2. Стиль епохи Відродження
Назва епохи «Ренесанс» походить від французького слова —
«відродження». Вона прийшла на зміну культурі Середніх
віків і панувала протягом XIV—XVI століть.
Відродженням цю епоху називають тому, що митці почали
звертатися до культурних надбань античної культури.
Мистецтво цієї доби стало більш світським. У цей час з'явився
станковий живопис, який виконувався олійними фарбами.
3. Архітектура Ренесансу є своєрідним поверненням до принципів і
форм античного, зокрема римського, мистецтва. Найбільшого
розквіту ренесансна архітектура набула в Італії, залишивши по
собі два міста-пам'ятники: Флоренцію та Венецію.
Професійна музика відчула вплив народної музики. Високого
рівня досягло мистецтво вокальної і вокально-інструментальної
музики. З'явилися різноманітні жанри світського вокального
музичного. Епоха Відродження завершилася появою нових
музичних жанрів — сольної пісні, кантати, ораторії.
4. Стиль епохи бароко
Цей художній стиль зародився в Італії і поширився країнами
Європи після епохи Ренесансу. Бароко в перекладі з італійської
означає «чудернацький». Основні риси стилю бароко —
парадність, урочистість, пишність, динамічність. Особливо
необхідно відзначити прагнення до синтезу мистецтв —
взаємопроникнення архітектури, скульптури, живопису
й декоративного мистецтва.
5. У живописі переважали монументальні декоративні композиції
на релігійні або міфологічні теми, парадні портрети, призначені
для оздоблення інтер'єрів.
В Італії сформувалися й поширилися іншими країнами Європи
нові світські музичні жанри, зокрема опера, соната, фантазія,
ораторія, танцювальна сюїта, прелюдія.
Епоха бароко визначилася й розвитком інструментальної
культури. Стає популярною гра на клавікордах, клавесинах —
попередниках фортепіано, а також смичкових інструментах
(скрипках, альтах, віолончелях).
6. Українське (козацьке) бароко — це архітектурний стиль, що
проявився в Україні у XVII столітті. Він відрізняється від
західноєвропейського помірним орнаментом і спрощеними
формами. Яскравим зразком українського бароко стали
перебудовані й оновлені храми: Софійський собор,
Успенський собор Києво-Печерської лаври, собори
Видубицького й Михайлівського Золотоверхого монастирів.
Кращими зразками живопису українського бароко є церковні
розписи в Троїцькій церкві Києво-Печерської лаври.
7. Стиль епохи класицизму
Назва цього художнього стилю походить від французького
слова «зразковий». Епоха класицизму тривала до початку XIX
століття. «Батьківщиною» цього стилю вважають Францію.
Усе в класичному мистецтві упорядковано: у кожному виді
мистецтва складається чітка ієрархія жанрів, що поділяються
на «високі» та «низькі». Кожний жанр має свої певні ознаки, і
змішення їх є неприпустимим.
8. Скульптура класицизму відрізняється спокійними позами,
стриманою емоційністю, замкненістю форм. Видатних
державних мужів та шляхетних красунь часто зображували в
образах античних богів.
У живописі класичного періоду головного значення набули
логічне розгортання сюжету. Чітка розмежованість планів у
пейзажах виявлялась також за допомогою кольору: передній
план обов'язково мав бути коричневим, середній — зеленим, а
дальній — блакитним.
9. В епоху класицизму професійне музичне мистецтво майже
повністю стало світським, поширеним у палацах королів та
вельмож. Відкривалися музичні спілки й навчальні заклади
(академії, консерваторії, школи). Класицизм віддав перевагу
розвитку інструментального мистецтва. Саме у той час виникли
нові стилі виконавства: сольно-скрипковий, ансамблевий,
оркестровий, концертний та інші, а також спостерігався розквіт
балету й опери. Широкого розповсюдження набула сюїта.
10. Стиль епохи романтизму
Наприкінці XVIII століття нова культурна епоха — романтизм,
передумовою настання якої вважають Велику французьку
революцію. Але «батьківщиною» романтизму є Німеччина.
Романтизм став першим художнім напрямом, який проголосив
незалежність митця від будь-яких мистецьких канонів та
правил. Найбільше романтизм проявився в живописі,
літературі, музиці, театральному мистецтві. Живопис і графіка —
найпоширеніші види образотворчого мистецтва епохи
романтизму.
11. Музика почала звучати не лише в театрах або концертних
залах, але й у кав'ярнях, навчальних закладах і музичних
спілках. Усе більшої популярності набувала розважальна
музика, розвивалися оперета, романс, танцювальна музика та
інші жанри, які раніше вважались суто розважальними.
Саме в цей час композитори активно зверталися до
літературних творів (казок, міфів, легенд), на основі яких
писали власні. Взагалі музика романтизму є надзвичайно
віртуозною, виразною й емоційною.
12. Мистецтво реалізму
Реалізм — художній напрям, який сформувався до середини XIX
століття. Його назва в перекладі з латинського означає
«дійсний, речовий». Основною визначальною рисою
реалістичного мистецтва є достовірне зображення навколишньої
дійсності, показ усіх сфер життя й духовного світу людини
такими, якими вони є насправді.
В образотворчому мистецтві реалізму дуже активно розвивалися
жанри пейзажу, натюрморту, портрету побутового характеру.
Відображення буденного життя простої людини стало однією з
провідних тем живопису.
13. У театральному мистецтві формувався образ типового
представника соціального середовища, до якого він належав.
Жанр драми поступово витіснив трагедію, а наприкінці XIX
століття в театрі виникла нова спеціальність — режисура.
Композитори-реалісти активно зверталися до побутових
сюжетів і народних звичаїв. Яскравим прикладом цього є
творчість французького композитора Ж. Бізе
і його опера «Кармен».
14. Імпресіонізм
Величезний внесок до скарбниці світового мистецтва зробили
імпресіоністи. Імпресіонізм походить від французького —
«враження». Спочатку цей напрям найяскравіше виразився у
французькому живописі 70—90-х років XIX століття.
Основним принципом імпресіонізму було звернення до
реальної дійсності з метою передати
безпосередні враження від неї.
15. Деякі принципи живопису імпресіонізму втілились і у творчості
скульпторів. У театральному мистецтві велике значення
надавалося в першу чергу переданню атмосфери дійства.
Раптові зміни ритмів, звуків і кольорових плям на тлі декорацій
застосовувались режисерами для створення в дійстві певної
емоційної насиченості.