заповітах, скаргах , судових актах.

21. ГУЦУЛЬЩИНА
 Топірці
Майже до середини XX ст. у гуцулів і
почасти бойків чи не кожний чоловік,
відтоді як ставав парубком («легінь»,
«шугай», «флетєв», «флекев» тощо) і аж
до глибокої старості, коли вже треба
було носити при собі палицю з круглим
набалдашником, не з’являвся на люди
без топірця. Приміром, про гуцулів
читаємо: «З цими топірцями, що ними
гуцули володіють із вражаючою
спритністю, вони не розлучаються
ніколи»313; «Вони завжди нерозлучні з
ціпком, який іменується топірцем і
править їм за оборонну зброю і підмогу,
коли вони здираються на гори і
скелі»314. А ось повідомлення Т. Курилла
про лемківських збійників XVII — XVIII
ст.: «Топірці носили збійники всі, навіть
і в той час, як спали, то мали їх біля
себе»315. Лише коли горянин заходив до

22. Під час танців та ігор учасники імітували
топірцем справжні удари, пересування з
ударами одним, а то і двома топірцями
— по одному в кожній руці. З топірцями
також бігали, стрибали, робили
оригінальні кроки, звичайні присядки,
присядки з підсічкою топірцем попід
ногами під час стрибка, присядки з
винесенням рук назад, присядки з
різноманітними стрибками, виконували
танець «повзунець», оберти тощо. При
цьому топірці тримали у
найрізноманітніших положеннях.

24. ГУЦУЛЬЩИНА
 Барильця

26. ГУЦУЛЬЩИНА
 Порохівниці

28. ГУЦУЛЬЩИНА
 Дерев’яний посуд

31. ГУЦУЛЬЩИНА
 Прикраси з бісеру

33. На Гуцульщині народний одяг здавна оздоблюється різноманітними прикрасами.
Поширеними та улюбленими є силянки та гердани з різнокольорового бісеру, що
мають вигляд узорних стрічок різної ширини і довжини, які зав’язуються на шиї або
опускаються на груди.

34. Як і у вишивках, в прикрасах з бісеру спостерігаємо своєрідні
місцеві художні особливості окремих сіл — улюблені мотиви,
форми, техніки. Кольорова гама силянок та герданів основана
переважно на насичених, дзвінких кольорах — червоному,
жовтому, зеленому, синьому. Часто використовується білий колір
як тло або світлий акцент в орнаменті, щоб підкреслити свіжість
колориту. Важливе значення має фон, який визначає характер
узору, його кольорове звучання. Він різний у різних селах,
наприклад в с. Космач — Тепло-жовтий, у Верхньому Березові —
гердани темніші («чорнобриві»). Чіткістю композицій досить
великих мотивів, розміщених на відповідному фоні,
відзначаються бісерні прикргси сіл Річка, Вербовець Косівського
р-ну. Голови та Красноїлів Верховинського. Широкі, багаті
силянки з рідким ажуром характерні особливо для сіл
Верховинського р-ну. Дещо відмінний характер прикрас с.
Космач. Вони відзначаються ювелірним виконанням, візерунки
компонуються з малих ромбиків, дрібненьких цяточок, які
закривають усе тло. В кольоровій гамі переважають відтінки
жовтого, в які вплітаються білі акценти та зелені, червоні,
блакитні.

37. ЛОЗОПЛЕТІННЯ
 Лозоплетіння – це виготовлення
господарсько-побутових та художніх виробів з
різноманітної еластичної сировини, одне з
найдавніших ремесел. Воно виникло, як і
кераміка, раніше, ніж обробка дерева, металу,
які потребували відповідних знарядь
виробництва. Його сліди знайдені
археологами ще в неоліті. Найдавніші
пам’ятки українського плетіння походять з
кінця ХVIII століття і початку ХIХ ст. і
зберігаються у музеях Києва, Львова та інших
міст.

38. Плетені вироби з лози – один з
найстародавніших промислів на Україні,
процес досить тривалий і кропіткий.
Вироби використовували для
збереження, транспортування та
перенесення продуктів, для
виготовлення огорож, господарських
приміщень. Традиційне плетіння
охоплює широку сферу предметів від
елементів будівництва, меблів до
дрібних виробів та іграшок.

39. Лозоплетіння
розвивалося в тих
місцевостях, де
росла лоза. Вона
податлива до
гнуття і при
згинанні чи
сплетінні не
ламається. Віками
нагромаджувались
технічні прийоми
обробки матеріалу
для плетіння,
уміння
використовувати
його практичні
можливості та
художні
особливості.

42. ПИСАНКАРСТВО
 Зважаючи на фізичні особливості шкаралупи
яйця, середньовічні писанки до наших днів не
збереглися. Однак масове розписування яєць в
Україні існувало протягом століть. У XIX ст.
писанкарство у різних художніх варіантах
побутувало на всій території України, про що
свідчать давні колекції українських писанок у
музеях Києва, Лубен, Львова, Кракова, Варшави,
Брно та ін.

43. Писанки виготовляли
навесні, перед Паскою,
сільські дівчата і жінки,
монастирські ченці й
іконописці, міські панночки,
пекарі та ін. Тому й техніка
декорування' різнилася. На
селі яйця фарбували в один
колір, інколи продряпували
візерунки, орнаментували
воском і фарбували у кілька
кольорів, тоді як у місті
вдавалися до різних
штучних способів —
наклеювали шматки
кольорового паперу, фольги,
тканини, нитки тощо.
Писанки переважно
виготовляли для себе і лише
зрідка для продажу на
ярмарку.

45. У 60-х роках у зв'язку з посиленням
інтересу до народного мистецтва й
національної культури відновилося й
писанкарство. У Косові, Коломиї та
Вижниці навесні, перед Великодніми
святами, народні майстри продавали
писанки на ярмарках. Так стихійно виник
писанкарський промисел, проте спочатку
він не сягав далі Прикарпаття. У 70—80-
х роках писанки як твори народного
мистецтва експонувалися на виставках.
З'явилися приватні колекції писанок.