Державна інформаційна політика в умовах російської агресії: регіональний аспект

1. 1
Державна інформаційна політика
в умовах російської агресії:
регіональний аспект
Аналітична записка за результатами третьої хвилі
загальнонаціонального дослідження
Матеріали підготовлені членами «Кальміуської групи»
у складі Олександра Дмітрієва, Марії Золкіної, Олександра Клюжева,
Олексія Мацуки і Віталія Сизова
Київ, вересень 2018

2. 2
Вступ
Інформаційна політика України в Донецькій та
Луганській областях, в тому числі на непідкон-
трольних територіях, формується на підставі різ-
номанітних законодавчих та інших актів серед
яких, зокрема, Доктрина інформаційної безпеки
України та Стратегія інформаційної реінтеграції
Донецької та Луганської областей.
Важливою причиною появи та затвердження за-
значених документів стало російське вторгнення
на територію України у 2014 році. Контрольовані
Росією медіа виявились значним інструментом
впливу на внутрішньополітичну ситуацію в Укра-
їні. Одним із методів, яким користувались росій-
ські ЗМІ під час підготовки інформаційних мате-
ріалів — демонстрація розбіжностей, які існують
в українському суспільстві. Ці суперечності мають
глибокі економічні, історичні, культурні та інші
коріння. Їх аналізу можна присвятити багато часу,
але мета цього документу — надати поради, як
при теперішній ситуації, сучасному стані громад-
ської думки за допомогою державних інструмен-
тів укріпити єдність суспільства не тільки на Дон-
басі, але й по всій території України. Це критично
важливо в умовах зовнішньої військової агресії
та інформаційного тиску, що зазнає Україна з
боку Російської Федерації.
Громадяни України вже продемонстрували ви-
сокий ступінь єдності на початку конфлікту, але
з часом другорядні питання стосовно головного
«Бути чи не бути Україні незалежною демокра-
тичною державою?» стають джерелом напруги
у суспільстві, використовуючись російською про-
пагандою в якості «доказів відсутності україн-
ської державності».
Ступінь довіри до українських та російських медіа серед громадян України
1 Протидія російській пропаганді та медіаграмотність: результати всеукраїнського опитування громадської думки https://detector.media/infospace/article/136017/2018-03-27-protidiya-rosiiskii-
propagandi-ta-mediagramotnist-rezultati-vseukrainskogo-opituvannya-gromadskoi-dumki/
Друга хвиля всеукраїнського соціологічного до-
слідження, що було проведено на замовлення
«Кальміуської групи» з 3 травня по 19 травня
2018 року компанією GfK Ukraine, показало, що
незалежно від регіону на території України ро-
сійське телебачення найбільш неупередженим
джерелом інформації про події на непідконтроль-
ній території вважають менш як 1% опитаних.
Натомість українське телебачення найбільш
об’єктивним джерелом інформації про непідкон-
трольну територію вважають 31,1% опитаних
громадян. Проте на підконтрольній частині Дон-
басу ця цифра у два рази менша — майже 17%.
При цьому довіра до російського телебачення тут
на середньоукраїнському рівні — менш як 1%.
Всеукраїнське соціологічне дослідження, про-
ведене Київським міжнародним інститутом со-
ціології для організації «Детектор Медіа» з 5 по
21 лютого 2018 року, показало, що тільки чверть
опитаних (27 %) вважає, що українські телека-
нали подають об’єктивну інформацію про події
в Україні та взаємовідносини України, Росії та
контрольованих Росією «Донецької народної рес-
публіки» та «Луганської народної республіки».
Значно більше людей (43%) вважають, що інфор-
мація українських ЗМІ не відповідає дійсності.
Частка тих, хто вірить в об’єктивність інформації
українських телеканалів, зменшується1
.
Таким чином, низький рівень довіри українських
громадян до російського телебачення, зокрема і
на території контрольованих українською владою,
не конвертується у довіру до українського телеба-
чення.

3. 3
«Проросійськість», ностальгія з СРСР
та інші фактори впливу російської пропаганди
Згідно із результатами третьої хвилі дослідження
«Кальміуської групи» майже 18,7 % опитаних по
всій території України на питання щодо поглядів
та переконань людей, що підтримують політику
Росії стосовно України, відповіли, що вони самі
поділяють погляди та переконання цих людей
(8.7% — цілком погоджуються та 9.9% — ско-
ріше погоджуються).
Ці середні цифри майже не відрізняються по ре-
гіонах країни. Наприклад, на Заході таких гро-
мадян 19% (11.8% — цілком погоджуються та
7.3% — скоріше погоджуються), в той час, як на
території підконтрольних районів Донбасу майже
24,4% (8.6% — цілком погоджуються та 15.8%
— скоріше погоджуються).
Цікаві цифри щодо рівня ностальгії за радян-
ським минулим, яку часто використовує Росій-
ська Федерація, яка займає позицію наступниці
Радянського Союзу. 43% опитаних загалом та
51% жителів підконтрольних районів Донбасу
вважають, що їхнє життя чи життя їхніх сімей в
радянські часи було кращим, натомість не згодні
з цим 41,6% та 31%, відповідно. Сильна носталь-
гія за радянським періодом характерна для всіх
регіонів, окрім Західного, але й там вона відчут-
на. Що життя було кращим у попередній період,
тут вважають майже 30,9%, не вважають так —
майже 54%.
Чверть населення України (25,3%) і третина жи-
телів підконтрольного Донбасу (36,4%) хотіли
б, щоб Радянський Союз відродився, а Україна
була його частиною, але ще більше — 68,1% та
54,1%, відповідно, не хотіли б, щоб це сталося.
Треба нагадати, що ступінь довіри до російських
медіа, які можуть використовувати ці важелі
впливу, залишається вкрай низькою, незважаю-
чи на доволі високі цифри «проросійськості» та
ностальгії за радянським минулим
При цьому половина опитаних громадян зага-
лом (49%) та 37,1% жителів Донбасу цілком або
скоріше підтримують декомунізацію в Україні,
натомість третина населення України (34,5%) і
близько половини населення Донбасу (45,9%)
— не підтримують. Найпоширенішими при-
чинами не підтримки декомунізації є повага до
радянського минулого та впевненість у тому, що
нині існують більш нагальні проблеми, ніж деко-
мунізація.
Таким чином, хоч присутній великий ступень
ностальгії, абсолютна більшість громадян не під-
тримують відродження СРСР. Навіть через 27
років після отримання незалежності радянське
минуле залишається сильним потенційним ва-
желем впливу на свідомість громадян сучасної
України. При цьому офіційна українська влада
відмовляється та свідомо передає процес умов-
ної пострадянської рефлексії до рук російської
влади, яка самостійно формує дискурс щодо ми-
нулого на правах правонаступника цієї держави,
системно використовуючи це в антидержавниць-
кій пропаганді проти України.

4. 4
Регіональні відмінності у ставленні до історичної пам’яті
як частина російської дезінформаційної кампанії
2 Треть новостей на российском телевидении посвящена Украине – исследование УКМЦ uacrisis.org/ru/66976-grupa-z-analizu-gibridnih-zagroz-ucmc
З огляду на отримані результати другої хвилі до-
слідження «Кальміуської групи» понад третини
опитаних громадян України відчувають значні
відмінності між різними регіонами. Зокрема, в
економічному розвитку (44%), традиціях та куль-
турі (39,8%) та політичному кліматі (38,1%).
Ще 38,2% зазначили про незначні відмінності
між регіонами у сфері економічного розвитку, у
традиціях і культурі — 46,6%, а в політичному
кліматі — 34,3%.
На думку опитаних, найбільше з-поміж інших
регіонів вирізняється Захід (так вважають 48%
опитаних) та Схід (28,8%). Жителі підконтроль-
ної частини Донбасу вдвічі частіше, ніж населен-
ня України загалом, зазначали про різницю між
Донбасом та іншими регіонами (19,1% проти
10,3% відповідно).
Дві третини населення (64,9%) не зазнавали від-
чуття, що ставлення людей до них визначається
регіоном, звідки вони походять. 15,2% населен-
ня України та 21,5% серед мешканців Донбасу
зіштовхувалися з тим, що ставлення людей до
них погіршується, коли стає відомо, з якого регі-
ону респондент.
Щодо подій, особистостей та країн, які можуть
впливати на єдність України, найбільш позитивно
на єдність можуть впливати поет Тарас Шевчен-
ко (його назвали 83,6% респондентів) та відомі
спортсмени, такі як Андрій Шевченко, Олек-
сандр Усик, Яна Клочкова та інші (73,6%). Рей-
тинг для Донбасу аналогічний: 81,5% жителів
Донбасу назвали Тараса Шевченка, 69,9% — ві-
домих спортсменів. Запорізькі козаки, популярні
виконавці чи поп-гурти та Богдан Хмельницький
фігурували у 60-65,9% відповідей населення
загалом та в 53,3-62,9% відповідей мешканців
Донбасу. Щодо подій, особистостей та країн, які
можуть роз’єднувати Україну, більшість населен-
ня загалом називає Росію (68,6%), близько по-
ловини — Йосипа Сталіна (44%) та скасування
закону про регіональні мови (42%).
Жителі Донбасу вважають дещо інакше: більша
частина серед них впевнені, що Україну найбіль-
ше роз’єднують Євромайдан (57,3% — роз’єднує
та 23.3% — об’єднує), США, особистість Степа-
на Бандери (по 54,9%), Українська повстанська
армія (51%) та Росія (48,7%). Думка про те, що
Євромайдан роз’єднує, в цілому переважає на
Сході (36.4% — об’єднує, проти — 44.5% —
роз’єднує) та Півдні (36.7% — об’єднує, проти —
49.4% — роз’єднує). Постать лідера ОУН Степана
Бандери для респондентів контроверсійна у всіх
макрорегіонах, окрім Заходу.
Інформаційна політика України має враховува-
ти ці показники, місцеві особливості та впрова-
джуватися особливо чутливо та м’яко. В цілому
громадяни на Донбасі хотіли б знати більше про
історичні події на території регіону. Найбільше
зацікавлення (відповіді «дуже / скоріше цікаво»)
викликає життя запорізьких козаків на Донбасі
та Рух Опору на Донбасі під час Другої світової
війни (76,8% та 75,9% відповідно).
Далі за популярністю йдуть такі теми: Донбас у
період Українського культурного відроджен-
ня 1920-х років та індустріалізація Донбасу в
1920-30-х роках (по 71,4%, 71,3%, відповідно),
Голодомор на Донбасі в 1932-1933 роках (69%).
Найменше цікавить дисидентський рух на
Донбасі — цю тему назвала половина жителів
Донбасу (49,9%). Це може бути пов’язано з тим,
що вона найменш відома та зрозуміла, оскільки
на питання, чи зацікавила би така тема, отрима-
но найбільшу частку відповідей «важко сказати»
серед усіх тем, які можуть бути цікаві опитаним.
Відповідно до даних дослідження групи з ана-
лізу гібридних загроз третя частина всіх новин
на топових російських телеканалах присвячена
Україні2
. Більш як 90% згадок про Україну — не-
гативні. Головні об’єкти уваги російських ЗМІ
— українські державні інститути, які, на дум-
ку російських ЗМІ, представляють радикальну
меншість держави.

5. 5
Проблеми внутрішньої комунікації
3 В Україні знизилась комунікативна активність із роз’яснення закону про реінтеграцію Донбасу – моніторинг «Детектора медіа» https://detector.media/infospace/article/139271/2018-07-12-v-
ukraini-znizilas-komunikativna-aktivnist-iz-rozyasnennya-zakonu-pro-reintegratsiyu-donbasu-monitoring-detektora-media
4 Партії, які за підсумками голосування набрали 5% та більше у регіоні України http://www.cvk.gov.ua/pls/vnd2014/wp315?PT001F01=910
5 Панельна дискусія «Як відновити довіру мешканців Донбасу до ЗМІ?» https://youtu.be/vsehbi6g9jQ?t=5m55s
6 Панельна дискусія «Як відновити довіру мешканців Донбасу до ЗМІ?» https://youtu.be/vsehbi6g9jQ?t=15m47s
Таким чином, російське телебачення використо-
вує відмінності та суперечності, які є в українсько-
му суспільстві, частина їх була перелічена під час
дослідження «Кальміуської групи». Такі процеси,
як формування легітимної влади, громадянсько-
го суспільства, дотримання прав людини, супро-
воджуються виключно негативною конотацією в
ЗМІ Росії, що є в основі російських дезінформа-
ційних кампаній.
Як вже зазначалося, проблема не у високому
ступені довіри до російських медіа або про-
паганди, проблема в тому, що вона частково
відповідає наявним страхам та оцінкам ча-
стини суспільства.
Комунікація українських державних органів
влади з громадянами східних областей України
може відігравати одну з ключових ролей в про-
цесі мінімізації впливу російських дезінформа-
ційних кампаній.
Згідно з моніторингом комунікації державних ор-
ганіввладищодоДонбасузапершепівріччя2018,
проведеного організацією «Детектор медіа», Ка-
бінет міністрів України частіше використовував
тему Донбасу переважно для реклами різнома-
нітних досягнень. Точніше, для інтерпретації пев-
них дій та подій як досягнень3
.
В багатьох випадках комунікація будується не для
Донбасу, а про Донбас. Згідно з моніторингом,
за кількістю згадувань проблематики Донбасу у
своїх повідомленнях першість у президентської
партії «Солідарність». Проте за цілеспрямовані-
стю меседжів її випередив «Опозиційний блок».
Результати останніх виборів до парламенту від-
повідають цій тенденції — «Опозиційний блок»
має на Донбасі набагато вищу підтримку, ніж
президентська партія4
.
На останньому «Донбас медіа форумі», який від-
бувся в липні 2018 року, питанню повернення до-
віридоукраїнськихмедіанаДонбасібулаприсвя-
чена окрема частина заходу. Під час неї керівник
організації «Детектор медіа» Наталія Лігачьова
сказала, що тільки журналістські стандарти мо-
жуть утримати медіа від крайнощів та допомогти
зберегти довіру різних груп громадян. Аудиторія
втомилася від надмірної політизації контенту. Ці-
каво, що згідно з дослідженнями її організації,
мова контенту (російська чи українська) на Дон-
басі не є чинником для його обрання за умов, що
контент якісний5
.
Перший заступник Голови Спеціальної моніто-
рингової місії ОБСЄ в Україні Олександр Хуг, який
має доступ до непідконтрольної території та може
напряму спілкуватись із громадянами, що меш-
кають на непідконтрольній території, вважає, що
деякі медіа роблять «ведмежу послугу» для своїх
глядачів і читачів, ще глибше поляризуючи сус-
пільство. Вони обирають та висвітлюють ті факти,
які вигідні їх партіям, та формують хибну картину.
За думкою Хуга, такі медіа «є частиною пробле-
ми, а не частиною її вирішення». Довіру мешкан-
ців Донбасу можна посилити тільки шляхом ви-
користання фактів, а не трактування6
.

6. 6
Стратегія інформаційної реінтеграції Донецької та Луганської областей
7 Про схвалення Стратегії інформаційної реінтеграції Донецької та Луганської областей https://www.kmu.gov.ua/ua/npas/pro-shvalennya-strategiyi-informacijnoyi-reintegraciyi-doneckoyi-ta-
luganskoyi-oblastej
8 Чим живуть тимчасово неконтрольовані території Донбасу? Особливості горизонтальної комунікації мешканців розділеного регіону //https://dif.org.ua/uploads/pdf/19679939795b4f51
df073308.46033529.pdf
9 Стратегія інформаційної реінтеграції Донбасу https://mip.gov.ua/files/pdf/%D0%A1%D1%82%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%B5%D0%B3%D1%96%D1%8F%20%D0%94%D0%BE%D0%BD%D0%B1
%D0%B0%D1%81.pdf
Розпорядженням від 26 липня 2018 року Кабінет
Міністрів України схвалив Стратегію інформацій-
ної реінтеграції Донецької та Луганської облас-
тей7
. Відповідно до документа для забезпечення
процесу реінтеграції «комунікація з громадянами
України, які проживають на території Донецької
та Луганської областей, повинна базуватися на
наступних смислах:
Україна — це стала держава з перспективним
майбутнім, яка, не дивлячись на складність по-
точної ситуації, забезпечує гідний рівень життя та
безпеку своїх громадян, а також надає їм можли-
вості для розвитку;
Україна — це справедлива держава, у якій панує
принцип верховенства права і закону, а також і
моральний принцип справедливості: українська
держава бере до уваги та розуміє обставини, в
яких опинилися жителі непідконтрольної тери-
торії Донецької та Луганської областей внаслідок
конфлікту».
Міністерство має обмежені можливості для ре-
алізації зазначених «смислів» у повному обсязі
без взаємодії з іншими міністерствами та інститу-
ціями. Вказані «смисли» мають містити реальне
підґрунтя, без якого будь-яка стратегія не тільки
не покращить рівень довіри до українських медіа
та держави, а й надалі буде погіршувати його.
Згідно з даними якісного дослідження щодо осо-
бливостей горизонтальної комунікації мешканців
контрольованої Україною частини Донецької та
Луганської областей із громадянами, що про-
живають на неконтрольованій частині Донбасу,
проведеного фондом «Демократичні ініціативи»
у лютому 2018 року (80 опитаних у 8 населених
пунктах)8
, люди цілком усвідомлюють переваги
життя на підконтрольних української владі те-
риторіях Донбасу.
Зокрема, мешканцям непідконтрольних районів
подобаються «мирне життя і налагоджений
побут на звільнених територіях». «Однак
відсутність переконливих позитивних змін, у
порівнянні з 2014-м, зниження рівня особистого
добробуту та постійна загроза відновлення ак-
тивних бойових дій підривають віру громадян у
можливі зміни на краще в осяжному майбутньо-
му», — йдеться у дослідженні.
На думку дослідників, «слабка довіра громадян
до державних інституцій зумовлена відсутністю
позитивного досвіду дотримання їхніх базових
прав...респонденти висловлюють здивування та
обурення інертністю та байдужістю держави та
уповноважених органів, які повільно реагують на
конкретні вимоги щодо поліпшення тих чи інших
послуг або сфер життя (пенсійне забезпечення,
якість соціальної та транспортної інфраструктури,
спрощення пропускного режиму на КПВВ)».
Тобто, дуже важко людині, яка позбавлена пен-
сійних виплат, та має проблеми із перетином
контрольних пунктів в’їзду-виїзду, донести тезу
інформаційної стратегії, що «Україна — це спра-
ведлива держава, у якій панує принцип верхо-
венства права і закону, а також і моральний прин-
цип справедливості: українська держава бере
до уваги і розуміє обставини, в яких опинилися
жителі непідконтрольної території Донецької та
Луганської областей внаслідок конфлікту»9
.
Також важко його донести для мешканців звіль-
неної території, які на власні очі бачать проблеми,
з якими стикаються громадяни, що перетинають
лінію розмежування. Дослідники припускають,
що «у такій ситуації посилюється несприйняття
людьми символічних кроків влади, як то україні-
зація та політика декомунізації».

7. 7
Що робити?
Попри такі доволі контроверсійні показники все
ж таки є передумови для укріплення національ-
ної єдності та помітні тенденції, що вказують на
цей процес.
Дослідження індексу соціальної згуртованості та
примирення в Україні (методика SCORE), які про-
водилися у 2016 та 2018 році демонструє, що за
2 роки в країні практично зникли поляризова-
ні громадяни з проросійською позицією. У 2016
році таких було 15%, натомість відчутно зросла
кількість «толерантних реформаторів»: з 15%
до 31% (підтримують зміни та реформи в Україні
та поділяють такі цінності, як соціальна згуртова-
ність і різноманіття).
Відчутно зросла кількість «відсторонених»: з
35% до 45% (беруть дедалі менше участь у сус-
пільно-політичному житті і є економічно незабез-
печеними. Багато хто з цієї групи раніше рішуче
підтримували Росію).
Водночас на одному рівні залишилась кількість
«поляризованих із проєвропейською орієнта-
цією» — 15% (рішуче підтримує європейське
майбутнє, але не поділяє багато демократичних
цінностей, наприклад, плюралізм. Вона є сильно
націоналістичною і більш схильна до політичного
насильства). За 2 роки підвищилася підтримка
«плюралістичної української ідентичності», осо-
бливо на Сході та Півдні.
Дослідники вважають, що в країні для різних
груп громадян є «можливість об’єднання навко-
ло національної ідеї, що базується на соціальних
послугах, громадянській активності та належно-
му державному управлінні, як головних західних
цінностей».
Зараз Міністерство інформаційної політики має у
шестимісячний строк подати Кабінетові Міністрів
України план заходів щодо реалізації вже схвале-
ної стратегії. Важливо, щоб цей план враховував
особливості громадської думки в усіх регіонах
країни, базувався на реальних досягненнях та не
став інструментом впливу для вирішення полі-
тичних завдань напередодні виборів.
Необхідні дії:
1. Аудит контенту, який виробляється коштом державного бюджету, на предмет дотримання правил
конфлікту чутливої журналістики та принципів не використання мови ворожнечі через впровадження
національного моніторингу.
2. Відмова від надмірної політизації контенту (пропаганда не словами, а справами), що виробляється
всіма акторами медіа-ринку через проведення галузевих заходів для працівників ЗМІ та впроваджен-
ня принципів саморегуляції журналістів.
3. Врахування місцевих, регіональних особливостей та традицій під час вироблення контенту як медій-
ного, так і риторики державних службовців.
4. Побудова комунікації держава-громадянин відповідно до наявних даних соціологічних досліджень
із врахуванням громадської думки, а не «партійної доцільності».
5. Побудова «повідомлення» в ЗМІ про національну єдність на базі соціальних послуг, громадянської
активності та належного державного управління як головних принципах демократії.

8. 8
«Кальміуська група» — неформальне об’єднання українських аналітиків, мета якого — сприяння
відновленню державного суверенітету на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луган-
ської областей.
Мотивація діяльності нашої групи чітка і прозора — ефективно і професійно сприяти відновлен-
ню територіальної цілісності країни. Назва коаліції походить від назви річки Кальміус, яка об’єднує
вільні та тимчасово окуповані райони регіону та символізує собою надію громадян з двох боків лінії
розмежування на встановлення миру шляхом припинення міждержавного конфлікту і відновлен-
ня єдності України, законності та правопорядку на територіях, постраждалих від збройного про-
тистояння. Це дослідження було представлено ініціативою «Кальміуська група» в рамках проекту
«Зміцнення громадської довіри» (UCBI ІІ), що фінансується Агентством США з міжнародного роз-
витку (USAID).
Проведення цього дослідження стало можливим завдяки щирій підтримці американського народу,
наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID). Зміст продукції є винятковою від-
повідальністю «Кальміуської групи» та не обов’язково відбиває погляди USAID або уряду США
Третя хвиля дослідження «Кальміуської групи»
проводилася компанією GfK Ukraine, метод опитування — телефонні інтерв’ю з дзвінками на мо-
більні телефони та випадковим генеруванням номера телефону, період опитування — з 4 по 20
червня 2018 року.
Вибірка склала 1966 респондентів, з них 540 — з Донецької та Луганської областей (території,
підконтрольні українському уряду). Зважені дані для населення України (1966 респондентів) відпові-
дають розподілу населення за віком/статтю/типом населеного пункту і макрорегіонами згідно з
даними Державної служби статистики України станом на 1 січня 2017 р; при зважуванні додат-
ково враховано розподіл населення Донецької та Луганскої областей за віком/статтю/типом на-
селеного пункту. Для зручності у таблицях представлено зважені дані і загальний обсяг зваженої
вибірки як 1500 респондентів.
Максимальна похибка складає: для України — не більше 2,5%, для Донецької та Луганської областей
— не більше 4,9%. Дослідження проводилось в усіх областях України за винятком непідконтрольної
частини Донецької та Луганської областей та Автономної Республіки Крим.