1. мультимедійний проект
на Всеукраїнський конкурс мультимедійних проектів
“Врятувати від забуття”
Підготували: учениці 11-А класу
середньої загальноосвітньої школи №42
Дніпровського району м.Києва
Братчик Катерина та Маслій Анна
Керівник проекту: керівник музею
Бойової слави 8 Гвардійського
Червонопрапорного танкового корпусу
Дубровський Володимир Андрійович

2. Гіркий хлібець – спогад про
блокадний Ленінград

3. Доброго дня.
Сьогодні до вашої уваги
пропонуємо унікальний
експонат з колекції
музею Бойової слави 8
Гвардійського
Червонопрапорного
танкового корпусу – це
пайок хлібу, який
видавався на одну особу
під час блокади
Ленінграду.
Цей експонат має
незвичайну історію,
оповиту якоюсь
дивовижною, наскрізь
пронизливою реальністю
тих страшних днів.

4. Розповіла нам цю історію,
Гончарова Тетяна Миколаївна,
якій в 1941 році було лише 23
роки. Уродженка Ленінграду
яскраво запам’ятала той час коли
на місто насувалось страшне
лихо – війна.

5. «Було холодно і страшно…фашистські бомбардування не
припинялись ні вдень, ні в ночі… Ніхто не знав в який
будинок влучить снаряд… Ніхто не знав чи доживуть до
завтра…

6. А тут і харчі закінчилися… Почали видавати мізерний
пайок хліба… Від голоду почали помирати люди…
Ставало моторошно…»

7. З історичних джерел відомо, що на одну особу добова норма
складала від 125 до 500 грамів хлібу. Тай те, що видавали,
хлібом назвати важко, оскільки 50 відсотків домішок
(лушпиння, целюлози або просто тирси) додавалося у
борошно. Ленінградці вели програшну битву за виживання.

8. «Я, не зберегла сім’ю: чоловік загинув на фронті…
Дитина померла у мене на руках від голоду, не
дочекавшись всього декількох годин…

9. У той зимовий ранок, я
пішла отримувати
пайок, але черга була
занадто великою…
Отримавши хліб, я
знесилена, намагалася
швидше дістатися до
дому, але ледь
пересувала ноги…
вдома я зустріла холод
та нерухоме тіло своєї
дитини…

10. Поховавши єдине дитя, я так і не змогла з’їсти шматочок
хліба, який був її пайкою...
Цей гіркий хлібець – єдиний спогад про сина…»

11. Так, Тетяна Миколаївна,
пронесла цю пайку через
роки. Переїхавши у 80
роках до Києва та
оселившись у мікрорайоні
«Стара Дарниця»,
дізнається про те, що при
середній школі №42
створюється музей, вирішує
вона передати цю дорогу
для неї річ, для нащадків,
щоб пам’ятали вони про
минуле.

12. Завершуючи цю презентацію-розповідь хочу щоб
ви прочитали поезію, складену під враженням від
почутої історії ученицею 11-Б класу Тригуб Лесею.

13. Голодний воєнний блокадний наказ
Знов без оскаржень обмежує пайку.
Але чи до нього було їй в той час,
Як пухне дитя під гарматную лайку?
Йде бій – гра війна у гарячім розпалі,
Багряно стікає життя до землі
Лиш погляд з надією в сизії далі,
Як кремінь застигне, промовить: “Живі!”
Та матір, що дума про серце мале,
Вже скоро кульгає з життя до дитинки,
Ухопить, обійме і міцно прижме:
“Холодна!” – померла єдина кровинка.
Не стало сил триматись нещасній
За це коротке, голодне буття,
Лиш матір в останній пісні благальній
У Господа просить для неї вічне життя…

14. Дякуємо за увагу
всіх бажаючих запрошуємо до нашого
музею