2022-й рік можна вважати одним з найскладніших в історії нашої держави. Ми пережили перший шок від початку повномасштабної агресії РФ, втратили частину територій, оговталися, повернули частину територій, адаптувалися до потреб війни та увійшли у період війни на виснаження. Щоправда, ще рано говорити про кінець війни, попереду — не менші виклики, адже перемогти у війні — це лише одна задача, яка нині стоїть перед нами. Інша задача — перемогти у боротьбі за післявоєнний мир. Іншими словами, здобути не просто військову, але й гуманітарну перемогу.

2. 2
Україна та світ у 2023 році: три головних тренди 2022 року та два виклики 2023
2022-й рік можна вважати одним з найскладніших в історії нашої держави. Ми пережили
перший шок від початку повномасштабної агресії РФ, втратили частину територій, оговталися,
повернули частину територій, адаптувалися до потреб війни та увійшли у період війни на вис-
наження. Щоправда, ще рано говорити про кінець війни, попереду — не менші виклики, адже
перемогти у війні — це лише одна задача, яка нині стоїть перед нами. Інша задача — перемогти
у боротьбі за післявоєнний мир. Іншими словами, здобути не просто військову, але й гумані-
тарну перемогу.
Обидві задачі базуються не лише на цілях та перебігу воєнної кампанії на нашій території, і
не лише на процесах, які відбуватимуться усередині Росії, але й на тенденціях у міжнародній
політиці, як на регіональному рівні, так і на глобальному. На мій погляд, ця війна навчила нас,
що світові тенденції, навіть найменш очевидні та не пов’язані з Україною, можуть впливати на
нашу ситуацію. А отже, стан зовнішнього середовища є для нас не менш важливим, аніж те, що
коїться на нашій території або у нашого ворога.
Якби треба було обрати топ-3 ключові тенденції 2022 року у міжнародній політиці, які при
цьому впливають на Україну, я б виділив наступні:
Загострення стратегічного суперництва США і Китаєм
Можна остаточно констатувати, що китайсько-американське суперництво, яке роз-
починалося у середині 2000-х із взаємних торгових конфліктів і суперечок про пра-
ва інтелектуальної власності, вийшло на рівень широкомасштабного, комплексного
протистояння, що нині охоплює високотехнологічний сектор, ВПК, безпеку, космічні
дослідження, ракетобудування, сферу штучного інтелекту та політико-ідеологічні пи-
тання світового устрою. Іншими словами, суперництво США і КНР вже перейшло на
рівень глобального і всеохопного, і стало більше схожим на умовний період “холодної
війни”.
Україна та світ у
2023 році: три головних
тренди 2022 року та
два виклики 2023
01

3. 3
Автономізація регіональних держав
Мається на увазі посилення регіональних країн на тлі послаблення та/або розмивання
впливу традиційних глобальних гравців (США, Росії, Франції, Британії, Німеччини). Як
свого часу вторгнення США в Ірак у 2003 році та його катастрофічні наслідки, так і
вторгнення РФ в Україну у 2022 році призвело до послаблення впливу та позицій РФ на
світовій арені, втягування Москви у затяжне збройне протистояння, з якого вони вже
не можуть вийти, не втративши обличчя. У свою чергу, зацикленість РФ на Україні дала
більше свободи маневру на світовій арені країнам, які раніше від неї залежали та/або
боялися реакції Кремля, зокрема центральноазійським республікам та іншим держа-
вам пострадянського простору. Вони стали поводити себе вільніше, рішучіше та більш
автономно на своєму регіональному рівні, прискорюючи перехід до багатовекторної
зовнішньої політики, не орієнтованої лише на Москву. Подібним чином, війна показала
країнам інших регіонів, що настав їхній час грати більш активну, самостійно-автономну
роль у регіональних та світових процесах, поки США та Росія зайняті протистоянням
в Україні. Це стосується як країн Близького Сходу, які взялися за формування власного,
пост-американського регіонального порядку, так і країн Південно-Східної Азії (Японії,
Південної Кореї, Австралії, Індонезії, Індії), які розпочали посилення власних позицій
у регіоні на противагу РФ та Китаю, але також з метою автономізуватися всередині
умовного “західного альянсу”.
Остаточна смерть старого “західного” світового порядку
Вторгнення РФ в Україну завдало смертельного удару по європейській архітектурі
безпеки, створеної у 1970-1990-х роках, а також по повоєнній міжнародно-правовій
системі, заснованій на Ялтинсько-Потсдамському консенсусі після Другої Світової вій-
ни. Безумовна ініціатива США на світовій арені, якою характеризувалася епоха після
1991 року, остаточна втрачена. Система безпеки, яку стара Європа намагалася збуду-
вати на базі ідеї залучення РФ як стратегічного партнера, також зазнала краху. Старі
правила та норми, які все частіше порушувалися в останні 30 років, перестали дія-
ти, а система ООН, що була в основі післявоєнного консенсусу, потребує глибокого
реформування, і не є актуальною з огляду на сучасні виклики, з якими вона не може
справитися ефективно.
02
03

4. 4
Україна та світ у 2023 році: три головних тренди 2022 року та два виклики 2023
Ці три тенденції дають нам доволі непогане розуміння того, що станеться зі світом у
найближчі роки.
Китайсько-американське суперництво, як двох найбільших економік світу, ставатиме цен-
тральним сюжетом у розвитку міжнародних відносин, впливатиме на стабільність ринків та
систем безпеки, визначатиме конфліктогенність регіонів, змушуватиме чимало держав коре-
гувати свій зовнішньополітичний курс, вноситиме розкол у світову систему, як на політико-і-
деологічному рівні (боротьба умовних “демократій” проти умовних “автократій”, наприклад),
так і на макроекономічному рівні (відтік американського виробництва з Китаю, спроби КНР
сформувати альтернативні західним фінансові системи тощо). Відповідно, це протистоян-
ня впливатиме і на Україну, і на Росію. Якщо КНР та США рухатимуться у логіці ескалації та
дестабілізації, Пекін може збільшувати надання різної допомоги Росії, у якості способу зав-
дати опосередкований удар по позиціях США у Європі, і навпаки: США будуть посилюва-
ти свою присутність в Індійському океані та мобілізувати азійських союзників на боротьбу з
Китаєм, що може провокувати різноманітні кризи та конфлікти у регіоні. Якщо ж китайці та
американці зможуть знайти баланс між суперництвом та партнерством, як про це формально
заявили обидві лідери держав, тоді є шанс їхніх домовленостей про спільне стримування Росії
як потенційної загрози світовому миру та порядку.
Розширення свободи та автономності країн регіонів призводитиме до формування
“динамічної багатополярності” на регіональному рівні.
З одного боку, це сприятиме створенню нових ситуативних/прагматичних альянсів, розши-
ренню зовнішньополітичних можливостей, регіональній інтеграції, зближенню різних країн та
пожвавленню торгівлі та бізнесу. З іншого боку, це загострить суперництво регіональних дер-
жав, що захочуть грати більш активну роль у світових процесах, а отже проводити необхідну
для цього експансію, наприклад розширювати власну “зону інтересів” навколо себе, втруча-
тися у внутрішні справи країн заради власної вигоди, конкурувати з потенційними суперника-
ми та ворогами, мілітаризуватися та мобілізувати прихильників через рішучу, націоналістичну
риторику. На практиці це означатиме злам старих регіональних порядків, які створювалися за
прямої участі країн Заходу та СРСР/РФ ще минулого століття або у 1990-2000-х, та форму-
вання нових, більш актуальних реальному балансу сил, регіональних порядків: “пост-амери-
канського” на Близькому Сході, “пост-європейського” в Африці та “пост-російського” у Цен-
тральній Азії, на Південному Кавказі та у Центрально-Східній Європі.
Оскільки старі правила більше не діють, багатьом країнам доведеться розраховувати
на власні сили, а не на силу права, яке, на жаль, не завжди буде працювати в інтере-
сах слабших.
Безумовно, те, що Росія здійснила акт агресії, не означає, що усі країни мають відтепер роби-
ти те саме, наплювавши на усі існуючі правила та норми, навіть якщо їх не усі дотримуються.
Зрештою, саме така збочена логіка і привела Росію до інтелектуальної деградації та концепту-
ального розгублення, наслідком чого стала сліпа віра у війну та силу зброї як такі. Втім, треба
розуміти, що реформування світової системи — це процес довгий та важкий, виснажливий та
ризикований, який не всі політичні системи переживуть. Тим не менше, такий процес вимага-
тиме від правлячих еліт реагувати на нього: адаптуватися під нові виклики та потреби, коре-
гувати власну внутрішню та зовнішню політику, переосмислити пріоритети та амбіції, тран-
сформувати власну економіку та технологічну базу, зайнятися пошуком нових партнерств/
союзів/коаліцій тощо. Україна тут — не виключення.

5. 5
Старі правила не діють не лише на глобальному рівні, але й на національному, адже правила
гри всередині формувалися, у тому числі, за прямого впливу зовнішньої кон’юнктури, еконо-
мічної та політичної.
Відтак, на мою думку, у України у найближчі роки є два головні виклики.
Перший — Росія
Нам важливо не лише перемогти на полі бою, але й перемогти концептуально та інтелекту-
ально, запропонувавши наше бачення подальших відносин зі світом, ролі Росії у майбутньо-
му, повоєнного розвитку нашої економіки та держави, подолання наслідків війни. Росія буде
загрозою для нас тривалий час, а тому важливо вже сьогодні сформувати стратегію на росій-
ському напрямку, в центрі якої стане стратегічне стримування РФ на десятки років вперед, з
чітким розумінням застосування санкційних механізмів, регулярним дослідженням процесів
усередині Росії, розбудовою системних зв’язків з різними не-західними країнами, які Росія
може використовувати для своїх цілей.
Іншими словами, виклик, пов’язаний з “російською загрозою”, є нелінійним, має декілька
блоків завдань, різних за характером та смислом:
СТРАТЕГІЧНЕ СТРИМУВАННЯ РФ: розбудова нової архітектури безпеки у регіоні, яка
дозволятиме стримувати Росію і знешкоджувати її військову загрозу допоки сама за-
гроза не зникне, або Росія не відмовиться від цієї політики;
АДАПТАЦІЯ ДО НОВИХ РЕАЛІЙ: перебудова української держави таким чином, щоб
вона могла швидко та ефективно реагувати на будь-які безпекові загрози, пов’язані з
Росією, у найближчі роки;
ПОШУК НОВОГО БАЛАНСУ: зайняття Україною такої міжнародно-політичної позиції,
яка дозволить балансувати між впливами та інтересами різних регіональних та світових
гравців (а не провокувати їхню ескалацію, розколюючи світ і даючи Росії “люфт” для
маневру), і однаково ефективно долучати їх до допомоги Україні у виконанні різних
завдань. Це стосується ролі України як балансира, що допомагає утримувати стабіль-
ність та баланс у регіоні “великої Євразії”;
РЕАЛІЗАЦІЯ НАШОГО ТРАНЗИТНОГО ПОТЕНЦІАЛУ: з урахуванням нових військо-
вих реалій, перебудова логістики та інфраструктури таким чином, щоб не втратити
свою роль як “мосту” між Сходом та Заходом, Півднем та Північчю, адже без цього
зростає ризик маргіналізації нашого функціоналу у світі після війни;
УЧАСТЬ У / ІНІЦІЮВАННЯ ПОСТ-РОСІЙСЬКИХ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ: Украї-
на має зайняти активну позицію щодо інтеграції у регіоні. Не лише військова перемога
гарантує безпеку та спокій, але й нові успішні проекти інтеграції, які дозволять країнам
отримувати взаємну вигоду, відмовитися від агресії і посилювати зв’язки, завдяки чому
пост-російський регіон буде ефективніше інтегрований у новий світовий порядок;
01
02
03
04
05

6. 6
Україна та світ у 2023 році: три головних тренди 2022 року та два виклики 2023
ФОРМУВАННЯ РЕГІОНАЛЬНИХ ПАРТНЕРСТВ/СОЮЗІВ: як і попередній пункт, цей
має пряме відношення до побудови майбутньої нової “пост-російської” архітектури у
регіоні, яка б влаштовувала усі зацікавлені сторони, зміцнювала б зв’язки регіональних
держав і робила їх більш автономними у міжнародній системі, в тому числі, щоб не до-
пускати нових агресивних війн. У випадку України, такі партнерства можуть бути дуже
різні, як військово-політичні, так і суто економічні, наприклад на базі проектів “Три-
мор’я” (з Польщею, країнами Балтії), Організації чорноморської співпраці (Румунія, Бол-
гарія, Туреччина, Грузія) або ідеї транспортного коридору “Північ-Південь” (Індія, Іран,
Вірменія, Грузія, країни Затоки). Ключова суть цих союзів — зміцнення регіональних
позицій України, пошук нашого нового функціоналу, який міг би нейтралізувати ризики
майбутніх війн. У цьому контексті надзвичайно важливим є перетягування на свій бік
Білорусі, яка є природнім союзником України на цьому шляху.
ЛІКВІДАЦІЯ АБО МІНІМІЗАЦІЯ “СІРИХ ЗОН” У РЕГІОНІ: це стосується рештків ста-
рого пост-радянського регіонального порядку, через який Росія проектувала свій
вплив та силу, розхитувала ситуацію у низці держав і проводила свою експансію, на-
приклад Придністров’я у Молдові. Україні слід активізувати шляхи ліквідації таких сірих
зон, щоб ними не можна було користуватися для дестабілізації регіональної ситуації.
Задля цього нам потрібно сформувати власну позицію щодо вирішення питання Прид-
ністров’я у Молдові, Нагірного Карабаху на Південному Кавказі, Абхазії та Південної
Осетії у Грузії.
Другий — післявоєнна
розбудова
Активна фаза бойових дій — це лише одна частина будь-якого збройного конфлікту. Друга
частина — перемогти у боротьбі за мир. А ця битва є чи не найскладнішою у цьому процесі,
адже вимагає не лише переможної риторики, поставок зброї чи розуміння ситуації на фронті,
але й розбудови надійного тилу, перезапуску економіки, подолання гуманітарних наслідків
війни, перезавантаження політичної системи, розвитку бачення свого майбутнього, яке вихо-
дить за рамки Росії та фронту, і стосується саме побудови сильної держави з чітким розумін-
ням власних амбіцій, цілей та місця у світі. Треба чітко усвідомити, що перемога над Росією НЕ
ВИРІШУЄ усі стратегічні задачі, які стоять перед Україною.
Не варто прив’язувати вирішення усіх наших проблем лише і виключно до Росії. Ліквідація
російської військової загрози не гарантує, що ми автоматично подолаємо виклики, пов’язані
з розумінням нашого функціоналу у світі, розвитком правової держави, розбудовою сильних
інститутів та захистом інтересів громадян. Як продемонстрували попередні роки, конфлікт з
Росією на Донбасі не став причиною того, що ми не змогли сформувати концепцію зовнішньої
політики, і донести до наших партнерів наші інтереси, амбіції, побажання, що зумовило, на
жаль, той факт, що на початку війни у лютому 2022 року ми опинилися з агресором один на
один.
06
07

7. 7
Тому, не варто повторювати цю помилку, і сподіватися, що лише військова перемога на фрон-
ті — це гарантія світлого та процвітаючого майбутнього. Економічна, гуманітарна та соціальна
політика — не менш важливі, особливо у період післявоєнної реконструкції та відновлення. З
огляду на те, що світ перебуває у стані переходу від старої системи до нової, наша головна
задача — не перемогти Росію за будь-яку ціну, навіть якщо ми потонемо разом із нею, а пере-
могти Росію, і при цьому сформувати своє розуміння того, яке місце ми хочемо займати у но-
вому світовому порядку, який деякий час виглядатиме “біполярним” китайсько-американським
на глобальному рівні, і “багатополярним” на регіональному рівні. Для нас важливо знайти своє
гідне місце між інтересами усіх цих гравців, щоб не було такої ситуації, коли ми виграли вій-
ну, але програли мир, і опинилися на периферії нового світового порядку.