2. ПРО БАТЬКІВЩИНУ
Колишній бібрчанин у колі друзів завжди
підкреслює:
“Я народився у тому краю, де похований Данило
Галицький і де народився Михайло Грушевський,
а живу там, де витає дух Степана Бандери і
кожного патріота, українського воїна-повстанця з
армії УПА. То яким маю бути?..
Кожна людина має право на батьківщину. Воно
таке ж дороге, як і право на життя. І найбільшим
злочином є, коли її позбавляють цього права,
Богом даного.”

3. ПРО СЕБЕ
Щоб показати суть його життя та творчості і зрозуміти душу
необхідно використати автобіографічні рядки письменника:
“Страшною була Друга світова війна. Вона в мільйонів людей забрала
життя. А в багатьох, яким пощастило вижити, забрала Батьківщину.
Сотні тисяч етнічних українців, які споконвіку проживали на землях своїх
дідів-прадідів, стали після війни вигнанцями з Холмщини, Підляшшя, Надсяння
з одвічним українським княжим містом Перемишль, Лемківщини.
Така трагічна доля спіткала і мене, шестирічного, коли мати на один віз
посадила нас, чотирьох малолітніх і безпорадних дітей (наймолодшому ще й
двох років не виповнилося), і хвору свою матір — нашу бабусю, а на другий
всі статки, які можна було взяти в нелегку дорогу, і рушила до залізничної
станції Замостє, де вже понаїжджало сотні таких нещасних, як і ми вигнанців.
Це діялося в березні 1945 року. А де ж був наш батько? А він,
мобілізований в лави Радянської Армії, в цей час ішов під кулі на підступах до
Берліна.”

4. ПРО СЕБЕ
На фото: мама, Марія Павліха, із своїми синами:
Іваном, Михайлом, Степаном та Миколою. Бібрка,
1946 рік.

5. ПРО СЕБЕ
“Бібрка стала мені отим гніздом, в якому я не народився, але в якому
я ріс, вбивався в пір'я і вилинув у світ широкий. Тут пройшли мої
дитинство, юність, молодість. Тут почав римувати. Тут вперше
доторкнувся до дівочих губ…Одначе Бібрка в мене насамперед
асоціюється з образом моєї матері, тим вона мені є найдорожчою.
Неймовірна, жертовна любов до своїх дітей і щира молитва до Господа
давали їй сили долати труднощі, недосипати, недоїдати, аби ми мали і
кусник хліба, і сякі-такі штаненята, каламар до школи… Римувати я
почав у восьмому класі, коли став залицятись до дівчат. Моє раннє
залицяння пояснювалось просто — я був переростком, позаяк став
першокласником не у семирічному віці, а в дев'ятирічному. На уроках
писав записки, заримовуючи деякі фрази інтимного змісту. Так
доримувався до того, що мої віршові спроби — правда, на більш
серйозну тематику — почали поміщати, в шкільній стінгазеті.”

6. Через десять років. Мама Марія із своїми синами (зліва
направо): Степаном, Миколою, Іваном та Михайлом.

7. ПРО СЕБЕ
“Виповнилось дев'ятнадцять років і треба
виконувати мені громадянський обов'язок. З
облупленим старим чемоданом, обстрижений
«під нулівку», я, виконуючи волю матері, пішов
попрощатися з рідними і знайомими. Майже
всю Криву вулицю обійшов. Ой же, наблагословляли мене жінки, мамині подруги! Націлували! А
у військкоматі сказали, що відправка
відкладається на два дні. Минуло два дні, і знову,
як просила мати, я змушений був повторити
попередній маршрут... Де таке може забутися!
Служив я в Естонії. В радіолокаційних військах.
На острові Наргін. З нього можна було в погожу
днину бачити контури естонської столиці —
Талліна. Острів був вітристим, покритим
сосновим лісом, до якого впритул підкочувалися
високі балтійські хвилі. їхній шум надихав на
творчість.”

8. Павліха Іван Васильович народився 22 вересня 1938 року в селі Королі
Нові Білгорайського повіту Люблінського воєводства, зараз на терені
Польщі, в українській хліборобській сім’Ї. Навчався в Бібрській середній
школі з 1947 по 1957 рік, відтак на три роки був мобілізований в лави
Радянської Армії. Демобілізувавшись, працював у Бібрському РК ЛКСМУ,
заки не вступив у 1961 році до Львівського державного університету
ім. Івана Франка, який закінчив у 1966 році. Рік за державним
направленням працював учителем української мови й літератури у ВерхньоЯблунській восьмирічній школі Турківського району, що на Львівщині. Через
рік був призначений на посаду директора Нижньо-Яблунськой восьмирічної
школи цього ж району.
З 1974 року проживає в Калуші, що на Івано-Франківщині. До виходу на
пенсію у 2005 р. весь час працював викладачем української мови і
літератури Калуського ВПУ № 7. Очолював літературну студію, що існувала
при міськрайонній газеті «Зоря Прикарпаття». Був депутатом Калуської
міської ради першого демократичного скликання (1990 — 1994 рр.). З 2000
року очолює Калуське міськрайонне об'єднання ВУТ «Просвіта» ім. Тараса
Шевченка. Нагороджений медаллю «Будівничий України».

9. Автор поетичних і гумористичних збірок «Квіти для зава» (Київ, видавництво
«Радянський письменник», 1991 рік.), «Гечі-печі поза плечі» (Дрогобич,
видавництво «Відродження», 1997 рік), «Під Карпатами місто» (Калуш,
видавництво «Акцент», 2005 рік). Співавтор багатьох колективних збірників,
альманахів, літературно-художніх журналів, зокрема «Веселий ярмарок», «Веселий
букет», «Перець», «Україна», «Дзвін» (колишній «Жовтень»), «Перевал»...
Автор численних
публіцистичних статей на гострі
суспільно-політичні і культурологічні теми в республіканській та
обласній періодиці. Чимало
його віршів покладено на
музику. У 1987 році став
лауреатом поетичного конкурсу
серед вчителів України.

10. Ось таким є бібрчанин Іван Павліха — відкритий, щирий і
правдивий, що написав нам так: «Бібрка — моя друга
батьківщина, пам'ятніша, ніж перша». Цій другій,
пам'ятнішій землі він присвятив свою поезію…
(з дітьми у Нью-Йорку)