1. Інформаційний листок громадсько-активної школи села Борівка
«Кожен думає про те, щоб змінити світ, але ніхто не думає про те, щоб змінити себе ”
№ 40 січень - лютий 2013 рік
Спільне періодичне народне видання Борівської громади, громадсько активної школи с. Борівка
ШКІЛЬНІ НОВИНИ
ОФІЦІЙНО!
20 лютого учні нашої школи взяли
участь
у
Всеукраїнській
українознавчій грі «Соняшник». 24
вихованці з нетерпінням чекають на
результати конкурсу і сподіваються
на перемогу. Бажаємо успіхів всім
учням, які взяли участь у цьому
конкурсі!
Шановні жінки!
Прийміть сердечні вітання з нагоди чудового весняного свята –
8 Березня! Все найсвітліше, що є у нашому житті – весна,
щастя, радість, кохання пов’язане з Жінкою – берегинею роду
людського.
Ваша енергія, відповідальність, активна життєва позиція несуть
у світ злагоду, добро та любов. Бажаємо Вам завжди бути
щасливими, здоровими, оточеними
ніжністю та турботою. Нехай Вас
завжди супроводжує впевненість у
завтрашньому дні!
ВІТАЄМО
Кириєнко Марію, ученицю 8
класу, яка посіла ІІІ місце в ХІІ
обласному огляді – конкурсі
учнівської молоді «Топоніміка й
історія рідного краю» у 2012 –
2013н.р.
та
вчителя
київщинознавства,
керівника
Клименко Наталію Петрівну.
Бажаємо їм подальших успіхів та
нових перемог.
7 Дирекція 2013року вчитель та
лютого Борівського НВО
образотворчого
мистецтва
Давиденко Галина Андріївна
взяла
участь
у
роботі
Міжнародного
форуму
«Гармонія інтелекту і здоров'я»
на базі Київської школи – гімназії
№ 34 «Либідь».
1 Березня в нашій школі
відбулося
святкування
Міжнародного Дня громадськоактивних шкіл. Учні, вчителі,
волонтери прийняли участь
в
акції «ГАШ без кордонів» по
дружній переписці зі школамипартнерами в Росії із Самарської
та Кемеровської областей.
Бажаєм щастя і тепла,
Весни, усмішок, сонця,
Щоб доля світла увійшла
До кожного віконця.
Хай навкруги цвіте бузок,
Та небо буде ясним;
І щоб життя було в жінок
Щасливим і прекрасним.
Аби завжди в душі у вас
Горів вогонь кохання;
І хай у цей весняний час
Здійсняться всі бажання.
Борівська сільська рада
_____________________________________________________________________________________
ОГОЛОШЕННЯ!
«Незабутній час удвох»

2. Конференція для подружніх пар
Наприкінці – романтична зустріч
23 березня (субота ) 2013 року в актовому залі школи.
Початок реєстрації – 13.00
Вартість участі для подружньої пари складає 50 грн.
Тиждень
англійської
мови
З 11 по 15 лютого у школі пройшов тиждень
англійської мови. Активізувати країнознавчі та
мовні навички учнів, розвивати навички
колективної роботи, логічне мислення, мовленнєву
реакцію, розширювати кругозір учнів, виховувати
інтерес до вивчення англійської мови та культури
можна не лише на уроках, а й у позакласній роботі
по предмету, особливо це вдається під час
проведення тижня англійської мови. Під час
проведення тижня була презентована виставка
тематичних газет, плакатів, малюнків, проведено
конкурс виразного читання англомовних віршів і
здійснено заочну подорож до Великобританії;
проведено відкритий урок «Визначні місця
Лондона»; конкурс-гру «Знавці англійської мови»,
але найцікавішим було свято англійської мови
«Гостини у казки» до якого діти підготували
інсценізацію чотирьох казок: ”Троє кошенят”(2
клас),
«Теремок»
( 4 – 5
клас ),“Червона шапочка” (6 клас),“Колобок”(8
клас). Всі учні добре підготувалися, а ось
другокласники
показали
себе
справжніми
акторами. Діти люблять брати участь у постановці
п’єс. У ході репетицій
створюється певний
мікроклімат, що сприяє створенню в колективі
обстановки доброзичливості, співпереживання,
взаємодопомоги, віри в успіх. Участь у постановці
п’єс активізує навіть найбільш ледачих і
неуважних учнів.
Клименко Н.П.,вчитель англійської мови
___________________________________________________________________________________________________________
КРАСА ВОЛОССЯ
Кажуть, що краса – це велика сила.

3. Члени перукарського гуртка також згодні з цим висловом. Саме тому,
щосереди, ми працюємо над створенням сучасних і модних зачісок.
Особливої уваги заслуговує дівоча коса і не проста, а «колосок». Всі із
задоволенням не лише навчаються послідовності плетіння, але й
створюють власні шедеври. В пригоді стають і заколки, і шпильки, і квіти,
і прикраси.
Ми запрошуємо всіх бажаючих навчитися плести колосок на наш гурток.
Щосереди, о 14 год. 20 хв.
Кириєнко М.,Ошурко Т.- члени гуртка.
_________________________________________________________________________________________________
ЦІЛЮЩА ГЛИНА
Здавна люди вважали глину, як і землю, матір'ю-годувальницею, джерелом сили і здоров'я. В Україні
глина наділялася магічними, цілющими властивостями. Малеча нашого дитячого садочка дуже любить
працювати з глиною. Тому проведення заняття в шкільній майстерні де є змога доторкнутися до
гончарного круга, розглянути вироби з глини та спробувати творити самостійно – приносить велике
задоволення.
Глушко Т. Г. – вихователь дитячого садочка
Точка зору…
Останнім часом у селі точаться розмови, що ніби
закриють нашу школу. Для одних це болюче питання,
інші відповідають ну то й що, нехай закривають. А все
таки наскільки це актуально!
Дійсно, до кінця 2009
року
на
закриття
сільських
шкіл
діяв
«мораторій»
Верховної
ради.
І
закривати
школу
–
місцева
влада
не
мала права
(формально її просто «замикають» чи консервують, а
дітей починають возити в село із більшим навчальним
закладом). Закривати школу чи ні – теж вирішує
громада. Та правда в тому, що утримання навчальних
закладів у селах віддали на відкуп місцевих органів
самоврядування. Тобто, хочеш чи не хочеш, а коли
грошей на утримання школи немає, попри всі протести
громади, її таки закриють.
Для довідки. В 506 школах України навчається
менш як десять учнів, у 1461 школі – від 11 до 40 учнів.
Орієнтовна вартість навчання одного учня у школі, в
якій навчається 1000 учнів, складає в середньому 4
тисячі на рік. А утримання одного учня
малокомплектної школи із 40—50 учнями складає
близько 20 тис. грн.
Чи має право працювати школа, в якій навчаються
десять учнів? Питання дискусійне, та на практиці такі
школи в Україні існують. Існує позиція, що такі школи
треба закривати. Для цього наводиться низка
аргументів. А чи загрожує закриття чи реорганізація
для наших невеликих шкіл?
Натомість
директори малокомплектних шкіл
наводять низку аргументів, чому їхні заклади треба
зберегти. З даним питанням ми звернулися до
директора Борівської школи.
- Василю Степановичу, чи загрожує вашій школі
закриття, і чим це аргументує місцева влада?
- На сьогоднішній день у школі навчається 42 учні та
відвідує дитячий садок 17 дошкільників, працюють 12
педагогів і 2 вихователі дитсадка. Нашій сучасній
школі скоро виповниться 45 років, а взагалі з моменту
появи першої школи у селі, то незабаром
святкуватимемо 90 років. Було б шкода, якби
навчальний заклад з такою багатою історією закрили.
Поки що йдуть розмови на рівні району про те, що
треба економити кошти. Оскільки на нашу школу йде

4. багато грошей. На одну дитину з бюджету нам в 2012
році було виділено трохи більше 13 тис. грн.
- Які можна назвати плюси та мінуси неповної
школи, чи є серед них реальний привід закрити
школу, наприклад, тому, що вони не дають якісних
знань?
- Не вивчивши структури освіти на селі й невеликої
малокомплектної школи, недоречно всі школи
«стригти» під одну гребінку. Сьогодні кожна третя
дитина нашої школи вступає до вищих навчальних
закладів, але це не ті діти, які йдуть за гроші батьків, а
вихідці з села. Наші діти займають призові місця в
районних олімпіадах з багатьох предметів, є
переможцями та призерами різноманітних конкурсів на
рівні району. В школі у великій пошані спорт. На
протязі багатьох років ми в трійці кращих серед шкіл І
– ІІ ступенів по спортивній роботі. Тривалий час
співпрацюємо з Всеукраїнським фондом «Крок за
кроком». Наш досвід пропагується в багатьох школах
України. Погоджуюся, що не кожен вчитель може
достойно розкрити тему, якщо він у ній не спеціаліст.
Та без сумніву, наголошу, що в нашій школі зібраний
сильний колектив вчителів. Деякі вчителі проводять
тренінги та проводять майстер - класи за межами
району та області.
Якщо забрати дитину в інше село, то втрачається
зв'язок з батьками. Якщо дитина прогуляла урок, як
вирішувати цю проблему на відстані?
Не секрет, що діти які ідуть в інші школи вони майже
не беруть участі ні в яких заходах культурного,
спортивного, трудового, екологічного життя свого
села. Це особливо відчутно сьогодні, слідкуючи за
дітьми, які відірвані від рідної школи. Рветься духовна
ниточка з рідним селом.
А ще що важливо, це відсутність
перспективи для молоді села, якщо освітній храм
науки буде закритий. І якщо дійсно з'являться гарячі
голови, щоб закрити школу, чи приїдуть в
майбутньому у село молоді спеціалісти, якщо виникне
потреба відкрити нашу школу уже в «третій раз».
З
Мабуть відповідь буде негативна. Проте сьогодні
головна проблема на селі – це вирішення економічних
питань, яка йде в комплексі із соціальними питаннями,
а саме в
створені робочих місць та відновленні
виробництва на селі.
-Чи вирішить
проблему неповних
шкіл програма
«Шкільний
автобус»?
- Із нашого села
учні 9,10 класів
їздять автобусом
за
десять
кілометрів
до
сусідньої школи.
Діти
прокидаються о
шостій
ранку,
повертаються
додому близько
16.00, відповідно
буде
підірване
їхнє
здоров'я.
Часто
виникає
проблема
поломки автобуса. Особливо проблемний підвіз дітей
взимку
при
ожеледиці
та
засніжених
дорогах. Просто під
оптимізацією
школи мається на
увазі
економія
коштів із місцевих
бюджетів. Та чи
варто економити на
дітях?
Члени редколегії вісника.
історії мого села
(з історії роду складається історія нашого народу)
Зі спогадів уродженки села Борівка
Кошолап (Давиденко) Зінаїди Федорівни.
А чи знаєте, що в селі Борівка є дерево - «старожил»?
В центрі села, на перехресті трьох доріг, росте груша висота і товщина вражає тих, хто її
бачить вперше. Росте вона на садибі діда, Кошолапа Данила Степановича. Діда вже давно
немає. Як він колись говорив, що її пам’ятає такою, якою бачимо зараз. Можна з упевненістю
сказати, має вона десь 200-250 років, а може і більше.
Але це не просто дерево, а плодове дерево, яке сотні років дарує смачні плоди – грушки. У
післявоєнні роки, коли плодових дерев було мало, на перервах діти зі школи бігали під дерево
поласувати смачними грушками – кисличками. А плодів було стільки, що вистачало всім. І
донині вона плодоносить, хоча плоди стали вже не такими смачними.

5. За свої роки бачила вона багато. Пережила не одну війну. Вросли в деревину осколки Великої
Вітчизняної війни.
Неподалік груші, де зараз стоїть магазин «Живиця», стояла хата діда, Кошолап Данила
Степановича. Було в діда два сини, три дочки. Повиростали, оженилися, але не встигли
побудувати свої оселі. І в 1937 році, в проміжок 1 – 2 місяці, народилися три хлопчики, дідові
внуки: Кошолап Боліслав Федорович, Бабич Вілік Максимович, Снитко Іван Петрович.
Росли, вчилися спочатку в Борівській школі. Бажання вчитися було велике. Доводилось
ходити до школи в Комарівку, в Ніжиловичі, та в інші села і міста. Доля кожного з них
складалася по-різному, кожен намагався вибрати свій шлях.
Кошолап Боліслав Федорович закінчив юридичну академію в Москві, працював в органах
внутрішніх справ, мав звання підполковника.
Бабич Вілік Максимович спочатку був учителем фізики, але його більше вабили наукові
відкриття. Зараз він доктор технічних наук.
Снитко Іван Петрович залишився без батька( батько не повернувся з війни) працював у шахті
на Донбасі, водієм. Івана вабила земля. Він закінчив сільськогосподарську академію у місті
Києві і довгий час працював головою колгоспу у Володарському районі, і в районному
управлінні Володарки.
Якби дід Данило дожив, він би гордився своїми онуками. А всіх онуків у діда було 15. Один із
них після війни підірвався на снаряді, який залишився лежати після бойових дій, які проходили
біля нашого села в ті повоєнні роки.
РЕДКОЛЕГІЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО ВІСНИКА
«ШКОЛЯР»

6. За свої роки бачила вона багато. Пережила не одну війну. Вросли в деревину осколки Великої
Вітчизняної війни.
Неподалік груші, де зараз стоїть магазин «Живиця», стояла хата діда, Кошолап Данила
Степановича. Було в діда два сини, три дочки. Повиростали, оженилися, але не встигли
побудувати свої оселі. І в 1937 році, в проміжок 1 – 2 місяці, народилися три хлопчики, дідові
внуки: Кошолап Боліслав Федорович, Бабич Вілік Максимович, Снитко Іван Петрович.
Росли, вчилися спочатку в Борівській школі. Бажання вчитися було велике. Доводилось
ходити до школи в Комарівку, в Ніжиловичі, та в інші села і міста. Доля кожного з них
складалася по-різному, кожен намагався вибрати свій шлях.
Кошолап Боліслав Федорович закінчив юридичну академію в Москві, працював в органах
внутрішніх справ, мав звання підполковника.
Бабич Вілік Максимович спочатку був учителем фізики, але його більше вабили наукові
відкриття. Зараз він доктор технічних наук.
Снитко Іван Петрович залишився без батька( батько не повернувся з війни) працював у шахті
на Донбасі, водієм. Івана вабила земля. Він закінчив сільськогосподарську академію у місті
Києві і довгий час працював головою колгоспу у Володарському районі, і в районному
управлінні Володарки.
Якби дід Данило дожив, він би гордився своїми онуками. А всіх онуків у діда було 15. Один із
них після війни підірвався на снаряді, який залишився лежати після бойових дій, які проходили
біля нашого села в ті повоєнні роки.
РЕДКОЛЕГІЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО ВІСНИКА
«ШКОЛЯР»