O slideshow foi denunciado.
Utilizamos seu perfil e dados de atividades no LinkedIn para personalizar e exibir anúncios mais relevantes. Altere suas preferências de anúncios quando desejar.

Лірика Івана Низового: від відчаю до надії. (до 75-річчя від дня народження)

487 visualizações

Publicada em

Виставка – портрет із циклу «Відомі Українці Донбасу»

Publicada em: Educação
  • Seja o primeiro a comentar

Лірика Івана Низового: від відчаю до надії. (до 75-річчя від дня народження)

  1. 1. (до 75-річчя від дня народження) Виставка – портрет із циклу «Відомі Українці Донбасу» НБ СНУ ім. В.Даля Лірика Івана Низового: від відчаю до надії.
  2. 2. Я - Низовий! І цим я все сказав. Стою внизу, В низах свого народу. З козацького, Із низового роду Я викотивсь - К ровинка і сльоза! Іван Низовий – поет, прозаїк, публіцист, журналіст, редактор, громадський діяч, автор понад 100 збірок поезій, прози, публіцистики, перекладів, творів для дітей, знаний майстер красного письменства України.
  3. 3. Довідка Іван Данилович Низовий – член Національної спілки письменників України з 1972 року, член Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка, Лауреат премій імені Бориса Горбатова, Микити Чернявського, братів Богдана і Левка Лепких, Олекси Гірника, міжнародної премії за найкращий музичний твір — ораторію «Лелече», який був покладений на музику тернопільським композитором Богданом Климчуком і на всесвітньому конкурсі ностальгійних пісень посів перше місце в номінації «хорова композиція». Нагороджений медаллю «Будівничий України».
  4. 4. Сторінки життя і творчості Народився І.Д.Низовий 3 січня 1942 року в селі Рудка Марківської сільради Штепівського району (нині — Білопільського району) Сумської області в сім'ї Данила Низового і Насті Низової (Великород), які загинули 1943 року. Півторарічного Івана Низового і його старшу на два роки сестру Людмилу виховувала бабуся Уляна… По закінченні шостого класу Марківської середньої школи працював у колгоспі. Доточивши собі чотири роки, поїхав за комсомольською путівкою на будівництво шахт Донбасу. Пізніше сплавляв ліс на північній Онезі, будував електростанцію поблизу казахстанської Караганди, ще одну — у Змієві біля Харкова, цементовий завод у Балаклії. Звідти й пішов до Радянської армії, у якій відслужив з 1961 до 1964 року в залізничних військах Прикарпатського військового округу, споруджував стратегічні мости через Дністер біля Кам'янця-Подільського та через Тису поблизу Чопа, залізничну переправу через Дніпро неподалік від Кременчуга. Після демобілізації працював директором Буського Будинку піонерів, одночасно навчаючись у вечірній школі, де екстерном склав іспити за одинадцятий клас. Вступив на заочне відділення факультету журна- лістики Львівського університету. Працював у редак- ції Кам'янка-Бузької районної газети.
  5. 5. Писати й друкуватися почав 1960 року в Улянівській районній газеті й обласній газеті «Ленінська правда». У 1963 році друкувався в республіканському журналі «Дніпро» та газетах «Літературна Україна» і «Молодь України». У січні 1964 року в Ужгороді вийшла перша збірка віршів «Народжуються квіти», редактором якої був друг і ровесник Івана Низового поет Петро Скунць. Період з 1961 до 1966 року, який сам поет називав «закарпатсько- галицьким», відіграв вирішальну роль у його національному самовизначенні, усвідомленні себе українцем, особисто причетним до великої історії славного козацтва, часточкою волелюбної та нескореної української душі. У травні 1966 року переїхав в селище Новоайдар Луганської області, куди його було запрошено для роботи в редації районної газети «Красное знамя». Наприкінці цього ж року був переведений до новоствореної в Луганську молодіжної газети «Молодогвардієць». Працював лаборантом у Луганському машинобудівному інституті (сьогодні це Східноукраїнський національний університет ім. В.Даля), пізніше — редактором газети «Прапор Перемоги». Працював в обласних і районних газетах, був старшим редактором обласної студії телебачення, керував обласним літературним об'єднанням. Крім цього, півроку був завідувачем лабораторії Лутугинської птахофабрики (сел. Лісове), художником на Луганському трубопрокатному заводі та в Палаці культури імені В. І. Леніна.
  6. 6. У 1971 році побачила світ друга поетична збірка Івана Низового «Провесінь». А 1972 року його було прийнято до Національної спілки письменників України. Третя книга Івана Низового «Стебло» вийшла друком у 1977 році. У 1979-1980 роках поет навчався на Вищих літературних курсах при Літературному інституті ім. Горького. У вісімдесяті роки виходять збірки «Тобі моє серце» (1980), «Рівнодення» (1982) і «Чекання ранку» (1986). 1988 року в обласній газеті «Молодогвардієць» було опубліковано статтю Івана Низового «Бути – народом», яка стала рушійним складником національного відродження на Луганщині. У ній автор не лише представив «альтернативну» точку зору на суспільні процеси, а й першим відкрито заявив про національне пригноблення українців на сході і півдні УРСР, утиски української мови – невід'ємної ознаки народу. За статтю «Бути – народом» письменника було внесено до «чорного списку». Але Іван Низовий твердо стояв на позиціях національного, мовно-культурного й духовного відродження українського народу. Не лише в публіцистиці, а й у поезії того періоду, починаючи зі збірки «Пора косовиці» (Київ, 1990) виразно простежуються мотиви публіцистичності, громадянськості, чіткіше звучать заклики до боротьби за незалежність України, розвій її мови та правду про історію рідного народу.
  7. 7. Може й справді Була прихильною, Мов тополя, до мене доля: Хоч не був я Людиною сильною Та корінням тримавсь Українського поля. Ця тема звучить в поезіях «Прапрадіди», «Один мій дід – Великород…», «Відродись, Україно!» та багато інших. Свої державницькі погляди Іван Низовий обґрунтував у публіцистичних книгах «Там, де я ніколи не плакав» і «Там, де я сміюся крізь сльози»(2006 р.). У розмаїтій ліриці Івана Низового відбивалися різні настрої: від оптимізму до відчаю, від відчаю до надії. Одна з особливостей творчої манери Івана Низового це надання образу ліричного героя автобіографічного характеру. Із роками ці переживання наповнювалися тугою за втраченим коханням, молодістю, друзями. Звідси й настрої ліричного героя: нерідко самотнього, з матеріальними нестатками і образою на державну політику. Та кожен його рядок є переконливим і близьким читачеві, який живе в цій же країні, переживаючи однакові радощі й негаразди. Господи, Як я люблю Україну свою! Хочу з любові до неї у ній і померти, І поховатись у ній, Щоб ніхто і ніколи В мене її не відняв, Не зробив сиротою...
  8. 8. Дев'яності роки відзначилися виходом у світ таких збірок: "Горобина ніч" (1992), "Пракорінь", "Нема переводу", "І калина своя, і тополя", "Запрягайте, хлопці, коней" (1993), "Покотьоло" (1994), "Вівтар" (1995), "Це – мій вертеп", "Свіча на вітрі" (1996), "Білопілля – Верхосулля", "О, Оріяно…", "Сльоза небесна", "Осяяння осінню" (1997), "За овидом сивим", "Нічний вістун", "Побудь зі мною", "Воронці нев’янучі", "Чорнороси", "Збудило опівночі серце" (1998), "Хрущі над вишнями", "Падолист", "Душа перецвіта", "Я з такої глибинки" (1999). У двохтисячні роки Іван Низовий яскраво продовжує свій творчий шлях у збірках: "Осанна химері", "Джерело у ясних ясенах" (2000), "І гілка своя, і сопілка", "Родиземля", "В раю, скраєчку", "Поза раєм", "Остання електричка на Ірпінь", "Тихоплесо-часоплин" (2001), "Від травня до травня", "Значить більше, ніж просто пісня", "Босоніж по стерні" (2002), "Саме та самота", "Сонях на осонні", "Жура за журавлями", "Передсвітень", "Сум'яття", "Зливодиво", "Те, чому і назва загубилась", "Дурман-трава", "Я Сватовим засватаний", "По промінчику доброти", "Несправжня пектораль", "Веселка неповторних весен" (2003), "Пролог до епілогу", "Опозиція" (2004), "Отак і живу", "Сонях сяючого сонця", "Село моє, Сула моя...", "Серпентарій" (2005), "Оскома осені",
  9. 9. "Мажор в мінорі", "Шаржуємо з любов'ю", "Самопізнання", "У Сватовім світає Україна" (2006), "Калини жар на полотні снігів", "Біополе Білопілля", "Біла вежа – рідний Вавилон", "Білолебедія" (2007), "Прозріле літо з голосом Олени", "Вірую" (2008), "Осмути сивої сувій", "Спіймані сюжети" (2009), "Живу за юліанськими календами", "Під жайворами, під журавлями", "Найвище право – жить відверто", "Лелечі клекоти в тумані", "Я цвіркун в середлітню спеку" (2010), "А Марківка – як маківка", "Цим дорожу" (2011). До окремих розділів збірок "Несправжня пектораль","Сонях сяючого сонця" і "Біла вежа – рідний Вавилон" увійшли переклади з білоруських, вірменських, болгарських, словацьких, польських і персидських поетів. Книги Івана Низового виходили в Ужгороді, Львові, Рівному, Києві, Донецьку, Луганську. Його твори перекладалися російською, болгарською, польською, англійською, чеською, словацькою, угорською, азербайджанською, татарською, чуваською мовами. Своїми вчителями в літературі Іван Низовий вважав Миколу Данька, Петра Скунця, МикитуЧернявського, Адольфа Романенка, Івана Савича та Дмитра Білоуса, а в журналістиці — Галину Пліско.
  10. 10. Найтриваліший — «луганський» — період біографії поета починається з травня 1966 року . Спочатку він переїздить до Новоайдарського району, де на той час мешкали його бабуся Уляна й сестра Людмила. Починає працювати в районній газеті, та за кілька місяців отримує запрошення на роботу до редакції новоствореної луганської обласної молодіжної газети «Молодогвардієць». І відтоді життя його назавжди пов'язується з Луганськом. Майже півстоліття життєва й творча доля талановитого письменника Івана Низового була пов’язана з Луганщиною. Саме тут митець упевнився в глибинному українському корінні нашого краю, тому й виступав проти бездуховності, офіційної зневаги до найдорожчого – рідної мови. Очоливши Луганську організацію Національної спілки письменників України в травні 1992 року, Іван Низовий продовжує активну просвітницьку роботу як в обласному центрі, так і в глибинці, пропагуючи творчість видатних українських письменників Бориса Грінченка, Олександра Олеся, Ліни Костенко, Василя Стуса… Луганщина
  11. 11. … Я вріс в ґрунти луганські, й відтепер Не здам нікому кровного Луганська: Ні тим більшовикам, хто ще не вмер, Ні тим, у кого вдача хуліганська, Сиріч, бандитська, янучарам злим І зрадникам Вергунки і Камброду… Луганськ – я зрісся намертво із ним, Таким, як є, й кінці сховав у воду. 2008
  12. 12. «Я просто честный стихотворец», - сказав поет. Його вірші сповнені справжності і легкості, здається автор як і думає, так і каже – римованими образами, ясними і простими. Саме тому творчість видатного поета назавжди залишиться в серцях українців і пам'яті вдячних нащадків. На пенсію Іван Низовий вийшов з посади редактора Обласної універсальної наукової бібліотеки ім. О. М. Горького. …До останніх днів свого насиченого творчістю й патріотичною пристрасністю життя письменник перебував у роботі, впорядковуючи історичні матеріали про рідну Марківку, частина яких склала зміст книги «А Марківка — як маківка». Це була свого роду підсумкова справа життя Івана Даниловича. …30 вересня 2011 року Іван Данилович Низовий помер після тривалої хвороби. Похований у Луганську на цвинтарі Заріччя. На вшанування пам'яті Івана Низового з ініціативи й за допомогою його друзів Олександра Стешенка і Володимира Просіна відкрито меморіальну дошку у Сватовому, з волі його земляків ім'ям Івана Низового названо одну з вулиць села Марківки Білопільського району Сумщини. Завдяки матеріальній підтримці друзів і шанувальників творчості Івана Даниловича, друзів доньки Лесі не тільки з усієї України, але й Італії, США та Ізраїлю (поетів, учителів, підприємців) на його могилі в містіЛуганську встановлено пам'ятник…
  13. 13. Вшанування пам’яті У м.Сватовому Луганської області письменнику встановлено меморіальну дошку Пам'ятник на могилі Івана Низового (м. Луганськ).
  14. 14. Іван Низовий самобутній і оригінальний поет. Його поезія відверта, він справжній пейзажист, умудрений життєвим досвідом мислитель, дотепний і добрий жартівник, і ще він є пристрастним публіцистом, громадянином- патріотом… Його твори – частина його життя, його душі, його погляду сучасної людини, патріота, часом – нестерпно болючі, часом – відверто пронизливі, філософські, добрі і людяні, сповнені любові до України, до своєї, до людей. Як писав Левко Лук'яненко вірші, подібні віршам Івана Низового, є способом боротьби за повернення українців до українства…». Цьому підтвердженням є рядки з його поезії: Найвище право жить відверто Серед людей на видноті Й з високим іменем померти На безіменній висоті. Померти й знову відродитись В піснях, у споминах, в синах… Вітчизні вічно колоситись На чесних наших іменах. А ще більшість поезій Івана Даниловича вельми актуальні в наш час, позначений війною:
  15. 15. Гадюкою вповзає в Україну Правічний «друг» із Путінським лицем, Несе руїну в нашу кураїну І в нашу душу щиру та наївну Знов повіва північним вітерцем… Застереження, 2004 Ще 1993 року Іван Низовий бачив загрозу, провидів грядущі соціальні катаклізми й потрясіння. За десять років до російської агресії в Донбасі з’явилися ці рядки:: Криворізько-донецьких республік, Новоросій комусь подавай – Україна ж не ламаний бублик, Не покраяний геть коровай!
  16. 16. ПРО «СТАРШОБРАТСТВО» Затуліним, Рогозіним, Бабуріним, Дугіним і т.д. Напівлюбов, напівненависть – Ворохобня і ворожня… Вже й непосвяченому навіть Відкрилась давнішня брехня Про дяківське євроазійство. Ми ж – європейці без братви І блату. А російське дійство Про царство – в нетрищах Москви Змордовилось. Ми – древні руси І росичі – трипільська кров Тисячолітня. Знати мусить Про це москвин, який ізнов Кричить про власне месіанство На полі дикої орди! Імперське ваше росіянство Ані туди, ані сюди Не притикається.Тож «брату» Своя брехня печінку злить Й пекуча жовч патріархату З очей азійських цибенить. Ви нагло нашу назву вкрали Разом з літописами. Ви Чужу межу переорали І прилучили до Москви Чужі народи-антиподи Й на всіх кайдани одягли, Отож братами, вряди-годи, Ви інородцям не були. У вас свого нема нічого – Лиш гидь малютинська і гнусь, Та ще доктрина: де прочовгав Російський лапоть – там і Русь! А вся історія – халтура Від булгара Карамзіна, А мова і література – Зі світового казана. І віра – не московський овоч, Культура – імпортний товар, Їх українець Прокопович Приніс вам, нехристям, у дар. Від Пушкіна, від ефіопа Вся ваша велич почалась, А там… відкриласяЄвропа Й по ваших весях понеслась… …Мою квітучу Україну Закабалила на віки І предків мову солов’їну І в матюки, і в кізяки Втоптала нагло… Живіть, як люди, й не дрочіться, Мов ті скажені кобелі, І в нас, «молодшеньких», учіться, Як треба жити на землі! 2010
  17. 17. … Зійду з хреста у визначений час, полишу тінь свою на перехресті, знов повернусь в безбожницький Донбас для порятунку душ, які в безчесті до ідолів сповзаються… Прости, мій ріднокраю, – мушу з перехрестя нести свої скривавлені хрести знов на Лугань, де чиниться безчестя. 2010 Нині, коли на теренах Донбасу лютує війна, як ніколи важливими є для нас поетові уроки любові й віри в Україну. Віри й любові, які надихають на перемогу наших оборонців, а суспільство – на згуртованість.
  18. 18. Докладніше : • Іван Низовий // Сайт «Поетичні майстерні». – Режим доступу : http://maysterni.com/user.php?id=5537 • Нелли Полякова. Иван Низовой: «Я просто гражданин Отчизны» // Сайт Міжрегіональної спілки письменників та Конгресу літераторів України «Свой вариант». – Режим доступу : http://mspu.org.ua/pulicistika/4376-ivan-nizovoj-ya-prosto-grazhdanin-otchizny.html • Нам треба голосу Івана Низового // Сайт Харківської обласної організації Національної спілки письменників України. – Режим доступу : http://kharkiv-nspu.org.ua/archives/4408 • Сторінка Івана Низового на Facebook. – Режим доступу : https://www.facebook.com/IvanNuzovujVelykorod/ • Сторінка Івана Низового на сайті «Поезія та авторська пісня України». – Режим доступу : http://poezia.org/ua/personnels/418/ • Сторінка Івана Низового на сайті «Натхнення» – Режим доступу : http://nathnennya.ucoz.ru/publ/luganska_obl/ivan_nizovij/116 • Іван Низовий. "Ті, що скупані в Сулі...« // Сайт «Перехрестя». – Режим доступу : http://perehrestya.at.ua/load/avl_aktualna_vitchiznjana_literatura_klasika_i_suchasnist/ivan_niz ovij_quot_ti_shho_skupani_v_suli_quot/2-1-0-9 • Іван Низовий: усе на світі від любові // Сайт «Слово Просвіти». – Режим доступу : http://slovoprosvity.org/2010/01/28/іван-низовий-усе-на-світі-від-любові/ • Олексій Неживий. Художній світ і життєва правда Івана Низового // Сайт Національної спілки письменників України. – Режим доступу : http://www.poo- nspu.ltava.org/2015/10/pravda-ivana-nyzovogo-nezhyvyj.html • Іван Данилович Низовий // Сайт Сумської обласної універсальної наукової бібліотеки. – Режим доступу : http://www.ounb.sumy.ua/index.php?page=nz
  19. 19. • Іван Низовий Автограф. – Режим доступу : https://www.youtube.com/watch?v=P6moZyuuHC4 • Іван Низовий. Я не прощаюсь. – Режим доступу : https://www.youtube.com/watch?v=qYWg1RI2bXk • Іван Низовий. Інтимна лірика. – Режим доступу : https://www.youtube.com/watch?v=6wx7-My8ssY • Іван Низовий про Різдво. – Режим доступу : https://www.youtube.com/watch?v=qFw9QpAPWHU • Я Сватовим засватаний… – Режим доступу : https://www.youtube.com/watch?v=I- OF5pqd1AE • До Дня народження Івана Низового. – Режим доступу : https://www.youtube.com/watch?v=4mX1oMOKXHA • Життя моє трива…– Режим доступу : https://www.youtube.com/watch?v=m- WbGEoJYYU • Поет своєї епохи. – Режим доступу : https://www.youtube.com/watch?v=OpDoS6sV17I • Іван Низовий. – Режим доступу : https://www.youtube.com/watch?v=G8eIJM6bYOo • Про Івана Низового / В. Ременяк , В. Більовський, Л. Низова // Львівське радіо. - 25-01-17. – Режим доступу : https://www.youtube.com/watch?v=3fiEi6RhamA Відео:

×