1. Перлини народних звичаїв
Виходять ведучий і ведуча, які несуть коровай на вишитому рушникові і кладуть на стіл.
Ведучий. Вас вітаєм короваєм,
щастя й радості бажаєм.
Не журіться в нас на святі,
Веселіться, будем раді.
Ведуча. Гостей дорогих ми вітаємо щиро, стрічаємо з хлібом, сіллю і миром.
(3вучить пісня «3еленеє жито, зелене ... »
Сьогодні ми будемо говорити про традиції нашого народу, нашу родовідну пам'ять,
про збереження цих традицій у нашому житті.
«Кожен край має свій звичай», - мовить народна творчість, і це закономірно. Звичаї пройшли випробування часом, стали народним надбанням, передаються із покоління в
покоління.
Ведучий. Волинь! Рідний край! Золота щедра сторона. Земля, рясно уквітчана, зеленню
закосичена. Скільки ніжних, ласкавих, поетичних слів придумали люди, зачаровані красою
рідного краю.
Ведуча. Нехай же сьогоднішня зустріч допоможе полинути в чарівний світ ліричної пісні!
Звучить лірична музика
«Українськa пісня – це бездонна душа українського народу»
Ведучий. Коли пісні мойого краю пливуть у рідних голосах,
Мені здається, що збираю цілющі трави у лугах.
В піснях і труд, і даль походу,
і жаль, і успіх, і любов,
І гніт великого народу, і за народ пролита кров.
Ведуча. О пісне народна! Одна ти у мене.
Лиш одна ти мене не лишаєш.
І куди тільки доля мене не жене,
Ти за мною, як пташка літаєш.
Ведучий. Українські народні пісні мають чудову здатність окрилювати поривання, надихати в праці, овівати радістю відпочинок, розраджувати в горі, тамувати душевні болі,
множити силу в боротьбі.
Учень.
Коли до мовчання твого прихилюся
Тій пісні, якій не розкішні палати,
І стане густим воно раптом, хоч край,
А хата і поле щодень до лиця,
І душу мою відіб'є, наче люстру,
Тій пісні, яку над колискою мати
Я тихо тебе попрошу: «3аспівай!»
Співала, вливаючи в наші серця.
Так просто і тихо тектиме твій голос,
Тій пісні, що в битвах не втратила честі
Мов стежка додому, як струмінь з глибин.
І голосу не загубила свого.
І ніжно прониже тепло мене: годі
Тій пісні-молитві, з якою Шевченко
Пророчити пісні народній загинь.
Здобув нам поезії світлий вогонь.
1

2. (Звучить пісня у виконанні вокальної групи «Жайвір» ).
Ведучий. Наш народ – один із найпісенніших у світі. Це про нас писав Микола Гоголь:
«Покажіть мені народ, у якого було б більше пісень. Пісня для України – все: і поезія, й
історія, і батьківська могила».
Ведуча. Україна має понад 300 тисяч народних пісень, які перевершують пісні інших
народів своїм багатством, глибиною почуття. Це невичерпна криниця музичних перлин,
що їх вистачить композиторам всього світу.
Юнак. Якось Господь Бог вирішив наділити дітей світу талантами. Французи вибрали
елегантність і красу, угорці – любов до господарювання, німці – дисципліну і порядок,
охайність і пунктуальність. Діти Росії – владність, Польщі – здатність до торгівлі,
італійці одержали хист до музики.
(Виходить дівчина).
Юнак. Ти чого плачеш? – запитав Господь.
Дівчина. Я – Україна, а плачу, бо стогне земля
моя від пролитої крові, від пожеж. Сини мої на чужині, на чужій роботі. Вороги
знущаються з дідів та сиріт, у своїй хаті немає правди й волі.
Юнак. Чого ж ти не підійшла до мене раніше? Я всі таланти вже роздав. Як же
зарадити твоєму горю?
Дівчина вже хотіла йти, та Господь Бог, піднявши правицю, зупинив її.
– Є у мене неоціненний скарб, який уславить тебе і твій народ на весь світ. Це – пісня.
Дівчина. Узяла дівчина-Україна дарунок і міцно притиснула до серця. Поклонилася
низенько Всевишньому і з ясним обличчям і вірою понесла пісню в народ.
Юнак. З того часу український народ і в горі, і в радощах знаходить собі втіху у пісні.
(Звучить пісня «Україна»).
Ведучий. Під спів неньчиної пісні виростали поети і композитори, хлібороби і сміливі
воїни, філософи і мудреці, просто добрі люди. «Якби не мамина пісня, – казав один
давній історик, наше життя було б набагато біднішим».
Донька. Заспівай мені, мамо моя,
Як бувало колись над колискою,
Буду слухати, слухати я
І стояти в замрії берізкою.
(Мати співає пісню «..»).
Донька. Дякую вам, мамо, за ваші колискові. Вони були моїм першим причастям. Ви
добували їх із свого серця, пронісши через усі свої літа і співаючи їх зараз таким чистим,
красивим, молодим голосом.
Дякую вам, мамо, за ці невмирущі пісні з народних глибин. З ними я виросла сильна,
горда і красива. (Донька вклоняється матері).
(Родинне тріо «Мамині яблуні»).
Ведуча. Все наше життя проникнуте любов'ю матері. Важко знайти такого поета або
композитора, чия творчість не торкнулася б теми материнства.
(Дует «Вишита калина»)

3. Ведучі виходять, з’являється господиня вечорниць, починає застеляти стіл
скатертиною, чепуритися.. Входить господар. Сідають до столу.
Господиня. Уже й вечір, ні дівчат, а ні хлопців чомусь немає. Де вони забарилися?
Молодість ... Гарна пора. Цілу ніч гуляли б, тільки музики та пісні. І то ж споконвіку так
ведеться. І ми колись ... Як згадаю ... Літа-літа! Летять, наче орли сизокрилі.
А ти пам’ятаєш, яка я була молода?
Господар: Була – була!
Господиня: А красива яка була?
Господар: Була – була!
Господиня: А яких пісень ти мені співав! Пам’ятаєш?
Господар: Співав – співав!
Співають пісню «Ніч яка місячна»
Господиня: А де ж це наша доня?
Господар: Мабуть, до свого Гриця пішла.
Господиня: Та я ж двері зачинила!
Господар: А ти пам’ятаєш, як до мене через вікно тікала? Мати тебе також не пускала.
Господиня: Пам’ятаю, пам’ятаю! Ой! Що це ми з тобою сидимо? Зараз вже гості до нас
прийдуть.
(У двері стукають два хлопці).
Лаврін. Добрий вечір вашій хаті!
Карпо. Дозвольте з дороги води напитися! Господиня. Проходьте, хлопці, проходьте, я
вам і води джерельної дам напитися, і варениками смачними пригощу, у хаті моїй
сьогодні вечорниці! А дівчата які прийдуть ... А чого це ви, хлопці, зажурилися?
Лаврін. Та це ж питаю Карпа, кого буде сватать, а він мовчить. Карпе, ну скажи, кого
ти будеш сватать?
Карпо. Посватаю, хто трапиться.
Лаврін. Сватай, Карпе, Палажку. Кращої від Палажки нема на всі Семигори.
Карпо. То сватай, як тобі треба.
Лаврін. Якби на мене, то я б сватав Палажку. У Палажки брови, як шнурочки, що вже
гарна, як намальована.
Карпо. У Палажки очі витрішкуваті, як у жаби, а стан кривий, як у баби.
Лаврін. То сватай Вівдю. Чим же Вівдя не гарна? Говорить тонісінько, мов сопілка
грає, а тиха, як ягниця.
Карпо. Тиха, як телиця. Я люблю, щоб дівка була трохи бриклива, щоб мала серце з
перцем.
Лаврін. Але ж ти, Карпе, й вередливий! То сватай Хотину.
Карпо. Чи ти здурів? Хотина як вигляне у вікно, то на вікно три дні собаки брешуть.
Лаврін. Ну ти, Карпе, й вередливий.
Господар. Не хвилюйся, Карпе, життя своє покаже, де твоя доля. Ось дівчата йдуть.
(Стук у двері. Заходять дівчата, одягнені в українське вбрання)
Дівчата. Добрий вечір у вашій хаті! Можна до Вас на вечорниці?
Господиня. І вам вечір добрий. Заходьте, сідайте, будьте ласкаві, у нашій хаті на нашій
лаві. (Дівчата сідають і починають вишивати).
1-а дівчина. Чомусь хлопці затримуються.
2-а дівчина. Не хвилюйся! З’являться.

4. (На передньому плані появляється Галя, яка поспішає на вечорниці. (Старицький М.
Твори.- т.2.-К., 1984.-С.102-103))
Галя (йде, потім зупиняється): Он хтось стоїть, чи не Степан?
Голохвастов (уздрівши її): А, на ловця і звір біжить, ціп-ціп, куріпочко!
(Галя хоче його обійти, а Голохвастов заступа їй дорогу)
Голохвастов: Господи! Це ж та сама красунечка, що я вже бачив. От ціпонька!
Не тремтить-бо: чого лякатись, моя зозулечко, - хіба з’їм?
Галя: От, їй-богу, коли не пустите, то калавур закричу.
Голохвастов: Вигадайте! Тільки крикніть, то я такого наговорю, що зараз і в часть вас
посадять.
Галя: За що? Що ви гвалтуєте серед ночі, то я маю сидіти?
Голохвастов: Слухайте, серденько, не лементуйте, бо я тольки поговорить хотів з
вами, моя зірочка красна. Як повидів я вас, то з того часу і пропадаю, - просто вхопили
моє серце щипцями, гвоздиком у голові сидите, хоч і бритви не бери в руки!
Галя: Чого переступаєте дорогу; сорому нема, а ще панич!
Голохвастов: Да коли улюбльон, да так улюбльон, що хоч візміть в руки піштолета і
простреліть тут грудь мою!
Галя: Так і повірили. Шукайте собі панночок!
Голохвастов: Да ви луччі за самих найкраших панночок; ви просто така ціпонька, що
аж слина котиться, - вірте!
Галя: Хороша пороша, та не для вас!
Голохвастов: Чого ж не для мене? Яка ти строга, нелюб’язна! Да у мене, голубонько,
всякого добра. Да я озолочу тебе, брильянтами обсиплю на весь Київ...
Галя: Обсипайте кого іншого, а мені вашого золота не треба.
Голохвастов: Да хіба я разві поганий? Придивись, пожалуста, первий хвисон...
Галя: Та що – що гарні!
Голохвастов (бере її за руки): Серденько, пуколько моя! Улюбись у мене, бо, єй-богу,
застрелюсь отут зараз перед тобою, щоб тобі напасть зробить!
Галя: Ой, що ви кажете?
Голохвастов: Потому хоч ножницями перетни моє серце, то там тільки одна любов
стримить... Куріпочко моя! (Обніма)
Галя: Пустіть-бо! Пустіть, бо кричатиму!
Голохвастов: (притискує її до себе) У-ух! Пропав я! Пожар!
(Галя виривається і тікає, а Голохвастий прямує до виходу)
1-дівчина: Галю, то Голохвастий до тебе женихається?
Галя: Причепився як реп’ях, ледве втекла!
2-дівчина: Я оце сиджу на вечорницях, вишиваю і думаю, що поки ми дівуємо, поки і
горя не знаємо. А як тільки вийдемо заміж і почнуться клопоти та негаразди. Свекруха
буде гризти, діти спати не дадуть... Непорозуміння та колотнеча в сім’ї. Особливо коли
під однією стріхою збереться декілька невісток. Як ото в “Кайдашевій сім’ї” (І. НечуйЛевицкий Микола Джеря. –К.,1988.-С.220-221)
(У буденному одязі на сцену виходить Мелашка і замітає. Змела сміття в купку)

5. Мелашка: Оце вимела хату, половину сіней, обмела коло призьби і змела в купку.
Піду по ряднину та винесу його.
(виходить, а в цей час вибігає Мотря з хати)
Мотря (дивиться на сміття): Доки я буду терпіти од тієї іродової Мелашки!
(хапає віника і розмітає його по двору. Виходить Мелашка з рядниною).
Мелашка: Хто це порозкидав сміття?
Мотря: Я розкидала: не мети свого сміття під мою призьбу, бо я тебе ним колись
нагодую!
Мелашка: А зась! Не діждеш ти мене сміттям годувати. Нагодуй свого Карпа (почала
змітати сміття до порога).
Мотря: Не мети до порога, бо мені треба через поріг ходити!
Мелашка: Авжеж, велика пані. Покалякаєш, княгине, золоті підківки.
Мотря: Не мети до порга, бо візьму тебе за шию, як кішку, та натовчу мордою в
сміття, щоб удруге так не робила.
Мелашка: А, ти, поскудо! То ти смієш мені таке говорити? Хіба ти моя свекруха? Ти
думаєш, що я тобі мовчатиму? Ось тобі, ось тобі!
(Почала розкидати віником сміття)
Мотря (з подиву аж рот розкрила): То це ти так! То це та, що од свекрухи втікала?
Мелашка: Ти мені не свекруха, а я тобі не невістка. Я тобі мовчать не буду!
(Мотря замахнулась на Мелашку диркачем. Та схопила його і закричала:)
Мелашка: Гвалт! Гвалт! Якого ти дідька чіпляєшся до мене, сатано?!
Мотря (з дверей): Карпе, одривай хату! Не буду я з ними жити через сіни, хоч би мала
отут пропасти! Бери сокиру, та зараз одривай хату!
Господиня: Сусідоньки ви мої дорогі, досить вам сваритися! Заходьте до нас до хати
на вечорниці.
3-дівчина: А де ж це наші хлопці?
(У цей час чується пісня « Ой на горі та й женці жнуть», що співають парубки)
Хлопці: Пустіть до хати!
Дівчата: Гарненько попросіть!
Хлопці стукають.
Дівчата: Агов, хто такий?
Хлопці: Пес рябий, баран крутолобий, ведмідь клишоногий, пустіть до хати!
Дівчата: Не пустимо в хату, дуже вас багато!
Хлопці: Пустіть, бо гірше буде!
Дівчата: Ми як візьмемо рогатини, полатаєм ваші спини.
Хлопці: (видають, що злякалися) Дівчатонька, голубоньки, та ми ж прийшли не битися,
та ми ж прийшли миритися, гостинці принесли, і музик привели!
Музики грають. Дівчата пускають до хати хлопців, але вони вдають, що сердяться.
Дівчата починають іх зачіпати. Виходить одна, починає, пританцьовуючи співати:
„Полюбила коваля, така доля моя,
Я ж думала – кучерявий, в нього чуба немає...”
Хлопець до неї співає:
„Галя, Галя чорнобрива, чого в тебе брови криво,
На козака задивилась, та й брівоньки іскривились...”
Дівчата:

6. „А до мене Яків приходив,
Коробочку раків приносив.
А я тії раки забрала,
А Якова з хати прогнала!”
Хлопці:
„По дорозі жук, жук, по дорозі чорний,
Подивися, дівчинонько, який я моторний...”
Господиня: Хоч не знаєм звідки ви, чи з полудня чи з півночі в нашу хату зайшли,
просимо, просимо всіх сідати із дівчатами пісню заспівати!
Співають пісню „Ой на горі два дубки”
Господар: А хто з вас смішне нам щось розкаже?
Читають народні усмішки, гуморески. Співають веселі пісні.
Дівчата:
Ішов Гриць з вечорниць вночі слободою,
Сидить сова на воротах, крутить головою,
Він, сердега, як побачив, та через городи,
Заплутався в бур”яні та й наробив шкоди.
Хлопці:
У Здомишлі густо хати, вітер не провіє,
Сама мати ложки миє, бо дочка не вміє.
Дівчата:
Ішов Гриць з вечорниць темненької ночі,
Сидить гуска над водою, вирячила очі.
Я до неї: гиля, гиля – вона й полетіла,
Коли б не втік осокою, була б Гриця з”їла.
Хлопці: Дівчата, давайте замість суперечок разом пісню заспіваймо.
Виконують пісню «Їхав козак»
Господар: Думи у вас притомилися
Ніжки до танцю самі просилися
Гей, музики, гарно грайте
Серце наше звеселяйте.
Хлопець: А ну, вріжте, музики,
У мене нові черевики
Всі до танцю, веселіше
Не шкодуйте підошов.
(Грають музики. Всі танцюють, сміються)
1-хлопець. А мені пари не вистачило. Потанцюю з кочергою. (Бере кочергу і пішов
у присядку навколо неї)
Хлопець: Дівчата, щось нам їсти захотілось!
Дівчата: Так ми зараз вареників наваримо.
Дівчата виконують пісню «За городом кози пасла»
Хлопець: Був я друзі у Тюмені,
Добрі варять там пельмені,
Та немає краще для кишок
Українських галушок.
І пшеничні, і гречані, і на салі, і сметані
Ось які – українські галушки.
Хлопець: Був я, друзі, на Кавказі, там харчо – згориш відразу

7. Аж в очах зірки світились, та галушечки все снились.
І на салі, і сметані, і пшеничні, і гречані
Ось які – українські галушки.
Господар: Будем ми вас частувати, варенички, галушки подавати.
І на салі, і сметані, і пшеничні, і гречані
Щоб цей вечір пам’ятали, ще й на торік завітали.
Господиня: Усіх прошу сісти. Вареники будем їсти! Спочатку скуштують дівчата
вареників чарівних, з загадками і передбаченнями.
1 дівчина: (бере вареник з макітри, надкушує його). Вареник із сиром! Буду з чоловіком
жити в злагоді і в мирі.
2 дівчина: (бере вареник, кусає його) А мій вареник із сіллю. Що це означає?
1д.: Будеш жити в достатку. Не будеш на солене хлебати.
3д.: (бере і надкушує вареник): А мій з соломою!
1д.: Будеш солом’яною вдовою.
4д.: А мій вареник з монетою!
1д.: Багатою будеш!
5д.: А мій вареник з обручкою.
1д.: Заміж скоро вийдеш.
6д.: Досить ворожити, бо мій милий вареничків хоче. Виносьте, дівчата, вареники для
всіх.
(Дівчата виносять дві макітри вареників (для хлопців і гостей), хлопці ставлять поряд
на стіл куманець)
1-а дівчина. Їжте, гості наші милі, вареники наші з сиром!
Пригощають гостей варениками.
2хл.: Ой гарні ж вареники, гарні! Оце будуть господарочки!
1хл.: Кличте нашу господарку вечорниць, ми їй подякуємо за все.
Хлопець: Було гарно у вас повеселитися
Та вже час прощатися.
Дівчина: Щиро дякуємо за хліб, за сіль
За теплу ласку – за це вам бубликів в’язка.
( кланяються господарям).
Виходять ведучі.
Ведуча: Хліб-сіль на рушнику ми вам несем,
Любов свою несем безмірну,
Ми гостей добрих любим над усе,
Як любим рідну Україну.
Ведучий (ділить коровай і говорить):
Та й споконвіку для гостей годиться,
Щоб радісні й щасливі всі були,
Потрібно короваєм пригоститься.
Короваю ти наш, короваю,
Я тебе по скибці краю,
Я тебе по скибці ріжу –краю,
Гостей дорогих тобою пригощаю.
( Учні розносять скибки короваю гостям)

8. Господар: Спасибі щире всім, хто сьогодні, в цьому залі брав участь у нашому святі.
Господиня: Шановні гості!
Все, що в серці мали
Вам подарували
Світлу мрію й казку
Нашу пісню й ласку
Щебет солов’їний
Звичаї Вкраїни
Всі співають пісню.
Наші вечорниці вже кінчати час
Кращі побажання ви прийміть від нас
І в вас, і в нас хай буде гаразд
Щоб ви і ми щасливі були.
Прощавайте, гості, низький вам уклін
Доброго здоров’я зичимо вам всім,
І в вас, і в нас хай буде гаразд,
Щоб ви і ми щасливі були.
Господиня: Бувайте здорові, живіте багато
І ще приїжджайте до нашої хати.
Всі кланяються