1. ПОВТОРНА СКАРГА
про скасування податкових-повідомлень рішень та рішення Державної податкової
служби у м. Києві
На підставі Наказу №______від ______.2012 року Державної податкової інспекції у
_________ м. Києва ДПС (надалі – «ДПІ») було проведено позапланову документальну
невиїзну перевірку ТОВ «____» з питань дотримання своєчасності та повноти нарахування
і сплати податку на прибуток та податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ
«H» за період з ___.2011р. по ____.2011р.
За результатами проведеної перевірки було складено Акт від __.10.2012 № «Про
результати документарної позапланової невиїзної перевірки ТОВ ________________з
питань дотримання своєчасності та повноти нарахування і сплати податку на прибуток та
податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «H» (надалі – «Акт перевірки»,
див. Додаток 1).
Платник податків ТОВ « (надалі – «Скаржник») не погодився з висновками,
викладеними в Акті перевірки та _____2012 року надав свої Заперечення до Акту
перевірки № ___ від ___.2012 року та просив скасувати їх повністю як таких, що
суперечать податковому законодавству України.
Проте, ДПІ при розгляді Заперечень до Акту перевірки взагалі не взяла до уваги
заперечення Скаржника щодо безпідставності нібито виявлених порушень, жодним чином
на них не відреагувала та Листом №________ від 08.11.2012 року «Про надання відповіді,
направлення податкових повідомлень рішень» (надалі – «Про результати розгляду»)
відмовила в задоволені заперечень.
На підставі Акта перевірки ДПІ у ________________ м. Києва винесено податкові
повідомлення-рішення №_____ від __.11.2012 року (надалі – «Рішення1») та №______ від
__.11.2012 року (надалі – «Рішення2»), яким Позивачу було донараховано суми грошових
зобов’язань:
І. з податку на прибуток на загальну суму 417 891,5 грн.; та
ІІ. з ПДВ на суму 363 383, 91 грн. та штрафних санкцій на суму 187 619, 96 грн.
Не погодившись із Рішенням 1 та Рішенням 2 Скаржник ___.11.2012 року звернувся
до Державної податкової служби у м. Києві (надалі – «ДПС у м. Києві») із первинною
скаргою про скасування Рішення 1 та Рішення 2 в повному обсязі (надалі – «Первинна
Скарга»).
___.01.2013 року ДПС у м. Києві за результатами розгляду Первинної Скарги було
прийнято рішення № _______ (надалі – «Рішення ДПС»), яким Рішення1 та Рішення2
залишено без змін, а Первинну Скаргу без задоволення. В Рішенні ДПС про відмову в
задоволенні Первинної Скарги ніяким чином не обґрунтовується така відмова, адже жоден
аргумент наведений Скаржником в Первинній Скарзі, а також копії документів, надані
ДПС у м. Києві, що підтверджували такі аргументи не були проаналізовані та адресовані в
Рішенні ДПС. Рішення ДПС повністю копіює Акт перевірки та лист Про результати
1
2. розгляду, та жодним чином не досліджує ті обґрунтування та документи, що були надані
Скаржником в Первинній Скарзі.
У зв’язку із чим Скаржник вважає, що ДПС у м. Києві взагалі не розглядала Первину
Скаргу, та необґрунтовано та безпідставно відмовило в задоволені Первинної Скарги.
Тому, Рішення1, Рішення2, а також Рішення ДПС є незаконними, необґрунтованими та
такими, що суперечать діючому податковому законодавству України, а тому підлягають
повному скасуванню Державною податковою службою України з наступних причин:
І. Податок на прибуток
Відповідно до Акта перевірки ДПІ вважає, що Скаржник нібито відніс вартість
товару, що повинен був поставити ТОВ «Н» та не поставив за договором купівлі-продажу
№__ від 20.10.2011 року до складу «валових витрат», а тому на думку перевіряючих
Скаржник завищив витрат за 4 квартал 2011 р. на суму ________ грн. На підставі таких
припущень, ДПІ винесло Рішення 1 та донарахувало Скаржнику зобов’язання з податку на
прибуток на суму 417 891, 50 грн. Проте, такі дії перевіряючих повністю суперечать
норам ПКУ щодо оподаткування прибутку підприємств, є протиправними, а тому
підлягають скасуванню з огляду на наступне:
1. Починаючи з 1 квітня 2011 року ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств»
втратив чинність, а порядок оподаткування, визначення доходів та витрат платників
податків-підприємств встановлений в Розділі 3 ПКУ. На відміну від старого податкового
законодавства ПКУ взагалі не містить такого поняття як «валові витрати» та не
встановлює будь-якого порядку їх визначення або застосування. ПКУ встановив повністю
нові правила визначення витрат підприємств-платників податку на прибуток, що
враховуються при обчислені об’єкта оподаткування (ст. 138 ПКУ). Тому є незрозумілим
та безпідставним застосування інспектором «валових витрат» до операції купівлі-продажу
товару у ТОВ «Н», оскільки договір на придбання товару, видаткові накладні та оплата
здійснюватися в період жовтня – грудня 2011 року, тобто коли податкові норми щодо
«валових витрат» втратили свою силу, а податковий облік витрат за цією операцією
повинен визначатися виключно відповідно до ст. 138 -143 ПКУ.
Таким чином, ніяких «валових витрат» по операціях купівлі-продажу товару у ТОВ
«Н» Скаржник не формував за період з 1.10.2011 р. по 31.12. 2011 р., а тому не міг їх
завищити чи занизити за цей період.
Договір купівлі-продажу №__ від 20.10.2011 року із ТОВ «Н» та Видаткові накладні
передбачали, що Скаржник повинен був отримати та оплатити товар, який є різними
деталями, що реалізуються споживачам при доукомплектації екскаваторів та проведенні
ремонтних робіт.
Тому, витрати на придбання деталей для доукомплектації та/або ремонту
екскаваторів є операційними витратами Скаржника, що включаються в собівартість
екскаваторів при їх реалізації 3-м покупцям. Тому, відповідно до ПКУ підлягають
включенню в витрати, що формують собівартість реалізованих товарів (ст. 138.4 ПКУ).
2. Собівартість товарів складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких
товарів, а саме (ст. 138.8 ПКУ):
- прямих матеріальних витрат;
- прямих витрат на оплату праці;
2
3. - амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів,
безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням
послуг;
- загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та
реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень
(стандартів) бухгалтерського обліку;
- вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів,
виконанням робіт, наданням послуг;
- інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії
(включаючи реактивну).
В свою чергу, до складу «прямих матеріальних витрат» включається вартість
сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної
роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів,
допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного
об'єкта витрат (ст. 138.8.1 ПКУ).
На підставі вищевикладеного, деталі, які мав намір придбати Скаржник та які не
були поставлені ТОВ «Н» повинні були використовуватися тільки для доукомплектації
екскаваторів, а тому підлягали податковому обліку виключно як «прямі матеріальні
витрати», що включаються в собівартість товару. До будь-якої іншої групи витрат,
відповідно до ПКУ такі товари не могли бути віднесені, оскільки інші групи витрат та їх
склад є вичерпним, та жодна із них не охоплює «витрати на комплектуючі вироби» як
склад витрат.
Крім того, ДПІ в Акті перевірки також визнає, що витрати за договором купівлі-
продажу товару в ТОВ «Н» повинні були відноситися до витрат, що формують
собівартість товару та обліковуватися в податковому обліку в рядку 05.1 податкової
декларації «Собівартість придбаних та реалізованих товарів».
Відповідно до ст. 138.4 ПКУ «витрати, що формують собівартість реалізованих
товарів …., визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від
реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг». Оскільки, Скаржник товар
від ТОВ «Н» фактично не отримував, то він не міг його використовувати для
доукомплектації екскаваторів та їх реалізації. А тому, навіть при отриманні видаткових
накладних від ТОВ «Н» Скаржник не міг та не включав такі витрати до складу витрат
«Собівартості придбаних та реалізованих товарів» ряд. 05.1 Декларації із податку на
прибуток підприємств за 4 квартал 2011 року та до Додатку СВ до рядка 05.1 Податкової
декларації із податку на прибуток підприємств.
У зв’язку з чим є незрозумілим, яку саме декларацію перевіряла ДПІ та за який
період, оскільки данні зазначених декларації, що перевірялися взагалі не відповідають
Деклараціям, що фактично були подані Скаржником. Так в Акті перевірки зазначено, що
«проведеною перевіркою відображеного показника ряд. 05.1 Декларації під назвою
«Скориговані валові витрати/Витрати, що враховуються при визначені об’єкта
оподаткування» за період з __.10.11 р. по __.12.11 р. у сумі ______ грн. на підставі аналізу
рахунків було виявлено завищення Скаржником показників на суму 1 816 919,55 грн.».
Проте, в Декларації, що була подана Скаржником взагалі таких рядків не міститься
та міститися не могло, оскільки форма поданої податкової Декларації з податку на
прибуток за 4 квартал 2011 року була затверджена Наказом N 114.
3
4. Таким чином, посилання в Акті перевірки на описаний вище ряд. 05.1 Податкової
Декларації є помилковим та взагалі не може застосовуватися до Скаржника для
зменшення його витрат за 4 квартал 2011 року.
3. Крім того, інспектор не правильно відобразив пояснення Скаржника № ____ від
__.10.12 р. та застосував рядки декларації з податку на прибуток, які взагалі не містяться в
формі податкової декларації, що затверджена Наказом №114 та яка була подана за 4
квартал 2011 року.
Зокрема, Скаржник надав свої пояснення № __ від __.10.12 р. щодо декларування
кредиту з ПДВ та подання уточнюючої декларації із ПДВ жодної інформації щодо
оподаткування податком на прибуток дане пояснення не містить.
Неправильно відобразивши інформацію, що була надана в Поясненні №__, інспектор
прийшов до висновку, що оскільки Скаржник вніс податкові накладні до бухгалтерської
програми «1С: Підприємство 7.7», то автоматично «…у податковому обліку дані операції
включаються до складу валових витрат та відображені у рядку 04.1 Декларації
«витрати на придбання товарів (робіт, послуг), крім визначених у 04.11.»
По-перше, податкові накладні, вказані в Поясненні №___ від __.10.12 р. стосувалися
виключно ПДВ кредиту та ніяким чином не впливають та не могли вплинути на
оподаткуванням податком на прибуток підприємств. По-друге, в формі податкової
декларації, затвердженій Наказом №114 взагалі відсутній рядок 04.1. Тому, будь-які
посилання в Акті перевірки на Пояснення Скаржника №__щодо встановлення заниження
«валових витрат» з податку на прибуток на суму 171 663 377 грн. є неправомірними та
безпідставними.
4. Крім того, із Журналу-ордеру та Відомості по рахунку 631 «Розрахунки з
вітчизняними постачальниками» за 01.04.2011 р. по 31.12.2011 р. чітко вбачається, що
видаткові накладні №____від __.10.2011 р., №___від __.10.2011 р., №___ від __10.2011 р.
та №___від __.10.2011 р., отримані від ТОВ «Н» на товар за договором купівлі-продажу №
__ були обліковані в бухгалтерському обліку Скаржника як «запаси» по рахунку 281, а
тому Скаржник не міг включати такий товар в Обороти по рахунку 902 “Собівартість
придбаних (виготовлених) товарів” за 01.04.2011 р. по 31.12.2011 р. та, відповідно, не
формував витрати по цим операціям для визначення податку на прибуток за цей період.
Спираючись на вище викладене, оскільки, витрати за договором купівлі-продажу
товару з ТОВ «Н» не відносилися та не могли бути віднесені Скаржником до складу
витрат, що формують собівартості реалізованого товару Скаржника в Податковій
декларації з податку на прибуток за 4 квартал 2011 року, висновки, викладені в Акті
перевірки щодо неправомірності віднесення Скаржником до складу витрат, є
неправомірними та такими, що суперечать ПКУ, а тому Рішення1 прийняте із
порушенням ПКУ підлягає скасуванню. Адже, зменшуючи задекларовані витрати в рядку
05.1 Податкової декларації з податку на прибуток по договору, витрати по якому взагалі
не включалися до складу витрат відображених в цьому рядку, ДПІ порушує права
Скаржника як платника податків та фактично позбавляє тих витрат, які поніс Скаржник та
які були визнані ДПІ як правомірні.
ІІІ. Податок на додану вартість
Відповідно до Акта перевірки ДПІ встановила заниження сплати ПДВ на суму 363
383,91 грн. за жовтень 2011 р. за договором купівлі-продажу №___ від __.10.2011 року,
4
5. укладеного між Скаржником та ТОВ «Н», у зв’язку із чим було винесено Рішення2 та
донараховано Скаржнику ПДВ зобов’язання разом із штрафними санкціями на загальну
суму 545 075, 78 грн. Проте, встановлений факт заниження сплати ПДВ не відповідає
дійсності, оскільки Скаржник фактично відкоригував цю суму в уточнюючій декларації,
сплатив ПДВ зобов’язання та 3% відсотки штрафу в порядку та відповідно до ПКУ. Тому,
Рішення2 підлягає скасуванню в повному обсязі з огляду на наступне:
1. __ жовтня 2011 р. Скаржник уклав договір купівлі-продажу №__ на
купівлю запасних частин до екскаваторів із ТОВ «Н» як продавцем. Після
узгодження асортименту та переліку запасних частин бухгалтерський департамент
Споживача отримав від ТОВ «Н» пакет документів на відвантаження товару, а
саме: видаткові накладні №___ від __.10.2011 р., №___ від __.10.2011 р., №____ від
__.10.2011 р. та №___ від ___.10.2011 р., а також належним чином оформлені
податкові накладні №____ від ___.10.2011 р., №___ від __.10.2011 р., №___ від
__.10.2011 р. та №____ від __.10.2011 р. З вини працівників бухгалтерського
департаменту Скаржника, які не отримавши підтвердження від працівників складу,
що товар від ТОВ «Н» був фактично отриманий, помилково оприбуткували
вищевказані видаткові та податкові накладні та внесли ці показники до
бухгалтерської програми «1С: Підприємство 7.7». На підставі цих показників
податкові накладні ТОВ «Н» були включені Скаржником в ПДВ кредит та
відповідно відображені в Декларації із ПДВ за жовтень 2011 року. На момент
укладання угоди та отримання видаткових та податкових накладних ТОВ «Н» було
належним чином зареєстровано в державному реєстрі та платником ПДВ, тому в
листопаді 2011 р., Скаржник на вимогу ТОВ «Н» сплатив вартість товару на
загальну суму 218 030, 25 грн.
Під час інвентаризації в квітні 2012 року був виявлений факт неотримання
товару від ТОВ «Н». Протягом другого кварталу 2012 року співробітниками
Скаржника проводилися дії направлені на пошук посадових осіб та працівників
ТОВ «Н», та вирішення питання стосовно отримання товару або повернення
оплати Скаржнику. __.07.2012 року Скаржник офіційно направив претензію ТОВ
«Н» з вимогою повернути кошти та розірвати договір купівлі-продажу №__від
__.10.2011 року. Проте, жодної відповіді від ТОВ «Н» отримано не було. В серпні
2012 року Скаржник дізнався, що ТОВ «Н» було визнано банкрутом.
Оскільки, з __.07.2012 р. по __.08.2012 р. ДПІ проводило планову виїзну
перевірку Скаржника з питань дотримання вимог податкового, валютного та
іншого законодавства за період з __.10.09 р. по __.03.12 р., Скаржник не мав
можливості відкорегувати свій ПДВ кредит та подати уточнюючий розрахунок
щодо операції із ТОВ «Н» в період проведення перевірки.
Після отримання Акта планової виїзної перевірки №________ від 11.09.2012
року, Скаржник міг відкорегувати свої податкові зобов’язання та подати
уточнюючий розрахунок відповідно до податкового законодавства. ДПІ при
проведені планової виїзної перевірки не мала жодних зауважень щодо операцій
Скаржника із ТОВ «Н» та відповідно в Акті планової виїзної перевірки
№_____________від __.09.2012 року жодних порушень у зв’язку із
взаємовідносини із ТОВ «Н» не було встановлено.
2. Тому, в порядку ст. 50.1 ПКУ Скаржник подав __ жовтня 2012 р.
уточнюючий розрахунок податкових зобов’язань з ПДВ у зв’язку із виправленням
самостійно виявлених помилок (див. Додаток 18) та Додаток 5 «Розшифровки
5
6. податкових зобов’язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів» (надалі –
«Уточнюючий Розрахунок») за формою встановленою Наказом Міністерства
фінансів України №1492 від 25.11.2011 р., в якому зменшив суму свого ПДВ
кредиту та збільшив суму свого ПДВ зобов’язання на 363 384 грн. та відповідно
донарахував 3% штрафу в сумі 10 902 грн.
Відповідно до Платіжного доручення №___від __.10.2012 року Скаржник
сплатив ПДВ зобов’язання за жовтень 2011 р. та 3% штрафу на загальну суму
374 286 грн. Тоді як, документальна позапланова невиїзна перевірка по
взаємовідносинах з ТОВ «Н» проводилася починаючи із __.10.12 р. по __.10.12р .
Тому, Скаржник ніяким чином не порушив вимоги ст. 50.2 ПКУ мав всі
законні підстави:
(а) для самостійного коригування своїх ПДВ зобов’язань за період жовтня
2011 року, який вже перевірявся податковими органами, та
(б) подати уточнюючий розрахунок податкових зобов’язань з ПДВ за жовтень
2011 р., та
(в) самостійно сплати відкореговане зобов’язання з ПДВ в бюджет за період
жовтня 2011 р.
Таким чином, висновки викладені в Акті перевірки щодо нібито заниженого
та несплаченого Скаржником ПДВ зобов’язання у зв’язку із придбанням у ТОВ
«Н» товарів не відповідали фактичним обставинам справи, оскільки фактично до
моменту проведення позапланової перевірки Скаржник вже самостійно
відкоригував свої зобов’язання за жовтень 2011 р., сплатив це зобов’язання плюс
3% штрафу до бюджету та належним чином подав уточнюючий розрахунок.
3. В Акті перевірки інспектор зазначає, що __.10.2012 р. Скаржник
подав уточнюючий розрахунок та коригування Додатку 5 на суму податкового
кредиту 363 38, 91 грн. при взаємовідносинах з ТОВ «Н», яким уточнено рядок 19
Декларації із ПДВ за жовтень 2011 р. та зменшено від’ємне значення між сумою
податкового зобов’язання та сумою податкового кредиту, чим на думку інспектора
Скаржник нібито допустив помилку, оскільки в Декларації за жовтень 2011 року у
рядку 19 від’ємного значення не було. А тому, на думку інспектора Скаржник не
відкоригував ПДВ кредит на суму 363 383,91 грн. та не погасив податкові
зобов’язання. Проте, такі висновки суперечать діючому податковому
законодавству та були прийняті із перевищенням повноважень з огляду на
наступне:
і) Скаржник відноситься до великих платників податків та відповідно до ст.
49.4 ПКУ подає податкові декларації до органу державної податкової служби
виключно в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного
підпису. Всі уточнюючі розрахунки до податкових декларацій такі платники
податків також подають в електронній формі відповідно до Наказу ДПСУ N 516
«Про затвердження Методичних рекомендацій щодо приймання та комп'ютерної
обробки податкової звітності платників податків в органах ДПС України» від 14
червня 2012 р. Відповідно до Наказ N 233 ДПАУ «Про подання електронної
податкової звітності» від 10 квітня 2008 р., для подачі електронної звітності
платник податків, окрім іншого, повинен мати «спеціалізоване програмне
забезпечення для формування податкових документів в електронному вигляді у
6
7. затвердженому форматі (стандарті)». До такого спеціалізованого програмного
забезпечення в затвердженому стандарті відноситься програма M.E. DOC якою
користується Скаржник для подачі податкової звітності в електронній формі.
Таким чином, коли працівники бухгалтерії заповнювали електронний Уточнюючий
Розрахунок в системі програми M.E. DOC, програмо автоматично змінювала
показники інших рядків Уточнюючого Розрахунку в т.ч. рядка 19. Змінити деякі
показники електронних декларацій самостійно в ручному режимі програма M.E.
DOC не дозволяє, тому рядок 19 Уточнюючого Розрахунку був заповнений
автоматично відповідно до алгоритму програми M.E. DOC. Крім того, якби
Уточнюючий Розрахунок щодо корегування податкового зобов’язання та кредиту
із ПДВ був заповнений із помилкою, то ДПІ повинна була надіслати Скаржнику
документ про неприйняття податкової звітності із значенням причини в порядку п.
7.6 до Наказу N 233 ДПАУ «Про подання електронної податкової звітності» від 10
квітня 2008 р. «якщо надіслані податкові документи сформовано з помилкою, то
платнику податків надсилається друга квитанція в електронному вигляді у
текстовому форматі про неприйняття податкових документів в електронному
вигляді із зазначенням причин. На цю квитанцію накладається ЕЦП органу ДПС,
здійснюється її шифрування та надсилання платнику податків засобами
телекомунікаційнго зв'язку. Другий примірник другої квитанції в електронному
вигляді зберігається в органі ДПС». Ніякого документу щодо помилки в поданому
Уточнюючому Розрахунку Скаржник не отримував, а тому є всі підстави вважати,
що Уточнюючий Розрахунок був складений правильно та повністю корегує ПДВ
кредит та податкові зобов’язання Споживача у відносинах із ТОВ «Н» за жовтень
2011року.
іі) Форма уточнюючого розрахунку податкових зобов’язань із податку на
додану вартість у зв’язку з виправленням самостійно виявлених помилок та
порядок її заповнення встановлена Наказом Міністерства фінансів України № 1492
«Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з
податку на додану вартість» від 25.11.2011 р. (надалі – «Наказ МФУ N 1492»).
Розділ 9 Наказу МФУ №1492 визначає тільки порядок заповнення граф, а також
рядків уточнюючого розрахунку, які стосуються відшкодування із бюджету та
нарахування штрафу. Також, Наказ МФУ №1492 встановлює, що «в разі
виправлення помилок у рядках поданої раніше декларації, до яких повинні
додаватися додатки, до уточнюючого розрахунку повинні бути подані відповідні
додатки, що містять інформацію щодо уточнених показників». В Розділі 2
Додатку 5 до Податкової декларації з ПДВ за жовтень 2011 року, Скаржник
відобразив податковий кредит за операцією із ТОВ «Н» №з/п 9 (Індивідуальний
податковий номер __________) та суму всього податкового кредиту сформованого
за цей період відобразив в рядку 10.1 Податкової декларації з ПДВ за жовтень 2011
року. Подаючи Уточнюючий Розрахунок Скаржник також подав Додаток 5 та
зменшив суму ПДВ кредиту за жовтень 2011 р. по операції саме із ТОВ «Н», та
відповідно відкорегував рядок 10.1 Податкової декларації з ПДВ за жовтень 2011 р.
та відобразив «- 363 384 грн. податкового кредиту».
Щодо порядку заповнення інших рядків уточнюючого розрахунку Наказ
МФУ №1492 додаткових вимог для платників не встановлює. А тому висновок ДПІ
в Акті перевірки, що Скаржник не відкорегував податковий кредит в сумі 363 383,
91 грн. за операцією із ТОВ «Н» Уточнюючим Розрахунком є неправомірним та
таким, що обмежує права Скаржника. Оскільки, абз. 3 ст.50.1 ПКУ дає право
7
8. платнику податків саме на сплату самостійно виявленого заниження податкового
зобов’язання, а не на виправлення (корегування) рядків податкових декларацій.
Тоді як, інспектор в Акті перевірки обмежує це право та звужує його тільки до
виправлення показників декларації. Із поданого Уточнюючого Розрахунку та
Додатку 5 до нього, а також Платіжного доручення ___ від 8.10.12 р. чітко
вбачається, що Скаржник фактично самостійно виявив факт заниження
податкового зобов’язання з ПДВ саме за жовтень 2011 р. та саме за операціями із
ТОВ «Н». У зв’язку із чим він самостійно сплатив суму заниженого податкового
зобов’язання та 3% штрафу на загальну суму 374 286 грн.
Таким чином, безпідставно обмежуючи права Скаржника передбачені в ст.
50.1 ПКУ, співробітники ДПІ при складанні Акта перевірки та винесенні Рішення2
фактично грубо порушили статті 21.1.1 («Посадові особи контролюючих органів
зобов'язані …. діяти виключно у відповідності з ПКУ та іншими законами України,
іншими нормативними актами») та 21.1.4 («Посадові особи контролюючих органів
зобов'язані … не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів
громадян, підприємств, установ, організацій») ПКУ, оскільки діяли всупереч
положенням ст. 50.2 ПКУ та намагалися обмежити права Скаржника, що
встановлені в ст. 50.2 ПКУ щоб донарахувати додаткові податкові зобов’язання та
застосувати штрафні санкції.
Спираючись на вище викладе, Рішення2 на загальну суму 545 075, 78 грн. є
незаконним та таким, що обмежує права Скаржника на самостійне коригування
податкових зобов’язань, а тому підлягає скасуванню.
Рішення ДПС у м. Києві № ________ від ___.01.2013 р., прийняте за результатами
розгляду Первинної Скарги, жодним чином не спростовує факти та аргументи, які були
наведені Скаржником у зазначеній скарзі, а лише дублює текст самого Акта перевірки. А
тому, Рішення ДПС було прийняте без розгляду самої Первинної Скарги, є неправомірним
та такими, що суперечать діючому податковому законодавству України, а тому підлягає
скасуванню.
8
