ОГЛЯД ЖИТТЯ І
ТВОРЧОСТІ
ВАСИЛЯ СТУСА
Українська література,
11 клас

Джерело:Аудіокниги українською від Характерника
https://www.youtube.com/watch?v=0VrVHdOcPBg
«Терпи, терпи -
терпець тебе шліфує,
сталить твій дух –
тож і терпи, терпи».
Василь Стус

Олег Шупляк. Василь Стус

Народився 6 січня 1938 року,
напередодні Різдва, на Святвечір
в селі Рахнівка Гайсинського
району Вінницької області в
селянській родині.

1940 рік- забрали дітей.
«Усе дитинство моє було з тачкою, –
згадував Василь Стус. – То везли
картоплю з поля, то возив вугілля,
зібране на териконі. Важко жили,
мало не лопалися. А повинен
штовхати тачку…»
1939 року - батьки - Семен Дем'янович та
Іліна (Олена) Яківна - переселилися в
місто Сталіно (нині Донецьк), аби
уникнути примусової колективізації
(батька “взяли на замітку”, бо пізно
вступив у колгосп), влаштувалися на
роботу на хімзаводі.

У 1944—1954 роках Василь
навчався у Донецькій міській
середній школі № 265 і закінчив її зі
срібною медаллю,а далі вступив на
історико-філологічний факультет
Сталінського педагогічного
інституту.

1959 рік – по закінченню навчання
викладав українську мову та
літературу в Таужнянській школі
Кіровоградської обл.
Згодом два роки служив на Уралі.

1961-1963 роки - викладав українську мову в
Горлівській середній школі № 23.
Василь Стус самостійно вивчив латинь.
Добре знав німецьку мову: читав Гейне в
оригіналі, без словника. На лекціях з
німецької перекладав текст «з листа». А
відповідав тільки рідною українською
мовою. «Моя мова – мамина», – зізнавався
він близьким друзям.

 1963 року - працював літредактором
газети «Соціалістичний Донбас».
 У вересні 1963 став аспірантом
Інституту літератури АН України імені Т. Г.
Шевченка.
 Друкувався в часописах «Донбас»,
«Прапор», «Дніпро».

За час перебування в
аспірантурі написав
низку літературно-
критичних статей,
надрукував кілька
перекладів із Ґете,
Рільке, Лорки. Належав
до Клубу творчої молоді,
який очолював Лесь
Танюк.

1964 року видавництво
відхилило друк вже
готової збірки
«Круговерть»,
а 1970 року – «Зимові
дерева».

Улітку 1965 року розпочалися арешти в
середовищі української інтелігенції,
зокрема шістдесятників. Стусу було 27
років.
4 вересня 1965 року в столичному
кінотеатрі «Україна» відбулася прем’єра
фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих
предків», яка вилилася в акцію протесту
проти арештів (заарештували близького
друга Стуса Івана Світличного). В. Стус
підтримав протест І. Дзюби та В.
Чорновола.
«У кінотеатрі я сиділа поруч із Василем, і
встали ми разом. Він відчайдушно
вигукував на підтримку заклику
Чорновола: «Хто проти тиранії, встаньте!»
І тремтів кожною клітинкою свого тіла», –
згадувала М. Коцюбинська. У збереженій
пояснювальній записці аспіранта Стуса є
слова: «Я не мiг стерпiти. Я не мiг
мовчати!»

1971 РІК
У САМВИДАВІ
ВИХОДИТЬ ЗБІРКА
«ВЕСЕЛИЙ ЦВИНТАР»

Радянська влада в цей час
суворо обмежує діяльність
творчої інтелігенції, проводить
обшуки, конфісковує твори
Стуса, зокрема й збірку «Час
творчості».

1970 року виступив над могилою по-
звірячому вбитої художниці Алли
Горської і цим Стус прирік себе на
подальшу мученицьку долю.
13 січня 1972 рік - перший арешт; майже
9 місяців перебування у слідчому
ізоляторі. У звинувачувальному акті
колегії з кримінальних справ Київського
обласного суду від 12 вересня 1972
значиться: «Підсудний Стус, починаючи
з 1963 року і до дня арешту,
систематично виготовляв, зберігав і
поширював антирадянські наклепницькі
документи, що ганьбили радянський
державний і суспільний устрій…»
Вирок: 5 років таборів суворого
режиму та 3 роки заслання

1979 року виходить на волю,
вступає до Української
Гельсінської спілки.
1980 рік – другий арешт і 10 років
суворого режиму в таборі на Уралі
та 5 років заслання.

На Уралі продовжує писати вірші, що
ввійдуть до збірки «Палімпсести»,
виданої у 1986 році в Нью-Йорку, вже по
смерті автора. Вважається однією з
вершин поетового доробку.
Назва пов'язана з палімпсестами —
вишкрябаними пергаментами з
написаним наново текстом.

Табірні наглядачі знищили збірку «Птах душі» з
приблизно 300 віршами Стуса. На знак протесту
проти жорстокого поводження табірної
адміністрації з політв'язнями кілька разів
оголошував голодування. Січень 1983 року - за
передачу на волю зошита з віршами, на рік був
кинутий у камеру-одиночку.
28 серпня 1985 року Стуса відправили в карцер
за брехливими звинуваченнями: нібито в
робочий час лежав на нарах у верхньому одязі,
а «на зауваження громадянина контролера
(наглядача) вступив із ним у суперечку»
(насправді читав книгу в камері, сперся ліктем
на нари, що не є порушенням режиму). Ідучи,
Василь сказав сусідові Леоніду Бородіну, що
оголошує безстрокове сухе голодування.
– Яке? – запитав Бородін.
– “До кінця”.
(зі спогадів колишнього політв’язня Василя
Овсієнка)

У ніч із 3 на 4 вересня 1985
року - Василь Стус загинув у
карцері,
Офіційна причина смерті —
зупинка серця. Був
похований на табірному
цвинтарі.
1989 року – перепохований
на Байковому кладовищі.

Василь Стус із
дружиною Валентиною
Попелюх та сином
Дмитром

У 1991 році Василеві Стусу
посмертно присуджено
Шевченківську премію за збірку
вибраних віршів «Дорога болю».

Періоди творчості Василя Стуса
Дотюремний період (збірки «Круговерть», «Зимові
дерева», «Веселий цвинтар»).
Період ув’язнення (вірші збірки «Палімпсести»).
Прощальний період роздумів (поезії, знищені
тюремними наглядачами).

ДЯКУЮ ЗА
УВАГУ!