2. Відповідно до Статті 41 Конституції
України, кожен має право
своєю власністю, результатами своєї
інтелектуальної творчої діяльності.
володіти розпоряджатися
користуватися
3. Цивільний Кодекс України
Стаття 316. Поняття права власності:
«Правом власності є право особи на
річ (майно), яке вона здійснює
відповідно до закону за своєю
волею, незалежно від волі інших осіб».
5. Об’єктом правовідносин може бути будь-яка
індивідуально визначена річ
Суб’єктами права власності може бути будь-
який суб’єкт права
Його зміст охоплює 3 правомочності:
володіння, користування, розпорядження
Своє право на річ власник здійснює завжди
своєю владою і у своєму інтересі
6. це юридично забезпечена
можливість власника бути
в безпосередньому
фактичному зв'язку з річчю.
Володіння треба розуміти
як постійну можливість
матеріального зв'язку
власника з річчю. При
наявності юридичних
підстав володіння
називають титульним.
7. це заснована на законі можливість
вилучення корисних властивостей речі
для задоволення потреб власника чи
інших осіб.
Право користування може належати
не тільки власникам, але й іншим
особам на підставі, зокрема, цивільно-
правових договорів або
адміністративних актів.
8. це закріплена нормами права
за власником можливість
визначити долю належної йому
речі шляхом
знищення, відчуження або
передачі її в тимчасове
володіння іншим особам.
9. •Український народ
•Інші суб’єкти цивільний відносин
Суб’єкти
•Земельні ділянки
•Рухоме/нерухоме майно
•Майнові права
•Гроші, цінні папери
•Результати інтелектуальної
діяльності
•Природні ресурси
Об’єкти
10. Власник володіє, користується, розпоряджається
своїм майном на власний розсуд.
Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-
які дії, які не суперечать закону.
Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення
своїх прав.
Власник не може використовувати право власності на
шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам
суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні
якості землі.
11. Власність зобов’язує.
Держава не втручається у здійснення власником
права власності.
Діяльність власника може бути обмежена чи
припинена або власника може бути зобов’язано
допустити до користування його майном інших осіб
лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Особливості здійснення права власності на
національні, культурні та історичні цінності
встановлюються законом.
12. Згідно з Цивільним Кодексом України:
Право власності є непорушним.
Ніхто не може бути протиправно
позбавлений цього права чи
обмежений у його здійсненні.
Особа може бути позбавлена
права власності або обмежена у
його здійсненні лише у випадках і в
порядку, встановлених законом.
Примусове відчуження об'єктів
права власності може бути
застосоване лише як виняток з
мотивів суспільної необхідності на
підставі і в порядку, встановлених
законом, та за умови
попереднього та повного
відшкодування їх вартості
15. Суб’єктами права приватної власності є
фізичні та юридичні особи;
Вони можуть бути власниками будь-якого
майна, за винятком окремих видів майна, які
відповідно до закону не можуть їм належати;
Склад, кількість та вартість майна, яке
може бути у власності фізичних та юридичних
осіб, не є обмеженими;
Законом може бути встановлено обмеження
розміру земельної ділянки, яка може бути у
власності фізичної та юридичної особи.
16. У державній власності є
майно, у тому числі грошові
кошти, яке належить
державі Україна.
Від імені та в інтересах держави
Україна право власності
здійснюють відповідно органи
державної влади.
Управління майном здійснюється
державними органами, а у
випадках, передбачених
законом, може здійснюватися
іншими суб'єктами.
17.
18. Майно, що є у
власності двох
або більше осіб
(співвласників), н
алежить їм на
праві спільної
власності
(спільне майно).
19. Спільна власність — це різновид права
власності, ускладнений множинністю
суб’єктів. Право спільної власності є
правовою формою об’єднання
майна фізичних, юридичних
осіб, держави і територіальних
громад. Отже, правовідносини в
цьому випадку виникають не тільки між
власниками та третіми особами, а й
між співвласниками.
20.
21. Спільна часткова власність —
власність, право на яку мають дві і
більше фізичні та (або) юридичні особи з
визначенням у правоустановлюючих
документах розміру часток власності
кожного співвласника.
Визначення часток власності кожного
співвласника регламентується відповідно
до Цивільного кодексу України від
16.01.2003 р. № 435-IV (ЦК України).
22. Спільна сумісна власність — спільна
власність двох або більше осіб без
визначення часток кожного з них у
праві власності.
